28.Мистецтво д.П.19 ст.

Архітектура на Україні у другій половині XIX ст. продовжує

відчувати на собі сильний вплив російської та європейської

шкіл. На зміну ампіру приходить еклектизм, для якого

характерне використання елементів різних стилів;

особливо поширився віденський ренесанс. З орієнтацією

на віденську моду побудовані найбільш репрезентативні

тогочасні споруди у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Чернігові. Архітектори, підкоряючись моді, відмовлялися від

архітектурних ансамблів і всю свою увагу спрямовували на створення окремих будинків, які виділялися своєю

пишністю завдяки перенасиченню їх різьбленням,

ліпленням, позолотою, але втрачали стрункість форм, красу й завершеність, а отже, і мистецьку вартість. Серед

численних споруд цього періоду виділяються більшою

мистецькою вартістю оперні театри в Одесі (архітектори

Ф. Фельнер і Г. Гельмер, 1884-1887), Києві (В. Шребер,

1897-1901) та Львові (3. Горголевський, 1897-1900),

будинки Нової біржі в Одесі (О. Бернардацці, 1894-1899), Львівського політехнічного інституту (З. Захаревич,

1873-1877). Для скульптури друга половина XIX ст. була

періодом виникнення національної реалістичної школи, основоположниками якої стали Л. Позен та П. Забіла.

Перший працював в основному в тематично-жанровій

скульптурі малих форм, другий – у жанрі скульптурного

портрета. Серед творів скульпторів-монументалістів слід

відзначити відомий пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві

(1888, скульптор М. Микешин). У скульптурі Східної Галичини та Буковини ще панує академізм. Лише в 70-90-х pp. навколо майстерні Ц. Філіппі сформувалась група молодих митців

(Т. Баронч, Т. Болотницький, А. Кужава, Ю. Марковський,

К. ОстровськУ 60-х pp. починається поворот до національного мистецтва у західноукраїнському малярстві. Першим звернувся до народної тематики К. Устиянович, у творчості якого

помітні риси реалізму. На Східній Україні розпочався рух

до так званого ідейного реалізму, гаслом якого стала формула «Мистецтво – на службу громадським ідеям». У 70-х роках

ця течія оформилась у вигляді Товариства пересувних

художніх виставок, яке було популярне на Україні до кінця

XIX ст. Найбільш яскраво типові риси передвижництва представлені у творчості художників І. Крамського,

І. РєпінаМайстром батального живопису на Україні став М. Самокиш; з його історичних полотен найбільш відома картина «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким».. З 1875 р. в Києві діяла заснована М. Мурашком рисувальна школа, учнями якої були відомі згодом майстри українського живопису М. Пимоненко. С. Костенко. І. Їжакевич, а також російські художники М. Врубель, В. Серов. Розвивається у цей період і граверне мистецтво. Традиції Т. Шевченка продовжували К. Трутовський, Л. Жемчужников.

Основою нової музичної культури України, що витворилась у другій половині XIX ст., стала народна пісенна творчість.

Українські народні мелодії використовували у своїх творах

російські композитори М. Глінка, М. Мусоргський,

П. Чайковський, М. Римський-Корсаков та інші. На їх основі створена перша українська національна за змістом опера «Запорожець за Дунаєм» (1862) С. Гулака-Артемовського

(1813-1873), яка стала фундаментом класичного

українського оперного мистецтва. Цілу епоху в розвитку української музичної культури складає творчість Миколи Лисенка (1842-1912), талановитого композитора, піаніста, диригента, музикознавця, педагога та громадського діяча, творця національного

напрямку української музики,