5. Методи діагностики мотиваційної сфери особистості

Діагностика мотиваційної сфери особистості, характеру потреб і мотивів найбільш успішно здійснюється за допомогою проективного методу в поєднанні з опитувальниками і методиками суб’єктивного шкалювання. Зазначені методики як правило за своїм змістом і структурою реалізують один або де - кілька можливих індикаторів мотивації, які виступають в ролі емпіричних критеріїв оцінки. Для прикладу, нижче, наведемо окремі з них.

Прямі методи психодіагностики мотиваційної сфери особистості.

В основі цих методів лежить перший критерій (див. вище), хоча конкретні методики можуть розрізнятися за способами конструювання і за іншими особливостями. За цими методами можна судити скоріше про «удавані мотиви», причинні стереотипи, ціннісні орієнтації, ніж про реально діючі мотиви діяльності.

Перелік мотивів, що звичайно використовуються в цих методах, в основному складається з конкретних мотивів. Ці методи найчастіше використовуються не для вивчення мотивації особистості, тобто процесуальної динаміки мотиву в конкретній соціальній ситуації, а для вивчення мотивів навчального, професійного й іншого видів діяльності. Окремі методики можна знайти в літературі (С.С.Занюк, 1999, Є.П.Ільїн, 1995, 2000, Л.Бурлачук, 2002).

До цієї ж групи входять методики виміру установок, що побудовані таким чином, що про характер мотиваційної перемінної судять на основі висловлюваної думки. Виникає сумнів, чи дійсно такі методики вимірюють реальні установки людини. Існує багато даних, що показують невідповідність установки і поведінки, тобто розбіжність між словами і справами. Виникаючі тут труднощі пов'язані зі спробами прогнозувати поведінку людини тільки за однією перемінною, не звертаючись до інших компонентів мотивації. Якщо навіть зазначені методики дійсно вимірювали б реальну установку, то навряд чи і тоді цього було б досить для прогнозування поведінки. (Конкретний опис шкал див. у роботах: Анастазі А., 1982; Л.Бурлачук, 2002, Ядов В. А., 1972).

«Список особистісних переваг»

Запропонований А. Едвардсом (ЕРРS) (1954), є опитувальником, що вимірює силу потреб з переліку, запропонованого Г. Мюрреєм (1938). Для кожної з 15 шкал були виділені індикатори потреб, що формулюються у вигляді тверджень (всього 210 пар тверджень). Опитувальник побудований на основі змушеного вибору однієї з пари тверджень. Підсумковий індекс потреби виражає не абсолютну силу потреби, а силу цієї потреби щодо інших потреб з переліку. За визначенням А. Анастазі: «Система відліку такого показника - це скоріше сам індивід, а не нормативна вибірка» (Анастази А., 1982, т. 2, с. 140). А. Едвардс використовував метод змушеного вибору, щоб зменшити вплив фактора соціальної бажаності.

«Опитувальник для виміру аффилятивної тенденції і чутливості до відкидання».

Опитувальник А.Мехрабіна вимірює два узагальнених мотиви: прагнення до прийняття (в автора - аффилятивна тенденція) і страх відкидання (в автора - чутливість до відкидання) (1970). Опитувальник складається з двох шкал. Перша шкала містить 26 пунктів, друга - 24 пункти. Шкали оцінюють, на думку автора, у першому випадку загальні очікування індивіда про позитивний результат при встановленні міжособистісного контакту, а в другому випадку відповідно негативні очікукання. Тест-ретест через 4 тижні для прагнення до прийняття мав 0,89, а для страху відкидання - 0,92. Автор наводить дані про незалежність шкал від фактора соціальної бажаності і про відсутність значимої кореляції шкал одна з одною. Автор використовував метод факторного аналізу для визначення внутрішньої структури опитувальника. Він приводить різні процедури валідизації опитувальника (активація мотивації в ситуації очікування, емпіричні критерії й ін.).

Опитувальник, для виміру результуючої тенденції мотивації досягнення А. Мехрабіана (RАМ)

Має дві форми: для чоловіків і для жінок (1969). Опитувальник побудований на основі теорії мотивації досягнення Дж. Аткінсона. При підборі пунктів тесту враховувалися індивідуальні розбіжності людей з мотивом прагнення до успіху (М_s ) і мотивом уникнення невдачі (М_fs ) у поведінці, детермінованій мотивацією досягнення. Розглядалися особливості рівня домагань, емоційної реакції на успіх і невдачу, розбіжності в орієнтації на майбутнє, фактор залежності-незалежності в міжособистісних відносинах тощо.

Методика А. Мехрабіана вимірює результуючу тенденцію мотивації досягнення, тобто різницю, тому що пункти побудовані на основі порівняльних тверджень. Тому відповідь на пункт показує, чи переважає мотив прагнення до успіху над уникненням невдачі чи навпаки. Високі показники по цьому тесті вказують на тенденцію прагнення до успіху, а низькі показники - на тенденцію уникнення невдачі.

Проективні методи.

Побудовані на аналізі продуктів уяви і фантазії. Вони засновані на уявленнях 3. Фрейда про механізм проекції, а також на численних дослідженнях впливу мотивації на уяву і перцепцію. Проективні методи використовуються для діагностики глибинних мотиваційних утворень, особливо неусвідомлюваних мотивів. Хоча ці методи виникли в умовах клініки, але надалі вони стали інтенсивно використовуватися в експериментальній психології.

Методики, що найчастіше використовуються для виявлення мотивації, - це ТАТ Г. Мюррея, тест фрустрацій Розенцвейга, тести незакінчених речень, незакінчених розповідей і ін. Існують різні модифікації ТАТ Мюррея, що спрямовані на вимір окремих «узагальнених мотивів» особистості. Однією із найбільш популярних у зарубіжній психології є проективна методика ТАТ, створена Д. Макклелландом і Дж. Аткінсоном зі своїми співробітниками (1953). Методика вимірює індивідуальні розбіжності в мотиві досягнення. Використовується спеціальний контент-аналіз для інтерпретації розповідей, написаних на основі картинок. Звичайно використовуються 6 картинок (спочатку використовувалися 4). Кожному досліджуваному приписується індекс, що характеризує інтенсивність мотиву досягнення. У цій же дослідницькій групі були розроблені проективні методики для виміру мотивації аффиляції і мотивації влади (1958).

У вітчизняній психології одна з модифікацій ТАТ для діагностики мотивації підлітка створена Е. Т. Соколовою (1982). Стимульний матеріал складається з 20 сюжетних таблиць, що пред'являються індивідуально в 2 сеанси по 10 таблиць. Тест виявляє потребу в емоційних контактах, у досягненні успіху, покорі, уникнення покарання, в агресії. З метою апробації методики був використаний контингент школярів з адаптивною поведінкою і підлітків з девіантною поведінкою.

Малюнковий тест фрустрацій Розенцвейга має окремі форми: для дітей і для дорослих. Стимульним матеріалом є малюнки, на яких зображені різні ситуації міжособистісної взаємодії. На кожному малюнку приводиться висловлення одного з персонажів. Досліджуваний повинний дати відповідь за іншого персонажа. Оцінюються особливості поведінки людини при виникненні перешкоди на шляху до досягнення мети (при фрустрації потреби). Цей тест також виявляє спрямованість агресії. Крім уяви і перцепції як індикатора мотиваційних процесів, при конструюванні тесту використаний і принцип співвідношення мотиву і перешкоди.

Система інтерпретації, що виникла під впливом психоаналізу, виділяє три типи спрямованості агресії:

а) екстрапунітивна (провина за ситуацію, що склалася, приписується іншим);

б) інтрапунітивна (провина приписується собі);

в) імпунітивна (провина приписується ситуації).

Ця методика використовується у вітчизняних дослідженнях. Є спроби модифікації і конструювання нових картинок, характерних для наших умов. Важливою проблемою є розробка схеми інтерпретації, вільної від впливу психоаналізу.

Діагностика мотивації через перекручування об'єкта перцепції. Методики, що реалізують цей принцип, використані Д. Брунер (1977) і багатьма іншими дослідниками. У лабораторії Л.І.Божович була створена методика для виявлення мотивів поведінки. Домінуючі мотиви підлітка виявлялися через помилки сприйняття при визначенні на око довжини ліній. При цьому визначення довжини ліній мотивувалося по-різному. Сила мотиву оцінювалася на основі переваг помилок у різних ситуаціях. Цей метод заснований на використанні індикатора, позначеного в списку під номером 2, - перекручування об'єкта перцепції під впливом мотиваційних тенденцій. Методика включає експериментальні процедури актуалізації мотивів, графічний метод пред'явлення стимулу, виявлення домінуючої мотивації. Були створені й інші варіанти методики. Вважається, що через виявлення домінуючих мотивів оцінюється спрямованість особистості (спрямованість на суспільні або на свої особисті інтереси, на самоствердження).

Діагностика мотивів через особистісний сенс. Використовується приведений вище критерій 17. «Узагальнені мотиви» діагностуються через виявлення смислів, що мають для людини різні характеристики поведінки, ситуації, відносин і т.ін. (Столін В.В., 1983).

Діагностика мотивів за допомогою когнітивних оцінок. Мотивація впливає на когнітивні оцінки, які детермінують структурування й організацію матеріалу (критерій 4). Для діагностики використовуються процедури, що вимагають різних когнітивних відповідей, класифікацій і т.ін. Завдання, що виконує досліджуваний, несхожі з характеристикою поведінки досліджуваного.

Дослідження реакцій на гумор для виявлення мотиваційних перемінних є одним з методів, що використовують цю особливість мотивації. Існує «особистісний тест гумору», який виявляє 13 особистісних факторів (Анастазі А., 1982).

У роботі Бабіної В.С. і Шмельова А.Г. описаний оригінальний тест гумористичних фраз (ТГФ) для виявлення мотивів з використанням гумору як стимульного матеріалу ТГФ виявляє 7 тематичних конструктів.

Метод діагностики мотивів через характеристику перешкод. На шляху до досягнення мети можуть виникати різні перешкоди, що блокують процеси реалізації дії. Перешкоди за характером локалізації звичайно поділяються на внутрішні і зовнішні. Перешкоди розрізняються не тільки за типом, але й за мірою труднощів (суб'єктивні труднощі - об'єктивні труднощі). Перешкоди можуть виникати на різних етапах мотиваційного процесу, можуть бути релевантними мотиву чи нерелевантними йому, сила мотиву може впливати на оцінку суб'єктивних труднощів і т.ін. Ці співвідношення, що існують між мотивами і перешкодами, використовуються для конструювання методик. Одна з методик, що реалізує даний критерій, була розроблена В.В.Століним (1983).

Зіставлення прямого (опитувальники) і непрямого (проективні методики) методів діагностики виявляється дуже важливим. Проективні методики звичайно критикують за труднощі валідизації, низьку надійність, відсутність нормативний даних, вплив на результати інтерпретації особистості експериментатора. Однак, коли ці методики використовуються як інструмент діагностики мотиваційної сфери особистості, а не діагностики особистості в цілому, вони є досить продуктивними.