1.2. Характеристика видів девіантної поведінки

Класифікація видів девіантної поведінки пов’язана з труднощами, оскільки будь-яку поведінку такого роду можна вважати як девіантною, так і недевіантною, — все визначається стандартами, на основі яких вона оцінюється.

Будь-яка типологія має у своїй основі об’єктивні властивості явищ, які вивчаються, і разом з тим будується з урахуванням цілей і завдань наукового дослідження або практичної діяльності.

Соціальні відхилення можуть бути класифіковані кількома способами. Найважливішим є розподіл відхилень за різними видами залежно від типу норми, що порушується (право, мораль, правила спілкування та ін.). При цьому негативні відхилення поділяють на злочини, інші правопорушення (адміністративні, цивільні, трудові, фінансові та ін.), аморальні вчинки і т. ін.

Практичне значення даної класифікації пов’язано з тим, що від неї залежить різниця санкцій, які застосовуються, а також процедур вияву та покарання винних.

За характером норм, що порушуються, можна також виділити відхилення у національному та міжнародному масштабах.

Йдеться про нормативні засади поділу: чимало видів поведінки являють собою порушення норм права, моралі, звичаїв, які існують у даній країні; деякі види пов’язані з порушенням загальновживаних норм і принципів міжнародного права і моралі (агресивні війни, расова дискримінація, геноцид, міжнародний тероризм та ін.). (9)

Можлива класифікація залежно від прийняття чи заперечення людиною цілей суспільства та соціально схвалених засобів їх досягнення. Один з засновників теорії структурного функціоналізму "американський соціолог Р.Мертон розробив класифікацію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. До позитивної девіації він відніс: самопожертвування, надпрацездатність та героїзм. До негативної: тероризм, крадіжки, суїцид, цинізм. Мертон виділяє такі основні форми девіацій: злочинність, пияцтво та алкоголізм, наркоманія, проституція, гомосексуалізм. (2)

Класифікація соціальних відхилень можлива і залежно від елементів внутрішньої структури. Якщо додержуватися характеристики девіантної поведінки за допомогою чотирьох елементів, що їх використовують у юриспруденції (суб’єкт, об’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони), то до головних типів соціальних відхилень слід віднести такі:

• за суб’єктом поведінки виділяють поведінку індивідуума, що відхиляється від норми;

• за об’єктом девіантна поведінка може бути, по-перше, віднесена до різних сфер суспільного життя; по-друге, розглянута під кутом зору різної соціальної спрямованості (проти інтересів особистості, соціальної групи чи суспільства взагалі); по-третє, можуть бути виявлені конкретні цінності та інтереси правопорушень або аморальних вчинків ( життя, здоров’я особистості, майно та ін.);

• за об’єктивною стороною виділяють соціальні відхилення, які виникають внаслідок діяльності або бездіяльності; спричинюють конкретні шкідливі наслідки або створюють небезпеку їх виникнення тощо;

• за суб’єктивною стороною девіантна поведінка характеризується різною мотивацією, різними цілями, різним ступенем передбачення та бажання можливих наслідків. (15.1.)

Класифікація може бути пов’язана як з об’єктом, так і з суб’єктивною стороною соціальних відхилень: а) поведінка, орієнтована на зовнішнє середовище (екстравертивна). Вона може бути цільовою, заздалегідь запланованою, або афективною (наприклад, сварки в сім’ї); б) поведінка, орієнтована на самого себе (інтравертивна) — пияцтво, алкоголізм, самогубство, наркоманія тощо. (15.1.)

В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів:

1. Делінквентний вид девіантної поведінки – сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

2. Адиктивний вид девіантної поведінки – поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.

3. Патохарактерологічний вид девіантної поведінки – поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.

4. Психопатологічний вид девіантної поведінки – ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах – це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.

5. Ґрунтується на суперцінностях – це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття. (15.2)

Отже, кожна форма девіантної поведінки має свою специфіку та особливості дослідження.

Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок, що до основних форм девіації можна віднести: злочинність, алкоголізм, наркоманію, суїцид, проституція, гомосексуалізм. Розглянемо докладніше деякі з них.

Злочинність. Соціологічні дослідження злочинності та її причин беруть початок у працях російського статистика К. Ф. Германа (1824). Вивчення проблем злочинності виявляє велику кількість чинників, які впливають на її динаміку: соціальний стан, рід діяльності, освіта, зубожіння як самостійний чинник, декласування, тобто зруйнування або ослаблення зв’язків між індивідом і соціальною групою.

У 30-х роках ХХ ст. дослідження, які були проведені представниками Чиказької школи соціології, виявили вплив внутрішньоміських відмінностей на рівень злочинності: найзлочинішими виявилися райони, що характеризуються високим ступенем соціальної дезорганізації. (15.3)

Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного й соціального у формуванні злочинної поведінки.

В Україні на стан злочинності великий вплив справляє перехід до ринкових відносин, що характеризується появою таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. (9)

Злочинність - найнебезпечніший прояв поведінки, що відхиляється, яка наносить найбільший збиток суспільству. Слово "злочинність" похідне від слова "злочин", що в українській мові завжди означало "беззаконня", "злодіяння". (10)

Сукупність злочинів, здійснюваних у даному суспільстві й у даний період часу, позначається поняттям "злочинність". Злочинність - це не просто сума злочинів, але масове явище, що має закономірності свого існування і розвитку, причини, умови, сприятливі їм. Це явище соціальне, тому що корениться в надрах суспільних відносин, відбиває особливості соціального життя, виступає як крайнє вираження протиріч і недоліків розвитку суспільства. Воно викликає важкі наслідки для суспільства і його членів як ні одне з інших негативних явищ суспільного розвитку.

Злочинність не тільки соціальне, але і правове явище, тому що злочинне лише те, що закріплено в карному законі. Злочинність містить у собі дії, що зазіхають на особистість, на власність, права і свободи громадян, на суспільні відносини. Ці дії заподіюють об'єкту зазіхання реальну і дуже істотну шкоду.

Особливість злочинності: наявність певного контингенту осіб-злочинців, для яких злочинна діяльність стала професійною.

Види злочинів, що передбачаються кримінальними кодексами різних країн, дуже різноманітні. Переважають дві групи, що є у всіх країнах: корисливі злочини (розкрадання, крадіжки, шахрайство, хабарі тощо), насильницькі, агресивні злочини (убивства, тілесні ушкодження, зґвалтування тощо). (10)

Соціологи і кримінологи, що вивчають причини злочинності, звертають увагу насамперед на реальні життєві умови, суперечливий розвиток економіки, соціальної сфери., духовної культури. У 90-х рр. XX ст. проявилися негативні наслідки ринкових реформ, зубожіння широких верств населення в результаті глибокої економічної кризи, ламання свідомості людей в умовах демократичних перетворень, необхідності відмови від звичних життєвих установок, ігнорування законодавчих норм центральними і місцевими органами влади, ускладнення роботи правоохоронних органів, низький рівень їхньої технічної оснащеності. (10)

Але в таких непростих умовах далеко не кожний стає злочинцем. Велике значення має й особистість людини. Дослідники виділяють найбільш характерні риси людини, психологічно готової порушити закон:

- обмеженість потреб і інтересів;

- порушення рівноваги між різними їхніми видами;

- перекручене уявлення про те, "що таке добро і що таке зло";

- визнання можливості використання антигромадських способів задоволення своїх потреб і інтересів;

- відсутність почуття соціальної відповідальності, звичка до некритичної оцінки своєї поведінки.

Що стосується злочинців-рецидивістів (тобто здійснюючих повторні злочини), то фахівці в цієї категорії осіб відзначають наступні риси: негативне ставлення до основних соціальних норм, глибоко укорінене негативне уявлення про соціальні відносини і цінності, негативні риси особистого досвіду, підвищена агресивність і збудливість, примітивні потяги і нестриманість у їхньому задоволенні. Такий комплекс властивостей особистості налаштовує до вибору протиправного шляху досягнення своїх цілей.

У сучасних умовах велике значення має боротьба зі злочинністю. Це соціально регулююча діяльність, яка здійснюється для того, щоб громадяни не робили вчинків, заборонених карним законом. Вона містить у собі, по-перше, заходи політичного, економічного, соціального, соціально-психологічного, управлінського, культурного характеру, що дозволяють усувати умови, що сприяють злочинності, по-друге, розвиток правосвідомості громадян; по-третє, спеціальну профілактичну діяльність, спрямовану на виявлення й усунення безпосередніх причин злочинності; по-четверте, застосування карного законодавства стосовно осіб, що здійснили злочин. (10)

Алкоголізм. Алкогольні напої відомі людству з давніх часів. Вони виготовлялися з рослин, і їх споживання було частиною релігійного ритуалу, яким супроводжувалися свята. Більш-менш дешевий спосіб одержання міцних напоїв був освоєний у ХVI ст. Докорінні зміни відбулися після відкриття промислового способу одержання етилового спирту. Саме це зробило можливим масове споживання алкоголю, і у ХVIII ст. пияцтво набуло широкого розмаху у таких європейських країнах, як Англія, Німеччина, Швеція та ін.

Приблизно в цей самий час у Росії стала швидко входити у споживання горілка. Можна сказати, що ХІХ ст. породило, а ХХ ст. посилило досить складну проблему для людської цивілізації — проблему алкоголізму. (9)

Фактично алкоголь увійшов у наше життя, став елементом соціальних ритуалів, обов’язковою умовою офіційних церемоній, свят, деяких способів проведення часу, розв’язання особистих проблем.

Вивчати різні аспекти споживання алкоголю і його наслідки надзвичайно складно. У процесі аналізу алкогольної ситуації та її динаміки, як правило, використовують три групи соціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і масштабів поширення пияцтва у країні: а) рівень споживання алкоголю на душу населення і структура споживання; б) характеристики масової поведінки, яка є наслідком споживання спиртного; в) шкода, яку спричинило пияцтво економіці, суспільству. (7)

В історії боротьби суспільства з алкоголізмом можна визначити два напрями:

• обмеження доступності до спиртних напоїв, скорочення їх продажу і виробництва, підвищення цін, жорсткість каральних заходів за порушення заборон й обмежень;

• поліпшення соціальних та економічних умов життя, зростання загальної культури і духовності, спокійна, зважена інформація про шкоду алкоголю, формування у населення безалкогольних стереотипів поведінки. (9)

Крайній варіант першого напряму — спроба запровадити «сухий закон» на території деяких країн ( Англія, США, Фінляндія, Росія), але вони не досягли своєї мети, бо наявність алкоголю — не єдина і не головна причина існування алкоголізму.

Успішне розв’язання проблеми переборення пияцтва й алкоголізму потребує врахування економічного, соціального, культурного, психологічного, демографічного, юридичного та медичного аспектів. (9)

На розвиток пияцтва серед молоді (підлітків та юнаків) значною мірою впливають художні фільми, в яких досить часто демонструються ситуації вживання спиртного. Поступово ці «сцени» формують позитивне ставлення молоді до вживання алкогольних напоїв.

Представники ВООЗ повідомили про те, що сьогодні 40% дітей України вживають алкогольні напої. Як показує практика, вже у віці 11-12 років діти отримують досвід перебування в стані алкогольного сп'яніння. У 11-річному віці приблизно шоста частина підлітків може чітко відповісти на питання, що таке стан алкогольного сп'яніння?

Згідно з даними статистики Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно Україна втрачає близько 40 тисяч громадян різного віку, які йдуть з життя через того чи іншого випадку вживання алкоголю. Так, на отруєння алкогольними напоями доводиться близько 8000 випадків, на кардіопатію аналогічний показник. Крім того, медики фіксують від 25 до 30% випадків дитячої патології новонароджених. На даний момент рівень споживання алкоголю в нашій країні становить 20 літрів 100-відсоткового спирту на душу населення на рік.

Серед дорослого населення основною причиною пияцтва вважається соціальна причина, а серед дітей - пияцтво дорослих. (15.4)

Поширенню вказаних соціальних проявів сприяють:

- відсутність у частини дітей та підлітків основ світогляду здорового способу життя;

- послаблення виховного впливу сім'ї та педагогічного впливу на їх свідомість і поведінку;

- недоступні можливості займатися у вільний час тими видами діяльності, які могли би зацікавити підлітків - внаслідок комерціалізації спортивних, розважальних, навчальних видів діяльності,

- легка можливість придбання неповнолітніми тютюнових виробів, алкоголю, інших шкідливих речовин;

- вплив масової реклами тютюну і алкоголю на свідомість підлітків і молоді та вплив теле-, відео-, кінопродукції масової культури, де виживання шкідливих речовин висвітлюється у престижному вигляді - як частина “красивого” способу життя;

- правовий нігілізм підлітків і батьків, відсутність інформації про кримінальну відповідальність за вживання і поширення наркотичних речовин;

- відсутність у педагогів та батьків інформації про проблему та про ефективні підходи до боротьби з нею;

- активне прагнення тіньового нелегального ринку наркотиків до проникнення у підліткове та молодіжне середовище.

Отже, основною рисою проблеми є й комплексний характер, що вимагає і комплексного програмного підходу до її вирішення. (13)

Наркоманія. Це захворювання, яке полягає у фізичній і (або) психічній залежності від наркотичних засобів, що поступово призводить до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій організму. Всього у світі налічується близько 240 видів наркотичних речовин рослинного і хімічного походження.

Наркоманія (наркотизм) як соціальне явище характеризується ступенем поширення споживання наркотиків або речовин, які до них прирівнюються, і включає зловживання наркотиками і хворобливе (звичне) споживання їх.

Точну кількість українців, які зловживають наркотиками, визначити навряд чи можливо через недосконалість системи соціального контролю.

Переважна більшість наркоманів — молоді люди у віці до 30 років. (12)

Наркоманія має соціальні наслідки. Для злочинних елементів це найлегший шлях добування грошей. Зловживання наркотиками веде до зростання смертності, особливо серед молоді та розвитку цілого «букета» соматичних і психічних захворювань.

На грунті наркоманії скоюються злочини, так як в стані «ломки» наркоман здатний на будь-який злочин. Придбання наркотиків стає тлом для здійснення ряду злочинів проти особистості: злодійства, грабежу, розбою. Наркоманія негативно впливає на потомство. Діти народжуються з серйозними фізичними і психологічними відхиленнями, що в свою чергу веде до розпаду сім'ї. Наркоман деградує як особистість, так як рабська залежність від наркотиків змушує його робити аморальні вчинки.

Однією з психологічних суб'єктивних причин наркоманії є незадоволеність життям у зв'язку з самими різними обставинами: особистими труднощами, недоліками соціально-культурної сфери, невлаштований дозвілля, соціальна несправедливість, невлаштованість побуту, невдачами в навчанні або на роботі, розчарування в людях.

Значне місце в етнології причин наркоманії займає особистість наркомана. Маються на увазі демографічні, вікові та соціально-медичні аспекти. Серед наркоманів переважають чоловіки. Інша важлива обставина - те, що цією недугою вражена, головним чином, молодь. Мотиви наркоманії і токсикоманії:

• задоволення цікавості щодо дії наркотичної речовини;

• випробування почуття приналежності з метою бути прийнятим певною групою;

• вираз незалежності, а іноді ворожого настрою по відношенню до оточуючих;

• пізнання приносить задоволення нового, хвилюючого або таїть небезпеку досвіду;

• досягнення «ясності мислення» чи «творчого натхнення»;

• досягнення почуття повного розслаблення;

• відхід від чогось гнітючого. (15.5)

Живильним грунтом для наркоманії є мікросередовище. Велике значення відіграє сім'я, вуличне оточення. Поява хоча б одного наркомана у дворі, на вулиці, в школі на роботі, згубно впливає на оточуючих. Спочатку наркотики дають як частування, безкоштовно, потім в борг, потім вимагають гроші.

Не бачать у споживанні наркотиків нічого поганого в основному починаючі молоді курці гашишу, нерідко навіть хизуються цим. Але на певній стадії фізичної і психічної деградації більшість наркоманів чітко усвідомлюють, що чекає їх далі, хоча вже не в силах відмовитися від цієї звички.

Боротьбі з наркоманією можуть сприяти міри соціального, економічного, культурного характеру, в тому числі і ті, які застосовуються для викорінювання алкоголізму. Але, враховуючи специфіку розвитку наркоманії, у боротьбі з цією формою поведінки, що відхиляється слід використовувати і спеціальні заходи - медичні, правові та ін. (14)

Проституція. Термін « проституція » походить від латинського prostitutio - осквернення. Проституція (вступ в статевий зв'язок за плату ) - це одна з різновидів статевої деморалізації, іншими проявами якої вважаються вступ у статевий зв'язок осіб , які не досягли статевої зрілості, вступ у випадкові статеві зв'язки, безладне статеве життя .

Хоча розрізняють чоловічу і жіночу; дорослу і дитячу проституцію, найбільш вивченою є жіноча проституція. Жінки, які вступають на цей шлях, є товаром, їх тіло - об'єктом купівлі-продажу. Початковою причиною приходу жінок в цю сферу бізнесу є наявність попиту на « сексуальні послуги » , за які чоловіки платять і які найчастіше надають жінки.

Особливо тяжкою і не безпечною формою є дитяча проституція.У Конвенції ООН про права дитини, яка ратифікована і нашою країною, статтею 34 зафіксовано, що « держави - ​​учасниці зобов'язуються захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації ». (15.6.) Проте практично ніяких реальних кроків у напрямку вироблення і здійснення державної політики щодо дітей та підлітків, що займаються проституцією, зроблено не було.

У результаті в суспільстві зміцнюється свідомість того, що заняття проституцією - суто особиста справа кожного.

Таким чином, сьогодні проституцію, і в першу чергу дитячу, необхідно розглядати насамперед як дуже гостру соціальну проблему, як один з видів соціальної патології.

Особливість проституції як девіації полягає в тому, що це явище зумовлює взаємозв'язані з ним інші соціальні відхилення: алкоголізм, пияцтво, злочинність, адміністративні правопорушення, соціальний паразитизм, аморальну поведінку, самогубства. (15)

Отже, говорячи про причинно-наслідковий зв’язок між явищем та наслідками проституцію можна охарактеризувати як каталізатор в ланцюгу проявів різноманітних негативних соціальних проявів оскільки:

• по-перше наносить суттєву шкоду суспільній моральності, яка охороняється Кримінальним Кодексом;

• проституція призводить до скалічення психологічних людських якостей, впливає на моральний клімат суспільства;

• вона неминуче призводить до моральної деградації особистості та до розриву соціально-корисних зв’язків;

• має вкрай негативний вплив на неповнолітніх членів суспільства.

Все це сприяє розбещенню не лише особи проститутки, а й оточуючих. Сюди можна віднести як осіб, які сприяють заняттю проституцією, так і інших осіб. Вона є суттєвим фактором поширення венеричних захворювань та СНІДу. Заняття проституцією спричиняє шкоду психічному і фізичному здоров’ю жінок, які займаються. Постійний страх за себе та свою сім’ю призводить до ряду захворювань психічного характеру.

Таким чином, можна зробити висновок, що видів девіацій є дуже багато і звести всі їх до однієї класифікації досить складно. Тому різні дослідники обирають певний критерій за яким і створюють різні класифікації видів девіантної поведінки. Проаналізувавши кілька різних класифікацій, можна виділити основні види девіацій. Це злочинність, різни види адикцій, суїцидальна поведінка, проституція тощо. Негативний характер цих відхилень зумовлює необхідність того, щоб не замовчувати проблему їх поширення, а розробляти ефективні методи роботи з девіантами.