44. Витрати як основа прийняття рішень на короткостроковий період.

Основною метою діяльності будь-якого виробника (фірми, виробничого підприємства) є максимізація прибутку. Можливості його одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на вироблену продукцію.

Витрати – це прямі і непрямі, фактичні і можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Витрати, що має фірма у процесі діяльності, можна поділити на дві категорії: зовнішні (або явні), що у російській мові асоціюються зі словом «затраты», і внутрішні (неявні).

Короткостроковий – фірма не може змінювати свої виробничі потужності. На короткостр відрізку часу фірма оперує незмінним розміром постійного капіталу і має вибирати такий обсяг і структуру змін фаткорів вир-ва (праці, матеріалів), які призведуть до мінімізації витрат.

Загальні (валові витрати) – це сума постійних і змінних витрат про кожному даному обсязі вир-ва.

Крива граничних витрат перетинає криву середніх змінних і криву середніх загальних в точках мін. Це правило граничних і середніх.

45. Прийняття рішень на довгостроковий період на основі витрат.

Довгостроковий період - це період часу, достатній для зміни всіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. Це проміжок часу достатній, з позицій окремої фірми, щоб змінити як постійні, фіксовані, так і змінні фактори виробництва. З позицій галузі довгостроковим є період часу, достатній для того, щоб наявні у ній фірми могли, якщо захочуть, залишити галузь, тобто вилучити всі зайняті в ній фактори виробництва, а нові фірми могли організувати виробництва у цій галузі. Отже, довгостроковий період - це період часу, достатній для зміни виробничих потужностей.

У довгостроковому періоді можна змінювати обсяг усіх використовуваних ресурсів. Це означає, що можна змінювати і виробничі потужності, або масштаб виробництва. Тому всі витрати виробництва стають змінними. У цих умовах між зміною виробничих потужностей і рівнем витрат виробництва виникає залежність, що називається ефектом масштабу виробництва. Сутність його полягає в тому, що послідовне збільшення розмірів підприємства протягом певного періоду супроводжується зниженням витрат виробництва одиниці продукції, але починаючи з певного моменту збільшення розмірів підприємства призводить до підвищення середніх валових витрат виробництва. Інакше кажучи, масштаб може бути позитивним і негативним. Позитивний ефект масштабу означає, що зі збільшенням масштабів виробництва знижуються Його середні валові витрати. При цьому діють такі чинники, як спеціалізація праці робітників та управлінського персоналу, можливість використання продуктивнішого устаткування, повніша утилізація відходів виробництва. Вони дають можливість мати економію за рахунок збільшення масштабів виробництва. Однак за певними межами цього збільшення починає виявлятися негативний ефект масштабу. Він виникає через складності управління великомасштабними підприємствами. І тоді збільшення кількості ресурсів, що використовуються на підприємстві, призводить до уповільнення зростання обсягів виробництва, а отже, веде до збільшення середніх витрат. У зв'язку з цим кожен підприємець при вкладенні капіталу повинен визначити оптимальний розмір підприємства. Це досягається шляхом визначення мінімального ефективного масштабу, який є мінімальним обсягом виробництва, починаючи з якого дія ефекту економії, зумовленої зростанням масштабу виробництва, припиняється.