28. Техніки взаємодії у процесі аналізу проблеми та пошуку її вирішення. Прийоми педагогічної взаємодії. Стратегії взаємодії.

Спостерігаючи поведінку вчителя в розмові з учнем, вислуховуючи його міркування, вчені виокремили такі типові реакції:оцінювання; інтерпретації; заспокоєння; отримання додаткової інформації, розуміння.

У вияві реакції розуміння, яка є найпродуктивнішою в діяльності педагога, важливо опанувати техніку активного слухання.

Пасивне слухання вчителя гальмує розвиток взаєморозуміння з уч­нем через використання таких прийомів:ігнорування, егоцентризм, випитування

Активне слухання здійснюється у двох формах: рефлексивне і нерефлексивне.

Нерефлексивне слухання ще називають піддакуванням.

Рефлексивне слухання — зворотний зв'язок зі співрозмовником, що використовується як контроль точності сприймання почутого. Рефлек­сивне, тобто відбите як у дзеркалі, точно почуте. До головних прийомів рефлексивного слухання належать:

• з'ясування;

• перефразування ( «Як ви сказали...»);

• відбиття почуттів (емпатійне слухання);

• резюмування — поєднання розуміння основних ідей і почуттів («Якщо підсумувати...»).

Поряд з активним слуханням ми повинні висловлювати і власну думку щодо подій, вчинків, зберігаючи при цьому взаєморозуміння, діалог у ситуації. Як це зробити? Відповідь знаходимо в технології побудови «Я-висловлювання» як способі заявити про власний по­гляд, не викликаючи захисної реакції

«Я-висловлювання» — мовна конструкція, яка використовується як спосіб відвернення конфлікту у спілкуванні і полягає в повідомленні співрозмовником про власні потреби, почуття або оцінки у формі, що характеризується наявністю власного ставлення і відсутністю прямого осуду, спонукання, нав'язливості.

Сенс «Я-висловлювання» — в повідомленні про власні потреби, а не у звинуваченні. Така конструкція потребує від учителя розмови про те, чого він бажає, про що думає, а не про те, що слід робити учневі. Не можна засуджувати, звинувачувати.

Перша частина «Я-висловлювання» — опис події. «Коли я чую...», «Коли зі мною розмовляють підвищеним тоном...»).

Друга частина — реакція. («Я не вдоволена, мені прикро, я роздратована, мені приємно, мене ра­дує...») і даємо пояснення («тому що...»).

Третя частина — бажаний вихід. («Я хотіла б...», («Я була б вдячна, якби ми...», «Я хотіла б, щоб ми спільно вирішили це питання...»).

Закінчення розмови з учнем, колегою, батьками має забезпечити сприятливу атмосферу наприкінці бесіди, спонукати співрозмовника до намічених дій, чітко сформулювати основні висновки.

Прийоми педагогічної взаємодії

Прийом педагогічного впливу — це спосіб організації певної педагогічної ситуації, який викликає нові почуття й думки учнів, що спонукають їх до самозміни.

Звернімо увагу: вплив непрямий, а через нову ситуацію. Завдання вчителя — створити ситуацію (бажано не за шаблоном, несподівану, за контрастом). Завдання учня — під впливом нових обставин, нових по­чуттів, ними викликаних, вибрати лінію поведінки, яка відповідає по­требам, інтересам його особистості в цій ситуації. Новий емоційний відгук вихованця (його планує вчитель) як нове ставлення до своїх вчинків зумовлює причини подальших змін у поведінці учня.

• Залежно від того, які почуття можуть бути викликані новою ситуа­цією, Е. Натанзон поділяє прийоми на спонукальні (дія їх розрахована на вияв радості, вдячності, поваги, гордості, віри в свої сили, власної гідності, що сприяють розвиткові нових позитивних якостей): авансування, вияв умінь вчителя, обхідний рух, фланговий підхід, опосередкування, прохання, вияв невдоволення; і гальмівні (збуджують негативні почуття — незручності, сорому, розчарування, каяття, жалю і сприяють подоланню негативних якостей, полегшуючи розвиток позитивних): збудження тривоги щодо покарання, іронія, констатація вчинку, натяк, удавана байдужість, удавана недовіра;

• етичного захисту: це група прийомів, якими варто скористатися педагогу, якщо учень брутально поводиться, принижує гідність, ображає вчителя: наївний подив, питання на відтворення, підставляння мотиву, посилання на особливості характеру, протиставляння переваг вихованця його вчинку.

Стратегії взаємодії.

• Конкуренція, або суперництво, прагнення стати центром ситуації.

• Дотримуючись стратегії уникнення, людина відсуває появу конфліктної ситуації якомога далі, сподіваючись, що все розв'яжеться само собою.

• Стратегія пристосування передбачає взаємне або однобічне прилаштування партнерів.

• Головною ознакою стратегії співробітництва є прагнення разом із партнером підійти до ефективного розв'язання конфліктної ситуації

• Стратегія компромісу передбачає схильність не загострювати стосунки в конфлікті.

Майбутньому педагогові важливо зрозуміти, що будь-який стиль ефективний лише у відповідних ситуаціях. Він повинен уміти успішно використовувати кожний з них, враховуючи конкретні обставини. Зага­лом треба і поступатися, і йти на розумний компроміс, і встановлювати партнерські стосунки, і водночас обстоювати власну позицію. Вчитель має розширювати коло своїх стратегій, робити вибір на користь ситуа­ції, а не діяти за єдиним стандартом.