- •1.Реформи Олександра I: наміри та конкретні заходи
- •2.Декабри́сти:ідеологія та практична діяльність
- •3. Державний курс Мико́ли і
- •6.Основні напрямки зовнішньої політики Росії в пер. Пол.. Хіх ст.
- •7. Національне питання в пер пол. 19 ст.
- •8. Культура пер. Пол. Хіх ст.: основні тенденції розвитку.
- •11.Реформи 60-70-х років в галузі держ. Управління, судової системи та армії.
- •12. Реформи 60-70-х років в галузі освіти та інших сферах культури.
- •13. Суспільно-політ життя 60-90-х років хіх.
- •14. «Консервативна стабілізація» 80-поч. 90х років хіх.
- •15. Основні тенденції соціально-економічного розвитку в пореформенної Росії.
- •16. Основні напрямки зовнішньої політики Росії (60- поч. 90-х рр. ХіХст)
- •18. Культура друг. Пол. Хіх ст.: основні тенденції розвитку.
- •20. Росія в 1905 р.: самодержавство і революція.
- •21.Політичні партії та діяльність і і іі Державних Дум.
- •22. Ііі Державна Дума і політичний курс п. Столипіна.
- •23. Росія в Першій світовій війні.
- •25. Росія в 1917 р.: від лютого до жовтня.
- •26. Громадя́нська війна́ в Росі́ї
- •27.Політика "воєнного комунізму": зміст і напрямки.
- •29. Утворення срср. Національне будівництво 20-30-х років.
- •30. Політика індустріалізації: зміст та шляхи реалізації.
- •31 Етапи колективізації в срср. Голод 1932-1933рр.
- •33. Зовнішня політика радянської держави в 20-30-х рр.: основні напрямки.
- •34. Культура радянського суспільства в 20-30 рр.: основні тенденції.
- •35. Участь Радянського Союзу в Другій світовій війні: 1939-1941рр.
- •36. Радянсько- німецька війна1941-1943: основні події на фронті та в тилу.
- •37. Радянсько- німецька війна1944-1945: основні події на фронті та в тилу.
- •42. Радянська культура в 40-80-х рр.: основні тенденції.
- •44. Наростання відцентрових тенденцій. Розпад срср.
- •45.Політичний курс президента б. Єльцина (1991-1999)
- •46.Правління Путіна (2000-2008)
44. Наростання відцентрових тенденцій. Розпад срср.
У середині 1980-х р. до складу СРСР входило 15 союзних республік: Українська, Азербайджанська, Білоруська, Вірменська, Грузинська, Естонська, Казахська, Киргизька, Латвійська, Литовська, Молдавська, РРФСР, Таджицька, Туркменська та Узбецька. На його території проживало понад 270 млн. осіб - представників понад 140 національностей. Прагненню республік відокремитися від СРСР сприяли економічна криза, що паралізувала народне господарство всіх республік, і розпад економічних зв'язків. Союзні республіки звинувачували центр у «викачуванні коштів» з регіонів, закликали спочатку до економічного суверенітету, а потім до державної незалежності. У 1988-1989 роках були створені народні фронти в більшості союзних республік.17 березня 1991 було проведено всесоюзний референдум з питання про збереження СРСР, питання якого звучало так: «Чи вважаєте Ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності» . Взяли участь у голосуванні 148,6 млн. чол. (80% тих, що мали право голосу); з них за збереження Союзу висловилися 113,5 млн. чол. (76,4%).Після проведення референдуму почалась інтенсивна розробка проекту нового Союзного договору, який мав замінити договір 1922 року. 23 квітня 1991 в Ново-Огарьово (заміська резиденція М. С. Горбачова) відбулася зустріч керівників 9 союзних республік і М. С. Горбачова.
Не брали участі в переговорах керівники прибалтійських республік, Грузії, Вірменії та Молдови. Тут було досягнуто принципової згоди на розробку такого договору, але виявилися суттєві розбіжності про співвідношення повноважень між республіками та центром. Подальша робота над текстом Союзного договору отримала назву «Ново-Огарьовський процес». У червні проект був готовий, а в серпні він був опублікований у пресі. Згідно з цим проектом, союзні республіки ставали самостійними суб'єктами міжнародного права, їх повноваження були суттєво розширені, вони могли вільно входити і виходити зі складу СРСР, а центр перетворювався з керуючого в координуючий. Реально в руках союзного керівництва залишалися лише питання оборони, фінансової політики, внутрішніх справ, частково - податкової і соціальної політики. Нова назва об'єднання держав звучала як Союз Радянських Суверенних Республік. Підписання договору було призначено на 20 серпня. Щоб зірвати підписання цього договору і зберегти свої владні повноваження, частина вищого партійно-державного керівництва СРСР спробувала захопити владу. 19 серпня вони оголосили, що М. С. Горбачов, який перебував на відпочинку в Форосі, нібито не може виконувати обов'язки Президента СРСР «за станом здоров'я» і тому його повноваження переходять до віце-президента Г. І. Янаєва. В окремих місцях країни було введено надзвичайний стан. На вулиці Москви та деяких інших великих міст були введені війська, включаючи танки. Майже всі центральні газети (за винятком «Правди», «Известий», «Праці» та деяких інших) були заборонені. Припинили роботу всі канали Центрального телебачення, за винятком 1-ї програми та майже всі радіостанції. Діяльність усіх партій, крім КПРС, була припинена. Навколо будівлі Верховної Ради РРФСР («Білого дому») були сконцентровані війська, які повинні були зайняти будинок, розігнати парламент і заарештувати найбільш активних його учасників.
Остаточний розпад СРСР. Після поразки путчу розпад СРСР прийняв неконтрольованого характеру. Політичні лідери багатьох республік заявляють про відділення від СРСР (до 16 грудня це зробили всі союзні республіки). У вересні 1991 колишнього Радянського Союзу вже фактично не існувало. Латвія, Литва та Естонія стали повністю незалежними державами, їх офіційно визнала влада СРСР. Грузія, Вірменія, Україна і Молдова також прагнули проводити повністю незалежний курс.Розпад СРСР завершили Біловезькі угоди. 8 грудня 1991 керівники трьох республік - Росії, України та Білорусії, що були державами - засновниками СРСР, оголосили, що Союз РСР як «суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування».
Згодом було погоджено спільну заяву про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), щоб дати змогу приєднатися до неї іншим республікам. 21 грудня 1991 на зустрічі в Алма-Аті глави 11 колишніх республік СРСР підписали Декларацію у підтримку Біловезьких угод і заявили про створення Співдружності Незалежних Держав з координуючими функціями і без будь-яких спільних законодавчих, виконавчих чи судових органів. Від участі в СНД ухилилися республіки Прибалтики, а також Грузія (яка увійшла туди пізніше, але згодом знову вийшла). У зв'язку з припиненням існування СРСР, 25 грудня 1991 о 19 годині Президент СРСР М. С. Горбачов виступив на телебаченні, заявивши про складання своїх повноважень "з принципових міркувань". Радянський союз остаточно припинив своє існування 26 грудня 1991, коли саморозпустилася Рада Республік Верховної Ради СРСР - останній союзний орган.8 грудня 1991 року голови республік-першозасновників СРСР — Росії, України та Білорусі — Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права. Водночас ці держави підписали угоду про створення міждержавного об'єднання — Співдружності Незалежних Держав (або СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР (крім трьох прибалтійських), яка мала стати базисом для цивілізованого «розлучення» новостворених країн та запобігання міжнаціональних конфліктів. Іще деякий час після підписання цих угод продовжували існувати деякі центральні органи влади СРСР, так що факт зникнення цієї держави залишався не визнаним юридично. 25 грудня 1991 р. подав у відставку Президент СРСР Михайло Горбачов. У той же день з будівель адміністративних будинків було знято прапори СРСР, а єдиним органом, який існував і вважав себе органом влади СРСР, залишилася Рада Республік Верховної Ради СРСР (тобто одна з палат парламенту). Вранці 26 грудня 1991 р. ця палата зібралася на своє останнє засідання, на якому було прийнято рішення, в якому було констатовано факт припинення існування Радянського Союзу
