Висновки

Отже, здійснений аналіз твору В. Петрова «Романи Куліша» засвідчив його приналежність до романізованої біографії з рисами інтелектуальної прози.

У роботі ми виділили чотири етапи дослідження романізованої біографії.

Перший етап 30-70 роки. Після публікації кількох частин «Романів Куліша» в журналах «Життя і революція» та «Авангард-альманах» та після видання твору окремою книгою, в тогочасній періодиці вийшло друком кілька рецензій, які були досить негативними. Автора звинувачували у змалюванні інтимного життя П. Куліша, поганому висвітленні класової природи героя.

Другий етап розпочинається у 80-х роках, після перевидання нью-йоркським видавництвом «Сучасність» роману-біографії, з’явилася стаття Ю.Шевельова «Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози» 1984 року. Розвідка висвітлювала біографію та особливості творчої манери В. Петрова.

Третій етап виділяємо від 90-х років після публікації «Романів Куліша» у «Вітчизні» та після кількох перевидань роману у повному обсязі в результаті яких виник ряд досліджень, присвячених цьому роману. Серед них варто відмітити статтю Л. Новиченка, який спростовував твердження про маловартісність творів В. Петрова. Детально розглядала біографію В. Петрова С. Білокінь. Ю. Загоруйко простежила реалізацію В. Петрова як літературознавця, аналітика, філософа, психолога у художніх творах. На окрему увагу заслуговують роботи С. Павличко.

Четвертий етап починається з 2000-го року, коли з’являться кілька перевидань творів В. Петрова. Друком виходить низка ґрунтовних досліджень життя та творчості автора. Серед яких особливого значення має доробок В. Агєєвої, що увінчався книгою «Поетика парадоксу: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича» 2006 року. Й по сьогодні це найдетальніше дослідження постаті В. Петрова.

В. Петров використовує фактичний матеріал для написання свого роману про П. Куліша (листи, спогади, щоденники та інші). Але художнього його доповнює. Синтез інтелектуальних і біографічних компонентів у тексті: концептуальність або концептуальна ідея, що реалізується у твердженні залежності стилю поведінки й кохання від епохи Романтизму, головний герой – інтелігент, вихоплений з плину життя і перенесений у духовно насичену атмосферу, – носій філософської концепції; тип поведінки П. Куліша зумовлюється типом філософського обґрунтування, він утілює філософське бачення автора і є основною ідеєю, основною тезою твору; різні види інтертекстуальності (цитування, самоцитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання, інтерпретації тощо); застосування парадоксу; використання біографічного матеріалу для написання роману; зображення П. Куліша в контексті історичних подій того часу; суб’єктивізм В. Петрова у створенні образу П. Куліша; психологізація персонажів твору.

Текст роману значною мірою скомпонований з цитат. Спостерігаємо в ньому цитати очевидні, приховані, цитати-знаки, автоцитати. Переважну більшість запозичень складають власне цитати (листи, спогади, науково-критична література). Очевидні цитати складають дев’яносто відсотків тексту, що свідчить про особливе бажання автора говорити за допомогою «чужого» слова. В. Петров послуговується і прихованими цитатами. Це ремінісценції та алюзії із західноєвропейської, російської та української літератури. Часто автор вдається до залучення знаків певної культури, імен та міфем, передовсім романтичних та просвітницьких. Він оперує термінами психологів, психіатрів, психоаналітиків, вживає також знаки-цитати з різних гуманітарних і природничих наук. Їх основні функції: захисна, директивна, доказова, інформаційна, порівняльна, характеротворча та інші.

Композиційній організації тексту притаманна хронологічна форма. «Вступні уваги» та «Додатки» обрамлюють 5 розділів – «Літо року 1856» «Леся Милорадовичівна», «Марко Вовчок», «Параска Глібова», «Ганна Рентель». Перший розділ є експозиційним.

Образна система твору складається з головного героя – П. Куліша; жіночих образів – Олександри Білозерської, Мані де Бельмен, Лесі Милорадовичівни, Марка Вовчка, Параски Глібової, Ганни Рентель; образу атора у тексті. Особливістю творення образу П. Куліша: охудожнення біографічного матеріалу; власне характеристика автора; парадоксальність.

Отже, можемо говорити про те, що В. Петров започаткував в українській літературі жанр романізованої біографії. Створюючи художню біографію, письменник особливо акцентує єдність стилю епохи. Автор показує залежність кохання від епохи. Доба романтизму створює модель поведінки та стосунків П. Куліша.

Пишучи про Пантелеймона Куліша, він послідовно розробляє настанову працювати всупереч найжорстокішим обставинам. Якщо ж обставини не дають змоги втілити свої прагнення вповні, треба робити те, що дозволяє несприятливий час, суспільство чи ідеологія. В. Петров пише про «культурницький радикалізм» Пантелеймона Куліша — і це так само могло б бездоганно ха­рактеризувати його власну позицію, особливо у двадцяті роки.