13. Дати характеристику наявним дезречовинам, способи примінення для дезінфекції.

 речовини, які дозволяють позбутися патогенних мікроорганізмів або перетворити їх в інертні, особливо це стосується оброблення предметів з метою знищення або зменшення кількості хвороботворних організмів. З цією метою використовують розчини хімічних речовин до яких висуваються такі основні вимоги: виражена ефективність по відношенню до різних видів мікроорганізмів; низька токсичність та алергенність для людини; екологічна нешкідливість; хороша розчинність у воді; нешкідливість по відношенню до об’єктів, які піддаються обробці; простота застосування; тривалість терміну зберігання без втрати активності та додаткові вимоги — можливість їх застосування без засобів захисту; наявність мийних властивостей; здатність до очищення та відбілювання. Факторами, що чинять вплив на антимікробну активність Д., є: досяжність бактерій — повинен бути контакт Д. з мікроорганізмами; температура — активність усіх Д. підвищується при підвищенні температури; концентрація — повинна бути не нижчою за рекомендовану; об’єм — при однаковій концентрації ефективність Д. тим вища, чим більший його об’єм; рН — деякі Д. чутливі до зміни рН, напр. речовини на основі глутарового альдегіду активні лише в лужному середовищі; час — за однакових умов грампозитивні бактерії гинуть швидше ніж грамнегативні. Серед Д. найшвидше діють спирт та хлор, ефективність яких досягається за 2 хв на чистій поверхні при безпосередньому контакті з бактеріями; інактивація Д.з. може відбуватися за умов наявності мил, мийних засобів, жорсткої води, пластмас. Сучасна класифікація Д. включає такі основні групи: Д., що містять галогени; Д., що містять кисень; поверхнево-активні речовини (ПАР); інші Д.з. (кислоти, альдегіди, спирти та ін.). При проведенні дезінфекції використовують три основні методи: фізичний, хімічний та комбінований, за якого фізичні і хімічні методи знезаражування застосуються одночасно (наприклад, прання білизни в гарячій воді з милом). Фізичні методи дезінфекції проводять за допомогою механічних, термічних та променевих засобів. Хімічні методи дезінфекції широко застосовують на практиці. В основі їх лежить використання різних хімічних речовин, які вбивають мікроорганізми.

18. Підготувати необхідні інструменти і біопрепарати і провести туберкулінізацію великої рогатої худоби. Дати схему обліку реакції.

Перед введенням туберкуліну шерсть (волосся) на місці ін'єкції вистригають, шкіру обробляють 70°-м етиловим спиртом. Потім у товщу шкіри вводять туберкулін, використовуючи 1-2 мл шприц і тонку коротку голку або безголковий ін'єктор. Не дозволяється досліджувати туберкулінами тварин протягом трьох тижнів після вакцинації їх проти інфекційних захворювань.

Туберкулін застосовують при дослідженні на туберкульоз ссавців (крім мавп і норок) в об'ємі 0,2 мл; мавпам, норкам, птахам — 0,1 мл.

Вводити туберкулін у шкіру, яка має травматичні пошкодження, а також ущільнення або абсцеси, враження грибами, кліщами або гельмінтами, забороняється.

Облік і оцінку реакції на внутрішньошкірне введення туберкуліну проводять у великої рогатої худоби, буйволів, зебувидних, верблюдів і оленів через 72 години після введення препарату; у кіз, овець, свиней, собак, кішок, хутрових звірів - через 48 годин; у птахів - через 30-36 годин.

Реакція в місці введення туберкуліну у тварин проявляється у вигляді розлитого набрякання тістуватої або м'якої консистенції, яка не має, як правило, чітких меж із навколишньою тканиною. Утворення набряку супроводжується підвищенням місцевої температури, гіперемією й болючістю запаленої ділянки шкіри. У деяких тварин реакція проявляється у вигляді твердого, безболісного, різко обмеженого набрякання.

При обліку внутрішньошкірної реакції у кожної досліджуваної тварини пальпують місце введення туберкуліну, у норок порівнюють повіки лівого та правого ока.

При виявленні змін на місці введення туберкуліну у великої рогатої худоби, буйволів, зебувидних, верблюдів, оленів кутиметром вимірюють товщину складки шкіри в міліметрах і визначають величину її потовщення в порівнянні з товщиною складки незміненої шкіри близько місця введення туберкуліну.

Очну туберкулінізацію проводять два рази з інтервалом 5-6 днів між першим і другим уведенням туберкуліну. Препарат у кількості 3-5 крапель наносять очною піпеткою на кон'юнктиву при відтягнутій нижній повіці.

Облік реакції проводять через 3, 6, 9 і 12 год. Останній раз - через 24 години.

Вдруге вводять туберкулін через 5-6 днів тваринам, які не реагували на перше введення або дали сумнівну реакцію. Облік реакції на повторне введення проводять через 3, 6, 9 і 12 год.

При позитивній реакції спостерігається добре виражена гіперемія і набряк кон'юнктиви, виділення слизово-гнійного або гнійного секрету, який витікає з внутрішнього кута ока у вигляді шнурка.

При сумнівній реакції гіперемія і набряк кон'юнктиви виражені слабо при наявності у внутрішньому куті ока лише слизу.

При відсутності реакції кон'юнктива не змінюється.