Краєзнавча бібліографічна діяльність у міжвоєнний період (1918-1939 рр.)

У міжвоєнний період українські етнічні землі були поділені між різними державами (Радянським Союзом, Польщею, Руму­нією, Чехословаччиною), щ₀ обумовило нерівномірний розви­ток краєзнавчої бібліографії у різних регіонах України.

У період національно-_{ВИЗВОЛЬ}них змагань (1917-1921 рр.) на фоні загального наці_{0нального} піднесення активізується краєзнавство. Проте в умо_Вах громадянської війни великих до­сягнень у краєзнавчій діяльності бібліотек, в т. ч. у створенні краєзнавчих бібліографічних ресурсів, не спостерігалось.

3.1. На території радянської України

У 20-х рр. XX ст. на території Радянської України почина­ється процес так званої «Коренізації», основною метою якого було культурне відродження української нації, що яскраво по­значилося на розвитку літер_аТури, мистецтва, культури і науки. Необхідною складовою цих процесів був краєзнавчий рух, який активно розвивався у всіх куточках підрадянської України.

До краєзнавчої діяльності активно підключилися бібліо­теки різних типів (наукові, публічні, спеціальні) та рівнів (гу­бернські, повітові, волосні, сільські); створювалася велика кіль­кість кабінетів вивчення кр_аю; організовувалися музеї, архіви, товариства; продовжили тр_адИції краєзнавчої роботи редакції

місцевих періодичних видань. Було вжито багато організацій­них заходів із централізованого керівництва цими організаці­ями. Проводилися різноманітні краєзнавчі конференції, з'їзди, наради тощо. Краєзнавча робота була визначена як пріоритет­ний напрямок діяльності місцевих публічних бібліотек. Фахівці називають цей період «золотим десятиліттям краєзнавства».¹⁹

Краєзнавча робота бібліотек у 20-і рр. була спрямована, на­самперед, на укомплектування фондів краєзнавчими докумен­тами, а створені в бібліотеках краєзнавчі відділи займалися ши­рокою пропагандою краєзнавчих видань. Тому, незважаючи на загальну активізацію краєзнавчої діяльності бібліотек, великих досягнень у підготовці краєзнавчих бібліографічних джерел не спостерігалось.

На початку 20-х рр. краєзнавчі бібліографічні посібники створювалися, переважно, у вигляді бібліографічних списків і друкувалися на сторінках місцевих періодичних видань, напри­клад, «Матеріали до вивчення Полтавщини» («Хозяйство Пол­тавщини», 1922, №№ 4-7), «Дніпрельстан та бібліографія про нього» («Життя і революція», 1927, № 9), «Матеріали до біб­ліографії Донецького краю» («Просвещение Донбасса», 1922, №№ 6-9) та ін. Це були універсальні краєзнавчі посібники, ви­значити суспільне призначення яких дуже важко. Складається враження, що укладачі прагнули відобразити все, що знайшли. Вони мали довідковий характер, а критична оцінка була повніс­тю відсутня. Видавалися такі списки, як правило, ентузіастами, редакціями часописів, членами новостворених краєзнавчих товариств та не відзначалися високою якістю. Проте авторами окремих списків були вчені та бібліографи. Наприклад, остан­ній із згаданих списків (про Донецький край) упорядкував у молоді роки відомий вітчизняний бібліограф Ф. П. Максимен-ко. Цінність цих списків полягала у тому, що при відсутності у ті часи цензурних переслідувань вони включали інформацію про дуже важливі для краєзнавців джерела, які через ідеологічні міркування не увійшли до всіх інших радянських бібліографіч­них покажчиків. Крім того, вони одержали негативну оцінку в радянській історіографії, тому що «... своїм ідейним спрямуван­ням відбивали буржуазну ідеологію»²⁰. Для сучасних дослідни­ків вони залишаються повноцінними джерелами.

Я скравим явищем у краєзнавчій бібліографії було створення на початку 20-х рр. Кабінету виучування Поділля на базі Вінницької філії Всенародної бібліотеки України (ВБУ). Кабінет по­єднував у собі функції водночас і науко­во-дослідного закладу, і видавничого центру, і бібліографічної установи. Його очолював видатний вчений, громад­ський діяч та організатор краєзнавчого руху на Поділлі Валентин Дмитрович Отамановський (1893-1964).

Як науковці його співробітники займалися дослідженням усіх аспектів життя цього історико-географічного регіону Укра­їни, проводили науково-експедиційну діяльність та науково-видавничу роботу. Вони регулярно друкували «Інформаційний огляд дослідницько-краєзнавчої роботи на Поділлі», наукові монографії з історії, природи, культури Поділля. В. Д. Отама­новський був ініціатором та редактором видання 26 випусків «Енциклопедії поділлєзнавства», опублікованої у 1924-1929 рр.,

яка активно використовується вченими до сьогодні. Всі моно­графії і довідкові статті оснащувалися розгорнутими бібліогра­фічними списками.

Другим основним завданням Кабінету виучування Поділля було створення надійної бібліографічної бази для краєзнавчих досліджень. У 1926 р. при Кабінеті була організована спеціаль­на секція бібліографії та історії друку, яка створила досконалий краєзнавчий каталог та розпочала збір інформації до універ­сального БП «Подоліка». її працівники збирали інформацію про літературу за такими трьома напрямами:

• про всі твори, присвячені Поділлю, незалежно від місця і часу видання;

• всі видання, які були опубліковані на території історич­ного Поділля;

• всі твори авторів-подолян та праці про них.

До того часу жодна бібліотека чи краєзнавча організація не ставила і не виконувала таких завдань. Крім того, Кабінет у сво­їй діяльності не обмежувався своїм історико-географічним регі­оном, а збирав літературу, присвячену й іншим регіонам, таким, як Волинь, Галичина, Буковина тощо, а В. Д. Отамановський активно пропагував ідею створення подібних кабінетів у всіх

регіонах України.

Співробітники Кабінету виучування Поділля за неповних 10 років існування цієї установи встигли підготувати низку ґрунтовних покажчиків про цей край. Проте окремими видан­нями опубліковано тільки два покажчики.

У 1927-1928 рр. до 10-річчя Жовтневої революції у Вінниці був виданий покажчик «Часописи Поділля (в межах УСРР)», який облікував усі періодичні видання, що побачили світ у цьо­му краї з 1838 р. (час видання першої газети) до 1927 р. Відо­бражено понад 500 назв газет і журналів. Покажчик відзначався повнотою бібліографічних описів, ґрунтовними анотаціями до окремих видань. Недоцільною була лише систематизація мате­ріалу. Всі часописи розміщувались у хронологічному порядку їх видання (щоб показати еволюцію преси), що призвело до численних повторів. Так, наприклад, «Подільські губернські відомості» згадуються у покажчику аж 80 разів. Але, попри недоліки, цей бібліографічний покажчик залишається цінним бібліографічним джерелом до сьогодні.

Другий покажчик «Жовтнева революція на Поділлі. Мате­ріали до бібліографії (1917-1920 рр.)», незважаючи на назву, відображав, фактично, події періоду національно-визвольних змагань українського народу. Сам В. Д. Отамановський у моло­ді роки брав активну участь у громадському житті (був членом Української Центральної Ради) та революційних подіях (навіть у складі Студентського куреня воював під Кругами)¹⁴. Тому у відборі матеріалу до покажчика знайшли відображення до­кументи, які не відповідали радянській ідеології. Особливістю бібліографування матеріалу у цьому покажчику було включен­ня інформації не тільки про книги і статті, але й про листівки, що зберігалися у фондах Вінницької філії ВБУ.

З метою популяризації краєзнавчої літератури Кабінет складав і рекомендаційні списки. Одним з кращих можна назва­ти «Рекомендаційний покажчик найголовнішої літератури про Поділля», вміщений у книзі В. Отамановського «Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання і потреби».

У період сталінських репресій Кабінет був ліквідований, а більшість його співробітників репресовані. У 1929 р. директор В. Д. Отамановський був заарештований за сфальсифікованим звинуваченням у причетності до «Спілки визволення України» і засуджений до ув'язнення.

Вже після ліквідації Кабінету Вінницька бібліотека ім. Тимірязєва, створена на базі Вінницької філії ВБУ, у 1930 р. видала ґрунтовний покажчик «Геологія та гідрологія Поділля», підготовлений його співробітниками. Бібліографічні матеріали гуманітарної тематики (історія, література, освіта, культура, мистецтво, етнографія тощо), ретельно зібрані Кабінетом ви­учування Поділля, були вилучені радянськими органами і втра­чені для науки. Така ж доля спіткала і рукопис підготовлених до друку трьох покажчиків «Бібліографія економіки Поділля», «Бібліографія флори Поділля», «Бібліографія сільського госпо­дарства Поділля».

У другій половині 20-х рр. були зроблені перші спроби уза­гальнити досвід краєзнавчої роботи та бібліографії, набутий по­передниками. Співробітниками Всенародної бібліотеки Украї­ни (ВБУ) Д. А. Баликою та О. Є. Карпінським був укладений «Бібліографічний покажчик краєзнавчої літератури на Україні» (1917-1926 рр.)». У 1924 р. за цією бібліотекою був закріпле­ний статус методичного центру у галузі краєзнавчої бібліогра­фії. Тому мета цього покажчика - подати інформацію про все, що видавалося з питань краєзнавства за перші 10 післяреволю­ційних років. Він включає книги і статті з історії та методики краєзнавства. Проте повнотою цей покажчик не відзначався та конкретного читацького призначення не мав.

Весь період 20-х рр. характеризується публікацією вели­чезної кількості краєзнавчих рекомендаційних бібліографіч­них покажчиків, списків і оглядів суспільно-політичної темати­ки. На сторінках численних періодичних видань (громадсько-політичних, історичних, історико-партійних) систематично вміщуються бібліографічні матеріали, присвячені історичним, ювілейним, історико-революційним темам, проблемам куль­турного будівництва та освіти (наприклад, «Жовтень на Київ­щині» у №№ 10-11 журналу «Життя і революція» за 1927 р.

тощо). Як правило, вони складалися на низькому бібліографіч­ному рівні, допускалася неохайність у бібліографічному описі, включалися книги, які тільки планувалися до видання і т. п. Ці списки вже давно втратили свою інформаційну цінність, проте не можна не згадати про них як про явище в історії роз­витку краєзнавчої бібліографії.

У другій половині 20-х рр. виникає ідея створення місцевих бібліографічних товариств, які б об'єднували зусилля різних краєзнавчих установ, організацій, товариств, окремих бібліо­графів і вчених зі створення повної бібліографії краю, а також підготовки ґрунтовних біобібліографічних словників про міс­цевих діячів. Проте ця ідея не була реалізована через політичну ситуацію 30-х рр. Винятком було створення у 1925 р. Одеського бібліографічного товариства. Воно сконцентрувало свою увагу на бібліографуванні українознавчої та краєзнавчої літератури. У планах Товариства була підготовка історико-краєзнавчих бібліографічних покажчиків на основі місцевих матеріалів та біобібліографічного словника про визначних діячів Одеси. Чле­ни Товариства розгорнули масштабну роботу з пошуку інфор­мації в місцевих фондосховищах. У 1928-1930 рр. на сторінках «Записок Одеського бібліографічного товариства» регуляр­но друкувалися списки літератури за результатами цих пошу­ків: «Бібліографія Одещини і Степової України», «Матеріали до словника псевдонімів і криптонімів українських авторів», «Українська періодична преса в Одесі», низка тематичних та персональних краєзнавчих бібліографічних посібників. У жур­налі був постійний відділ «Хроніка», в якому розміщувались матеріали біобібліографічного характеру про місцевих діячів, відомості про роботу бібліотек Одеси. Проте у 1930 р. Това­риство було ліквідовано, воно так і не завершло своєї основної праці над бібліографічним покажчиком «Одессіка».

Р Непомнящий А. А. Крымская библиография 1920-х - 1930-х гг. / А. А. Непомнящий // Библиография. - 2006. - № 5. - С. 58-64. ^щ

У кінці 20-х рр. Українській Книжковій палаті була нав'язана не властива їй функція - збирати і рецензувати за­кордонні українознавчі видання. З цією метою при ній був ор­ганізований Кабінет західноукраїнської літератури (найбіль­ше такої літератури видавалось у Галичині та на Волині, які входили до складу Польщі). Кабінет налагодив зв'язки з На­уковим товариством ім. Т. Шевченка, великими бібліотеками західноукраїнських міст, проводив книгообміни, передпла­чував місцеві періодичні видання. На основі цих джерел була створена історико-краєзнавча бібліографічна картотека, до якої заносилися видання з історії, географії, етнографії, куль­тури Західної України, розписувалися періодичні видання, що виходили в Галичині, на Буковині, в Закарпатті. Ця картотека використовувалася при підготовці бібліографічних посібників історико-краєзнавчого змісту про Західну Україну, більшість яких публікувалась у журналі «Західна Україна», що видавався спочатку у Києві, потім у Харкові (наприклад, «Бібліографіч­ні матеріали з політичного та соціально-економічного життя західноукраїнських земель за 1917-1930 рік» (1930, № 5, 7, 8, 10-12); «Бібліографічні матеріали про Буковину за рр. 1917-1930» (1931, № 3) та ін.). Підсумковою працею був опубліко­ваний у 1932 р. БП «Західня Україна: матеріали до бібліографії: спис літератури, опублікованої на терені УСРР 1917-1929 рр.».

У цей же період були опубліковані і перші наукові розвідки про розвиток краєзнавчої бібліографії в Україні, які вміщували багато цікавої інформації про друковані та рукописні КБП, які на цей час вже втрачені і невідомі історії. Наприклад, у 1929 р. ви­датний кримський бібліограф В. В. Симоновський опублікував нарис розвитку бібліографії Криму «Очерк библиографической работьі в Крьіму», в якому дав стислу оцінку бібліографічного спадку дорадянської епохи і детально проаналізував бібліогра­фічні роботи 20-х рр. З цього нарису відомо, що був підготовле­ний до друку четвертий том БП «TÁURICA» (біля 400 с), який мав продовжити відомий покажчик А. І. Маркевича; покажчик кримознавчих видань кримсько-татарською мовою за остан­ні 10 років та ін. Але всі ці унікальні матеріали були втрачені у роки сталінських репресій, а їх пошуки бібліографознавцями в архівах не дали позитивних результатів²².

На межі 20-х і 30-х рр. в Україні зароджується краєзнавча бібліографія другого ступеня.

У 1930 р. був опублікований бібліографічний покажчик «Матеріали до краєзнавчої бібліографії України» відомого біблі­ографа Ф. П. Максименка.

Федір Пилипович Максименко

( 1897-1983 рр.) - один із фундаторів бібліотечно-бібліографічної справи в Україні. Все життя присвятив книго­знавчій та бібліографічній діяльності: з 1922 р. працював у ВБУ, з 1946 року - у бібліотеці Львівського універси­тету. Він - укладач численних галу­зевих, персональних та краєзнавчих бібліографічних покажчиків, біобіблі-ографічних словників, друкованих ка­талогів інкунабул і стародруків; автор статей з історії української та росій­ської книги і періодики, історії книгодрукування; викладач кни­гознавчих дисциплін у Львівському поліграфічному інституті, Харківському інституті культури, Львівському університеті та культосвітньому училищі; ініціатор вивчення основ бібліо­течно-бібліографічних знань у ВНЗ. Та найбільшу славу йому

приніс перший в Україні краєзнавчий бібліографічний покаж­чик другого ступеня¹⁵.

Укладаючи «Матеріали до краєзнавчої бібліографії Украї­ни», Ф. П. Максименко мав на меті подати повний реєстр бібліо­графічних праць, що стосуються окремих місцевостей УРСР, а також земель, в яких українці становлять значну більшість -Область війська Донського, Таврійська губернія з Кримом, Бес-сарабія (Придністров'я). Проте поза увагою залишилися такі етнічні українські землі, як Холмщина, Галичина, Буковина, За­карпаття. Це пояснюється тим, що література про західноукра­їнські землі була відсутня в бібліотеках підрадянської України.

До покажчика включені як окремо видані бібліографіч­ні праці, так і списки, огляди літератури, вміщені на сторінках журналів та збірників, опубліковані у 1847-1929 рр., всього по­над 1000 бібліографічних описів, які супроводжуються анота­ціями і рецензіями. Відображені всі типи покажчиків, крім біо-бібліографічних.

Матеріал у бібліографічному покажчику розміщений за іс-торико-географічними регіонами України (Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо). У межах розділу він згрупований у 5 під­розділів:

• покажчики змісту місцевих часописів;

• списки видань, що надруковані у цій місцевості (місцеві видання);

• бібліографічні посібники літератури про край;

• бібліографічні праці, що були заплановані до друку, але не були надруковані;

списки місцевих періодичних видань, що були перегля­нуті при складанні покажчика.

всенлюдн* --о™^™ вс^шськ.й

48 т

Ф. МАКСИМЕНКО

МАТЕРІЯЛИ ДО КРАЄЗНАВЧОЇ БІБЛІОГРАФІЇ УКРАЇНИ

1847-1929

КИЇВ—1930

Титульний лист бібліографічного покажчика «Матеріали до краєзнавчої бібліографії України»

Покажчик має довідково-допоміжний апарат, складений дружиною бібліографа Н. В. Кравченковою. Він включає по­кажчики авторів, редакторів та рецензентів, предметів та геогра­фічних назв; реєстр місцевих періодичних видань, до яких є дру­ковані покажчики; покажчик співвідношення дореволюційних губерній та сучасного адміністративно-територіального поділу.

«Матеріали до краєзнавчої бібліографії України» у даний час вже є бібліографічною рідкістю, проте вони не втратили свого пошукового значення і активно використовуються як бібліографами, так і науковцями. Крім того, у цьому покажчику подається інформація про деякі бібліографічні праці, які на сьо­годні вже втрачені. Сам факт їх існування, засвідчений у покаж­чику, має велике значення для досліджень з історії бібліографії.

Дуже цінними у покажчику є також відомості про неопу-бліковані краєзнавчі бібліографічні джерела. Як відзначив сам автор: «Гадаємо, що відомості про такі праці можуть мати ін­терес для історії місцевої бібліографії України та планування бібліографічних робіт»²⁴. Опис кожної з цих праць являє собою, фактично, історичний нарис про неї, наповнений цікавими фак­тами, відомостями про авторів, гіпотезами подальшої долі.

У наступні роки Ф. П. Максименко мав намір доповнити свій покажчик, включивши матеріал про Західну Україну. Вже у післявоєнні роки, працюючи у Львові, він склав картотеку кра­єзнавчих бібліографічних матеріалів до оновленого покажчика, яка нараховувала біля 10000 бібліографічних описів. Вона збе­рігається зараз у відділі рідкісних книг бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка.

Бібліографічний покажчик Ф. П. Максименка був високо оцінений як сучасниками, так і наступними поколіннями кра­єзнавців та бібліографів, зокрема, видатний історик вітчизняної бібліографії 1.1. Корнєйчик назвав його «... вищим досягненням української краєзнавчої бібліографії 20-30-х років»²⁵.

Водночас із покажчиком Ф. П. Максименка був опубліко­ваний і перший у вітчизняній бібліографії покажчик другого ступеня про окремі місцевості України - «Бібліографія бібліо­графічних покажчиків літератури про Крим» Є. Є Гопштейна,

²⁴ Максименко Ф. П. Матеріали до краєзнавчої бібліографії України. 1847-1929 : список бібліографічних праць, що стосуються до окремих місцевостей УСРР, Бессарабії, Дону і Криму.-К., 1930. -С. XIV -XV.

²⁵ Корнєйчик І. І. Славний шлях: (до 70-річчя Ф. П. Максименка) // Бібліотекознавство і бібліогр. - Х.,1968. - Вип. 6. - С. 146.

виданий у Сімферополі у 1930 р. Товариством вивчення Криму. Автор покажчика був активним членом цього Товари­ства. Свої зусилля він спрямував на створення бібліографічної бази для наукових досліджень його членів. Обстеживши ката­логи великої кількості бібліотек та архівів, він зібрав багатий матеріал про краєзнавчу літературу та місцеві видання. Щоб проконтролювати, наскільки повна ця інформація, потрібно було переглянути бібліографічні покажчики. Тому одним із етапів створення повної бібліографії Криму було виявлення бібліографічних матеріалів про Крим, виданих у різні періоди. На основі виявленого матеріалу і був складений згаданий по­кажчик, який подавав інформацію як про окремовидані, так і прикнижкові та пристатейні списки літератури.

У 30-х рр. краєзнавчу бібліографію прагнуть підпорядку­вати виконанню завдань державного і господарського будівни­цтва. Дослідження промислових районів, де були багаті запаси корисних копалин, викликали потребу в фундаментальних біб­ліографічних працях. Тому більшість створених КБП присвя­чені території Донбасу, Причорномор'я, Слобідської України і стосувалися природничої тематики.

Одеська державна наукова бібліотека у 1936 р. опубліку­вала ґрунтовний бібліографічний покажчик «Природні ресур­си та економіка Одеської області. Вип. 1. Природні ресурси». Він включає інформацію про книги і статті, переважно 20-30-х рр., хоча відображені й поодинокі публікації кінця XIX - поч. XX ст. Укладачі відібрали не лише видання, присвячені безпосе­редньо Одеській області, але й Новоросійському краю загалом. У вступі вони зауважили, що література відображена не повністю, а застосований метод «выборочного библиографирования»²⁶. Залишається тільки здогадуватися, що приховувалося за цими

^п Природні ресурси і економіка Одеської області: бібліогр. матеріали. Вип. 1 : Природні ресурси. - Одеса, 1936. - С. IV.

обережними словами досвідчених бібліографів. Весь матеріал у покажчику згрупований у розділи відповідно до різновидів при­родних ресурсів: геологія, гідрологія, грунти, корисні копалини, флора, фауна тощо, а в межах основних розділів - за окремими районами та місцевостями Одещини.

У 1933-1936 рр. ОДНЕ на базі свого каталогу «Осіе58Іса» підготувала низку тематичних та персональних КБП: «Порты Одесской области», «Энергетика Одесской области», «Пище­вая промышленность Одесской области», «Пушкин в Одессе», «Одесса в художественной литературе»²⁷. Проте їх, напевне, не вдалось опублікувати (у БП видань ОДНБ ім. М. Горького²⁸ зафіксовані тільки два КБП цього періоду з однаковою назвою «Матеріали до бібліографії революційного руху в Одесі», видані у 1929 та 1933 рр.).

У середині 30-х рр. був встановлений жорсткий державний контроль за діяльністю всіх краєзнавчих організацій та установ, їх кількість різко скорочується. Реорганізується мережа бібліо­тек. У 1934 р. в усіх обласних центрах створюються обласні бі­бліотеки, за якими закріплюється статус центрів краєзнавчої роботи в області. Позитивним моментом цього періоду було формування краєзнавчих каталогів у цих бібліотеках, хоча вони були не досконалі (не були розроблені методичні прийоми їх видання, схеми класифікації тощо) і переповнені заідеологізо­ваною літературою.

У період сталінських репресій всі роботи зі створення нау­ково-допоміжних краєзнавчих бібліографічних покажчиків на території підрадянської України були «заморожені», а діяль­ність у цьому напрямі розглядалась як вияв буржуазного на-

» Раппопорт М. К 110-летию Одесской государственной научной библиотеки / М Раппопорт // Совет, библиогр. - 1940. - № 1. - С. 199-205.

» Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького : 1829 - 1999 : бібліогр. покажч. -О., 2004.-426 с.

ціоналізму. Краєзнавство було проголошено «буржуазною псевдонаукою», тому бібліографія, яка живила цю «псевдона­уку», не мала права на існування. Велика кількість ґрунтовних краєзнавчих бібліографічних покажчиків, підготовлених бібліо­теками у попереднє десятиліття, не були опубліковані, зокрема покажчики «Харків за 20 років (1917-1937 pp.)», «Харківська преса доби громадянської війни», «До вивчення Харківщини з 1887 р. до наших днів», створені ХНБ ім. В. Короленка.

Бібліографія місцевих видань у 20-х-ЗО-х pp. обмежується покажчиками місцевої преси. Всі вони мають невелику глибину ретроспекції і відображають періодичні видання післяреволю­ційного періоду.

У 1929 р. Одеська центральна наукова бібліотека видала покажчик «Одеська періодична преса років революції та гро­мадянської війни. 1917-1921». Він включав бібліографічну ін­формацію про майже 500 періодичних видань, що видавались українською, російською, англійською, болгарською, фран­цузькою та іншими мовами в Одесі у цей складний політич­ний період. Кожний бібліографічний опис супроводжувався розгорнутими анотаціями, в яких були відомості про політич­не спрямування цих видань, їх редакторів, причини закриття тощо. До укладання такого ґрунтовного покажчика були за­лучені бібліотеки (переважно, навчальних закладів), музеї, на­укові товариства та установи, а Одеська центральна наукова бі­бліотека координувала їх діяльність. Цей покажчик не втратив свого наукового значення і до сьогодні, бо подає цікавий мате­ріал не тільки до історії місцевої преси, але й історії суспільного життя Одеси того періоду.

У другій половині 30-х pp. облік і контроль за місцевою пресою особливо посилився. Замість бібліотек покажчики цього типу починають створювати спеціальні структури при партійних органах. Як приклад можна назвати опублікований у 1936 р. ґрунтовний покажчик «Печать Донецкой области», підготовлений Кабінетом друку при відділі друку і видавництв Донецького обкому КП(б)У. У ньому ретельно обліковані всі обласні, районні, міські газети і журнали, а також багато­тиражки шахт, заводів, навчальних закладів. У бібліографічних описах, крім основних елементів, вказувалася кількість співро­бітників редакцій. Крім того, в покажчику подавався «Список типографій і цинкографій» та «Статистичні дані про пресу До­нецької області».

У цей період було складено, але не опубліковано багато цікавих покажчиків місцевих видань. Зокрема, згаданий вище бібліограф Є. Є. Гопштейн підготував ґрунтовні покажчики «Печать в Крыму в годы революции», що включав видання сі­мома мовами народів Криму, та бібліографічний довідник «Би­блиография печати в Крыму за 150 лет», який максимально по­вно відображав видавничий процес за півторастолітню історію. Рукописи цих покажчиків були відправлені у видавництва на початку 30-х рр., де безслідно щезли. З'ясувати їх долю до сьо­годнішнього дня дослідникам не вдається²⁹.

Загалом, можна констатувати, що період 30-х рр. характе­ризується занепадом краєзнавства і краєзнавчої бібліографіч­ної роботи на території підрадянської України, пов'язаним із політичною ситуацією в країні, зокрема сталінськими репресі­ями. Краєзнавчі товариства, музеї, кабінети, громадські органі­зації ліквідовуються. ВБУ перестає бути центром краєзнавства, з 1934 р. вона реорганізується у Бібліотеку АН УРСР і займа­ється виключно галузевою бібліографією. До краєзнавчої ді­яльності активно підключаються невеликі бібліотеки - міські, районні, які не могли створити досконалий краєзнавчий бібліо­графічний продукт і обмежувалися лише виданням рекомен-

²⁹ Непомнящий А. А. Крымская библиография 1920-х - 1930-х гг. / А. А. Непомнящий // Библиография. - 2006. - № 5. - С. 59.

даційних посібників про успіхи соціалістичного будівництва у краї, революційну боротьбу, героїв-більшовиків тощо. Прак­тично перестали видаватися науково-допоміжні краєзнавчі покажчики та покажчики з таких аспектів життя краю, як іс­торія (крім радянського періоду), освіта, культура, література, мистецтво. Бібліотекам нав'язувалися теми загальносоюзно­го характеру. Замість краєзнавчих покажчиків про місцевості України вони складали покажчики про Далекий Схід, Сибір, Кавказ, Колиму і т. п.