24) Поняття тлумачення норм кримінального права. Види тлумачення

При застосуванні кримінального закону виникає необхідність у його тлумаченні, тобто у з'ясуванні волі законодавця, усвідомленні змісту закону, у точному поясненні термінів, що вживаються у ньому.

За суб'єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачення, розрізняють тлумачення:

а)автентичне, яке дає орган, що прийняв закон;

б)легальне (офіційне), яке дається органом, спеціально на те уповноваженим;

в)судове (казуальне). Воно має два різновиди: 1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи; 2) тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової практики у постановах Пленуму Верховного Суду України. Воно має рекомендаційний характер. ;

ґ) доктринальне (наукове) - це роз 'яснення чинного кримінального законодавства фахівцями у галузі кримінального права.

Тлумачення за обсягом - це визначення меж дії закону у співвідношенні тексту закону і кола тих діянь, на які розповсюджується його дія:

а)буквальне-зміст кримінально-правової норми точно відповідає її текстуальному вираженню;

б)обмежувальне-акону надається більш вузький (обмежувальний) зміст, ніж у тексті самого закону. Цей вид тлумачення застосовується у випадках, коли закон про кримінальну відповідальність недостатньо визначає якусь ознаку складу злочину;

в)поширювальне-закону, що застосовується, надається більш широкий (але в рамках закону) зміст порівняно з буквальним його текстом.

Теорія кримінального права знає чотири способи (прийоми) тлумачення кримінального закону: граматичне, логічне, систематичне (системне) і історичне.

а)Граматичне тлумачення (його ще називають філологічним) полягає у з 'псуванні змісту закону шляхом етимологічного аналізу термінів і понять, що вживаються у ньому, та аналізу його тексту за допомогою правил граматики, синтаксису, орфографії та пунктуації.

б)Логічне тлумачення полягає у з 'ясуванні змісту закону на підставі правил логіки. в)Систематичне тлумачення полягає у з 'ясуванні змісту закону про кримінальну відповідальність шляхом порівняння його з положеннями цього чи інших законів.

г)Історичне тлумачення зводиться до з'ясування соціальних передумов, що обумовили прийняття закону про кримінальну відповідальність, а також завдань, які ставить законодавець, приймаючи закон. Інколи ці обставини вказуються у преамбулі закону.

25) Чинність кримінального закону у просторі

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на двох основних принципах: територіальному і громадянства. 1)Територіальний принцип полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України.

Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він підготовлений за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України.

Державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Поняттям «територія України» охоплюються:

1) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальними водами (територіальним морем);

2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави;

3) невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі;

4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Сфера застосування закону про кримінальну відповідальність поширюється також на окремі об'єкти,які не є територією України. До них належать: а) континентальний шельф, під яким розуміється поверхня й надра морського дна підводних районів, що прилягають до узбережжя чи до островів України, за зоною територіального моря до глибини 200 м або за цією межею до таких місць, де глибина вод, що його покривають, дозволяє вести розробку природних багатств цих районів; б) виключна (морська) економічна зона, тобто морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що й територіальне море України; в) підводні телеграфні кабелі й трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; г) наукова станція, розташована на острові Галіндес в Антарктиді; г) запущені в космос об'єкти, що належать Україні.

Територіальна чинність закону про кримінальну відповідальність України розповсюджується і на іноземні невійськові судна, які перебувають у територіальних водах чи порту України.

З-під кримінальної юрисдикції України виключаються дипломатичны представники іноземних держав та певне коло інших іноземних громадян або частково це обмежують щодо консульських посадових осіб і консульських службовців, виходячи з принципу взаємності.

Дані особи за вчинений злочин на території України підлягають юрисдикції лише акредитуючої держави, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом.

Відповідно до міжнародних угод і законів України із кримінальної юрисдикції України виключені іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом. Він передбачає, що кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, які мають повний або частковий дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні злочинів. До відповідальності такі особи притягуються державою, представниками якої вони є.

Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і посадові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають юрисдикції України лише щодо злочинних діянь, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків.

Дипломатичний кур'єр є недоторканним та не підлягає українській кримінальній юрисдикції лише при виконанні своїх обов'язків, а тимчасовий дипломатичний кур'єр - лише на час доставки пошти за призначенням.

Недоторканністю та імунітетом від кримінальної юрисдикції користуються також дипломатичні агенти, акредитовані в іншій державі, які транзитом проїжджають через територію України. Це поширюється і на членів їхніх сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутися у свою державу.

2)Принцип громадянства означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини.У разі вчинення зазначеними особами нового злочину на території України, при його кваліфікації, призначенні за нього покарання, звільненні від кримінальної відповідальності чи покарання суд має врахувати правові наслідки вироку суду іноземної держави.

Крім розглянутих вище принципів дії закону про кримінальну відповідальність у просторі, доктрина виділяє ще два додаткових принципи: універсальний та реальний.

3)Універсальний принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами.

4)Реальний принцип полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають кримінальній відповідальності за вчинені за її межами особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Універсальний і реальний принципи виключають притягнення до кримінальної відповідальності зазначених осіб, якщо вони були засуджені за вчинені злочини іноземним судом та відбули за них покарання.

Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Водночас іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

Видачі на підставі міжнародних угод іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або для відбування покарання підлягають також іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території.

Не підлягають видачі іноземні громадяни і особи без громадянства, яким Україною було надано притулок.

26.Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов‘язковою ознакою

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважаються основними. Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію. За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, або, якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки наступили на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна частина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена. Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину - за кордоном.

Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке "територія України". Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України"'. Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору".. Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Разом з тим засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, не-відбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців і осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України. . Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні. Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до КК 1960 р. і відтворені у КК 2001 р. згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї" закріплені положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р. У ст. 284 "Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха" закріплені положення брюссельських конвенцій 1910 р. Ці статті включені до КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскільки Україна після проголошення незалежності стала правонаступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її національному законодавству і суверенітету, то і зараз такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, а й до іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають. В останні роки уведення таких норм до КК здійснюється на підставі міжнародних договорів, учасницею яких Україна стала після проголошення нею незалежності. Наприклад, Міжнародна конвенція по боротьбі з вербуванням, використанням та навчанням найманців від 29 грудня 1989 р. була ратифікована Верховною Радою 14 липня 1993 р. Відповідно до цієї конвенції до КК 1960 р. була уведена ст. 63 "Найманство". У КК 2001 р. положення Конвенції відтворені, з деякими уточненнями, в ст. 447. . Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають, не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.