1.Повітроносні шляхи

Проходячи через повітроносні шляхи повітря очищується, зігрівається і зволожується. Ці процеси починаються у носовій порожнині. Волосся при вході до носової порожнини затримує більші частинки пилу. Волога слизова оболонка носової порожнини, яка містить велику кількість слизових залоз, затримує дрібніші частинки пилу. Війки слизової оболонки переносять частинки до виходу, і вони або видмухуються, або викидаються при чханні. Носова порожнина через спеціальні канали з’єднана із придатковими пазухами (гайморовою, лобною, решітчастою і основною). Ці пазухи зменшують масу кісток і впливають на утворення голосу. Процес очищення повітря відбувається також у горлі, гортані, трахеї та бронхах.

У новонародженого ніс короткий, приплюснутий, з невеликими крилами. Ніздрі відкриті більше вперед і струмінь повітря має майже прямий хід. Судинні сплетіння розвинуті слабо. Це є причиною того, що діти є схильними до переохолодження верхніх дихальних шляхів. З віком ніздрі опускаються і займають горизонтальне положення. Порожнина носа розвинута недостатньо. Її поперечний діаметр в 4,5 рази менший ніж діаметр обличчя (у дорослих в 3,5 рази менший). Просвіт носової порожнини звужений, нижній носовий хід майже відсутній, що утруднює носове дихання. Діти часто дихають відкритим ротом, що є причиною частих простудних захворювань. Навіть при невеликих запальних процесах слизова оболонка набрякає, затрудняючи дихання. Слизова оболонка тонка, венозні сплетіння розвинуті слабо, тому у немовлят майже не буває кровотеч з носа. Придаткові пазухи перебувають у зачатковому стані (помітна лише гайморова). Остаточне їх формування закінчується у підлітковому віці.

Із порожнини носа повітря потрапляє у горло, яке має три частини: носову, ротову та гортанну. Верхній відділ горла є лише повітроносним шляхом, через нижні частини проходять повітря, їжа та рідини. У горло відкриваються слухові труби, які з’єднані із середнім вухом.

Глотка дитини є відносно вузькою, слухова труба коротка і широка, розміщена низько, тому захворювання верхніх дихальних шляхів у дітей часто ускладнюється запаленням середнього вуха.

Гортань

Із глотки повітря потрапляє у гортань, яка відіграє головну роль у голосоутворенні. Гортань прикрита спеціальним хрящем — надгортанником. Порожнина гортані лійкоподібна, вкрита слизовою оболонкою, що утворює дві пари складок. Верхня пара складок, що містять присінкові зв’язки, разом із надгортанником закривають вхід у гортань під час ковтання їжі. Нижня пара складок покриває голосові зв’язки. Скелетом гортані є спеціальні хрящі.

У новонароджених гортань відносно коротка, широка і займає вище положення, ніж у дорослих. Надгортанник розміщений так високо, що його можна побачити зразу за третім мигдаликом (язичком). Під час смоктання язичок торкається надгортанника залишаючи вільний шлях для повітря в гортань при ковтанні. У період статевого дозрівання у хлопців змінюються хрящі, що утворюють гортань внаслідок чого утворюється кадик, голосові зв’язки подовжуються, відбувається “ломка голосу”.

2.Щитоподібна залоза ( glandula thyroidea) — непарний орган, що складається з двох долей, перешийка та рудиментарної пірамідальної долі. Розташований на передній поверхні шиї, попереду трахеї, і є периферійним гіпофіз-залежним органом ендокринної системи, який регулює основний обмін і забезпечує кальцієвий гомеостаз крові.

Щитоподібна залоза має капсулу — фіброзну оболонку, яка формує внутрішній та зовнішній листки, між якими знаходиться жирова клітковина, в якій проходять позаорганні судини, вени, та гілочки зворотних нервів. Зовнішній шар зпереду сформований претрахеальною пластинкою фасції шиї ( lamina pretrachealis fasciae cervicalis), яка переходить в каротидну пластинку ззаду та латерально. Спереду щитоподібну залозу покривають грудинно-щитоподібний ( Sternothyroid) та під'язиково-щитоподібний м'язи (лат. Sternohyoid) (див. мал. ліворуч), латерально — грудинно-ключично-сосцеподібний м'яз ( m.sternocleidomastoideus). На задній поверхні, щитоподібна залоза фіксована до перстнеподібного хряща, кілець трахеї та до нижнього констриктора глотки підвішуючою зв'язкою. Завдяки сполученню з гортанню щитоподібна залоза піднімається і опускається при ковтанні, зміщується в бік при повороті голови. Іннервується залоза симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками. У залозі чимало інтерорецепторів.

Прищитоподібні залози - невеликі тільця, овальної форми. Всього їх є 4 (парні органи): 2 верхні (glandula parathyroidea superior) і 2 нижні (glandula parathyroidea inferior). Вони розташовані на задній поверхні бічних часток щитоподібної залози назовні від капсули, в ділянці гілок нижніх щитоподібних артерій. Гормон прищитоподібних залоз - паратгормон.Регулює кільсть кальцію та фосфору в організмі. Залози є паранхімозними органами з власними волокнистими капсулами, від яких всередину відходять сполучнотканинні перегородки. Паренхіма прищитоподібних залоз продукує паратгормон, який регулює фосфокальцієвий обмін в організмі людини. Розвиваються прищитоподібні залози з епітелію ІІІ - IV забрових кишень. Ці залози (glandulae parathyroideae) розміщені на задній поверхні щитоподібної залози (facies posterior glandulae thyroideae). Можуть бути додаткові прищитоподібні залози (glandulae parathyroideae accessoriae). Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea) виділяє паратгормон (parathormonum), який регулює фосфорно–кальцієвий обмін. Вона розвивається із епітелію третього та четвертого жаберних кишень. Верхні та нижні прищитоподібні залози в еволюції хордових з'явилися лише в нижчих наземних хребетних. У людини вони найчастіше мають вигляд чотирьох маленьких тілець (6 х 4 х 2 мм), розташованих біля кінців кожної частки щитоподібної залози. Прищитоподібні та щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою капсулою. Основна функція прищитоподібних залоз полягає в регулюванні обміну кальцію. У ранньому ембріогенезі прищитоподібні залози розвиваються з епітелію третьої та четвертої правих і лівих глоткових кишень. Кровопостачання та іннервація спільні з щитоподібною залозою.

3.Воротная вена анастомозирует посредством околопупочных вен с верхней и нижней полыми венами Околопупочные вены располагаются в окружности облитерированной пупочной вены (v. umbilicalis) и соединяют воротную вену или ее левую ветвь с истоками верхних и нижних надчревных вен в области пупочного кольца. Надчревные вены несут кровь соответственно в верхнюю и нижнюю полые вены.

2. Воротная вена анастомозирует с системой верхней полой вены через пищеводные вены, которые образуют пищеводное венозное сплетение. Это сплетение в брюшной полости, в области кардиальной части желудка, соединяется через левую желудочную вену с воротной веной, а в грудной полости — с непарной и полунепарной венами, которые несут кровь в верхнюю полую вену.

3. Воротная вена анастомозирует с нижней полой веной через прямокишечное венозное сплетение: нижние и средние прямокишечные вены несут кровь во внутренние подвздошные вены из системы нижней полой вены, а верхние прямокишечные вены являются корнями нижней брыжеечной вены из системы воротной вены.

Кроме того, воротная вена анастомозирует с рядом венозных сосудов забрюшинного пространства, в частности с яичковыми (яичниковыми) венами и почечными, которые являются притоками системы нижней полой вены. Нужно отметить также ряд венозных анастомозов между поясничными венами (система v. cava inferior) и венами восходящей и нисходящей частей ободочной кишки (система v. portae hepatis).

Остальные анастомозы между венозными сосудами системы верхней полой, нижней полой и воротной вен, а также вен сердца указаны при описании вен каждой области тела. При затруднении продвижения крови по какому-либо венозному сосуду она может направляться по системе анастомозов и при этом следовать даже в обратном направлении.

Варіант-27

1.Симпати́чна нерво́ва систе́ма разом з парасимпатичною і ентеральною нервовою системою є частиною автономної нервової системи. Перші дві нервові системи можуть тонко регулювати роботу більшості внутрішніх органів і обмін речовин в залежності від дії зовнішніх факторів. Активізація симпатичної нервової системи передбачає активні дії з витрачанням енергії — ерготропна дія.

Дія симпатичної нервової системи є антагоністичною (протилежною) по відношенню до дії парасимпатичної.

Центри симпатичної нервової системи знаходяться в бокових рогах грудного і поперекового відділів спинного мозку. Вони підпорядковуються вище стоячим центрам симпатичної нервової системи — гіпоталамусу, стовбуру головного мозку і ретикулярній формації. Симпатичні ганглії (вузли) посилають свої волокна до розміщених по обидва боки хребта скупчень нервових клітин — паравертебральних гангліїїв. Ці паравертебральні гангліїї зв'язуючись між собою міжвузловими гілками (rr. ineterganglionares) утворюють симпатичний стовбур (truncus sympathicus). Правий і лівий симпатичні стовбури простягаються від основи черепа до верхівки копчика.

У паравертебральних гангліях більшість волокон симпатичної нервової системи переключаються на другий нейрон. Нейромедіатором в синапсах виступає тут (як і в парасимпатичній нервовій системі) ацетилхолін. Другий постгангліонарний нейрон переносить свої імпульси на цільовий орган за допомогою норадреналіну. Виняток становить перенесення імпульсів на потові залози, де також використовується ацетилхолін.

Окремі аксони залишають симпатичний стовбур без переривання і направляються до непарних превертебральних гангліїв (ганглії, що знаходяться попереду хребта) або гангліїв, що знаходяться в стінках органів (інтрамуральні ганглії).

Цільовими тканинами симпатичної нервової системи є перед усім гладкі м'язи кровоносних судин і залози. Як і інші частини вегетативної нервової системи симпатична нервова система регулює життєво важливі процеси. Ця регуляція здійснюється без участі свідомості і не може підпорядковуватися бажанням людини.

Симпатична нервова система призводить до загального підвищення активності організму. Вона приводить тіло у стан готовності до активних дій наприклад для оборони чи втечі в екстремальних ситуаціях.

Вона підвищує:

Серцеву діяльність

Артеріальний тиск

Кровопостачання і тонус скелетних мязів

Гліколіз

Обмін речовин

При цьому гальмуються інші процеси, активність яких безпосередньо в даний момент не є дуже необхідною. Наприклад діяльність кишечника.