Рівні розвитку різних сфер особистості школярів старшої школи (випускників) експериментальної та контрольної груп

(після проведення формувального етапу експерименту, %)

Сфери розвитку особистості	Рівні	Експериментальна група	Контрольна група
Пізнавальна	Високий Достатній Середній Низький	42,7 46,7 10,2 0,4	12,1 45,0 35,4 7,5
Соціально-моральна	Високий Достатній Середній Низький	45,4 41,5 9,5 3,6	10,2 25,1 38,4 26,3
Тілесно-фізична	Високий Достатній Середній Низький	40,8 34,3 21,3 3,6	10,3 21,2 55,8 12,7

Рис. 2. Рівні розвитку особистості школярів старшої школи (випускників) експериментальної та контрольної груп (після проведення формувального етапу експерименту)

Співставлення цих результатів з особистими досягненнями окремих випускників (за даними протоколів) підтверджує ефективність створеного в експериментальному дослідженні освітнього середовища для розвитку особистості школяра. Отже, експериментальне освітнє середовище забезпечило успішне вирішення завдання особистісного розвитку школярів в умовах природного перебігу навчально-виховного процесу.

Висновки

У дисертації здійснено вирішення проблеми створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра шляхом обґрунтування теоретико-методологічних засад такої діяльності.

Результати проведеного дослідження підтвердили правомірність висунутої гіпотези, засвідчили досягнення мети наукового пошуку, розв’язання поставлених задач і стали підставою для формулювання таких висновків:

1. Обґрунтовано теоретико-методологічні засади створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра, а саме: принципи (педагогічної доцільності, цілісності, принцип індивідуалізації, синергетичний, принцип пізнавальної активності та самостійності особистості), основні наукові підходи (системний, середовищний, особистісно орієнтований, аксіологічний, діяльнісно-комукативний, онтогенетичний), об’єктивні закони та закономірності (загальнопедагогічні: закон детермінізму в освіті, закон природовідповідності педагогічних впливів, закон адекватності педагогічних методів дидактичним та виховним цілям та інші; психологічні закони: закон взаємозв’язку навчання, виховання і розвитку, закон зростання потреб особистості та інші) і на основі охарактеризованих методологічних засад репрезентовано створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра через три концепти: методологічний, теоретичний та прикладний.

2. З’ясовано стан дослідженості проблеми розвитку особистості школяра. Встановлено, що в основі теоретичного тлумачення поняття особистості школяра лежить наукове положення щодо її цілісності й здатності до якісних змін у процесі власної діяльності і спілкування з іншими людьми. Джерелом особистісного розвитку школяра є суперечності, детерміновані взаємодією внутрішніх і зовнішніх умов. Визначено закономірність взаємозв’язку освітнього середовища і особистості школяра – розвиток особистості школяра безпосередньо залежить від середовища, в якому він виховується.

Охарактеризовано два основні підходи до створення освітнього середовища в педагогічній теорії та практиці. Доведено, що авторів одного з них об’єднують погляди, в яких освітнє середовище розглядається як закритий соціальний конструкт, у якому панує суб’єкт-об’єктна взаємодія вчителя з учнем, перевага надається авторитарним способам формування особистості школяра, її розвиток розглядається як однобічний процес передавання вчителем доступних школяру знань, формування умінь, навичок, особистісних якостей. Серед діяльностей, в яких розвивається особистість дитини, пріоритет надається навчальній. Предметно-просторове поле освітнього середовища створюється на засадах її відповідності потребам вчителя. Коло соціальних партнерів загальноосвітнього навчального закладу традиційно обмежується батьками. Дослідники, які є прихильниками другого підходу, розглядають особистість школяра як таке психічне утворення, що синтезує в собі об’єктивне й суб’єктивне, матеріальне й ідеальне та розвивається через власну активність і творчість у діяльності і спілкуванні з іншими людьми. Виявлено логіку взаємозалежності освітнього середовища і розвитку особистості школяра – освітнє середовище виступає фактором, який детермінує особистісний розвиток учня. Представники другої групи наголошують на необхідності створювати освітнє середовище на засадах самоактивності школяра. В такому середовищі панують суб’єкт-суб’єктні стосунки вчителів із учнями, а розвиток особистості школяра здійснюється під впливом таких факторів, як діяльність у всьому розмаїтті її видів та спілкування дітей з учителями, іншими учнями, батьками, представниками соціуму. Саме другий підхід покладено в основу розроблення теоретико-методичних засад створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра.

На основі аналізу широкої педагогічної практики засвідчено, що на початок дослідження у створенні освітнього середовища перевага надавалася реалізації ідей першого теоретико-методичного підходу. Освітнє середовище створювалося переважно стихійно, педагоги не ставилися до освітнього середовища як до фактору розвитку особистості школяра, а також не виділяли цей процес як мету власної професійної діяльності.

3. Розкрито зміст ключових понять наукового пошуку: „освітнє середовище” – це суттєвий елемент соціуму, цілеспрямовано організована, керована, багатофункціональна, відкрита педагогічна система, в межах якої учень загальноосвітньої школи усвідомлює себе як соціально розвинену цілісність; „створення освітнього середовища” – це спеціально організована професійно-педагогічна діяльність, що полягає у побудові й реалізації системи наукових орієнтирів, які задають технологічний вектор взаємодії всіх учасників (суб’єктів) навчально-виховного процесу, спрямований на успішне досягнення мети цілісного розвитку особистості школяра.

У контексті досліджуваної проблеми уточнено сутність понять: „розвиток особистості школяра” – це незворотна, спрямована, закономірна зміна особистості дитини шкільного віку у процесі здобуття нею загальної середньої освіти; „професійна акмеготовність педагога до створення освітнього середовища” – результат прагнення педагога до високого професіоналізму в здійсненні педагогічної діяльності зазначеного змісту; розглядається через такі характеристики його особистості, як активність, здатність до самодетермінації, саморозвитку, саморегуляції, самоствердження і самовдосконалення; „педагогічний супровід розвитку особистості школяра в освітньому середовищі” – це спосіб керування процесом удосконалення особистості дитини шкільного віку через застосування сукупності педагогічних умов, форм, методів і прийомів навчально-виховної роботи, адекватних особливостям школярів конкретної вікової групи та спрямованих на гармонізацію взаємодії усіх учасників (суб’єктів) навчально-виховного процесу;

4. Визначено типологію освітніх середовищ: „навчальне освітнє середовище”, „позаурочне освітнє середовище”, „позашкільне освітнє середовище”. У кожному освітньому середовищі виокремлено три підтипи (освітнє середовище початкової школи, освітнє середовище основної школи, освітнє середовище старшої школи). Навчальне освітнє середовище розглядається як дидактично організоване навчання і учіння школяра, що здійснюється через взаємодію основних суб’єктів освітнього середовища – вчителя й учня, яка обумовлена цілями освіти. Завдання навчання реалізуються через актуалізацію його основних компонентів: змісту, форм, методів, засобів та педагогічних технологій. Позаурочне освітнє середовище – своєрідне освітнє середовище загальноосвітнього навчального закладу, яке має місце у позаурочний час і в контексті якого реалізуються завдання розвитку всіх сфер особистості школяра (тілесно-фізичної, пізнавальної, соціально-моральної) з використанням специфічних організаційних форм, методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнями різних вікових категорій. Позашкільному освітньому середовищу притаманні такі специфічні якісні характеристики, як соціально-педагогічна актуальність змістового компонента, особистісна зацікавленість школяра і батьків, індивідуалізованість, автентичність, гетерогенність (різнорідність, неоднорідність за структурою); цільова та змістова варіативність, різнорівневість за критерієм віку дітей, відкритість до педагогічних інновацій, різноманітність часових і просторових координат, практико орієнтована процесуальність, креативність.

5. Окреслено сукупність педагогічних умов створення освітнього середовища: забезпечення акмеготовності педагогів до створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра; посилення суб’єктності школяра у процесі його особистісного розвитку шляхом суб’єкт-суб’єктної взаємодії між педагогом і учнем; урахування типової своєрідності освітнього середовища (навчальне, позаурочне, позашкільне освітнє середовище); діяльнісно-комунікативне наповнення освітнього середовища та педагогічний супровід діяльності школярів на основі універсальної моделі; цілеспрямована організація просторово-предметного поля освітнього середовища; встановлення закладами освіти соціально-педагогічного партнерства з усіма зацікавленими у вихованні підростаючого покоління фізичними та юридичними особами (інститутами).

Розроблено структурно-функціональну модель створення освітнього середовища для розвитку особистості школяра, яка розгортається за вектором „мета-результат” і містить такі компоненти: типологічний, методологічний, концептуальний, компонент суб’єктів створення освітнього середовища, компонент педагогічних умов, змістово-процесуально-методичний, критеріально-діагностувальний, результативний.

6. Визначено критерії та показники розвитку особистості школяра в умовах експериментального освітнього середовища. Критерії логічно співвідносяться з трьома обраними для дослідження сферами особистісного розвитку учнів та позначаються так: критерій розвитку тілесно-фізичної сфери; критерій розвитку пізнавальної сфери; критерій розвитку соціально-моральної сфери особистості школяра в освітньому середовищі.

Виявлено узагальнені показники кожного критерію, які, будучи зв’язаними основними лініями особистісного розвитку школяра, є автентичними для учнів кожної вікової категорії. Передбачено, що їх якісне наповнення у суміжних вікових періодах є своєрідним, тому здійснено уточнення запропонованих показників кожного критерію з орієнтиром на вікові особливості дітей. За кожним критерієм виявлено рівні: високий, середній, низький (для початкової і основної школи); високий, достатній, середній і низький (для старшої школи) розвитку різних сфер особистості школяра: тілесно-фізична, пізнавальна, соціально-моральна, які перебувають у діалектичній єдності і взаємозумовленості з середовищем, де розгортається життєдіяльність дитини.

7. Експериментально доведено педагогічну ефективність освітнього середовища, створеного на основі запропонованої структурно-функціональної моделі. Отримані результати дослідження засвідчили, що розроблена методика створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра позитивно вплинула на трансформацію основних сфер особистості учня загальноосвітньої школи – розвиток тілесно-фізичної, пізнавальної та соціально-моральної сфер. Кількість учнів старшої школи (випускників) експериментальної групи, які належали до високого та достатнього рівнів особистісного розвитку, становила 83,8%, що на 42,5% більше, ніж у контрольній групі (41,3%). Отримані дані за різними сферами особистісного розвитку учнів старшої школи засвідчують ефективність експериментального освітнього середовища, оскільки у випускників експериментальної групи порівняно з контрольною спостерігалися значні переваги у розвитку.

Проведене дослідження не вичерпує розв’язання усіх проблем створення освітнього середовища для розвитку особистості школяра. Перспективним є: обґрунтування умов забезпечення наступності у створенні освітнього середовища для дітей дошкільного і шкільного віку; здійснення класифікації і визначення специфіки педагогічної організації кожного виду діяльності, через які розвивається особистість школяра в освітньому середовищі; виявлення особливостей підготовки студентів педагогічних навчальних закладів різних рівнів акредитації до створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра.

Результати виконаної роботи дають підстави за підсумками дослідження обґрунтувати рекомендації та пропозиції щодо поліпшення процесу створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра: на законодавчо-нормативному рівні впорядкувати управлінські та фінансові механізми реалізації соціально-педагогічного партнерства щодо створення освітнього середовища загальноосвітньої школи та закладів позашкільної освіти; органам, які видають ліцензії на провадження освітньої діяльності, вжити відповідних заходів щодо врахування у процесі експертизи навчальних закладів науково обґрунтованих вимог до створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра; керівникам вищих педагогічних навчальних закладів і закладів післядипломної педагогічної освіти вжити заходів щодо формування акмеготовності педагогів до розвитку особистості школяра в освітньому середовищі, для чого запропонувати у переліку вибіркових навчальних дисциплін такі курси, як „Теорія і практика створення навчального освітнього середовища”, „Теорія і практика створення позаурочного освітнього середовища”, „Теорія і практика створення позашкільного освітнього середовища”; керівникам науково-методичних центрів і методичних служб регіонального рівня провести семінари, науково-практичні конференції з метою підвищення наукової і методичної готовності педагогічних кадрів до створення освітнього середовища для розвитку особистості школяра; директорам шкіл та керівникам позашкільних навчальних закладів у річних планах роботи передбачити різноманітні форми методичної роботи щодо підвищення рівня готовності педагогів до розвитку особистості школяра в освітньому середовищі початкової, основної та старшої школи на засадах взаємодії з різними соціальними інститутами.