15. Основні тенденції соціально-економічного розвитку в пореформенної Росії.

Економічний розвиток пореформеної Росії Після скасування кріпосного права в російській промисловості вільнонаймана праця почала поступово переважати примусову. Від середини 60-х pp. російський уряд більше підтримував приватний капітал, передавши в його руки державні підприємства. Успішно розвивалася текстильна промисловість — виробництво бавовняних тканин зросло за 20 років удвічі. В металургії потрібно було не лише перейти на використання вільнонайманої робочої сили, а й здійснити технічне переозброєння. Виробництво металу на Уралі, старій металургійній базі імперії, у пореформені роки занепало; дедалі більше набирала темпів металургійна та гірнича промисловість у Донецько-Криворізькому басейні. У 60-х pp. розгорнулось активне будівництво залізниць. Уряд сприяв розвиткові машинобудування, в результаті чого з другої половини 70-х pp. пересувний склад залізниць був переважно вітчизняного виробництва.Промислова революція спричинила появу нових міст. Значним центром текстильної промисловості став Іваново-Вознесенськ, швидко зростало портове місто Ростов-на-Дону, найбільшим сибірським взагалі і торговельним містом зокрема став Томськ.

Розшарування селянства після реформи спричинило те, що більшість на селі становили бідні та середні за рівнем достатку селяни — заможних господарів було мало. У пореформені десятиріччя в економіці Російської імперії відбувався перехід до нової економічної моделі, заснованої на використанні вільнонайманої робочої сили. Економічний розвиток спричинився до появи передової промисловості, яка співіснувала з численними кріпосницькими пережитками на селі та самодержавною політичною системою, що позбавляла громадян елементарних демократичних прав. Це вело до численних соціальних конфліктів, які ставали небезпечним джерелом нестабільності в країні.

16. Основні напрямки зовнішньої політики Росії (60- поч. 90-х рр. ХіХст)

У царювання Олександра II Росія повернулася до політики всемірного поширення Російської імперії, раніше характерною для царювання Катерини II. У 1863 році Лінкольн отримав несподівану допомогу з боку російського царя Олександра II. Він офіційно попередив, що у випадку, якщо Англія чи Франція нададуть військову, або яку іншу допомогу Півдню, Росія буде вважати це оголошенням війни. Він привів у боєготовність частина російського Тихоокеанського флоту і послав його в порт Сан-Франциско. За цей період до Росії були приєднані Середня Азія, Північний Кавказ, Далекий Схід, Бессарабія, Аджарія. Перемоги у Кавказькій війні були здобуті в перші роки його царювання. Вдало закінчилося просування в Середню Азію (в 1865-1881 роках до складу Росії увійшла велика частина Туркестану). За результатами війни з Туреччиною 1877-1878 років Росія приєднала Бессарабію та Аджарії. За підсумками війни Олександр II прийняв чин генерал-фельдмаршала (30 квітня 1878). Між тим, це завоювання обернулося великими людськими втратами та матеріальними витратами. У 1877 р. Олександр II прийняв активну особисту участь в укладанні секретної угоди з Австрією у зв'язку з російсько-турецькою війною 1877-1878 рр.. , Наслідком якого, на думку істориків і дипломатів другої половини XIX ст. [61], став Берлінський трактат (1878), який увійшов у вітчизняну історіографію як «ущербний» щодо самовизначення балканських народів (істотно урізував Болгарська держава і який передав Боснію-Герцеговину Австрії).

У 1867 році Аляска (Російська Америка) була передана Сполученим Штатам. 3 червня 1896 в Москві був укладений російсько-китайський договір про військовий союз проти Японії; Китай погодився на спорудження залізниці через Північну Маньчжурію на Владивосток, будівництво та експлуатація якої надавалися Російсько-Китайському банку. 8 вересня 1896 між китайським урядом і Російсько-Китайським банком було підписано концесійний договір про будівництво Китайської Східної залізниці (КСЗ). 15 (27) березня 1898 Росією і Китаєм у Пекіні була підписана Російсько-китайська конвенція 1898 , згідно з якою Росії надавалися в орендне користування на 25 років порти Порт-Артура ( Люйшунь ) і Далекого (Даляня) з прилеглими територіями і водним простором; крім того, китайський уряд давало згоду поширити концесію, даровану їм Товариству КВЖД, на будівництво гілки залізниці ( Південно-Маньчжурська залізниця ) від одного з пунктів КВЖД до Далекого і Порт-Артура. Зовнішня політика Росії вплинула на співвідношення сил в Європі. Прусія, заручившись мовчазною підтримкою Росії, приступила до об'єднання Німеччини "залізом і кров'юГоловним завданням зовнішньої політики Росії 1856 - 1871 рр.., була боротьба за скасування обмежувальних статей Паризького миру, що забороняли Росії тримати військові судна і будувати фортеці в Чорному морі. Росія не могла миритися з положенням, при якому її чорноморська кордон залишалася незахищеною і відкритою для військового нападу. Економічні та політичні інтереси країни, а також інтереси безпеки держави вимагали скасування нейтралізації Чорного моря. 20 липня 1870 почалася франко-прусська війна. Уряд Росії заявило про свій нейтралітет, але при цьому запевнило прусського уряду, що у випадку виступу Англії на боці Франції Росія виступить на підтримку Пруссії. Це поставило слабо підготовлену до війни Францію один на один з Прусією. Військова перевага Пруссії проявилося швидко.