4. Методи і прийоми розвитку емоційної сфери дітей дошкільного віку

Розвивати емоційну сферу дитини, навчити її усвідомлювати емоції повинні й фахівці-психологи, і педагоги, і вихователі, і батьки. М. У. Єрмолаєва і І. Р. Єрофєєва вважають«емоційні процеси тією сферою психологічного буття дитини, яка заряджає і регулює й інші його функції, такі як сприйняття, увагу, пам'ять, мислення, уяву та інше. Емоційні образи і емоційний контроль є метою та продуктом виховання» .

Знайомство дітей із фундаментальними емоціями здійснюється, як під час всього навчально-виховного процесу, так і на спеціальних заняттях, де діти переживають різні емоційні стани, вербалізують свої переживання, знайомляться із досвідом однолітків, з літературою, живописом, музикою. Цінність таких занять у тому, що в дітей розширюється коло усвідомлюваних емоцій, вони починають глибше розуміти себе та інших.З допомогою сюжетно-рольових ігор, рухливих ігор й ігрових вправ, елементів психогімнастики, техніки виразних рухів, етюдів, тренінгів, сприяємо розвитку емоційної сфери дитини.

Працюючи з дітьми у цьому напрямку важливо акцентувати увагу на розвиток наступних вмінь:

- вміння довільно спрямовувати свою увагу на перенесені емоційні відчуття;

- вміння розрізняти і порівнювати емоційні відчуття, визначати їх характер (приємно, неприємно, спокійно, дивовижно, лячно й т. д.)

- вміння одночасно спрямовувати свою увагу на м'язові відчуття й експресивні рухи, що супроводжують будь-які власні емоції, і емоції оточуючих.

На групових заняттях робота триває по чотирьом основним напрямам:

-Аксиологічний напрям- передбачає формування вміння сприймати себе та інших, при цьому адекватно усвідомлюючи свої погляди і чужі чесноти та вади.

-Інструментальний  напрям -вимагає формування в дитини вміння усвідомлювати почуття, причини поведінки, наслідки вчинків.

-Потрібностно-мотиваційний напрям- полягає у формуванні вміння знаходити у важких ситуаціях сили всередині себе, приймати відповідальність за власне життя, вміння робити вибір, у особистісному зростанні.

-Розвиваючий напрям -передбачає для дошкільнят адекватний рольовий розвиток, і формує емоційну децентрацію та довільну регуляцію поведінки.

У заняттях використовуються такі методичні прийоми:

1)  Рольові ігри (рольова гімнастика, куди входять рольові дії ,рольові образи, психодрама), що грунтуються на розумінні соціальної ролі особи у суспільстві. До основних порушень рольового розвитку в дітей зазвичай відносять рольову ригідність — невміння переходити з ролі в роль; рольову аморфність — невміння приймати будь-яку роль; відсутність рольової креативності — невміння продукувати нові образи.

2)  Психогімнастичні ігри, починаючи від теоретичних положень соціально-психологічного тренінгу. У цих іграх формується:

- прийняття свойого імені;

- ухвалення своїх якостей характеру;

- прийняття свого минулого, справжнього, майбутнього.

3) Комунікативні ігри:

- ігри, створені задля формування в дітей вміння побачити в іншій людині його гідності;

- ігри та завдання, які б поглиблювали усвідомлення сфери спілкування;

-ігри, що навчають вмінню співпрацювати.

4)  Ігри й завдання, створені задля  усвідомлення таких понять, як «господар своїх почуттів» і «сила волі».

5)  Ігри, створені задля розвитку уяви: вербальні ігри, невербальні ігри.

6)  Завдання з допомогою «терапевтичних» метафор. Систематичне пред'явлення дітям метафор призводить до засвоєння ними основний ідеї метафори: «кожна людина спроможна змінити ситуацію», «безвихідних ситуацій небуває», цим в дитини формується «механізм самодопомоги».

7)  Релаксаційні методи — використання вправ, заснованих виключно на методі активної нервово-м'язової релаксації Е.Джекобсона,а також дихальні та візуально-кинестетичні техніки.

8)  Використання емоційно-символічних методів. Ця група методів виходить з подань Д. Юнга та його послідовників у тому, що формування символів відбиває прагнення психіки до розвитку і перетворення символів чи зразків фантазії в відчутні факти. З допомогою малювання, творчих розповідей та віршів, ліплення складаються сприятливі умови для особистої інтеграції. Можна також використовувати дві основні модифікації емоційно-символічних методів, запропонованих Дж. Алланом:

-групове обговорення різних почуттів: радості, образи, гніву, страху, суму, інтересу (як необхідний етап до обговорення використовуються дитячі малюнки, виконані на теми почуттів. При цьому, на стадії малювання іноді досліджуються і обговорюються відчуття провини та думки, які вдається розкрити у процесі вербального спілкування);

- спрямоване малювання, - малювання на визначені теми.

При прослуховуванні «терапевтичних» метафор доцільно використовувати малювання (дітям пропонується зобразити будь-яку картинку,навіяну метафорою).

Розглянемо основні переваги використовуваних методів при розвитку основ довільності психічної регуляції в дітей дошкільного віку.

1)  Ігри-драматизації. Їх перевага полягає у цьому, що персонажами ігор стають самі діти. У результаті гри діти отримують задоволення від пізнання навколишнього світу,при цьому навчаються управляти собою. Участь дітей у грі є добровільною.Элементами ігор виступають спеціальні вправи, об'єднані у групи і створені задля розвитку умінь довільній регуляції у різноманітних галузях діяльності. Кожна вправа включає фантазію (думки і образи), почуття (емоції і переживання) , рух дитини до того, що він навчався довільно впливати за кожен елемент цієї тріади. Щоб хід загальної гри не переривався, всі вправи об'єднуються змістом сюжетно-рольовою гри. Відсутність будь-яких зовнішніх атрибутів — одна з умов ігор. Усі предмети ігрового сюжету повинні прагнути бути уявлюваними, позначатися фізичними діями або заміщатися предметами звичайного оточення. Кожна частина занять вирішує не одне, а кілька цілком самостійних завдань, по-своєму важливих у розвитку емоційної сфери дитини. У сюжет гри включаються творчі ідеї й пропозиції самих дітей.

2)  Психогімнастика виражає будь-які образи фантазії, насичені емоційним змістом.Психогімнастичні вправи використовують механізм психофізичної емоційної єдності. Наприклад, дитина не лише виконує різкі ритмічні махи руками, а подає себе веселим зайчиком, граючим на уявлюваній трубі. Ця вправа доставляє йому море задоволення, включає його фантазію, покращує ритмічність руху. У послідовності психогімнастичних вправ важливо дотримуватися чергування і порівняння протилежних за характером рухів (напружених і розслаблених, різких і плавних, частих і повільних, дробових і суцільних, обертань тіла, стрибків). Таке чергування рухів гармонізує психічну діяльність мозку. При цьому впорядковується психічна і рухова активность дитини, поліпшується її настрій.

3)  Вправи на емоції і емоційний контакт спрямовані для розвитку в дітей здібності розуміти, усвідомлювати, правильно висловлювати і повноцінно переживати свої погляди і чужі емоції. Ігрова і психологічна роль цих вправ покликана вирішувати такі завдання:

- фіксувати увагу дитини на чужих проявах емоцій;

- відтворювати чужі емоції, фіксуючи м'язові відчуття;

- аналізувати і словесно описувати м'язові відчуття при виявлених емоціях;

- повторно відтворювати емоції, контролюючи відчуття.

4)  Комунікативні вправи, у яких відбувається тренування загальних здібностей невербального впливу дітей одне на одного(емоційні прояви й контакти — пантоміми). У ці вправи включаються обмін ролями партнерів по спілкуванню і оцінка емоцій. Головним інструментом, яким оволодіває дитина, виконуючи дані вправи, є вміння співпереживати, звільнятися від емоційної напруги, вільно виявляти емоції, активно спілкуватися.

5)  Мімічні і пантомімічні етюди, у яких виразно зображуються окремі емоційні стани (радість, подив, інтерес, гнів), пов'язані з переживанням тілесного і психічного достатку чи невдоволення. З допомогою етюдів діти знайомляться із елементами виразних рухів ,мімікою, жестом, позою, ходою.

6)  Психом:язові тренування знімають психоемоційну напругу, навіюють бажані настрої, поліпшують самопочуття й настрій, закріплюють позитивні емоції, стимулюють і упорядковують психічну і фізичну активність дітей, що приводить у рівновагу їхній емоційний стан.

7)  Елементи психологічного тренінгу дозволяють відтворити і програти реальну ситуацію навколо дитини, і навіть знайти вихід з неї і з позитивним, і з негативним результатом. Дитина наочно може переконатися, що у будь-якій ситуації можна знайти кілька варіантів рішень. Причому дитина сама може оцінити результат , обираючи собі найпридатніший.

Зміст коррекційної роботи з розвитку емоційної сфери можна структурно уявити так:

1)  Комфортна організація режимних моментів.

2)  Оптимізація рухової діяльності через організацію фізкультурно-оздоровчих заходів:

-оздоровчо-профілактична гімнастика;

-фізкультхвилинка;

- спортивні ігри;

- рухливі ігри (зокрема народні);

- ігрових завдання і вправи;

- дозвілля.

3)  Ігротерапія:

-сюжетно-ролеві ігри;

-ігри-вправи на емоції, і емоційний контакт;

- комунікативні ігри;

- дидактичні ігри.

4)  Арттерапія:

- малювання;

-ритмопластика;

- танець;

-музикально-ритмічні рухи.

5)  Заняття-образи, ігри-драматизації,казкотерапія.

6)  Психогімнастика:

> етюди;

> міміка;

> пантоміміка.

7)  Тілесно-орієнтовані методи,психом;язові тренування.

8)  Відвідання кімнати психологічного розвантаження.

9)  Завдання, створені для:

-організації спільної прикладної діяльності;

- складання оповідань;

-організацію театралізованих ігор й т. п.

10)  Використання наочних посібників:

- фотографій;

- малюнків;

- схем;

- символів;

- графічних зображень.

Навчальні засоби, прийоми і завдання з розвитку емоцій.

1.  >Розглядування власної міміки перед дзеркалом. Свідома зміна виразу обличчя дитини питанням дорослого: «Що тепер відчуваєш?». Цим відпрацьовується зв'язок між мімичним проявом і емоційним самопочуттям..

2.  Гра «Артисти німого кіно» — проводиться перед дзеркалом; можливі різні форми гри: задається текст чи емоційний звуковий образ, який супроводжується мімічними і пантомімічними емоціями «артиста»; відтворюється певна мімічна емоція, й під неї дитина підбирає ситуацію, відповідного персонажа. Активне використання відеотехніки.

3.  «Мімічний диктант» —спеціальний текст (наприклад, «сценарій фільму») супроводжується мімікою, вокалом і пантомімікою дитини; проводиться перед дзеркалом.

4.  Той-таки «мімічний диктант», але записаний на відеоплівку; вона може порівняти свою експресію з емоційною виразністю інших дітей (лише за бажанням дитини). Невдачі не відзначаються, удачі викликають позитивну оцінку дорослого(краса, легкість, зібраність тощо).

5.  Емоційний аутотренінг через емоційну ідентифікацію (ототожнення) із кожним персонажем — у цій ситуації дитина повністю зосереджена на взаємодії й спілкуванні з персонажем, дорослий голосом і вчинками персонажа може відкривати дитині його емоційний образ, коригувати його, підтримувати позитивні моменти, знімати невпевненість у прояві своїх емоцій, підкреслювати їх естетичні сторони, і т. п.

6.  Розповіді казок, історій (витягнутих із літературних джерел, придуманих дорослим чи самим дитиною ) від першої особи, де замість головного персонажа — «Я»; вихователь намагається затримати дитину на передачі своїх внутрішніх переживань. Така розповідь може підхоплюватися дітьми ланцюжком.

7.  Програвання ситуацій і сюжетів, коли в дитині потрібна довільна регуляція емоцій: холоднокровність, емоційна витримка, оволодіння своїм страхом чи недоречним веселощами, подолання невпевненості. Наприклад, прийняття дитиною ролі спортсмена, коли інші діти створюють емоційний фон уболівальників.

8.  Створення «автопортрета» — малюнок, «фотографія» (малювання свого портрета у грі у фотокартку). У сім'ї —игра- «Який Я»: дитина диктує дорослому «Лист незнайомому другу», у якому «описує» свої особливості і відтворює свій емоційний образ.

Продуктивна діяльність дитини представляє величезні можливості для навчання.

Близьке оточення дитини — це її іграшки, улюблені обличчя. Знаряддя і предмети дитячої образотворчої діяльності постають перед дітьми як помічники, як друзі їх творчості. Використовуючи іграшку в заняттях, дорослий може провести з дитиною гру-бесіду «Розмова із іграшками». У цій грі можна поставити дитині такі питання:

- «Чому та чи інша іграшка (чи лялька) така сумна, весела чи задоволена?»

- «Що переживала, відчувала іграшка в момент спільного життя з дитиною?»

- «Що б зробити ляльці, щоб він засміялася, зраділа?».

Нехай лялька вустами дитини відповість, що вона думає про свого господаря.

Дитина у цій грі виступає у двох ролях — свого власного і ляльки.

Цю гру-бесіду важливо будувати, враховуючи відношення дитини до іграшки.

Відпрацювання навичок відбувається за три етапи:

— отримання інформації з реальним змістом того чи іншого досвіду;

— застосування отриманих знань у конкретних ситуаціях (відпрацювання досвіду);

— перенесення навичок, освоєних під час занять, в повсякденному житті дитини.

Важливо, що останнє можливе лише при тісному зв'язку педагога-психолога, вихователя з батьками дітей.

 З зробленого можна зробити такі висновки:

Емоційна сфера дитини під час розвитку переживає кілька стадій. Від дитинства, до стану емоційна сфера постійно. Але той високі етичні, естетичні і інтелектуальні почуття, які характеризують розвиненого дорослої людини і який здатні надихнути його за дрібниця і шляхетні вчинки, не дано дитині в готовому вигляді від народження. Вони з'являються і розвиваються під впливом соціальних умов життя та виховання уже. Опосередковано, через ставлення до інших людей в людини встановлюється ставлення перед самим собою. Для всього психічного здоров'я головною метою є його правильне емоційне виховання з раннього дитинства протягом усього життя. Емоційний розвиток дошкільника одна із істотних умов, які забезпечують ефективність процесу навчання і виховання. Необхідно використовувати спеціально організовувані різновиди дитячої діяльності. Створення у цій діяльності умов відносин із оточуючими (дорослими, однолітком, персонажем), і навіть включення дитини на різноманітні життєвих ситуацій, значимі і непідроблені йому, у яких знайшовся вже набутий і формувався новий емоційний досвід дитини, - це може забезпечити суттєвий виховний ефект, розвинути моральні спонукання дитини. Найсильніший й таке важливе джерело переживань дитини — його стосунках із на інших людей — дорослими й дітьми. Коли оточуючі ласкаво ставляться до дитини, визнають їхньої права, він має емоційне добробут — відчуття впевненості, захищеності. Емоційний добробут сприяє нормального розвитку дитині, виробленню в нього позитивних моментів, доброзичливого ставлення до іншим.

Діяльність були докладно розглянуті різні класифікації емоцій, дано основні визначення. З'ясувалося, що емоційне розвиток дітей має вікові особливості. Тож якщо в молодшому дошкільному віці відбувається розвиток виробництва і усвідомлення таких базових емоцій як радість, страждання, гнів, подив, то старшому дошкільному віці відбувається закріплення цих емоцій, розвиток виробництва і осмислення нових необізнаних раніше дитині емоцій, відбувається формування громадських мотивів. У емоції – це не є просто миттєва реакція на ситуацію, а її осмислення. Формується емоційне передбачення, коли дитина може передбачити можливі результати діяльності, передбачити реакцію з його поведінка із боку іншим людям. Старший дошкільник починає включати у процес управління своїми емоціями слова. Знання вихователем особливостей емоційної сфери є найважливішим засобом розвитку дитини.

У процесі праці були проаналізовані праці видатних педагогів та психологів, і навіть методична і наукова література. Важливо, що проблему емоційного розвитку дітей у літературі як і педагогічному, і психологічному аспектах, точніше, у тому поєднанні. Річ у тім, що емоційне неблагополуччя може бути як наслідком психічні розлади, і неправильне емоційне виховання дитини може у остаточному підсумку спричинити розвиток психічних хвороб.

Також було підібрані тести та завдання, створені задля виявлення емоційного стану дітей, визначення обсягу знань дітей про і емоціях. Були знайдено найбільш змістовні методи лікування й прийоми формування почуттів та емоції в дошкільнят.

Отже, педагогам необхідно проводити цілеспрямовану і послідовну роботу з розвитку емоційної сфери дошкільнят.Активировать емоції дітей через різновиди діяльності, віддаючи перевагу грі. Підбирати підходящі методи лікування й прийоми, враховують вікові і індивідуальні особливості емоційного розвитку дітей.

Можна дійти висновку, що емоції- це корінь всього нашого життєвого стану, спілкування, розвитку та існування у світі, адже ми реагуємо на світ через свої емоції.

Висновки

Отже, першою формою людської активності є емоції, за сьогоднішніх умов психічний розвиток дитини значно ускладнений. Емоції стають своєрідним орієнтиром в пізнанні світу, чим більше емоцій, тим більше дитина має можливостей взаємодії з дорослим. Провідною діяльністю в немовлячому віці є емоційне спілкування. Воно залежить від ситуації сумісного життя з матір’ю. Для дитини батьки стають центром світу, засобом розуміння його та інших людей. Спілкування в цей період повинно носити емоційно – позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров'я. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності, їх безпосереднього емоційного спілкування. Емоційний розвиток дошкільника є одним з істотних умов, які забезпечують ефективність процесу навчання і виховання, його різних сторін. Ті високі моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, які характеризують розвиненого дорослого людини і які здатні надихнути його на великі справи і на благородні вчинки, не дано дитині в готовому вигляді від народження. Вони виникають і розвиваються протягом дитинства під впливом соціальних умов життя і виховання.

Необхідно використовувати спеціально організовувані різні види дитячої діяльності. Створення в цій діяльності умов для взаємовідносин з оточуючими (дорослими, однолітком, персонажем), а також включення дитини в різноманітні життєві ситуації, значущі і непідробні для нього, в яких би знайшовся вже набутий і формувався новий емоційний досвід дитини, - все це може забезпечити суттєвий виховний ефект, розвинути моральні спонукання дитини. Найважливішим результатом такої цілеспрямованої, певним чином організованої діяльності є поліпшення емоційного клімату в стосунках дітей з дорослими, з однолітками, а також збагачення, розширення і корекція (у випадках необхідності) емоційного досвіду дошкільника.

- Розвиток соціальних мотивів і емоцій є центральною ланкою в складному і тривалому процесі формування дитячої особистості. Батьки і педагоги повинні розуміти основні мотиви поведінки дитини та способи їх реалізації, знати, як ці мотиви і способи співвідносяться із соціальними, моральними нормами його життя і діяльності, представляти широкий спектр дитячих емоційних переживань, що виникають в кожній конкретній ситуації.

- Значна роль у розвитку та вихованні емоційної чуйності дошкільника належить родині. У сім'ї природним чином створюються умови для довірливого спілкування, у зв'язку з чим відкриваються великі можливості для впливу на внутрішні, приховані сторони психічного життя дитини. Добре знаючи їх, батьки можуть цілеспрямовано і найбільш безболісно направляти дії і вчинки малюка в русло виховання у нього чуйності, гуманності, щедрості, чуйності - якостей соціально важливих і актуальних.

Отже, можна зробити висновки, що проблема емоційної культури є загальновизнаною, а успішність її вирішення залежить від підготовленості батьків і вихователів та їхньої співпраці у цьому напрямку. Особливо слід звернути увагу на необхідність поглибленого ознайомлення дошкільників з різними емоційними станами, формування у них уявлень про внутрішні та зовнішні чинники, що зумовлюють певний настрій у людини та його зовнішні прояви – міміку, жести, вчинки; також необхідно з’ясувати умови оптимізації спілкування з дорослими та однолітками як засобу виховання емоційної культури дошкільника. Дослідження цих питань, на нашу думку, сприятиме більш успішному вирішенню означеної проблеми.

Список використаної літератури

1.  Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонения. - М.: Педагогика, 1990. - 144 с.

2. Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред Л. Н. Проколи-енко, В . К. Котырло. - К.: Рад. школа, 1987. - 174 с.

3. Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников / Под ред. А. М. Виноградовой. - М.: Просвещение, 1989. - 96 с.

4.  Гаспарова Е. Эмоции ребенка раннего возраста в игре // Дошкольное воспитание. - 1981. - № 10. - С. 61-64.

5.  Денисова З. В. Механизмы эмоционального поведения ребенка / Под ред Н. И. Касаткина. - М.: Наука, 1978. - 144 с.

6.  Захаров А И. Как преодолеть страхи у детей. - М.: Педагогика,1986. -112 с.

7.  Колосова Е. Развитие эмоций у детей раннего возраста в действиях с предметами // Дошкольное воспитание. - 1981. - № 7. -С.65-67 .

8.  Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. -К.,1998. - 255 с.

9.  Люблінська Г. О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа., 1974.- С. 257-279.

10.  Мещерякова С. Ю. Особенности "комплекса оживления" у младенцев при воздействии предметов и при общении со взрослыми // Вопросы психологии. - 1975. - № 5. - С. 81-89.

11.  Миронов В. Моральное чувство: его формирование с помощью художественной литературы // Дошкольное воспитание. - 1993. -№ 10. - С. 41-42.

12. Развитие социальных эмоций у детей дошкольного возраста / Под ред А. В. Запорожца, Я . З. Неверович. - М.: Педагогика., 1986.

- 176 с.

13.  Рояк А. Эмоциональное благополучие ребенка в группе детского сада // Дошкольное воспитание. - 1977. - № 2. - С. 12-19.

14.  Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. - М.: Изд. центр "Академия", 1997. - С. 244-264.

15.  Чистякова М. И. Психогимнастика / Под ред М. И. Буянова.

- М.: Просвещение, 1990. - 128 с.

16. Эмоциональное развитие дошкольника / Под ред. А. Д. Коше-левой. - М.: Педагогика, 1985.

17. Абрамов Г.В. Возрастная психология. – М., 1997. – Гл.12-14.

18. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкер Р. Социальная психология.

19. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 560 с.

20. Бреслав Г.М. “Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. - М, 1990.

21. “Взаємодія дорослих із дітьми раннього віку” Лідія Свирська, Ніна Петрова.

22. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровського. – М., 1979. – Гл. ІІІ.

23. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – СОЮЗ С. – П., 1997. 224с.

24. Дудкевич Т.В Дошкільна психологія: Навч. посіб. – К., Центр учбової літератури, 2007 – 391с.

25. Емоційний розвиток дитин (Упоряд. Максименко С., Максименко К., Плавник О. 2003 р. (Психологічний інструмент)Заброцький М. Основи вікової психології. – Тернопіль, 2003.

26. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищ. навч. закладів. – К.: Освіта, 1998. – 255 с.

Додатки

Ігрові завдання на корекцію емоційної сфери дітей дошкільного віку.

Емоційно-ціннісна сфера - це особливі психічні процеси і стани, пов’язані з потребами і мотивами дітей, і почуття як стійкі емоційні ставлення до тих чи інших явищ і відображення емоційно-ціннісної сторони духовного світу особистості, що розвивається.

В дитячому садку створюються умови для розвитку дитячих емоцій, для отримання якомога більших емоційно позитивних переживань дитиною в колективних іграх, спілкуванні, творчості,

Дидактична гра «Увага! Чарівне слово!»

Мета: учити уважно слухати, звертаючи увагу на словесні вказівки, де містяться слова ввічливості; розвивати координацію рухів, мислення, пам’ять, увагу, спостережливість; виховувати самостійність.

Хід гри

Вихователь робить різні рухи, супроводжуючи їх командами: «Підніміть руки! Стійте! Присядьте! Крокуйте на місці!» тощо. Гравці повторюють рухи лише в тому випадку, якщо ведучий додасть до команди слово «Будь ласка!». Той, хто припуститься помилки, залишає гру, а потім виконує яке-небудь завдання (співає, читає вірш, відгадує загадку).

Ігрова вправа "Солоний чай"

Кожному з учасників пропонується за декілька хвилин пригадати, з чим найбільше вони полюбляють пити чай, описати, як підіймається їх настрій. Потім уявити, що перед ними солоний чай – і передати свої відчуття.

Гра «Чарівні острови»

Правила гри. Діти об’єднуються в групи за власним вибором чи пропозиціями вихователя і зображають мешканців островів:

на першому острові люди були завжди веселі;

-    на другому – плакси;

-    на третьому – завжди дрижали від страху;

-    на четвертому – спокійні тощо.

Вихователь називає острів – «Сумний острів», «Острів Сліз», «Веселий острів» тощо, а діти демонструють мімікою, жестами емоційні стани, що відповіда­ють назві острова.

Ігрова вправа «Зафарбуй емоції»

Вихователь пропонує дітям зафарбувати піктограми. Діти повинні дібрати колір, що, на їхню думку, найбільше пасує до піктограми емоційного стану й пояснити, чому саме обрано той чи інший колір. Наприклад:

Радість	Смуток	Злість	Здивування

Гра-імітація «Прогулянка» (радість, сум, зди­вування)

- Покажемо, як змінюється погода:

• Гарна погода – гуляємо на галявинці! 

• Погана погода – повертаємося додому!

Ігрова вправа «Малюємо здивування»

Перед вами лежать аркуші, на яких намальовано кола. Вам по­трібно оживити ці кола: намалювати очі, брови, губи, але так, щоб кожна людинка дивувалася. Тепер залишилося намалювати нашій лю­динці волосся, ніс, вуха, рум'янець. Чудово! Дивіться, яка здивована людинка у нас вийшла. Як ви думаєте, чому вона дивується?

Гра "Сніг" (з музичним супроводом)

Діти отримують по аркушу паперу, з якої вони протягом трьох хвилин роблять сніг. Потім учасники по черзі підкидають вверх свої сніжинки, намагаючись засипати ними кожного з оточуючих. По закінченню ведучий підводить підсумок: діти відчули радість, і підтвердженням цього є їхні веселі посмішки на обличчі.

Зображення емоції "радості" (Учасники малюють радість).

Ігрова вправа "Гноми"

Кожен учасник малює гнома з таким виразом обличчя, яке найбільш підходить до настрою самого художника.

Психологічний етюд «Весна»

Звучить запис співу птахів.

- Як ви вважаєте, куди ми зараз потрапили? Так, ми на лісовій галявинці.

Звучить музика  А. Вівальді. «Пори року». Весна. І ч., фрагмент.

- Що ви відчували, коли слухали музику? Який настрій передала вам музика? (Радісний, веселий.) Радісний – значить такий, що вира­жає радість; світлий - нічим не затьмарений, приємний; сонячний – немов яскравий світ сонця; світосяйний – значить, опромінює соняч­ним теплом. Під музику ми можемо уявити, як теплий промінь упав на землю й зігрів її. Природа пробуджується, оживає, рухається. Життя відновлюється, кипить, вирує – усе це ми яскраво чуємо в симфонії звуків, що лунають навкруги.

-  З яким настроєм ми будемо зображати пробудження природи? Як можна передати радість?