Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Untitled.FR12.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
30 Мб
Скачать
☆
  1. Вплив процесів зварювання на структуру хромонікелевих корозостіііких сталей

Хромонікелеві аустенітні сталі задовільно зварюються всіма видами зварювання. При дуговому зварюванні застосовують електродні матеріали, які забезпечують одержання швів з аустенітною або з аустенітно-феритною структурою. Термодеформаційні цикли зварювання завжди вносять зміни в структуру зони термічного впливу, і в деяких ділянках цієї зони погіршуються механічні властивості і корозійна стійкість металу. Так, в зварному з'єднанні сталі 12Х18Н10Т після аргоподугового зварювання можна виділити слідуючі характерні ділянки (рис. 264):

  1. Зварний шов, який відрізняється дрібнозернистою двофазною еруктурою, що складається в основному з аустеніту з невеликою кількістю фериту, розташованого вздовж стовпчастих кристалів. Поблизу лінії сплавлення часто спостерігається вузька смужка металу шириною в декілька зерен, котра внаслідок нагріву до температури плавлення сталі містить по межах невелику кількість високотемпературної а-фази (5-фериту). Присутність 5-фериту зменшує ріст зерен, тому їх розмір в 2-3 рази менший максимального зерна в ЗТВ.

  2. Ділянка перегріву, в якій утворюється крупне зерно аус'іг ніту (50-60 мкм); ширина цієї зони невелика (до 600 мкм).

  3. Ділянка термічного впливу, яка нагрівається до температур >500-600°С і в якій відбувається високотемпературна пластична де формація. При цьому підвищується щільність дислокацій і напруження першого і другого роду, що підвищує твердість і мікротвердість металу, а залишкові зварочні розтягуючі напруження можуть перевищувати умовну границю текучості. При певних температурних умовах (600-800°С) і в залежності від часу витримки в ділянці термічного впливу можуть відбуватися процеси старіння, тобто виділення із твердого розчину карбідів хрому. Ці карбіди випадаючі, переважно по межах зерен аустеніту, збіднюючи хромом примежпі об'єми, в зв'язку з чим метал ЗТВ на деякій відстані від межі сплавлення буде схильним до міжкристалітної корозії. Крихкість в зоні термічного впливу може виникнути також внаслідок виділення інтерметаліду РеСг (офази).

  4. Основний метал, в якому не відбувається структурних змій, має температуру нагріву нижче 400°С.

При певних умовах зварювання хромонікелевих сталей можуть діяти слідуючі фактори, які погіршують зварюваність:

  • низька стійкість металу шва до виникнення кристалізаційних (гарячих) тріщин;

  • можливість зниження корозійної стійкості основного металу;

  • значна пластична деформація в зоні термічного впливу, в результаті якої можуть виникати залишкові розтягуючі напруження, досягаючі границі текучості;

  • поява крихкості зварного з’єднання в процесі експлуатації;

  • утворення великої кількості пор в наплавленому металі.

Кристалізаційні (гарячі) тріщини можуть утворюватись як в наплавленому металі, так і в зоні термічного впливу поблизу межі сплавлення. їх виникнення пояснюється такими факторами:

  • теплофізичними особливостями аустенітного металу (пониженою теплопровідністю, ВИСОКИМ коефіцієнтом 1'ЄПЛОВОГО розширення, високим електроопором);

  • транскристалітною будовою металу шва, бо в аустенітних швах немає фазової перекристалізації в твердому стані, тому, навіть, при багатопрохідному зварюванні аустенітні стовпчасті кристаліти не подрібнюються і не змінюють орієнтації (в кожному наступному

Рис. 264. Схема будови і властивостей зварного з'єднання сталі аустенітного класу: а) розподілення максимальних температур; б) основні ділянки зварного з'єднання і їх структура; в) розмір зерна; г) твердість.

шарі виростають кристали, які стають продовженням кристалів попереднього шару);

- наявністю легкоплавких евтектик, розташованих вздовж меж стовпчастих кристалів. Наприклад, сульфідна евтектика типу (№з52+№) має температуру плавлення 645°С, ніобієва евтектика (№+N6) має температуру плавлення 1270°С. Легкоплавкі евтектики утворюють рідкі' прошарки поміж затверділими аустенітними кристалами і на певній стадії кристалізації сприяють виникненню гарячих тріщин під впливом розтягуючих напружень. Проте, можуть утворюватись тріщини і при температурах, коли кристалізація вже скінчилася, що пояснюється виділенням шкідливих домішок по межах кристалів внаслідок полігонізаЦії.

Боротьба з появою кристалізаційних тріщин в аустенітних швах ведеться, перш за все, таким чином, щоб в рідині розплавленого металу спочатку з'являлись дендрити первинного фериту. Ці невеличкі дендрити перешкоджають безперервному зростанню стовпчастих кристалів аустеніту в одному напрямку і подрібнюють тим самим первинну структуру. Для цього досить мати в структурі аустенітного шва до 2-5% фериту. Коли фериту більше, то небезпека з'явлення гарячих тріщин зменшується, але може виникати крихкість, пов'язана з утворенням о-фази поблизу меж аустенітних зерен. Щоб створювати необхідну аустенітно-феритну структуру в шві, треба використовувати присадкові матеріали з підвищеною кількістю феритотвірних. елементів (О, Мо, Ті, NЬ, 7.г, Щ V, АІ тощо) або зменшувати в них кількість аустенітотвірних елементів (С, N1, Мп, N. Си, Со). Окрім аустенітно-феритної, можна утворювати інші двофазні структури металу шва - аустенітно-карбідні, аустенітно- боридні, але в деяких випадках це недопустимо.

Якщо треба одержувати чисто аустенітну структуру шва, то з метою запобігання утворенню гарячих тріщин знижують вміст фосфору, сірки, кремнію, підвищують кількість вуглецю (до 0,2-0,3%) і замінюють частку нікеля марганцем (7-8%) або краще марганцем разом з азотом,

Вельми перспективними є засоби, направлені на подрібнення литої структури однофазних швів. З цією мстою застосовують ультразвукові й механічні коливання зварювальної ванни з частотою 20- 50 кГц, а також вводять елементи-модифікатори (8г, Се, Ті, В, У).

Інколи для запобігання утворенню гарячих тріщин в разі зварювання під флюсом застосовують низькокремнісгий високоокис- люючий флюс АН-18, який забезпечує вигорання кремнію і сірки і зменшує вміст водню в шві.

Підвищити стійкість аустенітних швів проти тріщин можливо й технологічними засобами, направленими на пошуки раціональних способів і режимів зварювання плавленням. Велике значення має форма зварювальної ванни, її глибина та ширина, від яких залежить спрямування росту осей кристалітів і орієнтація їх по відношенню до осі шва. Значний вплив має також форма поверхні швів: шви з угнутою поверхнею менш стійкі проти тріщин, ніж шви з опуклою поверхнею.

Проте, проблема одержання аустенітних швів, стійких до утворення гарячих тріщин, сповна ще не вирішена.

Утворення кристалізаційних тріщин в пришовній зоні основного металу може бути пов'язано з легкоплавкими евтектиками, які розташовуються поблизу меж зерен і розплавляються під час зва

рювання, роз'єднуючи зерна. Тому краще для зварювання використовувати сталі, очищені від шкідливих домішок. Наприклад, при зварюванні сталей після електрошлакового переплавлення, фіщини в пришовній зоні не виникають.

Кристалізаційні тріщини, що з'являються в зоні термічного впливу під час зварювання аустенітних дисперсійно-твердіючих і і алей підвищеної міцності (о«= 1000-1200 МПа), пов'язані з утрудненою деформацією металу при високих температурах. Тому такі (галі слід зварювати до того, як проводиться зміцнююча термічна обробка.

При зварюванні аустенітно-феритних сталей типу 08Х22Н6Т для попередження гарячих тріщин застосовують ті ж самі матеріали і засоби, які використовуються при зварюванні сталей аустенітного класу. При цьому метал шва за міцністю поступається зварюваній сталі.

Під впливом агресивного середовища в зварних з'єднаннях хромонікелевих і хромонікельмарганцевих корозостійких сталей часто з'являється міжкристалітна корозія. Аустенітні або аустеиітно- феритні сталі набувають схильності до такого виду корозії після відносно тривалого нагрівання в інтервалі температур 450-850°С, або під час повільного охолодження з температур вище 900°С. В таких умовах нагрівання і охолодження можуть опинитися під час зварювання як метал шва, так і ділянки основного металу, розташовані з обох боків шва на деякій відстані (рис. 261,6). Окрім того, МКК може виникнути безпосередньо поблизу межі сплавлення в ЗТВ (рис. 265) і в металі шва. В небезпечному інтервалі температур метал знаходиться тривалий час при багатопрохідному зварюванні,

з

Рис. 265. Міжкристалітна корозія нержавіючої сталі в зоні термічного впливу і металі шва.

варюванні з підвищеною погонною енергією, через поперечне коливання електрода і наявність з'єднань, що перехрещуються. Схильність до МКК пояснюється виділенням при температурах 450-850°С карбідів заліза і хрому [(Сг,Ре)3С або (Ре,Сг)2зС6], які розташовуються поблизу меж зерен аустеніту. Збіднілі хромом примежні об'єми зерен, знаходячись в електроліті, стають анодом, а середина зерен - катодом. Внас-

лідок цього роз'єднаная примежних об'ємів зерен (анодів) йде вельми швидко.

Схильність аустенітної сталі до МКК, як в зоні термічного впливу, так і в металі шва, тим сильніша, чим більше часу метал знаходиться нагрітим в небезпечному інтервалі температур.

Однак, після дуже тривалого нагрівання зварних з'єднань (сотні годин) при тих самих температурах стійкість металу проти МКК відновлюється. При цьому, чим вища температура нагрівання в інтервалі 450-850°С, тим менша тривалість нагрівання потрібна для відновлення стійкості металу проти корозії (рис. 266). На практиці

в

900 -

600 -

1

700 -

£

600 -

£

хо -

400

КОрОЬп

нєнає

корозію

немає

Час

Рис. 266. Схема, яка ілюструє вплив температури і часу видержки на схильність аустенітної сталі і аустенітних швів до міжкристалітної корозії.

ироби відпалюють при температурі 850°С з витримкою 2- 3 год. Така термічна обробка зварних з’єднань із аустенітних сталей називається стабілізуючим відпалом. Відновлення стійкості проти міжкристаліт- ної корозії обумовлено тим, що в умовах відпалу після виділення карбідів відбувається дифузія хрому із центральних зон аустенітних зерен в при- межні ділянки, в результаті чого вміст хрому по всьому перетину зерен вирівнюється.

Відвернути міжкриста- літну корозію зварних з'єднань аустенітних сталей можлуво загартуванням у воді від температури 1050-1100°С. Нагрів металу до таких високих температур приводить до розчинення карбідів в аустеніті і вирівнювання розподілу хрому в зернах. Швидке охолодження не допускає виділення карбідів з аустеніту. Але на практиці (особливо після зварювання крупнога- баритних виробів) термічну обробку не завжди можливо здійснити. В окремих відповідальних випадках проводять стабілізуючий відпал при температурі 850°С або аустенізацію при 1050-1100°С з повітряним охолодженням. Коли після зварювання вироби не підлягають термічній обробці, запобігти міжкристалітній корозії зварних аустенітних швів можна, якщо зменшувати вміст вуглецю в

металі і вводити в нього елементи, більш сильно споріднені з вуг- лецем, ніж хром. Такими елементами являються титан та ніобій. Ці елементи в першу чергу зв'язують вуглець в карбіди і виключають утворення карбідів хрому. При стабілізації металу титаном його вміст повинен бути в 5-7 разів більше, ніж надлишковий (зверху 0,02%) вміст вуглецю. При стабілізації ніобієм його вміст в металі повинен бути в 9-11 разів більше надлишкового вмісту вуглецю.

Зварні шви, які мають двофазну аустенітно-феритну структуру (3-5% фериту), менш схильні до МКК, ніж чисто аустенітні шви. Це обумовлюється слідуючим:

  • подрібнюється кристалічна структура швів, тобто кількість зерен в металі шва збільшується, і при цьому збільшується сумарна площина поверхні зерен; в результаті знижується концентрація вуглецю в примежних об'ємах, через що зменшуються виділення карбідів хрому;

  • ферит містить більше хрому, ніж аустеніт, і збіднюється він хромом менше, окрім того, дифузія хрому і вирівнювання його концентрації в зернах фериту відбувається швидше, ніж в аустеніті, що зменшує ефект збіднення цим елементом примежних об'ємів зерен;

  • ф

    (•‘І\’%-Ґ0>+(Х,%-0Г)+О%-0£)+!\'%=!\' шчзітітянз

    Еквівалент Сг=%Сг+%Мо+(І,5-%8і)+(0,5-%>!\'І>).

    Рис. 267. Діаграма для визначення кількості фериту в аустенітному металі шва (Ф. Хорн).

    еритні зерна розташовуються поміж аустенітних зерен і, в певній мірі оточуючи їх, перешкоджають впливу агресивного середовища на межі зерен аустеніту.

Утворення феритної фази забезпечується додатковим введенням в склад хромонікелевих зварних швів таких елементів, як Мо, V, Зі. На рис. 267 показано діаграму, за допомогою якої можна підібрати необхідний склад металу шва ко- розостійких сталей.

Вплив Мо, V, 5і на стійкість аустенітних швів проти міжкристалітної корозії полягає не тільки в забезпеченні утворення феритної фази. Молібден, і особливо ванадій, частково зв’язують вуглець у карбіди, попереджаючи тим самим виділення карбідів хрому з твердого розчину. Окрім того, молібден, ванадій і кремній, розчинені в аустеніті, підсилюють дифузію хрому в твердому розчині, що сприяє рівномірному розподілу його в зернах.

Проте, не у всіх випадках доцільно легувати зварні шви корозостійких сталей певною кількістю Мо, V, 8і. Так, наприклад, Мо і 8і (а також V, коли його більше 0,8%) значно зменшують загальну корозійну стійкість аустенітної і феритно-аустенітної сталі і зварних швів в азотній кислоті підвищеної концентрації і при високих температурах. В органічних же кислотах (мурашиній, оцтовій) вплив молібдену вельми благоприємний.

Міжкристалітна корозія поблизу межі сплавлення в зоні термічного впливу називається ножовою корозією. Це вузька смужка металу, яка нагрівається до 1200-1250°С. Ножова корозія виникає в сталях з Ті, N6, Та, карбіди яких розчиняються під час нагрівання до вищевказаних температур. Атоми вуглецю і цих елементів під час росту кристалів аустеніту скупчуються поблизу їх меж. Це призводить до збільшення спотворень примежних ділянок зерен і послабленню міжатомних зв'язків, що й підсилює схильність до МКК. Засоби боротьби - стабілізуючий відпал і прискорене охолодження в ЗТВ під час зварювання.

Третім фактором, який знижує експлуатаційні спроможності хромонікелевих сталей після зварювання, називають можливу появу крихкості в металі шва і в основному металі.

Крихкість може виникнути з виділенням о-фази (інтерметалі- ду РеСг), що показано на рис. 268. Вона має складну кристалічну решітку і мінливий склад. Так, наприклад, за даними Ю.М.Лахтіна о-фаза в сталі з 25%Сг і 18%ЬІі вміщує 51,82%Сг, 3%№, 1,1 %8і, 0,61%Мп, 44,67%Ре при співвідношенні Ре: Сг=0,86%. Поява о-фази зв'язана з феритною фазою, де вона і утворюється (рис. 269а). В аустенітних швах типу 25-20 вона виникає під час тривалого нагрівання в інтервалі температур 650-900°С і, особливо, при 800- 875°С. В даному випадку можливе виділення з аустеніту дисперсних карбідів і місцеве перетворення у—>а. Прискорюють утворення а-фази елементи V, Сг, "\¥, Мо, ІЧЬ, 8і, Мп, N1, Си, Со. В аустенітно-

ф

25 20 15 10 5

Вміст хромі'. %

Рис. 268. Діаграма стану залізо-хром- піксль при постійному вмісті заліза 75%.

а)

б)

Рис. 269. Мікроструктура хромонікелевої аустенітної сталі: а) з виділенням а-фази у вигляді довгих голок (сірого кольору), карбідів (темних) і зерен 6-фериту (світлих), х 200; б) після нагріву до 1175°С і охолодження у воді а-фаза відсутня, на фоні аустеніту спостерігаються темні карбіди і світлі зерна 5-фериту, х 200.

еритних сталях типу 18-8 поява а-фази спостерігається під час тривалого нагрівання в інтервалі температур 500-875°С. Боротьба з сигматизацією ведеться термічною обробкою - аустенізацією, при якій зварні з’єднання нагрівають до 1000-1150°С з витримкою 1 год., а потім швидко охолоджують. Після цього а-фаза зникає, і структура складається з аустеніту, 8-фериту (окремі сірі плями) і чорних виділень карбідів (рис. 2696). В аустенітно-феритних сталях і швах треба обмежувати кількість феритної складової (до 5%).

Окрім сигматизацїї, можлива поява крихкості після тривалого нагрівання металу шва в інтервалі температур 325-525°С і, особливо, в районі ~475°С. В даному випадку спостерігається значна зміна механічних і фізичних властивостей металу; підвищується міцність, зменшується пластичність і, особливо, ударна в'язкість; падають

питомий електричний опір і стійкість проти корозії. Цей вид крихкості притаманний хромонікелевим сталям з двофазною аустенітно-феритною структурою. Механізм його до кінця не розкритий, але ясно, що під впливом температури в зернах фериту йде упорядкування без виділень надлишкових фаз. Цей процес супроводжується спотворенням решітки і внутрішньофазовим наклепом фериту, що проявляється в підвищенні його мікротвердості і різкому падінні ударної в'язкості.

Основним заходом запобігання 475 градусній крихкості металу шва слід вважати зменшення в ньому фериту до 2-5%. При цьому слід знижувати легування металу додатковими елементами - феритизаторами.

У всіх випадках 475-градусну крихкість можливо усунути таким же чином, як і сигматизацію, тобто нагріванням до температури 1050-1150°С з послідуючим швидким охолодженням.

До недоліків, які трапляються під час зварювання корозостій- ких хромонікелевих сталей, відноситься утворення пор в металі шва у зв'язку з високою розчинністю водню в аустеніті і незначною швидкістю його дифузії.

Для того, щоб не допустити утворення пор в аустенітних швах, в зону зварювання рекомендується вводити невелику кількість кисню, котрий зв'язує водень. Для цього до безкисневого флюсу і покриття електродів основного типу, що використовуються для зварювання хромонікелевих сталей, добавляють ТіСЬ (якщо шов аустенітно-феритний) або вищі оксиди марганцю, заліза (якщо шов аустенітний). У боротьбі з водневою поруватістю важливу роль відіграє усунення головних чинників надходження водню в зону зварювання - вологи (включаючи вологу повітря), масел та інших забруднень. 17

Кріогенні сталі мають достатню міцність при звичайних температурах. Такі сталі повинні мати нерідко високу корозійну стійкість.

Як кріогенні, використовують низьковуглецеві нікелеві сталі і сталі хромонікелеві аустенітного класу, не схильні до холодноламкості. Для зварних конструкцій, що працюють при температурах до -196°С, використовують сталі з 6-7% нікелю (ОН6А) і 8,5-9,5% нікелю (ОН9А). Ці сталі застосовують після подвійної нормалізації (при 900 і 790°С) і відпускання при 560°С або після загартування у воді від 810-830°С і відпускання при 600°С. Після такої обробки о0,2=400-450 МПа при нормальній температурі, а при -196°С Оо,2=680-820 МПа. Ударна в'язкість при температурі 196°С дорівнює 1,0-1,3 МДж/м2. З цих сталей виготовляють циліндричні та сферичні резервуари для зберігання та транспортування скраплених газів при температурі не нижче -196°С. Всі технологічні операції по виготовленню виробів, в тому числі і зварювання, виконують на листах, які пройшли термічну обробку.

Переважна частина різних машин і апаратів кріогенної техніки виготовляються з аустенітних сталей. При цьому слід відзначити, що сплави з ГЦК-решіткою, до яких відносяться аустенітні сталі, не мають температурного порогу холодноламкості; під час охолодження в них ударна в'язкість знижується монотонно. Холодностійкість таких сталей оцінюється температурою, при якій ударна в'язкість не менша 0,3 МДж/м".

Аустенітні кріогенні сталі діляться на три групи:

  1. Хромонікелеві кріогенні сталі 12Х18Н10Т і 08Х18Н10Т. Ці сталі набули найбільшого застосування. З них виготовляють круп- иогабаритні газорозподільні установки великої потужності для одержання скраплених газів (СЬ, N2, Н2 та інших), транспортні ємкості і сховища скраплених газів. Вони добре зварюються і володіють великим запасом в'язкості при кріогенних температурах (при -253°С о0,2=600 МПа; КСЦ=1,0 МДж/м2). Високий запас пластичності сталі 12Х18Н10Т дозволяє використовувати її після холодної пластичної деформації з метою підвищення міцності. Аустеніт хромонікелевих сталей нестабільний, бо під впливом пластичної деформації можливе часткове мартенситне перетворення (у—>є—>сх).

  2. Складнолеговані аустенітні сталі підвищеної міцності 07Х21Г7АН5 і 03Х20Н16АГ6 (при температурі -253°С о0.2=1150- 1350 МПа і КСІІ=1,0-1,3 МДж/м2). Ці сталі застосовують для виготовлення штампувально-зварних виробів і товстостінних крупно- габаритних ємкостей.

  3. Аустенітні сталі хромомарганцеві 10Х14Г14Н4Т, 03Х13АГ19, як замінники більш дорогих хромонікелевих аустенітних сталей. Слід зауважити, що пластична деформація хромо- марганцевих сталей може спричинити часткове мартенситне перетворення (у—»є—>а), яке знижує опір крихкому руйнуванню. Сталі рекомендуються для виготовлення зварних конструкцій, що працюють при температурах від 20 до -196°С (сталь 03Х13АГ19) і -253°С (сталь 10Х14Г14Н4Т).

Аустенітні сталі використовують після загартування у воді від 1000-1050°С. При нормальній температурі границя текучості о(),2 аустенітних сталей не перевищує 400-450 МПа.

Для виготовлення особливо відповідальних деталей, коли необхідні висока міцність і висока твердість, в авіаційній промисловості, ракетній техніці використовують мартенситно-старіючі сталі (див. таблицю 22).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]