32. Планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням

Виготовлення

продукції або надання послуг потребує використання певного інструменту,

оснащення, пристроїв, які визначені технологією виготовлення виробів. На

підприємствах, де виробляють складну і трудомістку продукцію,

номенклатура інструменту, що застосовується, досягає десятків тисяч

найменувань. Для забезпечення виробництва необхідними компонентами на

підприємствах створюються інструментальні господарства.

Інструментальне господарство підприємства — це сукупність

внутрішньозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням,

виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного

оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі

місця. Поняття технологічного оснащення (інструменту) поширюється на всі

види різального (різці, фрези, свердла, шліфувальні круги, протяжки,

зубила і т. д.), вимірювального (скоби, пробки, штангенциркулі,

мікрометри тощо) та слюсарно-складального (ключі, викрутки, молотки і

под.) інструменту, а також на штампи, прес-форми та інші пристрої, що

сприяють безпосередньому виготовленню продукції.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи

технічного обслуговування виробництва. Від його правильної організації

значною мірою залежать успіх роботи всього підприємства, якість

продукції, ритмічність і рентабельність виробництва. Так, витрати, що

пов’язані зі зношуванням, заточенням, ремонтом і відновленням

інструменту, коливаються в межах 8—15 % від собівартості продукції;

запас їх становить до 30—40 % від загальної суми виробничих оборотних

фондів. Витрати на технологічне оснащення в масовому виробництві

досягають 25—30 % вартості обладнання, у великосерійному — 10—15 %, у

дрібносерійному й одиничному — близько 5 %.

Основними завданнями інструментального господарства підприємства,

незалежно від особливостей виробництва, є: визначення потреби в

інструменті; планування придбання (виготовлення) оснащення; організація

власного виробництва інструментів нових прогресивних конструкцій;

своєчасне і безперебійне оснащування виробничого процесу (цехів, робочих

місць), підготовка до виробництва нових виробів; підвищення якості

інструменту й організація раціональної його експлуатації; ремонт і

відновлення інструменту; організація обліку і збереження; аналіз

ефективного використання інструменту.

Організаційно-виробнича структура інструментального господарства

залежать від типу і масштабу виробництва, номенклатури, складності

інструменту і загальної кількості працюючих (рис. 8.1). На великих

машинобудівних підприємствах може бути кілька інструментальних цехів

різних видів залежно від частки калібрувально-заготівельних, ливарних,

ковальських, механічних і складальних цехів. Заточувальні та

відновлювальні дільниці організуються тільки у великих цехах, в інших

випадках вони входять до складу інструментального цеху.

До складу інструментального господарства великих і середніх підприємств

ства великих і середніх підприємств

входять інструментальний відділ (ІНВ), центральний інструментальний

склад (ЦІС), цехові інструментально-роздавальні комори (ІРК), дільниці

складання пристроїв (ДСП), дільниця централізованого заточування

різального інструменту (ЦЗІ), дільниця ремонту та відновлення

інструменту (ДРВІ).

У діяльності підприємств, особливо промислових, важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).

Потреба підприємства в інструментах розраховується на підставі обсягів основного виробництва, номенклатури інструментів по технологічній документації та норм витрат інструментів. Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для діючого виробництва та виробництва нових виробів окремо.

Потреби в оснащенні для виробництва нових виробів визначаються з урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску виробів; планованої тривалості випуску виробів; організаційних форм виробництва у період освоєння та випуску.

Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Отже, потрібна кількість інструменту (шт.) на планований період, подається у вигляді:

                             І = Іп + ОФп – ОФф ,                                (11.1)

де Іп  - витрати інструменту в плановому періоді, шт.;

ОФп  - фактичний обіговий фонд на початок планового періоду, шт.;

ОФф  - потрібний обіговий фонд, шт.

Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або усереднені норми на одиницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).

У масовому та великосерійному виробництві норму витрати інструменту визначають, виходячи з обсягу роботи на 1000 дета­лей (іноді - на 100, 10 або 1 деталь). У всіх інших типах виробництва з цією метою визначають обсяги робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.

Знаючи норму витрат певного інструмента, можна визначити витрати його на програму оброблюваних деталей.

У великосерійному та масовому виробництві витрати Ір визначаються так:

                                         Ip =  ,                                                  (11.2)

де Nd - кількість деталей, оброблюваних цим інструментом, шт.;

  Ні - норма витрат ріжучого інструмента на 100, 1000 деталей, шт..;

  N - кількість оброблюваних деталей, на які визначалась нор­ма  витрат (10, 100, 1000).

У дрібносерійному й одиничному виробництві:

 

                                         Ір  =  ,                                                     (11.3)

де Тр - час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей, год.;

Ні - норма витрат ріжучого інструмента на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.;

Тn - час роботи верстатів, на який розраховується норма витрат, год. (100, 1000).

План роботи інструментального цеху (ІЦ) розробляє планово-економічний відділ підприємства на рік із поквартальною розбивкою та щомісячним уточненням.

Основними розділами плану є:

-          обсяг випуску продукції (виробнича програма);

-          чисельність та заробітна плата;

-          собівартість.

Виробнича програма розробляється на підставі таких вихідний даних:

-          виробнича програма підприємства з випуску продукції;

-           графік підготовки виробництва нових виробів;

-          розрахунки потреби в технологічному оснащенні для поточного виробництва, а також технологічного оснащення другого порядку;

-          дані про стан запасів інструментів в ЦІС;

-          замовлення виробничих і допоміжних цехів на виготовлений інструментів-дублерів.

Виробнича програма розробляється за такими показниками:

- випуск продукції в натуральному виразі (номенклатура);

- обсяг (товарної) продукції.

До номенклатури випуску продукції, робіт і послуг у натуральному виразі належать штампи, прес-форми, пристрої, загальний вимірювальний та допоміжний інструмент, ремонт, відновлення та модернізація оснащення, інші роботи й послуги. Номенклатура вироблюваної продукції визначається інструментальним відділом і затверджується головним інженером. Планові завдання з випуску оснащення обґрунтовуються розрахунками виробничої потужності інструментального цеху.

Обсяги товарної продукції за планом розраховуються в такому виразі:

- трудовому (за нормативною трудомісткістю), нормо-годин;

- вартісному, грн.

Нормативна трудомісткість виготовлення   технологічного   оснащення   визначається   інструмен­тальним відділом укрупнено, залежно від конструктивно-технологічних параметрів оснащення, на підставі нормативів, які діють на підприємстві. Планові нормо-години, на відміну від технологічних, установлюються за станом початок планового періоду і залишаються незмінними до кінця цього періоду. Ця одиниця обсягу виробництва є стабільнішою за технологічні нормо-години. Проте недолік її полягає в тому, що вона не підсилює зацікавленості цеху в зниженні трудомісткості виготовлення оснащення.

План інструментального цеху за чисельністю та заробітною пла­тою розробляється за аналогічними показниками основних цехів.

План із собівартості містить у собі:

- собівартість  (калькуляції)  окремих   видів  технологічного оснащення, робіт, послуг;

- кошторис витрат на виробництво.

О6'єктами калькулювання собівартості в інструментальному цеху є собівартість основних видів оснащення, робіт і послуг, що їх виконує цех.

Калькуляційною одиницею може бути: для спеціального оснащення одиниця виробу (штамп, прес-форма, модель, пристрій); типовий представник — один виріб; інструмент одного типорозміру - 10, 100 одиниць; для сторонніх організацій – замовлення.

Кошторис витрат цеху на виробництво складається із статей,    аналогічних основним цехам.