3))Форми правотворення

У римському праві упродовж його історії формами правоутворення були: 1) звичаєве право; 2) закон (у період республіки - акти народних зборів, в період принципату - сенатусконсульти, в період абсолютної монархії - імператорські конституції); 3) едикти магістратів; 4) діяльність юристів.

Види джерел римського права:

Звичаї.

Царські закони.

Закони XII таблиць (451-450 р.дон.е)

Постанови народних зборів.

Едикти магістратів (період преторського права). (367-27 р. до н.е.)

Постанови сенату. Класичне право (27 р. до н.е. - 1 третина III ст. н.е.)

Діяльність юристів.Посткласичне право (середина III ст. н.е. - V ст. н.е.)

Імператорських конституцій.

Кодифікація Юстиніана. (528-534 р.)

4))Звичаєве право. Джерелами римського права щодо його становлення та розвитку були: звичай(звичаєве право),закони,едикти ,діяльність юристів. Звичаєве право – одна із найдавніших форм утворення рим. Права . найдавніший звичай почав відігравати роль відміни та подолання застарілих норм цивільного права. На початку домінанту було заборонено дію звичаїв,які відміняли за-ни.звичай часто ставав змістовною основою за-ну,як джерела римського права. Для повної сили закону вимагалася взаємодія 3-х органів влади: магістрати(наділялися правом стикання нормативних актів),народні збори(тут затверджувалися закони),ратифікація збоку сенату. Закон та його формулювання складався з 3-х частин: імена ініціаторів (розробників),зміст основного за-ну,гарантії його здійснення. Едикт-від грц. Говорити –здійснювати,в едиктах магістратів роз’яснювалися правила та норми які були обов’язкові в тому числі і для самого магістрату. Едикт виконував роль своєрідної передвиборчої програми. В імпер. Період едикти видавалися преторами.зміст такого едикту не закріплював власну ініціативу претора. Вони не могли відміняти чи змін. За-ни. Проте,він міг ігнорувати чи позбавити своєї підтримки певні за-давчі положення. в результаті створюється нова система норм,яка отримала отримала назву юс хонораріум.

6))Стоїцизм.Розквіт стоїчного вчення у Римі припав на останні роки республіки - перші століття принципату. Найбільш відомими його адептами були Ціцерон, Сенека Молодший, МаркАврелій. Кожен начебто втілював підходи певного періоду: кінець республіки, становлення принципату, кінець його «золотого віку».

Одним з найвідоміших римських стоїків був Луцій Аней Сенека Молодший - політичний діяч, письменник, філософ.

Для філософських поглядів Сенеки характерна спроба поєднати принципові положення давніх римських традицій (наприклад, переконаність в існуванні моральної норми як «норми життя») з індивідуалізмом стоїчного ідеалу мудреця. У цих питаннях він іде далі ортодоксального грецького стоїцизму, підтримуючи їх вчення у тому, що треба жити у злагоді з природою, доброчесністю, але визнаючи, разом з тим, що не досить пізнати добро, треба йти до доброчесності, бо воля має бути спрямована до добра, і допомагає у цьому моральна інстанція - совість.

Поряд з обов'язком перед самим собою є ще й обов'язок перед іншими, має бути злагода, що випливає з велінь природи, яка вимагає наслідувати доброчесність.

Звичайно, торкався Сенека і такої категорії, як справедливість. Відправним моментом останньої він вважав рівність, а кінцевим висновком - сентенцію: «Поводься з тими, хто нижче, так, як ти бажав би, щоб з тобою поводились ті, хто вище» 

7))Епікурейство. популярним у Римі було також епікурейство з його доступним вченням про те, що для щастя необхідно бути лише чесним та справедливим, а на цьому підґрунті можна насолоджуватись життям та піклуватись про власну вигоду.Ці положення на теренах Риму найбільш повно розробив у І ст. до н. е. Аукрецій Кар у поемі «Про природу речей». Отже, розглянемо ті положення поеми, що стосуються формування засадних положень римського права.

Згідно з епікурейським вченням суспільства виникають за ініціативою людей, які намагаються забезпечити таким чином самозахист, взаємодопомогу, обмін знаннями та послугами. Ґрунтуватись суспільство має на додержанні всіма його членами угоди про те, щоб не завдавати одне одному шкоди та допомагати слабшим(Аукрецій Кар. Про природу речей. V.1015-1027). Оскільки для природи характерні зміни, то змінюється характер стосунків між людьми. Тоді вони змінюють характер законів. Характерно, що зміст останніх за Лукрецієм випливає не з природи (адже природа одна, а закони у різних суспільствах різні), а внаслідок розрахунку на позитивні зміни розуміння їхньої корисності, що властиве звичайно людям видатним - фундаторам та організаторам.

Природно, що тоді виникає питання про розуміння «корисності», про характер поведінки індивіда, про його відносини зі спільнотою.

Погляди стоїків більше слугували підґрунтям публічного права, стосуючись проблем відносин громадянина з суспільством (державою), питань влади, правління тощо, і лише потім, за дотичною, звертались до права приватного.

Епікурейці ж, навпаки, розглядали проблеми суспільства, йдучи до них від потреб, поглядів, волі окремих індивідів. Тобто визначальними тут визнавались приватні права. Тому природно, що вплив епікурейських поглядів на становлення засад приватного права був значнішим. Однак слід ще раз зазначити, що перші й другі не протиставляються, а доповнюють одне одного. Найбільш повно це відобразилося у поглядах Ціцерона, однієї з найяскравіших особистостей у цій галузі, що істотно вплинула на формування права. Тому на них слід зупинитися докладніше.