9/ Функції соціології.

1. Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:

- Соціологія нагромаджує знання, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування та розвитку соціальних процесів.

- Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому .

2.Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'язана з теоретико-пізнавальною, оскільки єдність теорії та практики – характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо.

3. Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології. Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження.

4. Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються.

5. Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація – один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона застовується: соціологами – для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів.

6. Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуванням прогнозу.

10/. Динамізм та множинність соціологічних теорій. Суть соціології полягає саме у тому, що вона прагне охопити динамічний процес, і в той самий час втрачає можливість схопити плинність того, що відбувається. Тоді соціологія починає цілком обґрунтовано структурувати реальність, прагнучи в категоріях та термінах зупинити ту мінливу соціальну матерію. Особливістю соціологічних теорій і вчень є те, що всі вони, хоч і намагались описати ззовні здавалося один і той самий об’єкт – суспільство у його розвитку та статиці, виділити та проаналізувати його структурні та функціональні елементи – до його опису підходили настільки з протилежних сторін, ще це інколи призводить до ще більшого нерозуміння всієї багатоманітної палітри соціальних і культурних взаємодій. По суті, соціологічне теоретизування складається з множини різних концептуальних схем, які не попадають під об’єднуючий принцип загальнотеоретичної методології. Це, певною мірою, пов’язано з тим, що об’єкт – мінлива соціальна реальність, становить не єдиний, жорстко обмежений світ, а множину соціальних світів, серед яких один актуалізований, реальний, а інші – його можливі, віртуальні альтернативи.

11 Етапи розвитку соціологічного знання. Перший етап - протосоціологічний – триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX ст. Виникнення соціології – не одномоментний акт, а тривалий про­цес накопичення знань про суспільство, котрий нараховує тисячі років.( : Платон, Аристотель, А. Августин, Т. Аквінський). До виникнення соціології як науки чітко сформувалися два протилежних підходи щодо розуміння суспільства. Перший тлумачив суспільство як природне явище, а досуспільний стан людини розглядав як долюдський. Другий - протилежний описаному — полягав у витлумаченні суспільства як штучного утворення, вигаданого правителями, монархами задля блага народу. Другий етап - академічний, який починається із середи­ни XIX ст. і тривав до початку ХХ ст. представлений плеядою відомих учених, таких, як: О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та ін. У цей період нова наука набуває своєї назви – соціологія. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять: соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний добір, органіцизм, механічна й органічна солідарність тощо. Третій етап – новітній – починається з перших десяти­літь XX ст. і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М. Вебер, П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Мертон, Дж. Мід. Саме в цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, обґрунтовується думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чин­никами, а й культурними, релігійними, організаційними.

12/ Класифікація соціологічних теорій

При всій строкатості і різноманітності соціологічних теорій їм притаманне дещо спільне, а саме прагнення пояснити три основних питання:

1. як влаштоване суспільство (яка його структура);

2. як воно функціонує в цілому або як функціонують його окремі підсистеми;

3. як і в якому напрямку суспільство розвивається.

Існує 2 підходи до розуміння і пояснення суспільства.1 підхід – соціальний реалізм( Дюркгейм) Його сут полягає у розумінні су-стра як поза і надіндивідуальною реальністю.Тобто суспільство здійснює вплив на людей. Другий підхід Соціальний номіналізм Вебер.Суть полягає у розпізнанні су- ства як такого яке постійно відтворюється підтримується діями окремих людей . Соц утворення такі як культура релігія політика існують завдяки тому зщо люди їх визнають і використовують.Тобто люди керують суспільством.