Воєнно-стратегічна обстановка на радянсько-німецькому фронті 1942 року. Плани сторін.

Головним підсумком Московської битви і наступаючого за нею загального контрнаступу був остаточний зрив гітлерівського плану «бліцкригу». Нацистське керівництво опинилося перед неминучою перспективою затягування війни. Дії радянських військ зміцнили міжнародний авторитет СРСР і прискорили остаточне оформлення антигітлерівської коаліції.

Керівництво Німеччини до літа 1942 р. основні зусилля зосередило на південному крилі радянсько-німецького фронту, роблячи ставку на захоплення нафтових районів Кавказу і родючих областей Дону, Кубані, Нижнього Поволжя, що дозволило б також втягнути у війну проти СРСР Туреччину і Японію.

Й.Сталін головним завданням радянських військ на літньо-осінню компанії 1942 р. ставив розгром вермахту та звільнення вже в 1942 р. всієї території країни. Недооцінка супротивника і переоцінка власних сил обернулася для радянських військ справжньою трагедією. У травні 1942 р. був розгромлений Кримський фронт, в липні впав Севастополь і противник повністю опанував Кримом. В травні 1942 р. радянські війська зазнали поразки під Харковом, втрати склали 267 тис. чол. У результаті противник знову опанував стратегічної інціатіва і розгорнув з кінця червня 1942 р. загальний наступ. Німецькі війська зайняли Донбас, вийшли у великий вигин Дону і створили загрозу прориву до Волги і на Кавказ.

Обстановка на фронтах світової війни визначалася результатами збройної боротьби, що розгорнулася влітку і восени 1942 р., військово-політичними цілями воюючих держав, їх можливостями в нарощуванні сил і засобів, а також специфічними особливостями кожного театру військових дій.

Найбільшого розмаху і напруги військові дії досягли на радянсько-німецькому фронті, де влітку у збройній боротьбі брало участь з обох сторін понад 700 розрахункових дивізій (до 12 млн. чоловік), близько 130 тис. гармат і мінометів, багато тисяч танків і літаків. До осені протяжність радянсько-німецького фронту досягла майже 6200 км - максимальної величини за всю війну.

У результаті героїчного опору радянських військ наступ противника на південному крилі радянсько-німецького фронту було зупинено. Наступальні можливості ударних угрупувань ворожих військ вичерпалися. Стратегічний план німецько-фашистського командування на літо 1942 р. зазнав краху. Головне командування вермахту змушене було 14 жовтня 1942 видати оперативний наказ № 1 про тимчасовий перехід до стратегічної оборони. Однак у Сталінграді, а також у районах Нальчика і Туапсе активні бойові дії продовжувалися.

Незважаючи на те що, на більшості дільниць наступ ворога було зупинено, становище на південному крилі радянсько-німецького фронту залишалося важким. Під ударами ворога виявилася найважливіша водна артерія країни - Волга, остання комунікація, безпосередньо зв'язувала центральні райони з Закавказзям. Не була знята загроза прориву німецько-фашистських військ через перевали Головного Кавказького хребта на узбережжі Кавказу до останніх баз Чорноморського флоту і до найважливішого нафтоносного району країни - Баку.

«Ніколи ще на радянсько-німецькому фронті не було стільки ворожих з'єднань, як до листопада 1942- 266 дивізій, з них 193,5 німецьких, 18 фінських, 26 румунських, 11,5 італійських, 14 угорських, 2 словацькі і 1 іспанська. Ворожі сухопутні війська підтримувалися великими силами авіації. Проти Радянського Союзу діяли і значні сили флоту. Для боротьби на північних комунікаціях в кінці 1942 р. були залучені основні сили надводного флоту Німеччини, підводні човни і до 300 літаків. У Балтійському і Чорному морях знаходилися переважно легкі сили ворожого флоту.

Понад 80 відсотків основних сил противника були сконцентровані в групах армій "Північ", "Центр" і "Б" на фронті від фінського затоки до Сталінграда. На північній ділянці радянсько-німецького фронту від Баренцового моря до Фінської затоки діяли 20-та німецька армія і фінські війська, на Північному Кавказі - група армій "А».

Головні сили Радянської Армії також були сконцентровані між Фінською затокою і Астраханню. Тут розпочалися десять фронтів:

Ленінградський, Волховський, Північно-Західний - на північно-західному напрямку; Калінінський, Західний і Московська зона оборони - на західному напрямку;

Брянський, Воронезький, знову утворений Південно-Західний, Донський, Сталінградський - на південно-західному напрямку. На північному фланзі стратегічного фронту діяли Карельський фронт і 7-а окрема армія, на південному - Закавказький фронт".

У діючій армії нараховувалось 390 стрілецьких і кавалерійських дивізій, 254 стрілецькі, окремі танкові і механізовані бригади, 30 укріплених районів, 17 танкових і механізованих корпусів. Готуючись до великих операцій, Ставка Верховного Головнокомандування формувала і стратегічні резерви.

Значну допомогу радянським військам надавала всенародна боротьба в тилу ворога. Чисельність тільки партизанських сил сягала понад 125 тис. осіб. Вони порушували комунікації супротивника і вели розвідку в інтересах діючої армії.

Північний, Червонопрапорний Балтійський і Чорноморський флоти мали у своєму складі 2 лінкори, 6 крейсерів, 4 лідера, 27 есмінців і міноносців, 87 підводних човнів, 757 бойових літаків. Восени 1942 р. флоти діяли в складних умовах. Червонопрапорний Балтійський флот міг використовувати лише бази в Кронштадті і Ленінграді, а Чорноморський - на узбережжі Кавказу. Флоти виконували завдання по захисту своїх комунікацій і порушення морських перевезень противника, завдавали ударів по його портів і берегових об'єктах, сприяли сухопутним військам на приморських напрямках. Важливі завдання виконували також Ладозька, Волзька і Каспійська військові флотилії.

За масштабами і наслідками збройної боротьби радянсько-німецький фронт до початку нового етапу війни залишався головним фронтом Другої світової війни. Саме тут піддавалися виснаження ударні сили фашистського блоку. З усіх втрат, понесених збройними силами Німеччини за другу половину 1942 р., 96 відсотків становили втрати на східному фронті.

17 липня розпочався оборонний період Сталінградської битви 1942-1943 рр. В цих умовах 28 липня 1942 р. Й.Сталін як нарком оборони підписав наказ № 227, головною вимогою якого було "Ні кроку назад!" В наказі підкреслювалося, що після втрати Україною, Білорусії, Прибалтики і Західних областей Росії у СРСР немає переважання над Німеччиною ні в людських резервах, ні в хлібі... Великий відступ означав би загибель Батьківщини. Сувора правда про навислу над країною небезпеку розглядалася в наказі з замовчунням про істинні причини призвели до катастрофи. Головних винуватців знайшли в «низах» і назвали трусами командирів і рядових. Були створені штрафні батальйони і роти, в кожній армії створювалися загороджувальні загони, які ставилися в тилу «нестійких дивізій» і повинні були в разі відходу частин «розстрілювати на місці панікерів і боягузів».

В результаті запеклих боїв на південно-західному стратегічному напрямку до середини листопада 1942 р. радянські війська змусили противника перейти до оборони. З листопада 1942 р, тобто з початку переможного наступу радянських військ під Сталінградом, почався другий період Великої Вітчизняної війни (листопад 1942-грудень 1943 р), який увійшов в історію як період корінного перелому в ході війни.