18.Питання походження української мови: концепції, аргументації

Є різні взаємовиключні концепції історичного розвитку української мови. Основними сучасними гіпотезами є дві:концепція вченого-мовознавця, славіста, доктора філософії академіка Юрія Шевельова — українська мова безпосередньо виділилася з праслов'янської мови. Після розпаду праслов'янської мови у «східних слов'ян» сформувалося п'ять діалектів, два з них — києво-поліський та галицько-подільський — утворили українську мову.Історію української мови Шевельов поділив на шість періодів:протоукраїнський — VII-ХІ ст.,давньоукраїнський — ХІ-XIV ст.,ранньосередньоукраїнський — XV—XVI ст.,середньоукраїнський — середина XVI — перші роки XVIII ст.,пізньосередньоукраїнський — XVIII ст.,

сучасний — від останніх років XVIII ст. до сьогодні.

концепція російського мовознавця Олексія Шахматова (з українських учених близькі погляди на походження української мови мав Агатангел Кримський) — українська мова походить зі «спільноруської прамови», з якої походять й інші «руські мови» (північно-великоруська, південно-великоруська та білоруська). Попри це українська мова суттєво відрізняється від інших «руських мов» різноманітними фонетичними явищами та лексикою.

«Джерельний» підхід Ю. Шевельова виділяє такі періоди:

протоукраїнський період VII-ХІ ст. — немає джерел, написаних носіями мови на території України, використовуються інструменти зіставної лінгвістики

давньоукраїнський період ХІ-XIV ст. — представлений досить значною кількістю писемних пам'яток, які написані не українською, а церковнослов'янською мовою, досліджуються окремі елементи української фонології в іншомовних текстах

ранньосередньоукраїнський період XV—XVI ст. — основною проблемою є відмежування пам'яток і рис української мови від білоруських

середньоукраїнський період середина XVI — перші роки XVIII ст. — писемна мова виступає з одного боку як особливий різновид церковнослов'янської мови, з іншого боку як особливий, дуже перероблений різновид розмовної мови

пізньосередньоукраїнський період XVIII ст. — писемні джерела часто фіксують мішанину української та російської мов у різних пропорціях

сучасний період від останніх років XVIII ст. до сьогодні — використання української мови в художній літературі та всіх інших жанрах.

19.Предмет фразеології, ознаки фразеологізмів, джерела укр. Фразеології, типи фразеологізмів.

Розрізняють три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — це стійкі звороти, специфічні для даної мови, що виражають єдине поняття і мають одне значення. Лексич­не значення цього стійкого словосполучення не збігається з лексич­ним значенням слів, що входять до його складу.: у нього і кози в золоті,і цап у намисті, — тобто він багатий, абсолютно не збігається із лек­сичним значенням кожного із складових слів

У фразеологічних єдностях переносне значення певною мірою моти­вується значенням тих слів, що до них входять: заливатися слізьми — безутішно плакати, дихати на ладан — помирати, крапля в морі — мало.

У фразеологічних сполученнях складові компоненти характеризу­ються деякою самостійністю. Один з компонентів є стійким і не може замінюватись, а інші можуть мати взаємну заміну: розпочати об­говорення (приступити, почати), злість бере — хтось починає злити­ся.

Фразеологією ( гр. phrases- зворот, вислів і logos - поняття , вчення) називається розділ мовознавства, що вивчає усталені мовні звороти.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні з словами, словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них.

Як і слова, фразеологізми відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з певним значенням; відзначаються стійкістю складу і сталістю структури; часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв’язки з словами; виконують ту ж функцію, що й слова.

Наприклад: накивати п’ятами - втекти; пасти задніх - відставати.

На відміну від слів, фразеологізми складаються із самостійних одиниць мови – слів, які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми; відрізняються більшою точністю значення, яке частіше, ніж у словах, супроводжується образною характеристикою.

Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати.

Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

Джерела української фразеології . Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українські.

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу . До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови .

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з

західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін.

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження .

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі .