- •1))Періодизація і система рп
- •2))Предмет та структура
- •3))Форми правотворення
- •8))Римська правосвідомість .Природне право.
- •9)) Дегести Юстиніана
- •10))Громадяни риму. Набуття і втрата громадянства
- •11Поняття і особливості юрид. Особи
- •14)) Цар (рекс)
- •12))Юр особа публічного права:
- •13 Державець, монарх
- •15))Система органів врядування в стародавньому римі. Види народних зборів
- •16Сенат
- •18.Організація війська та статус воїнів
- •19 Магістратура
- •20.Принципат
- •22Адміністративно територіальний поділ риму на дві імперії
- •23 Злочин за рп. Поняття і зміст
- •24Особливості Кваліфікація злочину.Склад злочину
- •25 Передумови і принципи карної відповідальності.
- •27Мета і види покарань
- •28 Органи карної юстиції
- •29. Розмежування ролі суддів і адвокатів
- •31 Порядок судового розгляду справи.
- •32.Інквізаційний процес та коло доказів
- •33. Особа(суб*єкт права)права.Види
- •34. Опіка і піклування рп
- •35. Юридичні особи як суб*єкти права
- •36 Об*єкти права в рп
- •38. Досудові засоби захисту прав
- •39.Легіксаційний.Формулярний.Екстраорд
- •40 Судове рішення
- •45. Спільна власність
- •53 Зобов'язання ніби з договорів
- •54 Деліктні зобов'язання
- •55 Юридичний склад деліктної відповід:
- •66Правове стан гл сім*ї Відносматер і дітей
- •67Усиновлення і Узаконення
- •68Поняття спадкового права етапи розвитку
- •69 Спадкування за законом.Виморочене майно
- •70 Спдк за заповітом. Обов*язкова частка
- •71Прийняття спадщиниТрансмісія і представництво
- •80.Поняття, види і форми рецепції рп
- •81Рецепції римського права у Візантійській імперії
- •82 Систематизація Юстиніана
- •83 Континентальний та англосаксонський типи
- •86Початок Рецепції рп в Україні.
- •87Римське право в рос. Імперії
- •88 Рецепція римського права в срср
- •89 Римське право в незалежній Україні
- •90 Школа рецепції римського права в Україні
66Правове стан гл сім*ї Відносматер і дітей
Особисті й майнові відносини подружжя при шлюбі cummanu відрізнялися патріархальною суворістю. Дружина не мала юридичної самостійності. Більш того, влада чоловіка над нею була практично необмеженою. Чоловік міг піддавати її будь-яким покаранням, витребувати її (як річ) назад, якщо вона самовільно залишала його дім, продати в рабство. Так само як раби, діти і дружина були повністю позбавлені правоздатності. Широта правового свавілля чоловіка якоюсь мірою обмежувалася громадською думкою. Захід покарання за провинність дружини визначала рада, що складалась з родичів дружини.Так само складалися й майнові відносини подружжя. Все майно, яке дружина мала до шлюбу або набувала за час шлюбу (наприклад одержувала спадщину), автоматично ставало власністю чоловіка. Практично дружина не могла бути власницею майна, а отже не могла й укладати правочини. Шлюб sinemanu інакше визначав особисті й майнові відносини подружжя. Чоловічої влади над дружиною як такої вже не було. Дружина зберігала правовий статус, який мала до шлюбу. Якщо вона була під владою свого paterfamilias, тобто особою чужого права (personaalienijuris), це її становище зберігалось і після шлюбу, а якщо не була під владою свого paterfamilias, залишалася незалежною. Так само регулювалися майнові відносини подружжя, в основу яких було покладено принцип роздільності майна чоловіка і дружини. Все, що було власністю дружини до вступу в шлюб або набуто нею за час шлюбу, залишалося її власністю, якщо вона юридично була самостійною. Дружина мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном.
67Усиновлення і Узаконення
Узаконення — встановлення батьківської влади над власними дітьми, але народженими поза шлюбом. Наприклад, батько міг визнати своїми дітей, народжених в конкубінаті. Узаконення проводилось за встановленою формою.
Усиновлення — встановлення батьківської влади над чужими дітьми, з якими батько кровними узами не пов'язаний. Усиновлення провадилось у формі arrogatio чи adoptio. Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція — для осіб чужого права, тобто тих, що перебували під владою paterfamilias. Внаслідок цього існували різні формальні акти усиновлення. З часом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений, і його здійснювали на основі заяви перед судом чи перед імператором.
Узаконення й усиновлення дітей прирівнювалися до народження їх у шлюбі, тобто вони мали правовий статус дітей, народжених у шлюбі. Вони отримували правовий статус та ім'я свого усиновителя (батька, що їх узаконив), право взаємного спадкування з ним, поділу його соціального й громадського становища, на них поширювалася батьківська влада тощо.
68Поняття спадкового права етапи розвитку
Спадкування — це перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Під майном розуміють сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває. .Спадкове право — сукупність правових норм, що регулюють порядок переходу майна небіжчика до інших осіб. Як правовий інститут спадкування нерозривно пов'язане з правом власності. До поділу суспільства на стани і виникнення держави та права існували родові звичаї, за якими речі члена роду, що помер, переходили до інших членів того самого роду. Проте спадкового права ще не було. Воно виникає, коли суспільство почало допускати приватну власність, а остання виникає тільки з появою обміну. Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Ним може бути лише фізична особа. Якщо припиняє свою діяльність юридична особа, спадкування після неї не настає.
Особи, до яких переходить у встановленому порядку майно небіжчика, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина — це сукупність прав і обов'язків небіжчика, яка визначається на момент смерті спадкодавця.
Перехід майна покійного (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав — за тестаментом (заповітом) або за законом.
Етапи розвитку: а) спадкування за juscivile; б) спадкування за преторським едиктом: в) спадкування за імператорськими законами; г) спадкування у «праві Юстиніана».. 2. Спадкування за преторським едиктом. Істотні зміни в спадкове право внесла преторська практика. Преторські реформи спадкового права почали розвиватися ще у період ранньої республіки і поширилися у період принципату.
Спадкування за juscivile — регламентувалося Законами XII таблиць, які передбачали спадкування за заповітом і спадкування за законом. Однак через сімейний характер власності давнього періоду основним видом було все ж спадкування за законом. 3. Спадкування за імператорськими законами. У період імперії було прийнято чимало сенатус-консультів та імператорських конституцій, спрямованих на подальше удосконалення римського спадкового права. Проте все ще не існувало чіткої, закінченої системи. 4. Спадкування у «праві Юстиніана». Тут варто нагадати, що «право Юстиніана» не є власне римським правом. Разом з тим, система спадкування, яку часто вважають суто «римською», була сформована саме у ту добу.
