42 Основні проблеми психології уваги.

 Проблема, пов'язана з увагою, полягає в тому, що у повсякденному житті воно вкрай рідко або взагалі ніколи не стає предметом цілеспрямованого розвитку або формування. Неуважних людей (особливо дітей) дорікають, карають (двійками або записами в щоденнику), хоча, наприклад, ніхто не буде дорікати дитини, що він не вміє читати або складати числа, якщо його цьому не навчили. Тим часом, якщо порівняти психологічну структуру уваги і, наприклад, виконання арифметичних дій, то між ними знайдеться набагато більше спільного, ніж здається на перший погляд.М.М.Ланге виділив наступні основні підходи до проблеми природи уваги

1. Увага як результат рухового пристосування. Прихильники цього підходу виходять із того, що якщо ми можемо довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага не можлива без мускульних рухів. Саме рух пристосовує органи почуттів до умов найкращого сприйняття.

2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості. Не пояснюючи, що вони розуміють під обсягом свідомості і яка його величина, І. Герберт і У. Гамільтон вважають, що більш інтенсивні подання витісняють або придушують менш інтенсивні.

3. Увага як результат емоції. Ця теорія, особливо блискуче розвинена в англійській асоціаціонній психології, указує на залежність уваги від цікавості подання. Так, Дж. Міль указував: «Мати приємне або тяжке відчуття або ідею й бути до них уважним - це те саме».

4. Увага як результат апперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда.

5. Увага як особлива активна здатність духу. Деякі психологи, вражені своєрідністю явищ уваги, сприймають її як первинну й активну здатність, походження якої нез'ясовано.

6. Увага як посилення нервового подразника. Відповідно до даної гіпотези увага обумовлена збільшенням місцевої дратівливості центральної нервової системи.

7. Теорія нервового придушення намагається пояснити основний факт уваги - перевага одного подання над іншими — тим, що фізіологічний нервовий процес, який лежить в основі першого затримує або придушує фізіологічні процеси, що лежать в основі інших рухів, результатом чого є факт особливої концентрації свідомості.

43. Пам’ять як предмет міждисциплінарних досліджень: філософські, психологічні, фізіологічні й біохімічні аспекти.

Розвиваючись на ґрунті соціо-гуманітарних наук, завдяки працям у галузі психології, філософії, соціології, герменевтики, лінгвістики пам’ять стала предметом міждисциплінарних досліджень.

Людська пам'ять привертала до себе увагу здавна . Її філософські основи вивчення закладені в античній філософії, і тривалий час проблема пам'яті розроблялася в тісному зв'язку із загальною проблемою знання. Першим проблему пам'яті зачіпає Платон . Буття пам'яті представляється йому вічної душею, що володіє спогадами про трансцендентний світі ідеальних сущностей . Досліджуючи пізнавальні процеси , Платон звертає увагу на відчуття , пам'ять і мислення . Він розглядає пам'ять як самостійний психічний процес і один з найважливіших етапів у процесі пізнаня навколишнього світу , визначаючи її як « відбиток персня на воску ». У Платона пам'ять є сховищем всіх знань , як усвідомлених , так і неусвідомлених в даний момент . Однак він вважає пам'ять , як і відчуття , пасивним процесом і протиставляє їх мисленню , підкреслюючи його активний характер. Далі Аристотель у трактаті «Про пам'ять й спогади»розробляє першу розгорнуту концепцію пам'яті і розкриває основні принципи навчання . У цій невеликій роботі він міркує , що « соб-

ного пам'ять властива і людині, і тварині , спогад ж - тільки чоловіку». Воно є « як би своєрідним пошуков » образів і« буває тільки у тих ,хто здатний роздумувати », бо« той, хто

згадує , робить висновок , що раніше він вже бачив , чув або випробував щось в такому ж роді » . Аристотель формулює правила для успішного згадування , котрі надалі представлені в якості основних законів асоціації: по суміжності , за подібністю і за контрастом . Він визначає ряд проблем пам'яті : її відмінність в віковий період і взаємозв'язок з відрахункос часу. Дані сторони проблеми зберігають свою актуальність до теперішнього моменту.

Завдяки Платону і Аристотеля розкрито дві сторони у вивченні пам'яті : її трансцендентність ( недоступність досвідченому пізнанню) і обумовленість природою самого носія незалежно від зовнішніх впливів. фіксацією цих двох сторін підкреслюється складність і своєрідність механізму реаліції даної здібності.

У психології пам'ять – відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Це форма психічного відображення минулого , що полягає в запам'ятовуванні , збереженні та наступному відтворенні або впізнавання раніше сприйнятого .

Пам'ять бере участь в акті сприйняття , так як без впізнавання сприйняття неможливо. В основі пам'яті лежать асоціації , або зв'язки . У пам'яті людини з'єднуються явища і предмети , пов'язані в дійсності. Тому , зустрівшись з одним з цих предметів , ми можемо по асоціації згадати інший , пов'язаний з ним .

Запам'ятати щось - значить зв'язати запам'ятовування з уже відомим , утворити асоціацію . Асоціація - це тимчасова нервовий зв'язок .

Асоціації можуть бути прості і складні. До простих належать асоціації по суміжності , за контрастом , за подібністю . З фізіологічної точки зору асоціація - це тимчасова нервовий зв'язок.

Фізіологічною основою відтворення є відновлення нервових зв'язків, що утворилися раніше при сприйнятті предметів і явищ. Відтворення може проходити у вигляді послідовного пригадування, це - активний вольовий процес. Пригадування небудь, ми як би перебираємо в пам'яті факти, пов'язані з предметом відтворення.

Збереження - це процес утримування заученого в пам'яті. З фізіологічної точки зору це підтримка раніше встановлених зв'язків у мозку шляхом підкріплень. Фізіологічна основа забування - гальмування тимчасових зв'язків.

Біохімія пам'яті - біохімічне кодування індивідуального досвіду в пам'яті. Концепція Б. п. грунтується на:

1 ) освіту в мозку при навчанні нових біохімічних факторів (наприклад , " пептидів пам'яті") ;

2 ) можливості передачі придбаної інформації ненавченого мозку за допомогою цих факторів.

Ідея існування біохімічних факторів , здатних до збереження і переносу інформації , більшістю дослідників сприймається критично . Незважаючи на те , що встановлена суттєва роль нуклеїнових кислот і білків в механізми навчання і пам'яті , передбачається, що беруть участь у формуванні нової асоціативного зв'язку РНК і білки специфічні лише по відношенню до самої інформації.