Героїчна оборона Сталінграда.

Взяти з ходу, як розраховував Гітлер, Сталінград не вдалося, тому противник продовжував нарощувати сили на сталінградському напрямку. Група армій "Б" у липні мала 42 дивізії, до кінця серпня - 69, а наприкінці вересня - 81 дивізію. Війська прямували сюди з резерву, перекидалися з кавказького напрямку, з Румунії та Італії. Проти Сталінградського і Південно-Східного фронтів до 13 вересня діяли 6-а та 4-а танкова німецькі армії, 8-а італійська армія - всього 47 дивізій. На цій стадії закінчився перший етап битви за Сталінград.

Другим етапом героїчної оборони Сталінграду з'явилися оборонна битва Південно-Східного фронту на околицях і в межах міста наступальні дії Сталінградського фронту на північ від Сталінграда і контрудари лівофлангових армій Південно-Східного фронту в районі межозерних дефіле на південь від міста. Всі ці дії переслідували одну мету - утримати Сталінград, знекровити наступаючого ворога та створити умови для переходу в контрнаступ.

До початку бою безпосередньо за місто війська Сталінградського фронту (шість армій) оборонялися на рубежі Павловськ, Паншино, Самофаловка, Ерзовка. Війська Південно-Східного фронту (чотири армії) вели бойові дії на рубежі Сталінград, Іванівка, Малі Чапурнікі, озера Сарпі, цяця і Барманцак, Еліста.

До 13 вересня в склад обох фронтів входило близько 120 стрілецьких, моторизованих, кавалерійських і танкових з'єднань. Однак багато хто з них, особливо стрілецькі дивізії, мали не більше 20-25 відсотків штатної чисельності, а деякі налічували лише по 800 чоловік. Кожна дивізія обороняла смугу в середньому більше 10 км.

Основні сили Південно-Східного фронту були зосереджені в районі самого міста для відбиття ударів головного угруповання ворога, націленої на захоплення Сталінграда. Тут, у 65-кілометровій смузі від селища Ринок до Малих Чапурніков, оборонялися війська 62-ї і 64-ї армій, в яких налічувалося 16 стрілецьких дивізій, 8 стрілецьких бригад, 2 танкових корпусу і укріплений район - всього 90 тис. солдатів і офіцерів , 1 тис. гармат і мінометів (калібру 76 мм і більше), 120 танків.

Противник діяв на цьому напрямі силами 13 дивізій, у тому числі трьох танкових і моторизованої. У його угрупованню налічувалося: 170 тис. солдатів і офіцерів, 1,7 тис. гармат і мінометів (калібру 75 мм і більше), близько 500 танків. Порівняння сил і засобів сторін показує, що перевага була на боці ворога. Особливо значним воно було в 40-кілометровій смузі оборони 62-ї армії від селища Ринок до купоросні, де гітлерівці мали майже вдвічі більше особового складу та артилерії і майже в 5 разів більше танків.

Щоб успішно вирішити завдання оборони міста, Ставка безперервно посилювала Сталінградський і Південно-Східний фронти своїми резервами, направляла навчений маршові поповнення. Так, до 15 вересня в район Сталінграда прибуло 20 тис. чоловік. Туди ж прямували ще вісім танкових бригад. У районі Камишина відновлювалися дві танкові корпуси, які після доукомплектування повинні були надійти до складу фронтів сталінградського напрямку.

Гітлерівське командування продовжувало готувати війська до штурму Сталінграда. 12 вересня в ставкою вермахту під Вінницею відбулася нарада, на яке були викликані командуючий групою армій «Б» генерал Вейхс і командувач 6-ю армією генерал Паулюс. Гітлер рішуче вимагав від них будь-якою ціною і якнайшвидше захопити Сталінград. Це завдання покладалося на 6-у армію, посилену 48-м танковим корпусом 4-ї танкової армії. Іншим з'єднанням 4-ї танкової армії ставилося завдання вийти на правий берег Волги на південь від Сталінграда. Щоб вивільнити всі сили 6-ї німецької армії для удару по Сталінграда, на правий берег Дону була спішно висунута 3-а румунська армія. Це дозволило гітлерівському командуванню кинути на Сталінград ще три дивізії. До того ж 6-а армія була посилена спеціальними інженерними частинами. Для прикриття правого флангу 4-ї танкової армії у другій половині жовтня в район Кетченери противник перекинув з Кубані 7-й румунська армійський корпус.

Запеклі бої на двомісячні сталінградському напрямку, героїчна оборона міста радянськими військами безперервно вимагали від гітлерівського командування все нових поповнень. Ворог був змушений перекидати сили в цей район з кавказького напрямку. Так, група армій «Б», що наступала на Сталінград, збільшилася з 38 дивізій в середині липня до 69 дивізій в кінці серпня, а до кінця вересня їх стало більше 80. У той же час склад діяла на кавказькому напрямку групи армій «А» зменшився за період з липня по вересень з 60 до 29 дивізій. З цієї групи під Сталінград було перекинуто 38 дивізій, у тому числі й дивізії 8-й італійської армії.

Таким чином, всупереч розрахунками гітлерівського командування, Сталінградського напрямок влітку 1942 р. перетворилося на центр боротьби для обох сторін. Тут зіткнулися головні сили Радянської Армії та німецького вермахту. Супротивник ніс величезні втрати, але зламати опір захисників Сталінграда йому не вдавалося.

Героїчний місто підтримувала вся Радянська країна. Восени 1942 р., на одному з найважчих етапів Сталінградської битви, в країні виник патріотичний рух по збору коштів на будівництво бойової техніки. Зачинателями його стали трудящі Нижнього Поволжя. Вони зібрали великі суми на будівництво авіаескадрильї «Героїчний Сталінград», «Рибалка Волго-Каспію», «Саратов», «Волжанин» та інших. Учасники Сталінградської битви також вносили гроші на будівництво танкових колон «Імені 62-ї армії», «Гвардієць», «Захисник Сталінграда», авіаескадрильї «Героїчний Сталінград».

Для захоплення Сталінграда командуючий 6-ю армією генерал Паулюс вирішив завдати удару по його центральної частини: одна - силами чотирьох дивізій з району Олександрівки в східному напрямку, другий - силами трьох дивізій 'з району станції Садова в північно-східному напрямку. Цими ударами передбачалося розсікти фронт оборони радянських військ і захопити місто. Решта війська противника, що знаходилися на північний захід і на південь від Сталінграда, повинні були вести сковують дії.

У сформованій обстановці перед Сталінградським і Південно-Східним фронтами стояло завдання - наполегливої обороною міста та контрударами з півночі і півдня знекровити і зупинити ударну угруповання ворога, зірвати його плани із захоплення Сталінграда, утримати плацдарм на правому березі Дону і накопичити сили, з тим щоб перейти надалі в рішучий контрнаступ.

Цю загальну мету найближчих дій фронтів сталінградського напрямки визначив Верховний Головнокомандувач на нараді в Ставці 13 вересня. Тоді ж була вироблена ідея потужного удару по ворогу, що стала основою майбутнього контрнаступу Радянської Армії на сталінградському напрямку.

Давши вказівки Г. К. Жукову і О. М. Василевському про підготовку майбутнього контрнаступу, І. В. Сталін підкреслив, що зараз головне завдання - утримати Сталінград і не допустити просування противника в бік Камишина. Виходячи з цього завдання, війська Сталінградського фронту повинні були сильними ударами з півночі на південь ліквідувати прорвалося до Волги угруповання ворога і з'єднатися з 62-ю армією. Південно-Східного фронту належало жорсткою і наполегливої обороною, контратаками і контрударами зірвати гітлерівський план захоплення міста.

13 вересня гітлерівці почали наступ на центральну частину Сталінграда. На захисників міста обрушився потужний удар двох ворожих угруповань. Перша з них мала у своєму складі 100 танків, другий - 250. Їх дії підтримувалися масованими ударами авіації.

Незважаючи на героїчний опір воїнів 62-ї армії, на кінець першого дня фашистам все ж вдалося просунутися на північ - до західних околицях селищ заводів «Барикади» та «Червоний Жовтень», а на півдні - опанувати станцією Садова і підійти до західної околиці передмістя Мініна. Командний пункт і штаб 62-ї армії розташовувалися в центрі міста на Мамаєвому кургані, всього в 3 км від ворога, і протягом усього дня перебували під ворожим вогнем. У ніч на 14 вересня командний пункт армії був перенесений у штольню на північному березі річки Цариця, де раніше розташовувався командний пункт Південно-Східного та Сталінградського фронтів. На Мамаєвому кургані був залишений тільки наглядова армійський пункт. Командний пункт генерала А. І. Єременко, який керував діями двох фронтів, був перенесений за Волгу.

В обстановці початку штурму Сталінграда генерал А. І. Єременко ухвалив рішення завдати контрудари військами 62-ї і 64-ї армій по уклинився противнику. Для підтримки намічуваних контрударів притягувалася фронтова артилерійська група, що налічувала у своєму складі шість артилерійських і мінометних полків. Було вирішено також використовувати для розгрому уклинився сил ворога артилерію 2-го танкового корпусу, розгорнутого на лівому березі Волги, зенітну артилерію Сталінградського корпусного району ППО країни і артилерію Волзької військової флотилії.

Незважаючи на стійкість і масовий героїзм, проявлені військами Південно-Східного фронту, гітлерівцям все ж таки вдалося прорватися до Волги на стику 62-ї і 64-ї армій в районі купоросні. Прорив противника украй ускладнив становище військ 62-ї армії, які виявилися ізольованими від решти сил фронту. Однак воїни армії продовжували мужньо боротися з ворогом. 16 і 17 вересня особливо напружені бої йшли в районах Мамаєва кургану та вокзалу Сталінград-1. Фашистська авіація завдавала по захисникам міста масованих ударів групами по 50-60 літаків.

17 вересня на посилення 62-ї армії була передана прибула з резерву Ставки 92-а стрілецька бригада. Зі складу 2-го танкового корпусу, який займав позиції на лівому березі Волги, в армію було направлено 137-а танкова бригада, яку було наказано використовувати в районі Мамаєва кургану. Ставка продовжувала посилювати Південно-Східний фронт своїми резервами і в наступні дні. У район битви почали прибувати 193-та стрілецька дивізія генерала П. М. Смехотворова і 284-та стрілецька дивізія полковника М. Ф. Батюка, що склали резерв командувача фронтом.

Ще в першій декаді вересня радянські війська, що стояли на північ від Сталінграда, завдали ударів по ворогу, що прорвався на північ від міста. Основною ударною силою Сталінградського фронту в той час була 1-а гвардійська армія. Вона аж до 5 вересня, поки дві інші армії - 66-а і 24-я - закінчували зосередження, була змушена атакувати ворога поодинці, причому ослабленими в боях сполуками. Але цього вимагала обстановка. У ці дні Верховний Головнокомандуючий Й. В. Сталін дав вказівки, що знаходився в той час на командному пункті 1-ї гвардійської армії своєму заступнику, генералу Г. К. Жукову: «Якщо ворог почне загальний наступ на місто, негайно атакуйте його, не чекаючи остаточної готовності військ».

Наступали війська просувалися повільно, зустрічаючи завзятий опір ворога. Гітлерівське командування розуміло, які могли бути наслідки прориву радянських військ з півночі, і продовжувало ущільнювати тут бойові порядки.

Загальний підсумок наступальних дій армій лівого крила Сталінградського фронту з 3 по 12 вересня був територіально незначний. Однак головним результатом боротьби армій було, перш за все, те, що вони відвернули сили противника від міста. Саме тому Верховний Головнокомандувач вимагав 3 вересня від генерала Г. К. Жукова атакувати супротивника з району на північ від Сталінграда негайно, не чекаючи остаточної готовності прибули туди військ 66-й і 24-ї армій. «Ваше завдання: відвернути сили німців від Сталінграда, - підкреслив І. В. Сталін, - і, якщо вдасться, ліквідувати німецький коридор, що розділяє Сталінградський і Південно-Східний фронти».

Таким чином, зрив фашистських планів захоплення Сталінграда - результат спільних зусиль радянських військ - і безпосередньо обороняли місто, і завдавали удари з півночі по ворогу. Цим і визначався успіх наступу армій лівого крила Сталінградського фронту, в тому числі і 1-ї гвардійської. Він дістався дорогою ціною: за нього віддали життя тисячі героїв.