38.Поясніть, у чому спільне і відмінне при аналізі драматичного і епічного творів.

План аналізу епічного твору.

• Тематика і проблематика.

• Жанр.

• Форма оповіді ( від імені автора, оповідача тощо).

• Сюжетно-композиційні особливості ( позасюжетні елементи).

• Простір и час.

• Система образів і засоби їх розкриття.

• Мова художнього твору.

• Ідея. Задум письменника і його втілення.

• Місце в історико-літературному процесі.

Особливості вивчення епічних творів

Епічні твори різноманітні за своєю специфікою. Це: казка, оповідання, байка, новела, повість, роман та ін. Основою епічного твору є сюжет. Важлива роль в епічному творі належить і поза сюжетним елементам – портретам, пейзажам, описам, ліричним відступам.

Своєрідність епічного твору осмислюється учнями поступово. На перших етапах їх літ-рної освіти основна увага переважно зосереджується на розвитку сюжету, особливостях вчинків персонажів. Важливою умовою повноцінного усвідомлення твору є також вихід за рамки сюжетної основи, вміння висловлювати авторський підтекст. Важливо вчити учнів зіставляти епізоди твору, бачити логічну доцільність у загальній композиційній побудові, простежувати поступове відтворення людських характерів. Робота над композицією епічного твору ведеться у всіх класах. П’ятикласники вже можуть простежити тісний взаємозв’язок картин, епізодів епічного твору. Наприклад, вивчаючи оповідання «Ялинка» М. Коцюбинського діти міркують над тим, з якою метою дається опис хатньої обстановки Якима, як це допомагає читачеві зрозуміти вчинки Василька. Учнів слід вчити робити висновки про авторську позицію на основі загального звучання твору. Вони повинні добре розуміти, що хотів автор сказати своєму читачу, як він ставиться до тих подій, що зображує, до персонажів, яких змальовує.

У засвоєнні предметного змісту епічного твору велика роль належить складанню планів. Це привчає учнів стежити за розгортанням сюжету, бачити чітку послідовність взаємопов’язаних між собою картин життя, своєрідність побудови твору, особливості описів, причинно-наслідкові, часові та просторові зв’язки між його окремими компонентами. За характером мовно-стилістичних засобів розрізняють звичайний, цитатний і комбінований плани; за побудовою – прості і складні; за змістом – плани переказу сюжету чи окремих його епізодів.

План аналізу драматичного твору

• Жанрова природа тексту.

• Конфлікт.

• Особливості розвитку сценічної дії.

• Характери героїв і художні засоби їх розкриття.

• Сюжетні та позасюжетні елементи (монологи, діалоги, ремарки тощо).

• Тема та ідея.

• Різні наукові та читацькі інтерпретації.

• Місце в історико-літературному процесі.

Про специфіку вивчення драматичних творів

У програмі з української літератури для середньої школи, крім творів епічного та ліричного роду, представлені драматичні твори.

В епічних творах характери дійових осіб розкриваються через авторську розповідь і, на відміну від драматичних творів, авторським характеристикам належить особлива роль. Письменник характеризує вдачу героїв, допомагає читачам зрозуміти причини щастя чи горя персонажа. Пригадайте, як народ-автор змальовує трьох братів у казці «Названий батько» або як Іван Франко розповідає про вдачу і дивовижне везіння в житті Лиса Микити. Подібних авторських характеристик ви не знайдете у драматичних творах.

Авторські характеристики зводяться до скупих ремарок, тобто зауважень, що стосуються поведінки акторів. Ці поради адресовані режисеру — художньому організатору, керівникові театральної постановки. На самому початку тексту п'єси автор також подає список дійових осіб, де може вказувати їхній вік, зовнішній вигляд тощо. Ознайомлення з цим списком дає можливість уявити, про кого йдеться у п'єсі.

Для п'єси характерна діалогічна мова викладу, зміст драматичного твору читач сприймає на основі діалогів, тобто розмов між двома, трьома або більше героями п'єси, а також із монологів-роздумів дієвої особи вголос, розмови з самим собою або з глядачами.

Психологічні дослідження підтверджують, що під час читання п'єси в учнів гірше працює відтворююча уява, ніж, скажімо, під час читання творів епічних. Це пояснюється відсутністю розгорнутої авторської мови. Специфіка драматичного твору вимагає від учителя застосовувати насамперед такі методичні прийоми, які сприяють розвитку дітей. У цьому полягає певна своєрідність роботи над вивченням драми в школі.

Крім тих спільних завдань, які розв'язуються у процесі знайомства учнів з художнім словом взагалі, вивчення драматичних творів включає і завдання, продиктовані особливостями жанру: школа повинна виховувати не тільки кваліфікованих читачів, що здатні самостійно осмислити той чи інший драматичний твір, а й кваліфікованих глядачів, що вміють оцінити спектакль, гру

акторів. Учні повинні засвоїти деякі теоретичні поняття, що стосуються драми як літературного роду в його історичному розвитку — драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соціально-побутова драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, оптимістична трагедія, монолог, діалог, акт, ява, картина, ремарка тощо, а також терміни, пов'язані з театральним мистецтвом (декорація, бутафорія, куліси, грим, режисер, ложа, партер, бельетаж, антракт, програма й ін.).

Здебільшого у драматичних творах письменники змальовують людину в найгостріших життєвих ситуаціях. Конфлікт, що лежить в основі сюжету п'єси, має соціальний, психологічний чи побутовий характер. Ним зумовлюються розвиток сюжету, групування персонажів, вчинки героїв твору.

Розкриваючи конфлікти твору, учні усвідомлять характери дійових осіб, їх моральні якості та життєві позиції. Тому вчителі-словесники аналіз драматичного твору нерідко починають із з'ясування конфлікту. Розуміння конфлікту веде до усвідомлення ідеї твору.

У драматичному Творі конфлікт далеко напруженіший, гостріший, ніж у творах епічного жанру: п'єса вимагає стислості у змалюванні явищ життя, динамічного розвитку дії. Безпосереднім виявом її конфлікту є наскрізна дія і лінія контрдії. Учні повинні з'ясувати, як у п'єсі розгортається основна дія, головні етапи її розвитку, заради чого ведеться-боротьба між окремими героями твору, як групуються дійові особи.