26. Словотвір: предмет, обєкт. Словотвірна пара, словотвірний ланцюжок, словотвірне гніздо, словотвірна парадигма, словотвірний тип.

словотвір(дериватологія) – це розділ мовознавства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і способом їх творення. Розрізняють синхроніний(описовий) словотвір – вивчає словотворчу структуру слів, яка визначається синхрончними відношеннями; діахронічний словотвір вивчає шляхи пови похідних сліа у різні попередні періоди розвитку мовию. Об»єкт – слово, що виникло в процесі певних словотвірних дій. Предмет – відношення між похідними і твірини словами. Словотвірна пара - зіставлення 2 однокореневх слів, одне з них є твірним , інше похідним: ГАРНИЙ – ГАРНІШАТИ. Словотвірний ланцюжок – кожне наступне слово походить від попереднього:ДОЩ-ДОЩОВИЙ-ДОЩОВИК. Словотвірний тип – це основна одиниця класифікації похідних слів. Під словотвірним типом розуміють похідні слова(деривати), що належать до однієї частини мови і характеризуються такими словотвірними ознаками: 1)похідністю від основ слів однієї астини мови;2) спільним способом словотвору;3) спільним словотвіним значенням; 4)тотожним словотворчим формантом. Словотвірне гніздо – найбільша компонентна одиниця словотвору – вся системність однокореневих слів, впорядкованих відношеннями похідност. Для словотвір гнізда важлива наявність спільного кореня. До словотвір. Гнізда входять словотвір пара, ланцюжок, парадигма. Вершиною словотвір гнізда буде слово, що є початком. Найчастіше це непохідне слово:ГРАЦІЯ – граціозний – граціозно. Словітвірна парадигма – це частина словотвірного гнізда – сукупність похідних слів, які мають одну й ту саму твірну основу і знаходяться на одному й тому ж ступені словотвору.

27. Теорія односкладних речень у сучасному синтаксисі. Типи односкладних речень. Неповні речення.

ОДНОСКЛАДНИМИ називаються речення з одним головним членом, які для вияву повноти і своєрідного характеру свого змісту не вимагають доповнення другим головним членом – (Осінь. Холодно.). Структурно-граматичний центр односкладного речення представлений у єдиному головному члені, а другого немає, і його не відтворюють ні з контексту, ні з мовленнєвої ситуації, ні з структурно-змістової природи речення. Головний член односкладного речення присудкового або підметового типу одночасно називає предмет або явище і разом з тим стверджує його наявність, характеризує дію у її зв’язку з предметом, вказує на відношення до дійсності. Головним членом односкладних речень виступає: а)будь-яка іменна форма у Н.в.; б)синтаксично нерозкладна словосполука; в) особова форма дієслова; г) інфінітив; д) безособово-предикативне слово; е) предикативний прислівник (слово категорії стану). Традиційно за морфологічними ознаками головного члена односкладні речення поділяються на: – іменні, в яких головний член підметового типу виражається субстантивною формою (номінативні і вокативні речення); – дієслівні, в яких головний член присудкового типу виражається дієслівними формами (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, інфінітивні та частина безособових речень); – прислівникові, в яких головний член присудкового типу виражається предикативними прислівниками. Раніше у складі односкладних речень виділялися безособові, неозначено-особові і номінативні речення. Пізніше О. Пєшковський виділив ще узагальнено-особові та інфінітивні речення. . Булаховський встановлює такі назви односкладних речень: безособові (разом з інфінітивними), відносно-безособові, узагальнено-особові, неозначено-особові, називні. О. Шахматов зафіксував також означено-особові та ґенітивні речення, Більш простіша класифікація І.Р. Вихованця: односкладні дієслівні речення (безособові); односкладні інфінітивні; односкладні іменникові; односкладні прислівникові речення. Однак тут виникає дуже багато суперечностей. Неповними називаються такі двоскладні чи односкладні речення, у яких пропущено один чи кілька членів (головних або другорядних), які зрозумілі з контексту або ситуації. Неповнота будови та змісту таких речень не заважає їм виступати засобом спілкування, оскільки пропуск тих чи інших членів не порушує їхньої смислової завершеності. Найчастіше в мовленні вживаються неповні речення з пропущеним присудком (В зелене Журавне летять журавлі, а лебеді — [летять] у Лебедин. Неповні речення за своєю структурою поділяються на такі ж типи, що й повні. Вони також можуть бути поширеними чи непоширеними, двоскладними або односкладними. За своїм значенням еліптичні речення поділяються на такі групи: 1.Наказові й окличні речення; 2. Речення зі значенням руху; 3. Речення зі значенням говоріння, мовлення; 4. Речення зі значенням перебування, існування, місцезнаходження; 5 . Речення зі значенням енергійної дії (вдарити, кинути,