32. Концепція круговороту еліт за в. Парето. Типи еліт.

Еліта - це обрана частина населення, інша його частина лише «пристосовується до отриманого від неї стимулів”. У свою чергу еліта поділяється на дві частин: одна прямо чи побічно бере участь в управлінні суспільством («правляча еліта», чи «правлячий клас»), а інша не бере участь в управлінні, а функціонує в художній чи науковій сферах («не управляюча еліта»).Еліта і не еліта утворять відповідно вищий і нижчий прошарки суспільства. Представники низів, ті, які найбільш обдаровані з них, «підіймаються нагору», поповнюючи ряди правлячої еліти, члени якої у свою чергу, деградуючи, «опускаються вниз», у маси.

Парето вказує на дві головних якості керуючих:

1. уміння переконувати, маніпулюючи людськими емоціями,

2. уміння застосовувати силу там, де це необхідно.

Ключ до пояснення злетів і падінь правлячих класів, їхнього піднесення й занепаду знаходиться, згідно Парето, у взаємовиключному характері двох типів правління.

Перший тип еліти, в якому переважає «інстинкт комбінацій», управляє шляхом використання переконання, підкупу, обману, прямого обдурення мас. Правляча еліта більше піклується про сьогодення і менше - про майбутньому. Інтереси найближчого майбутнього панують над інтересами віддаленого майбутнього; інтереси матеріальні - над ідеальними; інтереси індивіда - над інтересами сім'ї, нації. Такий тип еліти Парето називає лисицями. З часом «інстинкт комбінації» в правлячому класі посилюється, тоді як в керованому класі, навпаки, посилюється «інстинкт збереження агрегатів». Коли ці розбіжності стають досить значним, відбувається революція, і до влади приходить інший тип еліти, для якого характерні агресивність, завзятість, непримиренність, підозрілість до маневрування і компромісів. Цей тип еліти Парето називає левами.

33. Проблема родового поняття в соціології

родовим поняттям є «першоцеглинки», «складові» з яких можна «вибудувати» такі складні соціальні констркуції, як група, організація, нація, держава тощо.

З приводу визначення родового поняття існує дві точки зору, соціологічний номіналізм і соціологічний реалізм.Соціологічний реалізм. Прихильники даної орієнтації стверджують, що суспільство, соціальні групи, соціальні інститути - це самостійні сутності, соціальна першоматерія, які не зводяться до взаємодії окремих індивідів. (Е. Дюркгейм). Соціологічний номіналізм. Прихильники даної орієнтації переконані, що єдиним реальним соціальним суб'єктом є одиничний індивід і, відповідно, джерелом соціальних явищ - одинична соціальна дія. (М. Вебера.) Ми до дотримуємось думки про те, що першоцеглинкою розгляду в соціології є одинична дія.

Одинична дія

Діями в соціології (таке трактування дії запропонував М. Вебер) називають тільки ті поведінкові акти, що носять тією чи іншою мірою навмисний характер, є мотивованими, тобто здійснюються заради визначеної мети, пов'язані з аналізом, вибором визначених засобів, що сприяють досягненню мети в даній ситуації, у даних умовах.

Т. Парсонс на основі цих загальних уявлень запропонував досить ретельно розроблену, деталізовану схему «одиничної дії».

• Перший елемент дії – Актор – людина якій притаманні потреби, вона прогнозує і аналізує свої дії, джерелом дій є потреби актора.

• Другий елемент дії –мета яка втілює у собі очікуваний Актором результат дії, в якому потреба повинна знайти свої вирішення.

• Неконтрольовані елементи ситуації – це зовнішні, не залежні від Діяча (принаймні в даний момент)обставини природного чи суспільного характеру.

* Контрольовані елементи ситуації – це схвалені самим Діячем засоби, методи, тактика дій для досягнення цілі.

Отож, соціальна дія – це свідомий, цілеспрямований поведінковий акт, орієнтований на інших, їх можливі відповідні дії.

Відповідно, соціальна дія повинна відповідати двом умовам:

• усвідомленість, вмотивованість;

• орієнтованість на іншого (інших).