22. Політико-правові погляди Фоми Аквінського.

Фома Аквінський був відомим систематизатором середньовічної схоластики. Він пристосовував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором є «Сума теології». «Про правління володарів», а також у коментарях до «Політики» і «Етики» Аристотеля. Аквінат, слідом за Августином розглядав державу як частину універсального порядку, творцем і верховним правителем якого є Бог.

найкращою формою правління, на його думку, була монархія, здатна гарантувати людям щастя.

розрізняв два види монархії - абсолютну і політичну. Політична монархія відрізняється від абсолютної тим, що в ній влада царів залежить від закону, не виходить за його рамки.

: 1) вічний закон, 2) природний закон, 3) людський закон, 4) Вічний закон міститься в Бозі, тотожний йому; він існує сам по собі, і від нього похідні інші види законів. А насамперед - природний закон, який є не що інше, як відображення вічного закону в людському розумі, у свідомості розумних істот. Природне право дає можливість володіти чимось або щось робити, наприклад, право на життя, на самовідтворення, право одержувати зовнішні блага, право на спілкування з іншими людьми, право на істину, право діяти розумно і т. д. Природне право дано Богом разом із природою людини, її нахилами та обов'язками як засобами для досягнення мети. Звертаємо увагу на те, що ані до вічного, ані до природного закону не можна застосувати жодної з названих вище ознак, яким повинен, на думку мислителя, відповідати закон.

він вважав, що обнародування є суттєвим для людського закону.

людський закон - це імператив зі змінним змістом. Норми людського закону можуть бути в різних країнах не дуже подібними. Те, в чому вони виявляються однаковими, утворює «право народів» (jus gentium). Специфічне в них інтегрується у «право громадян» (jus civile) кожної окремої держави. В цілому людський закон можна назвати наслідком природного закону, якого лише треба зробити чітким і ефективним, щоб вдовольнити гострі потреби людського життя чи особливих обставин людського життя.

Зрештою, ще один вид закону - божественний, під яким Ф. Аквінський фактично розумів одкровення.

Божественний закон необхідний з двох причин. По-перше, через недосконалість людського розуму, хиткість і розбіжність у судженнях люди не можуть прийти до єдиного уявлення про правду. Допомогти людям досягнути його і покликане таке авторитетне в очах християн керівництво, як Біблія. По-друге, людський закон не в змозі повністю викоренити зло. Цього можна досягти лише за допомоги божественного права.

23. Політико-правові погляди раннього християнства.

У І ст. н. е. у Римській імперії стала швидко поширюватися нова релігія - християнство. У розвитку й організації християн розрізняють два етапи: "апостольська церква" ст. н. е.) і "єпископальна церква", яка прийшла їй на зміну (друга половина II ст. н. е.). Це все є в книгах "Нового завіту".

У ранньохристиянській літературі "Откровення Іоанна" "Апокаліпсис" християни мріяли про знищення "великої блудниці" - Римської імперії. Вони чекали пришестя месії Христа - рятівника, Божого посланника, який розтрощить зло та встановить обіцяне пророками "царство небесне". В очікуванні месії проповідувалася смиренність і непротивлення злу насильством: "Тому, хто вдарив тебе по щоці, підстав і іншу". В очікуванні месії християни виокремлювались у свої громади, які створювалися на демократичних засадах.

З II ст. н. е. в християнські громади вступають і багаті власники. До середини II ст. н. е. в християнстві складається церковний апарат, і керування громадами переходить до рук єпископів, які утворили клір (духівництво), що стоїть над віруючими. Духівництво розробляє свою систему обрядів і служб.

ЗIV ст. н. е. імператори вже змушені брати до уваги християнство, церкву цієї релігії і навіть шукати у неї підтримки. У 313 р. за правління імператора Костянтина християнство оголошене рівноправним з іншими релігіями, а в 324 р. пануючою релігією.

Починається боротьба між церквою і різними єресями (опозиційні вчення). Виникають секти єретиків монтанистів, гностиків. Вони проповідують інші вчення, погляди, теорії. У Північній Африці секта донатистів виступила за чистоту церкви. У відповідь на дії єретиків церква звертається до імператора, вимагаючи збройним шляхом розгромити секти єретиків.

Августин створив теорію і розробив закон про справедливість. Справедливість - це покарання за гріх і полягає в тому, що людина втрачає те, чим вона не захотіла добре скористатися.

Політико-правове вчення Августина Блаженного відіграло велику роль у розвитку політики і права, а також теократичних доктрин.