20.Принципат

Період ранньої імперії іменують «принципатом» тому, що визначальним у титулі імператорів цього періоду було поняття princeps. Принцепс (імператор) офіційно був не монархом, а «першим серед рівних» (сенаторів), що має вищу владу і авторитет Попри всю важливість особистих якостей принцепса, все більшу роль в організації публічного порядку починають ві-дігравати оточення останнього та апарат державних службовців. Наприклад, за Октавіана Августа у прийнятті рішень та виконанні окремих функцій державного врядування беруть участь друзі принцепса (amiciprincipis) та супутники принцепса (comitesprincipis), що з успіхом виконують його різноманітні доручення. Разом ці наближені до імператора особи складали раду принцепса (consiliumprincipis), яка обговорювала визначені ним питання державного життя. У державному врядуванні все більшого значення набуває імператорська канцелярія, яка складалася з кількох відділів Загальних правил спадкування посади принцепса не існувало. Згідно з традицією, нового імператора обирав сенат. Проте імператор називав свого наступника у заповіті або всиновлював когось із сенаторів. Сенат і надалі формально залишався законодавчим органом. За сенатом деякий час ще зберігаються певні урядові, адміністративні і судові функції: він обирає республіканських магістратів, порушує карні справи проти хабарників у провінціях, призначає слідчі комісії. Сенат певною мірою міг нейтралізувати потуги принцепса, однак вже після смерті останнього. Він мав право, проаналі-зувавши діяльність імператора, зробити висновок щодо її характеру та значення для Риму. Якщо такі діяння визнавалися негідними, то сенат скасовував видані за правління принцепса закони і розпорядження. Значення республіканської магістратури у добу принципату знижується. Натомість важлива роль у врядуванні відводиться префектам, яких спочатку було двоє, а пізніше могло бути від одного до чотирьох. Міському префекту у Римі належала адміністративно-поліцейська влада. 

21. Домінат.

Титул «princeps» («перший») замінюють на «dominus» («господар»). 

Імператор Авреліан перший іменує себе «dominusetdeus» — «господар і Бог».При імператорському дворі вводиться пишний церемоніал. Особу імператора обожнюють. Зовнішньою ознакою імператорського достоїнства стає діадема (пов'язка з білими перлами), а пізніше — корона. Імператор носить шовкові шати, пурпурні тканини, прикрашені золотом і дорогоцінним камінням. Імператори вважаються необмеженими володарями, що діють на користь державі й тому не зв'язані ніякими законами. Державний апарат набуває централізованого характеру. Всі установи, що мають відношення до особи імператора, іменуються «officia». Імператорська влада вимагає від чиновників, незалежно від їхнього титулу і рангу, трьох речей: 1) спрямування зусиль на поповнення імператорської скарбниці; 2) додержання букви закону; 3) неухильного виконання вказівок імператора. Римський сенат фактично перетворюється на орган муніципального самоврядування. У галузі державного врядування сенат зберігає лише формальне право затвердження проголошення військом імператора. Врядування у місті Римі здійснюють міські префекти у ранзі illustres.

У провінційних містах очолюють систему врядування магістрати, яких призначають управителі провінції, яких тепер іменують рідше «презес», а частіше — rectorprovinciae (ректор провінції). Крім того, у провінціях цивільна влада відокремлюється від військової. Засновується посада magistrimilitum, що відповідає посаді префекта преторія. Судові функції управителів провінції дещо обмежуються: тепер їхні рішення можуть бути оскаржені імператору.