2.1. Соціально-профілактична робота як один із основних напрямків роботи соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу

Соціальна педагогіка у загальноосвітніх навчальних закла­дах переживає період становлення і розвитку, що, безперечно, впливає на загальну картину системи освіти. Соціальний пе­дагог школи, який якісно виконує свої професійні обов’язки, є важливою ланкою педагогічного колективу, він забезпечує соціальний супровід не лише учнів та їхніх батьків, але й усього педколективу загалом.

Перед соціальними педагогами ЗНЗ сто­ять такі завдання:

• з використанням теоретичних знань та практичних навичок виявляти особливості процесу виховання як соціального явища (причому не лише виховання у шкільному середовищі, а й його особливостей у сім'ї як інституті первинної соціалізації дитини);

• діагностика зон середовища вихован­ня та його впливу на процес розвитку осо­бистості, а також діагностика особистості дитини та її вплив на взаємини з іншими людьми;

• прогнозування та профілактика мож­ливих негативних виявів та їх вплив на осо­бистість дитини;

• виявлення, модернізація і впроваджен­ня інформаційних моделей, пов'язаних з про­ходженням дитини через процес адаптації до нових умов виховання, освіти, соціалізації;

• на основі теоретичних знань, прак­тичних навичок та вмінь утворення нових конструктивних засобів, методів впливу на процеси, які відбуваються у школі та за її межами;

• підтримка взаємозв’язку школи з ін­шими організаціями з метою реалізації за­хисних функцій соціального педагога;

• розробка, апробація та публікація но­вих джерел, методів, проектів соціально-педагогічного напрямку;

• реалізація просвітницької функції со­ціального педагога. (36)

Для того,щоб ефективно реалізувати всі ці поставлені завдання, соціальний педагог загальноосвітнього навчального закладу проводить роботу за такими головними напрямками:

• діагностична робота;

• консультативна практика;

• підтримка взаємозв’язку з суспільни­ми інститутами та організаціями;

• організаційно-методична робота

• профілактична робота;(36)

Розглянемо більш детально кожний з ос­новних видів роботи соціального педагога у школі.

Діагностика

Соціальний педагог може проводити діагностичну роботу як на запити педагогів школи, батьків, учнів, так і за результатами спостережень за ходом процесу виховання та освіти самим соціальним педагогом. Для реалізації дослідницької програми можуть використовуватись методики, опитувальники, тести, створені як ними самими, так і іншими авторами (соціальними педагогами, психологами).

Діагностична діяльність може бути вико­ристана для дослідження таких нюансів ви­ховного та освітнього процесів: детермінанти та наслідки конфліктних ситуацій, які вини­кають між педагогами та учнями, педагогами і батьками, у межах педагогічного колек­тиву; особливості дитини, які мають вплив на процес виховання і освіти; фактори, які впливають на процеси адаптації та соціаліза­ції; причини та наслідки впливу вчителів на учнів; особливості сімейних взаємовідносин, які також впливають на хід процесів освіти, виховання та соціалізації дитини і т.п. (37)

В ході діагностики соціальний педагог використовує у своїй роботі такі основні методи: інтерв’ю, моніторинг, соціологіч­не опитування, експертне оцінювання, експертний прогноз, біографічний метод.

Також фахівець може застосовувати і деякі психологічні методи: тест інтелекту і здібностей, особистісні опитувальники, тести досягнень, проективні, малюнкові тести, соціометрію. Соціальний педагог може використовувати і педагогічні методи: педагогічне спостереження, природний експеримент.

Крім того, що педагоги діагностують стосунки усіх учас­ників навчально-виховного процесу, вони мають проводити дослідження, результати яких уможливлять цілеспрямовану профілактику правопорушень, алкоголізму, паління, наркоманії серед учнів. Не зайвим буває з’ясувати й особливості процесу функціонування особистості у полікультурному суспільстві, застосувати ці дані для профорієнтаційної роботи. (39)

Діагностична робота соціального педагога в школі розподіляється на кілька напрямів:

1. Діагностика певних особистісних рис, які впливають на реакцію при упровадженні освітньо-виховних компонентів.

2. Діагностика особливостей стосунків у родині учнів та вплив цих стосунків на успішність навчання і виховання.

3. Діагностика та фіксування ставлення учнів, педагогів, батьків до певних аспектів навчально-виховного процесу.

4. Діагностика та облік учнів, схильних до паління, вживання алкоголю чи наркотичних речовин.

5. Фіксація особливостей молодших школярів для конструк­тивної побудови адаптаційних і корекційних програм.

6. Обстеження житлових умов сімей, де проживають сироти, діти без батьківської опіки. (38)

Консультативна практика

Соціальний педагог проводить як індиві­дуальні, так і групові консультації з питань, які стосуються особливостей взаємин дитини з оточенням, з приводу захисту прав дитинства, впливу батьків на дитину, педагогічного впливу, його напрямку та конструктивності, доціль­ності тощо.

Консультаційна робота в школі проводиться з такими категоріями:

1. З педагогами — про питання підготовки, організації, реалі­зації навчально-виховного процесу з урахуванням найновіших педагогічних знань.

2. З батьками — про виховання дитини, про охорону дитин­ства, нормативно-правову базу (дотримання якої лежить у сфері професійних обов’язків соціального педагога).

3. З учнями — про стосунки з однолітками, дорослими, про захист своїх прав.

4. З батьками, педагогами — за результатами діагностичної та/або корекційної роботи.

5. З нецільовою аудиторією соціального педагога — про спів­працю з підприємствами та організаціями. (35)

Соціальний педагог у своїй практичній діяльності завжди спілкується з дитиною, тому і завжди надає консультативну допомогу. Консультування є одним із напрямів роботи, у процесі якого допомагає клієнтові проаналізувати і зрозуміти сутність його важкої життєвої ситуації і запропонувати різноманітні варіанти, які можуть бути використані для розв'язання проблеми. За змістом соціальне консультування - це технологія надання соціальної допомоги шляхом цілеспрямованого інформаційного впливу на людину чи групу людей з метою відновлення і оптимізації соціальних функцій, розробки соціальних норм спілкування.

Допомога клієнтові здійснюється тоді, коли клієнт сам прийшов до спеціаліста із своєю проблемою, тобто проблема уже існує, її потрібно уточнити, осмислити, знайти засоби для її розв'язання. Допомогти в такий момент може консультація, яку проводить фахівець. За своєю формою і методами консультація - це взаємодія між двома або декількома людьми, у ході якої консультант передає спеціальні знання і відповідну інформацію клієнту. (37)

Надання консультативної допомоги учням є дуже важливим напрямом діяльності, адже дитина не завжди може знайти спільну мову з батьками чи розповісти їм про свої проблеми, але у неї є можливість звернутися за допомогою соціального педагога.

Підтримка взаємозв’язку з суспільни­ми інститутами та організаціями

Соціальний педагог є посередником між учнями, батьками, педагогічним колективом школи та громадськими організаціями (ор­ганами міського самоврядування, органами соціального захисту, закладами охорони здоров’я тощо).

Щодо зв’язків з громадськістю, на соціального педагога покладені такі обов’язки:

1. Зустрічі та консультаціях зі спеціалістами підприємств та установ для організації просвітницької, діагностичної роботи з учнями різних категорій, для розв’язання питань захисту прав дітей, а також для роботи із сім’ями, педагогами.

2. Офіційне листування з підприємствами та установами.

3. Зустрічі з батьками за місцем проживання, а також відвіду­вання їхнього місця роботи для бесід про виховання всередині родини. (35)

Організаційно-методична робота

Педагог заповнює обов’язкову докумен­тацію (плани роботи, журнали, карти тощо), листується з громадськими організаціями від імені загальноосвітнього закладу для вирішення питань, пов'язаних із захисною та профілактичною функціями. Підготовча робота педагога до проведення семінарів, тренінгів, батьківських зборів, педагогіч­них консиліумів, консультацій також є час­тиною організаційно-методичної роботи. До цього виду робіт належить і ознайомлення з матеріалами, які стосуються професійної діяльності педагогів, що можна враховувати детермінантою особистісного та професійно­го зростання педагогічного співробітника загальноосвітнього закладу.

Соціальний педагог в процесі організаційно-методичної роботи обов’язково заповнює певну документацію, що контролюється директором загальноосвітнього навчального закладу. (36)

Профілактична робота

Профілактична робота є однією з основних для соціального педагога.

 Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані  на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп;  попередження ускладнення вже наявних проблем.    Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.

Здійснення соціальним педагогом комплексу профілактичних заходів, які спрямовані на попередження виникнення патологій у суспільстві (алкоголізм, п'янство, наркоманія, проституція та ін.) та їх наслідків (протиправна, адиктивна, девіантна, суїцидальна поведінка, бездоглядність дітей, насильство, незайнятість тощо) називається превентивною (превенція - попередження, пересторога) соціально-педагогічною роботою. При цьому на превентивному рівні профілактика забезпечить попередження виникнення різних відхилень - морального, фізичного, психологічного і соціального аспектів. (23)

Метою соціальної профілактики є не лише попередження проблем і негативних явищ, а й створення умов для повноцінного функціонування суспільства та життєдіяльності окремих осіб.

Ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена тільки за умови обов'язкового включення таких складових: -  спрямованості на викорінення джерел дискомфорту як в самій дитині , так і в соціальному та природному середовищу і одночасно на створення умов для набуття неповнолітнім необхідного досвіду для вирішення проблем; - навчання дитини новим навичкам, які допомагають досягти поставлених цілей або зберегти здоров'я; - рішення ще проблем, які ще не виникли, попередження їх виникнення. (27)

Історично склалося декілька стратегій і моделей профілактичної роботи. Одним із перших підходів до профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі був інформаційний підхід. Він базувався на постулаті про те. що якщо людина знає про шкідливість для здоров'я певного стилю поведінки, вона почне ставитися до такої поведінки негативно і буде утримуватися від неї. Такий погляд виявився спрощеним і рідко виправдовувався на практиці, оскільки на визначення поведінки людини впливає багато факторів, хоча інформація дійсно необхідна як базис для прийняття рішень. (28)

Соціально-профілактичний підхід як основну мету розглядає виявлення, усунення та нейтралізацію причин і умов, що викликають різного роду негативні явища. Сутністю цього підходу є система соціально-економічних, суспільно-політичних, організаційних, правових та виховних заходів, які проводяться державою, суспільством, конкретною соціально-педагогічною установою, соціальним педагогом для усунення або мінімізації причин девіантної поведінки.

Важлива в нашому суспільстві проблема профілактики алкоголізму серед підлітків, а також інформування про важкі соціальні та психоневрологічні наслідки пияцтва і алкоголізму. Відсутність профілактичної роботи, наприклад, з майбутніми батьками, веде до збільшення кількості дітей, що народилися з важкими фізичними та психологічними порушеннями, так як неповнолітні, не знають елементарних правил поведінки під час вагітності і не дотримуються жорсткої заборони на прийняття в цей час алкогольних напоїв. (28)

Серед основних напрямків профілактики девіантної поведінки, особливе місце, поряд з інформаційним та соціально-профілактичним підходами, займає медико-біологічний підхід. Його суть полягає у попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими заходами лікувально-профілактичного характеру стосовно осіб, що страждають різними психічними аномаліями, тобто патологією на біологічному рівні.

Відомо, що людина за допомогою своїх вольових якостей, моральних норм і цінностей здатна утримуватися від злочинних дій. Коли ж у людини існує патологія психічного розвитку і здоров'я, вона, в силу своїх психофізіологічних особливостей, може порушити існуючі морально-правові норми. Дуже важливо вчасно розпізнати у підлітка різні патологічні порушення психіки, які можуть привести його до вчинення необдуманих вчинків. Він повинен бути обстежений психіатром з відповідним медичним лікуванням, доповненим певним виховним впливом з боку соціального педагога. (28)

Наступний підхід – соціально-педагогічний, що полягає у відновленні або корекції якостей особистості підлітка з девіантною поведінкою, особливо його моральних і вольових якостей особистості. Свідома людина ­­­– та, яка має розвинену здатність володіти своїми спонуканнями, вчинками в ім'я моральних цілей і ніколи не допустить порушень закону. Ось чому у підростаючого покоління слід формувати вольові риси.

Воля завжди виявляється в діяльності свідомій і цілеспрямовано регульованій. Негативні вольові риси характеру підлітків: нерішучість, відсутність наполегливості, не сформованість незалежності та самостійної поведінки, безініціативність, впертість, невитриманість. Наявність цих рис свідчить про те, що вчинення девіантна поведінка у підлітків та юнаків обумовлена слабкістю їхньої волі. Будь-яка конфліктна ситуація і навіть короткочасний негативний вплив стають для таких підлітків тими перешкодами, які вони не можуть подолати, не порушуючи норм. (28)

Виконуючи профілактичну функцію соціально-педагогічної діяльності, фахівець організовує систему профілактичних заходів щодо попередження відхилень у поведінці; впливає на формування морально-правової стійкості особистості; організовує систему заходів соціально-педагогічного оздоровлення дітей, молоді та неблагополучних сімей. (26)

Якщо розглядати соціальну профілактику загалом, то профілактична робота проводиться на трьох рівнях:

 1) в межах держави, тобто стосовно всіх громадян – передбачає діяльність держави, суспільства, інститутів, спрямовану на вирішення суперечностей у галузі економіки, соціального життя, у морально-духовній сфері та ін. Реалізація профілактичної роботи проводиться у вигляді комплексних профілактичних програм, кампаній у засобах масової інформації, координованої діяльності мережі установ.

2) в колективах і групах – полягає в цілеспрямованому впливові на негативні фактори, що пов'язані з окремими видами відхилень чи проблем. Профілактика здійснюється у вигляді спеціальних програм, заходів, окремих дій у межах установи чи організації.

3) індивідуально з певною особою – це комплекс заходів, спрямованих на окрему особу, поведінка якої має  ознаки проблематичності.

Як видно, загальна профілактика відповідає І та 2 рівню, а індивідуальна співпадає з третім рівнем. (32)

Залежно від стадії розвитку проблеми, профілактичні заходи можна розділити на три типи: первинну, вторинну, третинну. (30)

   Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування ак­тивного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямо­ваного на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.    Первинна профілактика забезпечує виконання наступних завдань: - підвищення ефективності використовуваних мо­лодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій; - збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування пози­тивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування со­ціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки.    Основними способами реалізації задач первинної профілак­тики є: - навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тре­нування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середови­ща, керувати своєю поведінкою;

 - надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтрим­ки адекватними підтримуючими системами і структурами.

Первинна профілактика  більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є: -         надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин;  -         роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя;  -         формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;  -         створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.(33)

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризо­вих сімей, діти вулиці).    По своїй спрямованості на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка.    Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної, ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки. Вторинна профілактика має наступні завдання: - розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему; -  підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Ефект від програм вторин­ної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.(33)     Третинна профілактика - комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім´ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально-педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.    Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, інди­відуальною і направлена на попередження переходу сформованого захво­рювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.    Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісій. При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіо­налів - психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів - консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств. (33)

В загальноосвітньому навчальному закладі соціальний педагог може проводити первинну і частково вторинну профілактику. Для третинної профілактики необхідні спеціалісти та спеціалізовані заклади, це індивідуальна робота яка спрямована на реабілітацію індивіда та уникненню появи рецидивів девіантної поведінки.

  Отже, соціальний педагог в загально освітньому навчальному закладі має багато завдань та виконує їх, реалізуючи такі напрями діяльності як діагностична робота, консультація, організаційно-методична діяльність, зв’язки з громадськістю та профілактична діяльність. Профілактика є одним з головних напрямів роботи. Під профілактикою маються на увазі перш за все науково обґрунтовані та своєчасно зроблені дії, спрямовані  на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних порушень у окремих індивідів і груп ризику та  на збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я людей,  сприяння в досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.