Крижова кістка

 Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями ,які між собою зрослися. Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки,а внизу – верхівка крижової кістки .На кістці є тазова поверхня ,або передня поверхня та спинна поверхня або задня поверхня

Всередині кістки проходить крижовий канал ,який внизу на верхівці закінчується крижовим розтвором .Останній обмежений двома крижовими рогами

На бічних частинах крижової кістки) знаходяться вушкоподібні поверхні  для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових кісток .

Тіло V поперекового хребця з тілом I крижового хребця утворюють кут, спрямований уперед – мис 

 Куприкова кістка; куприк (os coccygis; coccyx)

 Куприкова кістка утворена 3–5 куприковими хребцями ,які зрослися, має тіло куприкової кістки  і спрямовані угору куприкові роги /

В-3.

1.Тканина — це історично утворена спільність клітин і міжклі­тинної речовини, об’єднаних єдиним походженням, будовою та функцією.

В організмі людини є чотири види тканин: епітеліальна (покрив­на), сполучна, м’язова та нервова.

Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла й вистилає слизові оболонки внутрішніх органів (ротова порожнина, глотка, шлунок, кишки та інші), бере участь у створенні залоз.

Епітелій утворюється клітинами, позбавленими кровоносних судин. їх живлення відбувається завдяки дифузії поживних речо­вин зі сполучної тканини (здебільшого пухкої волокнистої).

Епітелій, залежно від форми клітин, поділяється на лускатий (плескатий), кубічний, стовпчастий, а за структурою ша­рів — на одношаровий і багатошаровий.

Сполучна тканина, на відміну від інших, утворена великою кіль­кістю клітин і міжклітинної речовини, яка містить різні за будовою волокна.

Сполучна тканина входить до складу всіх органів людини й виконує функції опори, зв’язку, живлення та захисту. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особ­ливостей сполучну тканину поділяють на волокнисту, еластичну, ретикулярну, хрящову, кісткову тощо.

М’язова тканина є двох видів: посмугована (скелетна) й непосмугована (гладенька).

Посмугована м ‘язова тканина входить до складу скелетних м’я­зів, вона має здатність до скорочення, завдяки чому відбуваються різні життєво необхідні рухові процеси. Отже, скелетні м’язи є ак­тивною частиною опорно-рухового апарата. Посмугована м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Скелетні м’язи скорочуються завдяки іннерва­ції спинно-мозковими й черепними нервами. Це довільні м’язи, вони можуть скорочуватися за нашою волею.

Гладенька м’язова тканина на відміну від посмугованої не має поперечної посмугованості. Складається з веретеноподібних клітин — міоцитів, які мають одне ядро. Довжина клітин — від 15 до 500 мкм, а діаметр їх — 10—20 мкм. У клітинах гладеньких м’язів немає міофібрил, однак є скоротливі міофіламенти (протофібрили) завдовжки 1—2 мкм і завтовшки 5—8 нм (тонкі міофіламенти) і 10—30 нм (товсті міофіламенти).

Нервова тканина утворює центральну нервову систему, перифе­ричні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.

Нейрони — основні структурні елементи центральної нервової системи, вони утворюють у ній нервові центри, до яких від органів чуття чутливими нейронами проводяться нервові імпульси. Органи чуття інформують центри про їхній функціональний стан. Від нер­вових центрів по рухомих нейронах до виконавчих органів (м’язи, залози, судини, внутрішні органи) надходять команди, внаслідок яких і відбувається робота цих органів. Нейрони мають тіло й від­ростки, вони можуть бути різної величини та форми. За функцією нейрони бувають чутливі, рухові й асоціативні.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну і розмножувальну функції. Гліальних клітин (гліоцитів) у центральній нервовій систе­мі в 10—15 разів більше, ніж нейронів, вони мають дуже багато відростків, завдяки яким утворюється густа мережа, що й забезпе­чує широкі зв’язки нервових клітин між собою.

2.

Нервова система – це система органів та структур, які здійснюють регуляцію всіх життєвих процесів організму, здійснюють інтеграцію і координацію діяльності всіх інших його систем та органів, забезпечують взаємодію, зв’язок із зовнішнім середовищем.

Існує дві класифікації нервової системи – анатомічна та фізіологічна. Анатомічно її органи поділяють на центральні (головний і спинний мозок) та периферійні (нервові вузли, нервові стовбури і нервові закінчення). Фізіологічно нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична інервує тіло організма, а вегетативна – внутрішні органи, судини та залози.

Нервова система координує діяльність клітин, тканин і органів нашого тіла. Вона регулює функції організму і його взаємодія з навколишнім середовищем, забезпечує можливості реалізації психічних процесів, які лежать в основі механізмів мови і мислення, запам'ятовування і навчання. Крім того, у людини нервова система становить матеріальну основу його психічної діяльності.  Нервова система являє собою складний комплекс високоспеціалізованих клітин, які передають імпульси від однієї частини тіла до іншої, в результаті організм отримує можливість реагувати як єдине ціле на зміни факторів зовнішнього або внутрішнього середовища.  Підрозділяється нервова система на центральну і периферичну. До складу центральної нервової системи входять головний і спинний мозок, периферичної - нерви, нервові вузли і нервові закінчення.  Завдяки рефлексу багато наших дій відбуваються автоматично. Дійсно, нам ніколи думати, коли ми торкаємося до гарячій плиті. Ми просто відсмикуємо руку, не замислюючись і не встигаючи усвідомити, що ж сталося. Це безумовний рефлекс і для такої реакції у досить з'єднання чутливого і виконавчого нервів на рівні спинного мозку. Ми тисячі раз стикаємося з подібними ситуаціямиі просто не замислюємося про це.  Рефлекси, які здійснюються за участю головного мозку і формуються на основі нашого досвіду, називають умовними рефлексами. За принципом умовного рефлексу ми діємо, коли управляємо автомобілем або виконуємо різні механічні рухи. Всі наші дії відбуваються за участю та контролі з боку центральної нервової системи. Точність виконання команд контролює головний мозок. 

Рефлекс - причинно зумовлена реакція - відповідь організму на дію подразників зовнішнього чи внутрішнього середовища, яка здійснюється за участю ЦНС. У нервовій тканині нервові клітини контактують між собою, утворюючи ланцюжки нейронів. Ланцюжок нейронів, з’єднаних між собою синапсами, що забезпечують проведення нервового імпульсу від рецептора чутливого нейрона до ефекторного закінчення в робочому органі - це рефлекторна дуга. Таким чином, рефлекторна дуга - це шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до ефектора.

3. Підшлункова залоза — це залоза внутрішньої та зовнішньої секреції, розташована позаду шлунка, складається з частини (головки), тіла і хвоста. Це змішана залоза, яка виробляє як травний сік (екзокринна функція), і гормони (ендокринна функція), зокрема, інсулін, глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид, ліпокаїн і ін.

У дорослої людини залоза має форму довгастого тіла 16 — 20 см завдовжки, 4 см завширшки і 2 — 3 см завтовшки. Маса її — 70 —80 г. Підшлункова залоза розташована в позаочеревинному просторі поперечно щодо хребтового стовпа на рівні тіла LII, іноді LIII хребця. У ній розрізняють головку підшлункової залози ,яка щільно прилягає до підкови дванадцятипалої кишки; тригранне тіло з передньоверхньою, передньонижньою і задньою поверхнями і хвіст— звужену частину залози, що прилягає до селезінки. Капсула залози дуже тонка. Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні речовин. Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який містить дуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до амінокислот), жири та вуглеводи.

Топографічна анатомія. Передня поверхня підшлункової залози, вкрита задньою пристінковою очеревиною, межує із задньою стінкою шлунка; задня поверхня прилягає до ворітної та нижньої порожнистої вен, грудної протоки, черевної частини аорти, черевного сплетення, лівої ниркової артерії, лівих нирки та надниркової залози. Уздовж верхнього краю залози проходять, дещо занурившись у її паренхіму, селезінкові судини. У проміжку, утвореному зверху головкою підшлункової залози і знизу горизонтальною частиною дванадцятипалої кишки, проходять верхні брижові артерія та вена. Кровопостачання: гілки селезінкової артерії (тіло, хвіст), верхні й нижні підшлунково-дванадцятипалі артерії (головка). Венозний відтік здійснюється однойменними венами. Лімфа відтікає в печінкові, підшлунково-селезінкові, черевні та інші лімфатичні вузли. Лімфатичні капіляри і судини залягають тільки в проміжній сполучній тканині, а всередині острівців їх немає.

4.

В-4.

1. Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла й вистилає слизові оболонки внутрішніх органів (ротова порожнина, глотка, шлунок, кишки та інші), бере участь у створенні залоз.

Епітелій утворюється клітинами, позбавленими кровоносних судин. їх живлення відбувається завдяки дифузії поживних речо­вин зі сполучної тканини (здебільшого пухкої волокнистої).

Епітелій, залежно від форми клітин, поділяється на лускатий (плескатий), кубічний, стовпчастий, а за структурою ша­рів — на одношаровий і багатошаровий.

Шкіра вкрита багатошаровим зроговілим лускатим епітелієм, який виконує захисну функцію.

Слизові оболонки носової та ротової порожнин, глотки і стра­воходу вистилає незроговілий багатошаровий лускатий епітелій. І тут він теж виконує захисну функцію. Слизові оболонки дихальних шляхів покриті багаторядним війчастим епітелієм.

Слизова оболонка тонкої кишки вистелена одношаровим стовп­частим епітелієм, який виконує трофічну (травну) функцію, й за­вдяки йому поживні речовини всмоктуються в кровоносні судини.

Слизова оболонка сечовивідних протоків покрита перехідним епітелієм, а серозні оболонки очеревини та плеври вистилає прос­тий лускатий епітелій (мезотелій).

Альвеоли і капіляри зсередини вистелені одношаровим луска­тим епітелієм.

Усі епітеліальні тканини мають спільну будову. В них є незнач­на кількість міжклітинної речовини, клітини щільно прилягають одна до одної й розташовані на базальній мембрані. Всі епітеліаль­ні тканини мають великі регенеративні властивості, в них є багато клітин, які зберігають високу здатність до мітозу.

Епітеліальні тканини походять від усіх трьох зародкових лист­ків: епідерміс шкіри — з ектодерми, епітелій слизових оболонок травного апарата — з ентодерми, а мезотелій очеревини, плеври тощо — з мезодерми.

Залозистий епітелій виконує видільну функцію, він є складовою частиною залоз внутрішньої та зовнішньої секреції. За­лози бувають одно- й багатоклітинними.

Одноклітинні залози звичайно розміщуються в товщі епітелію, а найбільш поширеною формою їх є бокалоподібні клітини, які ви­діляють слизовий секрет у шлунку й кишках.

Багатоклітинні залози є трьох видів: екзокринні, ендокринні та змішані. Екзокринні залози мають вивідні протоки, вони виділяють секрет безпосередньо в міжклітинні простори, звідки він надходить у кров та лімфу.

Ендокринні залози не мають вивідних протоків (тому їх іще називають безпроточними), їхній секрет (гормон) надходить безпо­середньо в кров.

Екзокринні залози складаються з багатьох клітин і мають складну будову. Залежно від будови та форми кінцевої частини й вивідних протоків вони бувають трубчастими, альвеолярними й трубчас­то-альвеолярними, а ще простими й складними, розгалу­женими й нерозгалуженими. До простих залоз належать потові, кишкові та сальні; у них кінцева частина не має розгалужень. Роз­галужені залози складаються з кількох простих, які відкриваються в одну вивідну протоку. За таким принципом побудовані залози шлунка, матки, сечовивідного каналу. Змішані залози утворені кіль­кома розгалуженими, які теж утворюють одну вивідну протоку. Це — печінка, слинні, слізні, підшлункова, молочні та інші залози.

2. Головний мозок розташований у порожнині мозкового черепа. Маса головного мозку дорослої людини у середньому становить 1375 г у чоловіків і 1275 г у жінок

У головному мозку виділяють такі відділи:

1) передній мозок (кінцевий, проміжний);

2) середній мозок;

3) задній (довгастий, вароліїв міст, мозочок)

Усі відділи, за винятком кінцевого мозку, становлять мозковий стовбур. Кінцевий, або великий мозок, є вищим відділом ЦНС.

Головний мозок, як і спинний, вкритий оболонками: твердою; павутинною;м'якою

Тверда оболонка утворює особливі вирости - відростки, які заходять між окремі частини головного мозку і сприяють кращій фіксації в порожнині черепа. Серед таких відростків - серп великого мозку, який проникає в повздовжню борозну між лівою і правою півкулями, і намет мозочка, що відділяє півкулі головного мозку від мозочка; серп мозочка є продовженням серпа великого мозку, але менш розвинутим, спускається до низу уздовж гребня потиличної кістки; діафрагма сідла має вигляд пластинки, яка прикриває гіпофізарну ямку, де розташований гіпофіз. Тверда оболонка у місцях зростання з кістками черепа утворює канали - синуси, по яких відбувається відтік венозної крові від мозку.

Черепна павутинна оболонка (arachnoidea mater cranialis), або павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea mater encephali), на відміну від оболонки спинного мозку, не прилягає щільно до твердої оболонки, а на верхівках звивини мозку зростається з м'якою. Над борознами і в деяких інших місцях головного мозку між обома оболонками утворюються щілини різних розмірів і форми, які сполучаються між собою. Разом ці щілини становлять підпавутинний простір (spatium subarachnoideum), заповнений церебростіральною рідиною. Найбільші щілини мають назву підпавутинних. Між твердою і павутинною оболонками головного мозку є підтвердооболонний простір (spatium subdurale) з незначною кількістю прозорої рідини.

Черепна м'яка оболонка (pia mater cranialis), або м'яка оболонка головного мозку (pia mater encephali), щільно зростається з корою, а на опуклостях звивин - також з павутинною оболонкою. У м'якій оболонці є велика кількість артеріальних і венозних судинних сплетінь.

Спинномозкова рідина, ліквор, цереброспінальна рідина — рідина, яка циркулює у порожнинах шлуночків головного мозку, спинномозкового каналу та субарахноїдальному (під павутиновою оболонкою) просторі головного і спинного мозку

Гематоенцефалі́чний бар'є́р (ГЕБ) — це фізіологічний бар'єр, що відмежовує кров від цереброспінальної рідини та внутрішнього середовища центральної нервової системи, для того щоб зберегти сталість останнього.

3. Глотка (pharynx) являє собою порожнину, яка міститься спереду шийної частини хребта і доходить до нижнього краю 6-го шийного хребця; внизу вона переходить у стравохід. Довжина глотки — 12—14 см. Стінки її утворені сполучнотканинним фіброзним листком і рядом м’язів. Глотка з’єднується слуховою трубою з барабанною порожниною, хоанами — з носовою порожниною, через зів — з ротовою порожниною, гортанню і стравоходом. Отже, в глотці перехрещуються травний і дихальний шляхи. У глотці розрізняють верхню стінку, яка є зовнішньою частиною основи черепа, задню і дві бокові стінки. Верхня частина глотки називається склепінням (fornix pharyngis). Передньої стінки майже немає, бо тут глотка сполучається з сусідніми порожнинами — ротомі, черезхоани, носом. Глотка поділяється на три відділи: верхній — носоглотку, середній — ротоглотку і нижній — гортаноглотку..

Стінки глотки складаються з чотирьох шарів: слизової оболонки, фіброзної оболонки, м’язів і фасції. Слизова оболонка носоглотки е продовженням слизової оболонки носа і вкрита миготливим, а в інших відділах — багатошаровим плоским епітелієм. Слизова оболонка глотки в усіх відділах містить багато залоз, які продукують слиз. Фіброзна оболонка глотки являє собою дуже щільну пластинку, за допомогою якої глотка прикріплюється до основи черепа. До фіброзної оболонки щільно прирощена слизова оболонка глотки, а позаду і з боків прилягає м’язовий шар глотки. Донизу фіброзна оболонка тоншає і містить велику кількість еластичних волокон. М’язовий шар побудований з поперечносмугастої мускульної тканини і складається з поздовжніх і поперечних м’язів.

Еsophagus, стравохід, представляє вузьку і довгу активно діючу трубку, вставлену між горлом і шлунком і сприяєпросуванню їжі в шлунок. Він починається на рівні VI шийного хребця, що відповідає нижньому краю перстневидного хряща гортані, і закінчується на рівні XI грудного хребця.

У дорослої людини він має вигляд сплюснутої спереду назад циліндричної трубки 25 — З0 см завдовжки і близько 3 см завширшки.

Стравохід поділяють на три частини: шийну, грудну (найбільшу) і черевну (найменшу). Шийна частина стравоходу, відхилившись ліворуч, розташована попереду передхребтової фасції шиї і позаду трахеї, з якою вона пухко зростається. Пройшовши через верхній отвір грудної клітки в заднє середостіння, стравохід на межі TIV —TV хребців перехрещує позаду лівий головний бронх, перетинає серединну лінію і відхиляється праворуч, залишаючись, як і раніше, поблизу хребта. На рівні TVIII хребця стравохід знову відхиляється ліворуч, відходить від хребта й огинає (спірально) спереду грудну частину аорти. На рівні тіла ТХ хребця проходить через стравохідний отвір діафрагми й на рівні ТХІ хребця зліва від серединної площини переходить у шлунок. Грудна частина стравоходу зліва вгорі вкрита медіастинальною плеврою, внизу й спереду межує з перикардом. Черевна частина стравоходу (2 — 5 см), вкрита очеревиною. У грудній і черевній частинах стравохід супроводжують правий і лівий блукаючі нерви, які на стінці стравоходу утворюють нервове сплетення.

4.

В-5

1. Сполучна тканина утворена великою кіль­кістю клітин і міжклітинної речовини, яка містить різні за будовою волокна.

Сполучна тканина входить до складу всіх органів людини й виконує функції опори, зв’язку, живлення та захисту. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особ­ливостей сполучну тканину поділяють на волокнисту, еластичну, ретикулярну, хрящову, кісткову тощо.

Волокниста сполучна тканина поділяється на пухку та щільну, а щільна — на неоформлену та оформлену.

До волокон пухкої волокнистої сполучної тканини належать колагенові та еластичні, до клітин — фібробласти, фіброцити, макрофагоцити, плазмоцити, ліпоцити, тканинні базофіли.

Щільна волокниста сполучна тканина буває трьох видів: щільна сполучна тканина шкіри, щільна сполучна тканина сухожилків, еластична сполучна тканина. До складу цих тканин входять фібро­цити й осілі макрофагоцити, а також колагенові й еластичні волокна.

У щільній волокнистій сполучній тканині шкіри колагенових воло­кон більше, ніж еластичних, вони утворюють пучки, які перепліта­ються між собою. Ці волокна надають шкірі міцності.

На відміну від щільної сполучної тканини шкіри, в щільній во­локнистій сполучній тканині сухожилків пучки колагенових волокон товсті й проходять паралельно, а між ними містяться фіброцити. З цієї дуже міцної тканини утворюються сухожилки м’язів, зв’язки.

Еластична сполучна тканина має багато еластичних волокон, а тому вона добре розтягується. З неї побудовані каркаси великих судин, трахеї, бронхів тощо.

Ретикулярна сполучна тканина складається з ретикулярних клі­тин і ретикулярних волокон. Клітини мають багато відростків, які переходять з однієї клітини в іншу й тим самим утворюютьсинцитій (сітку). Ця тканина утворює сполучно-тканинний скелет кістково­го мозку, селезінки, лімфатичних вузлів і входить до складу слизо­вих оболонок травного та дихального апаратів.

За розвитком і будовою до сполучної тканини відносять кров — рідку тканину, яка здійснює інтеграцію біохімічних процесів, що відбуваються в клітинах та міжклітинній речовині, а також виконує захисну, регуляторну та деякі інші функції..

Плазма крові складається з 90 % води і 10 % сухого залишку (білків, мінеральних солей, жирів, ферментів, продуктів розпаду тканин тощо).

Лімфа також є сполучною тканиною й складається з рідкої між­клітинної речовини — плазми та клітин (переважно лейкоцитів). Лімфа підтримує зв’язок між внутрішнім середовищем органів та кров’ю, доставляє жирові речовини з кишок у венозну систему, бе­ре участь в імунологічних реакціях організму. Хрящова тканина, залежно від структури міжклітинної речови­ни, буває трьох видів: гіаліновий, волокнистий і еластичний хрящі. Усі ці три види мають спільну будову — до їхнього складу входить однорідна міжклітинна речовина (хрящовий матрикс), яка скла­дається з хондрину, хондромукопротеїдів і клітин хондроцитів. Ці клітини в хрящі мають вигляд ізогенних груп і розташовані в хря­щових лакунах. У хрящовому матриксі міститься велика кількість колагенових і еластичних волокон.

Гіаліновий (або склоподібний) хрящ дуже щільний, має багато тонких сполучних волокон, просочених хондрином. Цей хрящ покриває суглобові поверхні кісток, входить до складу носової пе­регородки, гортані, трахеї, бронхів.

Волокнистий хрящ являє собою волокнисту сполучну тканину, в ньому багато колагенових волокон, просочених, як і в гіаліновому, хондрином. Цей хрящ є в міжхребцевих та міжлобкових дисках, а також у місцях переходів від сухожилків до кісток.

Еластичний хрящ має багато еластичних волокон жовтуватого забарвлення, дуже еластичний й гнучкий. З цього хряща побудова­ні вушна раковина, хрящові частини слухової труби та зовнішній слуховий прохід, деякі хрящі гортані. На відміну від волокнистого, цей хрящ не костеніє.

Кісткова тканина вирізняється високими механічними властиво­стями, складається з клітин і основної кісткової речовини, яка міс­тить колагенові волокна, просочені мінеральними солями. З кістко­вої тканини побудований скелет людини

2.

Довгастий мозок - це продовження спинного мозку, довжина його приблизно 28 мм. Центральний канал спинного мозку продовжується в канал довгастого мозку, значно розширюючись і перетворюючись у ньому в 4-й шлуночок. Спереду довгастого мозку лежить у вигляді білого масивного потовщення - вароліїв міст, який складається з білої речовини, утвореної поперечними волокнами. Сіра речовина міститься в його товщі окремими острівцями – ядрами

Як і спинний мозок довгастий мозок на дорcальній поверхні  має:

- задню серединну борозну 

- дві задньобічні борозни 

На вентральній поверхні довгастого мозку проходить:

- передня серединна щілина;

- дві передньо–бічні борозни 

Між передньою серединною щілиною і передньобічними борознами містяться піраміди довгастого мозку; піраміди цибулини ,які на межі із спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід 

Між передньобічною та задньобічною борознами розміщені оливи 

Дорсальна поверхня довгастого мозку утворює нижню частину ромбоподібної ямки

На дорсальній поверхні нижче ромбоподібної ямки чітко контуруються:

- тонкий пучок з тонким горбком попереду;

- клиноподібний пучок з клиноподібним горбком 

Сіра речовина довгастого мозку представлена:

- нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами

- тонкими ядрами 

- клиноподібними ядрами ;

- центром дихання і кровообігу;

- ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.

Біла речовина довгастого мозку складається з:

- висхідних шляхів, у склад яких входять присередня петля , яка в довгастому мозкові робить перехрест та спинномозкова петля

- низхідних шляхів (пірамідних шляхів);

- сітчастої формації 

Довгастий мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. У ньому розміщені життєво важливі центри – дихальний і серцево-судинний. Бульбарна тварина (перерізаний мозок над довгастим мозком) може самостійно дихати і підтримувати артеріальний тиск. Найменше пошкодження цієї ділянки мозку призводить до важких порушень життєдіяльності і навіть до смерті.

У довгастому мозку знаходяться нервові центри травних рефлексів: смокталь­ного, слиновидільного, секреторного підшлункової і шлункових залоз, жування, ковтання. При уколі в певні ділянки довгастого мозку з’являється цукор в сечі і порушується водно-сольовий обмін, що доводить наявність центрів обміну речовин на бульбарному рівні.

У довгастому мозку також локалізуються центри блювання, чхання, кашлю і сльозовиділення, тобто на бульбарному рівні замикаються рефлекторні дуги захисних рефлексів.

У здійсненні рефлексів беруть участь 12 пар черепномозкових нервів, які входять до складу їх рефлекторних дуг.

3. Порожнина живота, черевна порожнина, cavitas abdominis, є найбільшою порожниною тіла людини і розташована між грудною порожниною вгорі і порожниною малого тазу внизу. Зверху черевна порожнина обмежена діафрагмою, що відділяє її від грудної порожнини, ззаду поперековим відділом хребетного стовпа, квадратними м'язами поясниці, повздовжно-поперековими м'язами, спереду і з боків - м'язами живота. Внизу черевна порожнина переходить в порожнину малого тазу, яка знизу обмежена діафрагмою тазу.

Очеревина, peritoneum, є серозною оболонкою, що вистилає порожнину живота, черевну порожнину, і покриває внутрішні органи, розташовані в цій порожнині

. Цю оболонку можна порівняти із закритим мішком , у якому розрізняють пристінкову (парієтальну) очеревину і нутряну (вісцеральну) очеревину. Щілиноподібний простір між цими листками називається очеревинною порожниною (cavitas peritonealis). Порожнина містить невелику кількість (12 — 20 мл) серозної рідини, яку виробляє очеревина. Зволожуючи стінки порожнини, рідина полегшує постійне переміщення органів один відносно іншого. Очеревина неоднаково вкриває внутрішні органи: з усіх боків — інтраперитонеальне положення (порожня, клубова, поперечна та сигмоподібна ободова кишка, сліпа кишка з червоподібним відростком, селезінка, шлунок, маткові труби; з трьох боків — мезоперитонеальне по ложення (печінка, жовчний міхур, висхідна та низхідна ободова, середня частина прямої кишки, матка, сечовий міхур); з одного боку або зовсім не вкриває — екстраперитонеальне положення (низхідна і горизонтальна частини дванадцятипалої кишки, підшлункова залоза, нирки, надниркові залози, передміхурова залоза, нижня частина прямої кишки).

Малий чепець або малий сальник – це дуплікатура очеревини, яка утворюється з:

- печінково–шлункової зв’язки 

- печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки 

- печінково–діафрагмової зв’язки 

- печінково–стравохідної зв’язки 

Великий чепець (omentum majus), або великий сальник, побудований із 4 листків очеревини, які є продовженням шлунково–ободовокишкової зв’язки , що вільно звисає як фартух, і вкриває органи верхнього та частково нижнього поверхів очеревинної порожнини ).

Бри́жа — складка очеревини; за допомогою брижі внутрішньоочеревинні органи прикріплюються до стінок черевної порожнини. Місце, де брижа відходить від задньої стінки черевної порожнини, називається коренем брижі.Брижа також утворює сальник., складається з двох листків очеревини

4. При нормальному будову хребта остисті відростки розташовуються строго по вертикальній лінії (можна орієнтуватися За гіперемії шкіри над вершинами відростків). У різних відділах Хребта висота остистих відростків різна, найбільша вона в грудному відділі. Треба звертати увагу на рівень поручлежать відростків. У нормі між сусідніми Відростками немає значних перепадів, за Винятком рівня VII шийного і II поперекового хребців. Вибухання, западіння, відхилення в сторону в нормі не відзначається, при їх появі необхідні спеціальні дослідження для визначення Причини. Відхилення кількох остистих відростків в сторону вказує на викривлення хребта (сколіоз), який нерідко спостерігається і у практично здорових людей.

Хребет дорослої людини має невеликі фізіологічні вигини: в шийному та поперековому відділі — наперед, у грудному та крижовому — назад.

Грудина (sternum) — непарна, плоска, довга, губчаста кістка, що

нагадує меч стародавніх римлян. У зв'язку з цим верхня її частина

дістала назву ручки ,середня — тіла

а нижній кінець — мечоподібного відростка .

Ручка, найтовща частина грудини, нагадує трикутник. На її верхньому краї

є яремна вирізка), а біля неї з кожного боку лежать

дві неправильної форми, вгнуті ключичні вирізки, вкриті хрящовою

тканиною і призначені для зчленування з ключицями.

Ручка продовжується донизу в тіло грудини, яке майже в три рази довше за

неї. На границі між ними знаходиться кут грудини , біля

якого прикріплюється II ребро.

По краях тіла грудини

розташовані реберні вирізки, з якими сполучаються справжні ребра.

Мечоподібний відросток найчастіше має трикутну форму і закінчується

тупим або розщепленим кінцем

В-6