2. Дослідження особистістної рефлексії у молодших підлітків

Самосвідомість існує не тільки в різних формах і на різних рівнях, але й у різному ступені проявів та розгорнення. Коли людина сприймає якусь групу предметів, то з цим необхідно пов'язане усвідомлення «схеми тіла», місця, яке займає його тіло в системі інших предметів і їх просторових і часових характеристик, усвідомлення відмінності свідомості цієї людини від сприйманих ним предметів і т.д. Проте всі ці факти свідомості знаходяться в даному випадку не в його «фокусі», а як би на його «периферії». Безпосередньо свідомість людини націлена на зовнішні предмети. Тіло людини, її свідомість, його пізнавальний процес не входять безпосередньо в коло предметів його свідомого досвіду. Самосвідомість у цьому випадку виражається як би «неявним» образом [5].

Явні форми самосвідомості, коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта, звуться рефлексії. Рефлексія – міркування особистості про саму себе, коли вона вдивляється в таємні глибини, своєї внутрішнього духовного життя.

Не рефлексуючи, людина не може усвідомити того, що відбувається в її душі, в її внутрішньому духовному світі. Рівні рефлексії, можуть бути вельми різноманітними – від елементарної самосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого буття, його моральним змістом. Важливо відзначити, що рефлексія – це завжди не просто усвідомлення того, що є в людині, а завжди одночасно і переробка самої людини, спроба вийти за межі того рівня розвитку особистості, який був досягнутий.

Сама рефлексія над станами свідомості, особливостями тієї або іншої особистості завжди виникає в контексті усвідомлюваного або неусвідомлюваного завдання перебудови системи свідомості й особистості. Коли людина усвідомлює себе як «я» з певними особливостями, вона перетворює в стійкий предмет деякі до того «розпорошені» моменти свого психічного життя. Людина рефлективно аналізує себе у світлі того або іншого ідеалу особистості, що виражає його тип ставлення до інших людей. Коли людина аналізує себе, намагається дати звіт у своїх особливостях, міркує над своїм ставленням до життя, прагне заглянути в схованки власної свідомості, вона тим самим хоче як би «обгрунтувати» себе, краще укоренити систему власних життєвих орієнтирів, від чогось у собі назавжди відмовитися, в чомусь ще більш зміцнитися. У процесі і результаті рефлексії відбувається зміна і розвиток індивідуальної свідомості [14].

Не слід, однак, думати, що образ самого себе, який творить людина в різних формах самосвідомості, завжди адекватний своєму предмету – реальній людині і її свідомості. Між ними може існувати розрив, можливість якого особливо велика саме на стадії розгорнутої явної самосвідомості у вигляді рефлексії. Однак цей розрив може бути і в елементарних формах самосвідомості, самореалізації, самовизначенні особистості.

Важливо підкреслити, що самосвідомість не тільки виникає в процесі спільної діяльності і спілкування з іншими людьми і генетично пов'язане зі ставленням до себе з «точки зору іншого», а й що вона постійно перевіряється, коректується, виправляється і розвивається в ході включення людини в систему міжлюдських відносин.

Дослідження проблем рефлексії у віковій психології пов'язують з ім'ям Ж. Піаже, останні роботи якого присвячені вивченню розвитку рефлексивного мислення дитини, зокрема її здатності до рефлексивної абстракції. Ж. Піаже розглядав рефлексивне мислення як процес, що здійснюється на основі знання суб'єктом логічних законів зв'язку об'єкта зі спрямованою на нього дією і на основі усвідомлення необхідності такого зв'язку. Усвідомлення являє собою процес концептуалізації, тобто реконструкції схеми дії, перетворення її у поняття. Аналогічно періодизації розвитку інтелекту дитини, Ж. Піаже розглядав періодизацію онтогенезу рефлексивного мислення. На його думку, логічний зв'язок об'єкта і дії стає цілком рефлексованим лише на стадії формальних операцій [60].

Перше дослідження, що розкривало сутність особистісної рефлексії підлітків, було виконане Н.І.Гуткіною, яка розглядала даний феномен як механізм самосвідомості, як особливий акт самодослідження, при якому індивід вивчає власний внутрішній світ і самого себе як дослідника. Проявом особистісної рефлексії в її дослідженні виступили рефлексивні очікування, а критерієм наявності – самоаналіз, який приводить до нових знань про себе. Підкреслюється, що підлітковий вік є сензитивним періодом у розвитку особистісної рефлексії.

А.М.Прихожан, вивчаючи емоційно-ціннісне ставлення підлітків до себе, виявила, що рефлексивний аналіз зумовлює як позитивне, так і негативне емоційне ставлення до себе, яке залежить від оцінного ставлення оточуючих і, перш за все, від ставлення однолітків [20].

Одним із прийомів формування моральної самосвідомості підлітків є предметно-діалогічна рефлексія, змістом якої є звернення індивіда до своїх особистісних властивостей, які відміченні в результатах власної праці (Г.І.Ліпкіна).

В 90-х роках з’явилися дослідження, де особистісна рефлексія виступає вихідною розумовою операцією, на основі якої розгортається процес розвитку особистості підлітка (Є.М.Бохорський, М.Келесі, Д.А.Леоніду). Доведено, зокрема, що в процесі виникнення художньої емоції актуалізується життєва емоція співпереживання самому собі, своїм життєвим установкам. У підлітків на основі перетворення цих двох емоцій відбувається переосмислення життєвих переживань (Н.Б.Берхін).

Причому, як доведено експериментально В.І.Петрушиним, на створення музичних образів у підлітків впливають не стільки їх музичні здібності, скільки власні цінності і пов’язані з ними міркування.

Т.О.Гордєєвою виявлено, що особистісний внесок підлітків у рефлексуванні може варіюватися в залежності від особливостей музичних текстів. Як підкреслює дослідниця, сприйняття музики стимулює до рефлексивного аналізу особистісних проблем, відображаючи складну картину світу навколо власного «Я». Музика активізує потреби в самовдосконаленні, в оцінці себе і осмисленні власного внутрішнього світу.

Значна частина досліджень присвячена вивченню питань адекватної орієнтації підлітків у музично-художніх жанрах: класичної,народної та популярної музики (Л.В.Григоровська, Н.О.Літновська, О.П.Рудницька, М.М.Фоменко) [40].

На основі узагальнення проведеного аналізу обгрунтовується можливість розвитку особистісної рефлексії підлітків при сприйнятті музики. Виходячи з цього, а також з мети, гіпотези і поставлених завдань, визначено основні напрямки та методи і прийоми емпіричного дослідження.

У дослідженнях, спрямованих на визначення особистісного аспекту рефлексії, робиться акцент на активізацію принципу саморозвитку особистості. Згідно з ним культивується рефлексія, що забезпечує самоорганізацію і самомобілізацію особистості в різних умовах її існування. Рефлексія виступає як процес осмислення особистісних змістів (образів особистості, з якими ототожнює себе «Я»), який приводить до їх поступальних змін і породжує новоутворення особистості. Поняття «особистісна рефлексія» у цих дослідженнях розглядається в одному синонімічному ряду з поняттям «саморефлексія». (Н.І.Гуткіна, І.Д.Бех, В.К.Зарецький, О.Р.Новікова, І.М.Семенов, С.Ю.Степанов, А.Б.Холмогорова та ін.) [13].

Соціально-психологічні дослідження специфіки комунікативного аспекту рефлексії визначають її як складову розвинутого спілкування та міжособистісного сприймання (Г.М.Андреєва, Я.Л.Коломінський, Л.А.Петровська, В.А.Петровський, Т.Шибутані). В контексті вивчення когнітивних процесів ведуться дослідження інтелектуального аспекту рефлексії як вміння виділяти, аналізувати і співвідносити з предметною ситуацією власні дії (Л.Ф.Берцфаі, Є.В.Бодрова, В.В.Давидов, О.З.Зак, В.Е.Мільман, Н.І.Поліванова, В.Г.Романко) [3].

Сучасний стан досліджень рефлексії має багато трактувань і підходів. Дані дослідження не дозволяють повною мірою говорити про характеристики рефлексії і її розвитку в онтогенезі, тому що дають фрагментарні уявлення про даний феномен, одночасно розглядаючи дану психічну реальність і як функціональний феномен розумового процесу і як специфічну діяльність, або як індивідуально виділену людську здатність.

Із всіх підходів і досліджень особливостей рефлексії хочеться виділити дослідження А.В. Карпова та І.М. Скітяєвої, віднесення цього феномена до загальнолюдської здатності. Авторами розглядаються рефлексивні процеси як процеси найвищого ступеня складності, що виконують регулятивні функції стосовно аналітичних і інтегральних процесів.

Дослідження показали, що рефлексія одночасно є способом і механізмом виходу системи психіки за власні межі, що детермінує її пластичність і адаптивність. У той же час, авторами не послідовно розглянутий понятійний апарат у виділенні позицій рефлексії, є опис поглядів на розуміння рефлексії особистості в порівнянні з іншими особистісними властивостями й вивчення їхніх залежностей, однак чітка характерологічна віднесеність цієї специфічної рефлексивності відсутня [9].

У дослідженнях дитячої свідомості П. Зелазо і в дослідженні онтогенезу розвитку рефлексивності В.В. Барцалкіною показана особистісна рефлексія як спосіб розвитку самосвідомості.

Сучасні дослідження дають уявлення про сутність характеристик феномена рефлексії. Так теоретичний аналіз Р. Холленд, що виділяє рефлексію як якусь людську здатність, що дозволяє людині широко бачити й передбачати перспективу свого існування.

Це так само й трактування особистісної рефлексії В. Марсік, що позначена ним як можливість людини задавати фундаментальні питання про власну ідентичність.

А. Буземан встановлює, на думку Л.С. Виготського, три істотні моменти, що характеризують рефлексію в підлітковому віці.

Перший: рефлексія і засноване на ній самопізнання підлітка представлені в розвитку. Самосвідомість береться не тільки як феномен у життя свідомості, але і як більш широкий біологічно і соціально обумовлений момент. А. Буземан з повною підставою каже, що коріння рефлексії потрібно шукати дуже глибоко в тваринному світі і що її біологічні основи є скрізь там, де є відображення не тільки зовнішнього світу, а й самовідображення організму з самим собою.

Другий: виявлення Буземаном зв'язку між розвитком самосвідомості і соціальним розвитком підлітка. За його словами, розвиток самосвідомості залежить від культурного змісту середовища в такій мірі, як може бути, ніяка сторона душевного життя.

Третій: полягає в тому, що самосвідомість не береться як якась метафізична сутність, що не піддається аналізу. Він закликає звернути увагу на те, що рефлексія, зі свого боку, може впливати перебудовувати спосіб на суб'єкт.

На думку Л.І. Божович в період підліткового віку виникає новий рівень самосвідомості, характерною рисою якого є поява у підлітка здатності і потреби пізнати самого себе як особистість, що притаманно саме їй, на відміну від всіх інших людей, притаманними якостями. Це вражає у підлітків прагнення до самоствердження, самовираження (тобто прагнення проявляти себе в тих якостях особистості, які він вважає цінними) і самовиховання [11].

Л.І. Божович вважає, що саме розвиток рефлексії в підлітковому віці призводить до становлення нового рівня самосвідомості. Можна сказати, що в підлітковому віці рефлексія розвивається особливо бурхливо, що дозволяє підлітку дослідити як свої психічні процеси (мислення, пам'ять, увагу і т.д.) так і свої особистісні особливості, які у спілкуванні і поведінці з людьми.

ВИСНОВОК ДО 1 РОЗДІЛУ

Становлення особистості залежить від здатності адекватно оцінювати себе, тобто від того, у якій мірі суб’єкт здатен до рефлексії всіх аспектів своєї поведінки та діяльності. Фундаментальні проблеми становлення особистості, розвитку й саморозвитку пов’язані із розкриттям феномену рефлексії на рівні регулятивних процесів, коли вона одночасно є способом і механізмом розвитку самосвідомості особистості.

Як внутрішній механізм становлення та розвитку особистості, рефлексія є важливим і необхідним компонентом в особистісній саморегуляції підлітків. Вона передбачає вміння виділяти, аналізувати й співвідносити з предметною ситуацією власні способи дії, а також надає можливість підростаючій особистості пізнавати та вивчати власний внутрішній світ. Рефлексія забезпечує активність, у той час як саморегуляція її регулює при виконанні поставлених завдань. Іншими словами, вона сприяє особистісному розвитку підлітків і виступає основою самосвідомості як єдності самопізнання, емоційно-цілісного ставлення до себе й саморегулювання поведінки.

Рефлексія залежить від розвитку самопізнання й самоаналізу, уміння критично ставитися до себе. Усвідомлення власних дій та вчинків, формування впливу на образ «Я» та самокритичність відбуваються через осмислення передумов, закономірностей та механізмів своєї поведінки. Оцінка і контроль поведінки обумовлюються виникненням здатності підростаючої особистості спостерігати власні психічні процеси та пояснювати їх для себе, оцінювати власні зміни, тобто рефлексувати. Пізнання самого себе відбувається завдяки рефлексії, яка сприяє особистісному розвитку підлітка і виступає основою самосвідомості як єдності самопізнання, емоційно-цілісного ставлення до себе й саморегулювання поведінки.

Можна сказати, що рефлексія відіграє велику роль в житті підлітка, вона допомагає учневі зрозуміти себе, свій внутрішній стан, контролювати і регулювати свої дії, розвивати свій внутрішній світ, спілкування. А для того щоб сформувати кожного як комунікабельність, соціально активну особистість, розвиток рефлексії стає необхідною умовою вирішення цього завдання. Бо тільки людина з розвиненою рефлексією в стані ставити перед собою суспільно значимі цілі і знаходити індивідуальні шляхи їх досягнення. Багато в чому саме міра розвиненості у людини здатності осмислювати навколишній світ і себе в ньому дозволяє йому знаходити соціально цінні, особистісно значущі і реальні способи реалізації себе в спілкуванні і активного життя.

Здійснений у першому розділі аналіз наукових джерел щодо «Я-образу» як наукової проблеми підтверджує актуальність і недостатню розробленість у сучасній психологічній науці обраної теми дослідження, а також визначає основні позиції вчених у контексті різноманітних вихідних положень до розуміння сутності «Я-образу» в підлітковому віці.

1. Ретельний аналіз наукових поглядів вчених з досліджуваної проблеми засвідчує, що становлення особистості підлітка передбачає включення в поведінкову ситуацію, обумовлену реалізацією суб’єктивної моделі дійсності, яка детермінується зовнішніми й внутрішніми факторами, серед яких домінуюча роль належить самосвідомості. Самосвідомість, як складний психічний процес, є основою становлення особистості, що проявляється в пізнавальній, емоційній та вольовій формах. Активно вступаючи у спілкування з людьми в різних видах діяльності особистість зазнає значних змін у розвитку самосвідомості.

Значущість підліткового періоду в формуванні самосвідомості підкреслювали вітчизняні психологи (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, Л. І. Божович, П. Р. Чамата та ін.), які сконцентровували свою увагу на тому, що підліток сприймає себе вже не як дитину і за допомогою рефлексії здатний узагальнювати і осмислювати особливості поведінки та якості власної особистості. Завдяки самосвідомості особистість сприймає багаточисельні образи самого себе в різних життєвих ситуаціях й поєднує ці образи у єдине цілісне, інтегративне утворення – поняття «Я».

2. «Я-образ» аргументується дослідниками як: система уявлень про себе; фактор детермінації поведінки людини, що визначає напрям його діяльності, реагування у ситуаціях вибору, спілкування з людьми; узагальнений механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні «Я-образ» забезпечує почуття ідентичності, самототожності особистості тощо.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТІСТНОЇ РЕФЛЕКСІЇ В УЧНІВ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ. Цей розділ присвячено побудові методичного інструментарію дослідження, а також опису результатів констатувального експерименту. Для реалізації мети нашого дослідження, тобто діагностики особливостей розвитку «Я-образу» учнів підліткового віку, ми використовували ту теоретичну платформу, яка є синтезом загальновизнаних психологічних теорій. Вслід за І. М. Бушайом ми вважаємо, що «Я-образ» виступає динамічною системою уявлень людини про себе, що включає такі структурні компоненти: когнітивний, емоційний, поведінковий. Саме ці компоненти становлять внутрішню сутність «Я-образу» підлітка, стаючи суб’єктивно значимими психологічними складовими, оскільки утворюють інтегративну систему психічних властивостей підростаючої особистості, що детермінує поведінку[17] .

Дослідження «Я-образу» в підлітковому віці полягає у виявленні психологічних особливостей розвитку структурних компонентів та встановленні рівнів їх розвитку. Експериментальне дослідження проводилося в три етапи: підготовчий (теоретичний аналіз наукової літератури, розробка програми й методичного інструментарію дослідження), експериментальний (проведення пілотажного дослідження та констатувального експерименту) і заключний (аналіз результатів експериментальних даних, оформлення бакалаврського дослідження).

Для ефективного проведення психодіагностичного дослідження «Я-образу» підлітків ми складали програму дослідження, де зазначали актуальність проблеми, об’єкт, предмет, мету, завдання, вікову категорію обстежуваних дітей та перелік діагностичних методик, які використовуються, обґрунтування їх вибору.

Спектр методів дослідження особливостей «Я-образу» підростаючої особистості в психологічній літературі представлений не дуже широко. Найчастіше для їх вивчення використовують прямі методи психодіагностики рефлексивної сфери особистості, особистісні запитувальники, проективні методи, менше метод вивчення продуктів діяльності, метод інтроспекції.

Психодіагностичне дослідження починається з проведення серії психодіагностичних методик, показники яких надавали можливість зробити висновки про рівні розвитку компонентів «Я-образу» та виявити їхні психологічні характеристики в підлітковому віці. Критеріями підбору методик стали їх стандартизованість, науковість обґрунтування, наявність вікових нормативів та інформація про застосування у вітчизняній практиці.

Для дослідження когнітивного компоненту, процесу пізнавальної діяльності, орієнтованого на самого себе, внутрішній світ, багатий суб’єктивним, індивідуально-самобутнім нами використовувався тест «20-ти висловлювань» М. Куна, Т. Макпарленда в модифікації та апробації Н. І. Гуткіної (додаток А). Він виявляє здатність особистості до аналізу власної особистості або установки на себе. Дана методика дозволяє визначити соціальну підсистему «Я-образу», в якій відображені сприймання, оцінка та переживання людиною самої себе – носія певних соціальних відносин ( або встановити так звану « соціальну ідентичність» за Ф. Патакі ).

Тест «20-ти висловлювань» являє собою особистісний опитувальник, варіант нестандартизованого самозвіту, який наближений до проективних методик дослідження особистості. Дає можливість дослідити самовідношення індивіда [17].

Методика запропонована М. Куном і Т. Макпарлендом у 1954 році. Теоретичною основою створення даної методики є розроблюване М. Куном розуміння особистості, операціональну сутність якої можна визначити через відповіді на питання : « Хто я такий ?», яке людина задає собі сама, чи яке їй задає інша особа.

Тест «20-ти висловлювань» заснований на використанні не стандартизованого самоопису з наступним контент – аналізом, який проводиться на основі виділення таких категорій : 1) формально-біографічні, рольові відомості; 2) взаємостосунки з батьками, однолітками; 3) ставлення до свого віку, уявлення про власну дорослість, самостійність; 4) самооцінка, прийняття себе, якості особистості, характер; 5) вміння, інтереси, здібності, інтелект; 6) життєві плани («ким бути», «яким бути»);

6) почуття, переживання, настрої, їх вплив на поведінку; 7) особливості поведінки, нормативна регуляція поведінки; 8) зовнішність, ставлення до однолітків протилежної статі; 9) моральні цінності, переконання, права та обов’язки.

З метою діагностики поведінкового (результативного) компоненту, системи установок суб’єкта по відношенню до власної незалежності, самостійності, активності особистості в досягненні своїх цілей, розвитку почуття власної відповідальності за вчинки в складних та екстремальних ситуаціях, що відбуваються з нею використовувалась методика «Локус контролю» Дж. Роттера (додаток Б).

Запитальник відрізняється своєю цілісністю і простотою. У ньому послідовно реалізується критерій феноменологічної однорідності питань і розглядаються ситуації високого ступеня генералізації. За його допомогою діагностуються дві шкали: інтернальність-екстернальність. Він має 29 тверджень, 6 із яких є «прихованими», які характеризують поведінку особистості в різних соціальних ситуаціях. Принцип його побудови полягає в тому, що відповіді здійснюються за вибором, із двох альтернатив. Запитальник «Локус контролю» дозволяє виявити мотивацію особистості відносно того, де знаходяться або локалізуються її резерви успіху або невдач, у зовнішньому чи внутрішньому світі. Суб’єкти, які впевнені в тому, що головні сили, які визначають їх життя, знаходяться них самих, називаються інтерналами або люди із внутрішнім локусом контролю. Суб’єкти, які впевнені в тому, що те, що відбувається з ними, залежить від зовнішніх факторів, називаються екстерналами або людьми із зовнішнім локусом контролю [25].

За формою проведення відібрані методики були придатні як для індивідуальної, групової так і для масової роботи з учнями. Кожна методика мала показники відповідностей про їх надійність, валідність, репрезентативність, які визначалися як у попередніх, так і в нашому дослідженні. При складанні набору методик для психологічного дослідження ми керувались принципом взаємодоповнюваності, для того, щоб дані якісного і кількісного характеру, суб’єктивні та об’єктивні показники доповнювали один одного для полегшення інтерпретації отриманих даних у результаті експерименту. Також хотілося б відмітити, що ми надавали перевагу тим методикам, які достатньо повно описують та мають змістовні роз’яснення щодо їх використання.

В організованому нами експерименті існувала можливість вивчення компонентів «Я-образу» підлітків як прямим, безпосереднім, так і опосередкованим, непрямим, шляхом на основі вивчення прихованих особливостей даного процесу. Враховуючи специфіку нашого дослідження, ми визначали найбільш оптимальний тип психодіагностичної ситуації – добровільна участь досліджених в експерименті.

З позицій теорії особистісно зорієнтованого виховання, яка була покладена в основу нашого бакалаврського дослідження, визначено наступне: «Я-образ» спрямований на усвідомлення підлітками себе як особистості, на вільне й відповідальне самовираження; закріплюється «Я-образ» підлітків у виховних ситуаціях, які забезпечують розвиток самосвідомості такого рівня, який спонукає учнів до самопізнання й самоактуалізації.

Основне емпіричне дослідження проводилося на базі гімназії м. Переяслав-Хмельницького. В експериментальній роботі (2013-2014 рр.) нами було досліджено 45 підлітків віком від 13 - 14 років. Співставивши та узагальнивши результати апробованого банку методик (відбір даних проводився за результатами констатуючого експерименту), ми визначили кількісні та якісні параметри розвитку компонентів «Я-образу» підлітків (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1