4. Мотивація як об’єкт психодіагностики

У поведінці людини є дві функціонально взаємопов'язані сторони: спонукальна і регуляторна. Спонукання забезпечує активізацію і спрямованість діяльності, а регуляція відповідає за те, як вона складається від початку і до кінця в конфліктній ситуації. Психічні процеси, явища і стани, відчуття, сприймання, пам'ять, уява, увага, мислення, здібності, темперамент, характер, емоції - все це забезпечує в основному регулювання поведінки. Що ж до її спонукання, то воно пов'язане з поняттями мотиву і мотивації. Ці поняття включають в себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, спонуки, що є у людини, про зовнішні чинники, які примушують її поводитися певним чином, про управління діяльністю в процесі її здійснення і про багато що інше.

У змісті мотиву можна виділити щось специфічне, індивідуально-неповторне, визначене конкретною унікальною ситуацією, і щось стійке для якого даний конкретний предмет чи явище - не більш ніж одна з можливих форм втілення. Цей же зміст мається на увазі, коли говориться, наприклад, про такі мотиви, як мотив аффіляції, досягнення, гри тощо.

Мотив і мотивація.

Мотив (від лат. мovere – рухаю, штовхаю) - це спонука до діяльності, пов’язана із задоволенням потреб суб’єкта, т.т. це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб’єкта і визначають її спрямованість. Мотивація - це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність організму і визначають його спрямованість.

Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети. Мотив на підміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, з його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, яке в узагальненому вигляді представляє множину диспозицій.

Відмінність мотиву від мотивації з боку динамічно енергетичних характеристик і полягає саме в тім, що інтенсивність актуальної мотивації складається з інтенсивності латентного мотиву й інтенсивності ситуаційних детермінант мотивації. Розглянута особливість мотивації використовується в експериментальних процедурах - через різні типи інструкцій намагаються актуалізувати різні типи і рівні мотивації в експериментальній ситуації. Це дає можливість більш адекватно оцінити рівень актуальної мотивації. Валідність діагностики мотиву складається як з валідності методики, так і з валідності діагностичної ситуації, іншими словами, з валідності всієї експериментальної процедури діагностики. Не випадково Д. Макклеланд і Г. Хекхаузен, аналізуючи особливості експериментальної процедури виміру мотивів, указують на необхідність перетворення ситуації діагностики в контрольований фактор. Якщо ситуація стандартизована і є однакової для усіх випробуваних, то індивідуальні розходження в рівні мотивації в нейтральній ситуації приймаються за індекс сили латентного мотиву.

Мотиви і потреби. Потреба – це стан деякої нестачі в чомусь, яку організм прагне компенсувати, це внутрішнє напруження, яке динамізує і спрямовує активність на отримання того що необхідно для нормального функціонування організму.

Діагностика мотивів і потреб не тотожна, хоча тісно взаємозалежна. Психодіагностика мотивів необхідна для діагностики потреб, але вона недостатня. Кожному мотиву відповідає своя «мотиваційна вага», що характеризує ступінь внеску, що даний мотив вносить у реалізацію тієї чи іншої потреби. З іншого боку, мотиви, зв'язані з визначеною потребою - це не просто сума мотивів, а ієрархічна система, у якій маються визначені рівні домінування мотивів. Визначення «мотиваційних переваг» мотивів дає можливість знайти загальні характеристики предмета потреби. Виявлення ж рівня домінування мотивів дає можливість уточнити конкретну специфіку предметного змісту потреб.

Види мотивів. В.Хеннінг виділяє 7 груп мотивів.

1. Громадянські (обов’язку перед суспільством).

2. Пізнавальні мотиви.

3. Соціальної ідентифікації з батьками.

4. Соціальної ідентифікації зі значущими особистостями.

5. Мотив пов’язаний із привабливістю діяльності.

6. Матеріальний мотив.

7. Мотив престижу (прагнення здобути престижну професію, високий статус тощо).

Інша класифікація запропонована Л.Божович, вона поділяє мотиви на:

1. Внутрішні мотиви (до діяльності спонукає її процес і зміст, а не зовнішні чинники).

2. Зовнішні мотиви (мотив обов’язку перед суспільством, групою, мотиви самовизначення і самовдосконалення, прагнення отримати схвалення з боку інших людей, високий соціальний статус, мотиви уникнення неприємностей).

Індикатори мотивації. Мотивація не тільки детермінує діяльність людини, але і буквально пронизує більшість сфер психічної діяльності. Це виявляється, зокрема, у великій кількості тих операціональних критеріїв, що використовуються в психодіагностиці мотивації. Аналіз літератури дозволяє назвати низку індикаторів, за допомогою яких виносяться судження про якісні чи кількісні характеристики мотивації:

1. Пряма оцінка уявлень людини про причини чи особливості поведінки, інтереси і т.ін. (когнітивна репрезентація).

2. Перекручування об'єкта перцепції під впливом мотиваційних тенденцій.

3. Підвищена апперцептивна сприйнятливість до об'єкта актуальної мотивації (сенситивізація, принцип резонансу).

4. Вплив мотивів на когнітивні оцінки і тим самим на структурування, класифікацію й організацію визначеного стимульного матеріалу.

5. Виявлення зони цілей, релевантних мотиву.

6. Валентність об'єкта (через виявлення системи спонукальних цінностей, релевантних мотивам).

7. Прояв мотивів в уяві і фантазії (тест тематичної апперцепції й ін.).

8. Вибірковість уваги до аспектів ситуації, релевантним мотивам.

9. Ефект Зейгарник (через оцінку характеру персеверируючих нереалізованих дій, намірів, можна опосередковано судити про мотиви, що покладені в їхню основу).

10. Наполегливість при зіткненні з перешкодою (величина зусиль, що виявляє людина для подолання перешкоди, може характеризувати силу мотиваційної тенденції, що детермінує її дії).

11. Виявлення сукупності внутрішніх чи зовнішніх перешкод, релевантних мотивам.

12. Час ухвалення рішення при мотиваційному конфлікті вибору альтернатив (наближення-наближення, уникнення-уникнення).

13. Тимчасові параметри:

а) кількість часу, що людина реально присвячує визначеній активності (реальний розподіл часу);

б) кількість часу, що людина бажала б присвятити визначеній активності (бажаний розподіл часу);

в) кількість часу, що людина витрачає на обговорення, розмови і т.п. за темами, релевантними актуальній мотивації.

14. Вільний вибір активності в лабораторній ситуації.

15. Оцінка ефективності виконання діяльності (за інших рівних умов у визначених межах більш сильній мотаваційній тенденції відповідає більший рівень ефективності відповідної діяльності, поведінки).

16. Експериментальне створення мотиваційного конфлікту між різними мотиваційними тенденціями.

17. Виявлення особистісного смислу різних характеристик поведінки, діяльності, ситуації тощо.

18. Типові захисні механізми, що можуть бути зв'язані з мотивами, потребами (мотиваційні тенденції, реалізація яких блокована зовнішніми чи внутрішніми перешкодами, виявляються в захисній мотивації).

19. Вільні асоціації (детермінація характеру і кількості асоціацій актуальною мотиваційною тенденцією).

20. Виявлення тактик каузальної атрибуції, релевантних визначеним мотивам (мотивам можуть відповідати типові тактики приписування причин, що організуються у визначені атрибутивні стилі).

21. Спостереження за поведінкою інших:

а) у лабораторних умовах;

б) у природній обстановці.

22. Спостереження за своєю поведінкою.

23. Динаміка поведінки окремої людини протягом тривалого періоду (монографічний метод).

24. Формування і трансформація мотивів в експерименті.

25. Продукти діяльності.

26. Характер і інтенсивність емоційних реакцій, детермінованих

актуальною мотивацією.