2. Розкрийте сутність політичної свідомості громадян країни.

Головним елементом політичної культури є політична свідомість. Політична свідомість - це духовне утворення, яке включає політичні знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, інтереси, цінності, оцінки, орієнтації, звичаї, традиції, норми, настанови, соціально-політичні почуття, настрої тощо, що відбивають найбільш істотні економічні, соціальні, політичні та духовні інтереси людей, що мають бути реалізовані через інститути політичної системи.

Передумовою формування політичної свідомості є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, ато й необхідність впливати на владу. Формування політичної свідомості здійснюється шляхом критичного осмислення соціальної дійсності й узагальнення навколишньої інформації, або за рахунок приєднання до уже сформульованих оцінок і норм громадянської поведінки, або ж шляхом емоційного прилучення до віри у справедливість тих чи інших політичних ідеалів. Причому об'єктивна приналежність людини до тих чи інших груп зовсім не означає, що в цієї людини сформується політична свідомість, що відповідає таким інтересам.

Політична свідомість завжди є конкретно-історичною, відбиває інтереси конкретних людей у конкретній країні з певним рівнем економічного й духовного розвитку. Політична свідомість неодмінно охоплює і міжгрупові, загальнолюдські ідеї та уявлення, чия наявність обумовлена не особливостями інтересів, а універсальними інтересами людини, а також загальнодемократичними властивостями організації влади. На політичну свідомість впливають і соціально-економічні, національні та культурні процеси, глибокі структурні та якісні зміни в системі суспільних, соціально-економічних і міжнародних відносин, регіональні, демографічні, соціокультурні та багато інших факторів тощо.

3. Розкрийте роль громадянина як суб’єкта і об’єкта політичного життя України.

В основі різнобічних інтересів соціальних суб'єктів лежать різні потреби: економічні, соціальні, психологічні тощо. Останні породжують прагнення реалізувати зазначені потреби використанням політичної влади. Кожна соціальна група намагається впливати на форми політичної влади, конкретні напрями й методи її діяльності, аби остання відбивала інтереси саме цієї групи. Форма впливу може бути або безпосередньою, або через політичні партії, суспільні організації та рухи.

Зі сказаного випливає: об'єктом політики насамперед є вла­да. До неї прагнуть політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства.

Але якщо влада є самоціллю для певних політичних суб'єк­тів, це може спричинити серйозний конфлікт, оскільки суспіль­ство не здатне нормально функціонувати, коли не враховуються інтереси інших політичних суб'єктів.

В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план, однак після цього обов'язково настає період, коли сфера політики стає набагато ширшою і охоплює процеси функ­ціонування та розвитку влади, впливу на економічні, соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, констатуємо, що об'єктом політики в різних сферах суспільства є відносини соціальних груп із питань, жит­тєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а та­кож відносини між ними та державними інституціями. У пер­шому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, мо­рально-етичні норми, у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики тощо.

Суб'єктом політики можуть бути особистість, організація або суспільна група, які здатні творити політику й ініціювати іс­тотні зміни в політичних відносинах. (Під творенням політики розуміють постійну й певною мірою самостійну участь у полі­тичному житті відповідно до власних і суспільних інтересів, вплив на поведінку та стан інших суб'єктів.)

Здатність творити політику характеризують терміном полі­тична суб'єктність, яка залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвит­ку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій)

9 білет

9-1. Дайте характеристику змісту політичної системи суспільства.

Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм.

До основних елементів структури політичної системи належать:

– держава. Це ядро політичної системи. Вона становить сукупність установ і організацій, що здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: система органів та установ, які виконують функції державної влади, наявність певної території, права, яке закріплює систему державних норм;

– партії і партійні системи. Партія – це організація, що об'єднує громадян одного політичного спрямування. Визначальними рисами партій є їх місце і роль в політичній системі, внутрішня структура та методи діяльності, соціальна база, ідеологія.

Як правило, в суспільстві функціонують декілька партій. В сукупності вони становлять партійну систему, яка використовує певний механізм та методи в боротьбі за владу.

Історичні типи партійних систем: однопартійна двопартійна, або біпартійна (наявність двох основних партій, влада яких чергується), багатопартійна (наявність декількох партій, які беруть участь і здійснюють реальний вплив на органи державної влади;

– громадські організації і рухи. Це соціальні групи, об'єднані певними інтересами, які не прагнуть до участі в діяльності органів державної влади. Але вони прагнуть контролювати прийняття важливих державних рішень, наприклад питань екології, охорони здоров'я, забезпечення належного рівня народжуваності та якісного стану населення тощо;

– політична свідомість та політична культура, які відображають політичне життя суспільства в поглядах, ідеях, традиціях, уявленнях, правилах та нормах поведінки людини, соціальної групи чи нації;

– засоби масової інформації.

Політична система суспільства покликана виконувати такі функції:

– формування цілей та завдань суспільства;

– розробка програм життєдіяльності суспільства згідно з інтересами керівних верств;

– мобілізація ресурсів суспільства відповідно до певних інтересів;

– забезпечення інтеграції всіх суспільних груп навколо загальних соціально-політичних цілей та цінностей, панівної ідеології та культури;

– розподіл цінностей у суспільстві відповідно до інтересів, насамперед, панівних соціальних груп;

– забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Для політичних систем пострадянських країн характерним є не лише наявність легальних інститутів, а й тіньового елементу в них, тобто конкуруючих структур. Складовими тіньової частини політичної системи є політичні клани, клуби, парламентське лобі, оточення перших осіб держави, "мізкові центри" при них тощо. Сюди можна віднести також нелегальну діяльність легальних установ, політичні інтриги та ігри, таємні функції окремих установ чи посадових осіб, земляцькі стосунки тощо. Загалом, такий стан можна кваліфікувати як наявність справжньої конкуруючої структури всередині політичної системи. За певних умов вона може фактично виконувати функції домінуючої політичної системи і перетворитися на альтернативу легальній політичній системі суспільства.

9-2. Розкрийте сутність політичної культури громадян країни.

Для українського менталітету загалом та політичної культури зокрема притаманні такі риси:

— інтраверсія (тяжіння до малих груп — родина, громада);

— ірраціональність (перевага емоційності над прагматичністю, потребою керуватися нормативною поведінкою);

— екстернальність (нетерплячість до своїх політичних опонентів);

— екзекутивність (перевага споглядального способу життя перед активним, схильність до апатії);

— сенсорність (любов до комфорту, несприйняття конфліктів, терплячість та вміння лавірувати).

На формування перелічених рис політичної культури впливали такі чинники:

— багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня;

— розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело до відчуження між різними частинами народу;

— денаціоналізація провідних верств;

— панування комуністичного режиму, що зумовило деформацію рис індивідуалізму і прагматизму, формування патериалістських та колективістських цінностей.

Чимало населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Реакцією на це є постійні пошуки "винних" за небажаний перебіг розвитку політичний подій, пошуки внутрішніх та зовнішніх ворогів, подальша поляризація населення.

Поза сумнівом, таке становище впливає на політичну культуру України, де поєднуються тоталітарні та демократичні компоненти. Характерними для неї є маргінальність (вона складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту) та регіональність (орієнтація насамперед на місцеві, регіональні, за винятком низки місць, інтереси).

Регіональні відмінності у виявах окремих політичних компонентів політичної культури не випадкові: вони зумовлені об'єктивними чинниками: історичними, соціально-економічними, духовними, психологічними, мовними тощо.

Проте досвід незалежної Української держави сприяє усвідомленню необхідності створення базових елементів політичної культури на ґрунті спільного способу життя, мови, навичок, традицій. Компоненти такої ненасильницької політичної культури сприятимуть єднанню певних регіонів України, націй та етнічних груп на ґрунті консолідуючої політичної ідеї в модерну українську політичну націю.

Показником структурних змін у базових елементах політичної культури є зміна статусу особи. При цьому в перехідні періоди посилюється власна активність усього населення, що дає змогу обирати народу України із запропонованого спектра політичних партій та орієнтирів ті, що відповідають його внутрішнім переконанням.

Специфіка політичного життя України диктує необхідність культивування найважливіших елементів нової політичної культури у свідомості її населення:

— національно-класову та ідеологічну толерантність як гарантію стабільності та недопущення збройного протистояння;

— забезпечення примату прав та свобод громадянина над державними та груповими інтересами;

— руйнування стереотипів неповноцінності, хуторянства, перемога віри у можливість незалежного розвитку, який є основою для рівноправних стосунків з іншими країнами та створення іміджу України як держави, відкритої для всебічних стосунків із рештою світу.

9-3. Розкрийте зміст політичних прав і свобод людини і громадянина та механізм їх захисту в Україні.

До політичних прав і свобод людини і громадянина традиційно відносять право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); право громадян України брати участь в управлінні держав ними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 40).

Політичні права і свободи громадян України - це конституційно визначена міра можливої політичної поведінки особи, насамперед участі у безпосередньому народовладді, здійсненні державної влади і місцевого самоврядування, в яких особа виступає передовсім як громадянин України, учасник суспільно-владних відносин.

Особливістю політичних прав і свобод людини і громадянина є те, що, за винятком права на об'єднання в неполітичні організації і права на індивідуальні та колективні звернення, вони належать виключно громадянам України, які досягли 18 років і набули повної правосуб'єктності. На відміну від громадянських (особистих) прав, які за своєю природою є невідчужуваними, політичні права можуть обмежуватися відповідно до закону в Інтересах національної безпеки та громадського порядку, а також стосовно громадян України, визнаних у судовому порядку недієздатними.

Рівень гарантованості політичних прав і свобод постійно піддається моніторингу з боку впливових міжнародних організацій (ООН, ЄС, Рада Європи, ПАРЄ та ін.) і свідчить про рівень демократії в Україні.

Найбільш узагальненим і системоутворюючим щодо інших політичних прав і свобод є право громадян України брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України). По суті це право закріплює гарантовану можливість для громадян України брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя, державної влади та місцевого самоврядування.

Наступним важливим політичним правом громадян України є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36) для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, що визначені в ст. 37 Конституції України та чинному законодавстві України.

Основний Закон у ст. 39 встановлює право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Ці форми безпосередньої демократії дозволяють громадянам України вільно висловлювати свої погляди, відстоювати свої політичні переконання та акцентувати увагу громадськості на тих чи інших політичних проблемах.

Гарантії прав та свобод людини і громадянина - це передбачена Конституцією і законами України система правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюються охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина.

До політичних гарантій конституційних прав і свобод належать такі основні політичні інститути, як інститут народного суверенітету. Економічні гарантії конституційних прав і свобод представлені інститутами власності, свободи підприємницької та господарської діяльності тощо. Соціальні гарантії конституційних прав і свобод передбачають наявність розвиненого громадянського суспільства, соціальної держави, громадського контролю тощо. Культурні (духовні) гарантії конституційних прав і свобод виражені в наявності розвиненої національної культури та культури національних меншин, повагою до прав і свобод як до традиційних духовних цінностей тощо.

Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлені системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють основні права і свободи, визначають принципи та шляхи їх реалізації. Нормативні гарантії знаходять своє об'єктивне відображення в системі чинного законодавства України у сфері прав 1 свобод людини і громадянина, а саме - в Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина, згідно зі ст. 64 Основного Закону, не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Нормативні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних договорів, угод і рамкових конвенцій у сфері основних прав і свобод людини і громадянина. До основних міжнародних актів у цій сфері відносять Загальну декларацію прав людини 1948 p.. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 року, Конвенцію про охорону культурної І природної спадщини 1972 року та ряд інших. Інституційні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних установ і організацій, уповноважених здійснювати судовий і позасудовий захист основних прав і свобод людини й громадянина.

10 білет

10-1.Дайте характеристику структурі політичної системи суспільства. Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм. Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність. Головний єднальний компонент системи — політична влада — зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх, зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів — волі, авторитету, права,сили

Структуру політичної системи становлять:

1. Політичні відносини.2. Політична організація суспільства.3. Засоби масової інформації.4. Політичні принципи та норми.5. Політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це —

- міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини;

- вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);

- відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види:

-власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);

- політизовані організації (народні рухи, профспілки);

- неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

Засоби масової інформації(Мас-медіа). Вони є активним і самостійним елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації — це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми.

Політичні принципи й норми. Їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави.

10-2.Дайте характеристику різним формам державного устрою.

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який визначає територіальну організацію держави, спосіб поділу території держави на складові частини та порядок їх взаємовідно­син між собою і з державою у цілому. Форма державного устрою показує:

-з яких частин (адміністративнотериторіальні одиниці, авто­номії чи суверенні держави) складається внутрішня структура держави;

-який правовий статус цих складових частин і характер їх спів­відношення; -в якій формі виражаються інтереси кожної нації, яка проживає на території країни.

Усі держави, за формою державного устрою, поділяються на прості та складні. До простих держав належать унітарні держави.

Унітарна держава — це форма державного устрою, за якої адміністративнотериторіальні одиниці не мають ознак суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин.

Унітарним державам притаманні такі основні ознаки:

наявність єдиної конституції, дія якої поширюється на всю те­риторію країни; наявність єдиної системи права і системи законодавства;

наявність єдиного громадянства та єдиної державної симво­ліки;

наявність єдиної фінансовогрошової та податкової систем;

Залежно від характеру державних утворень, унітарні держави поділяються на:

1) централізовані — це такі унітарні держави, в яких адміністра­тивнотериторіальні одиниці мають рівний правовий статус. У централізованих унітарних державах керівники місцевих органів влади призначаються центральними органами державної влади.

2) децентралізовані — це такі унітарні держави, в яких певні ад­міністративнотериторіальні одиниці наділені пільгами із самов­рядування, можуть створювати адміністративні автономії.

Складна (союзна) держава — це форма державного устрою, держава, яка утворилася з окремих державних утворень, які мали всі ознаки держави, але певну частину своїх суверенних прав пе­редали вищим центральним органам союзної держави. Серед складних держав розрізняють:

Федерація — це складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів федерації), які мають певну юридично визначену полі­тичну самостійність Для федерації притаманні такі основні ознаки: -наявність спільної території, яка складається із територій — суб'єктів федерацій, які мають власний адміністративнотериторіальний поділ; -наявність федерального двопалатного парламенту та парламе­нтів суб'єктів федерацій, федерального уряду та відповідних органів управління суб'єктів федерацій;

-наявність загальнофедеральної податкової, митної та фінансо­вогрошової систем; Сьогодні у світі існує 24 федеративні держави, до яких нале­жать: Росія, США, Канада, Бразилія, Аргентина, Мексика, Венесуела, Австрія, Німеччина,та ін.

Конфедерація — це складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об'єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній та військовій сферах зі збереженням свого суверенітету.

Для конфедерації притаманні такі основні ознаки.

-відсутність для всієї конфедерації спільної території та єдино­го державного кордону;

-конфедерація утворюється на основі договору, укладеного між двома або кількома державами;

-конфедерація не створює будьякої нової держави, суб'єкти конфедерації зберігають свій суверенітет; --конфедерація не має єдиної централізованої влади, її органи утворюються лише з представників держав, які входять до со­юзу, і позбавленні владних повноважень.

Як свідчить історія, конфедерація — це нестійка форма об'єд­нання держав, яка з часом або розпадається на окремі унітарні держа­ви (АвстроУгорщина) або перетворюється у федеративну державу (США).

10-3. Дайте визначення поняттю «виборча система» та його змісту (на прикладі України)

Виборча система - це система суспільних відносин, пов'язаних з порядком організації і проведення виборів з метою формування представницьких органів публічної влади.. Завдяки інституту виборчої системи громадяни реалізують свої політичні права, оскільки мають реальну можливість обирати до органів державної влади та органів місцевого самоврядування своїх представників з метою здійснення державної влади в інтересах українського народу.

Мажоритарна виборча система (від франц. majorite - більшість) - різновид виборчих систем, заснований на голосуванні за кандидата по виборчому округу і визнанні його обраним на підставі більшості одержаних ним голосів виборців.

Мажоритарна виборча система має місце лише тоді, коли підрахунок голосів здійснюється по одномандатних виборчих округах, а обраним вважається той кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів порівняно з іншими кандидатами. В Україні мажоритарна виборча система має місце на виборах Президента України, депутатів до сільських, селищних рад, сільських, селищних та міських голів.

Пропорційна виборча система, яка з'явилася на противагу мажоритарній виборчій системі через недосконалість останньої, передбачає, що на виборах конкурують за відповідний мандат не окремі кандидати, а політичні партії (виборчі блоки).

Зазначена виборча система називається пропорційною, оскільки розподіл мандатів здійснюється між політичними партіями пропорційно кількості набраних голосів виборців. Пропорційна виборча система має місце лише тоді, коли депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них у межах виборчого округу. Голосування за цією системою завжди передбачає багатомандатні округи. Підрахунок голосів здійснюється за багатомандатним виборчим округом, а обраними вважаються кандидати від тих політичних партій (їх виборчих блоків), які подолали виборчу квоту пропорційно набраним відсоткам. Виборчий бар'єр є неоднаковим у різних державах світу, зокрема у Росії - 7%, Ліхтенштейні - 8 %, Пропорційна виборча система не представлена в Україні.

Змішана виборча система - це поєднання пропорційної та мажоритарної виборчих систем. Існування цієї системи опосередковано недосконалістю жодної із вищезазначених виборчих систем. Сьогодні більш ніж як у двадцяти країнах світу застосовується змішана виборча система.

Правовою основою застосування змішаної виборчої системи в Україні на сьогодні є Закони України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 10 липня 2010 року. Так, у положеннях ст. 2 останнього Закону зазначено, що вибори депутатів Верховної Ради АРК, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою:

1) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно АРК, області, району, міста, району в місті;

2) половина від кількості депутатів (загального складу) певної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно АРК, області, району, міста району в місті.

Вибори народних депутатів України здійснюються на засадах змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи. Виборчий бар'єр для політичних партій в Україні становить 5% (раніше - 4%, 3% ) голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

11 білет

11-1. Назвіть моделі політичних систем у світі та їх типологію.

Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

Залежно від типу політичного режиму політичні системи поділяють на:

• демократичні

• тоталітарні

• автократичні

Типологію політичних систем за характером цінностей запропонував американський політолог Алмонд Габріель. Він розрізняв чотири типи:

— англо-американська політична система з гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми; громадяни і політичні еліти толерантні одні до одних. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів,засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання. Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії та ін..

— континентально-європейська політична система характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, традицій. Це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи (Німеччина у 20 — 30 роки XX сторіччя). Притаманна Німеччині,Італії, Франції другої пол. XX — поч. XXI сторіччя.

— доіндустріальні та частково індустріальний тип передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень; цей тип склався у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

— тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу. Тотальний ідеологічний вплив. Цей тип існував у фашистських Італії і нацистській Німеччині, СРСР. Зберігається донині у Північної Кореї, В'єтнамі.

За характером взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють:

— відкриті системи, мають динамічну структуру й широкі зв'язки з навколишнім середовищем;

— закриті системи, для яких характерна жорстко фіксована структура.