28. Проаналізуйте процес розбудови незалежної України, формування гілок влади, прийняття Конституції.

Конституційний процес Конституційний процес в сучасній Україні умовно можна поділити на три основних періоди: перший період (1990–1996 роки) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України; другий період (1996–2004 роки) став періодом реалізації Конституції України; третій період (2005 — донині) позначився процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007–2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону. Кожному із зазначених періодів конституційного процесу властиві свої особливості, специфіка.

Перший період конституційного процесу був започаткований розпадом колишнього СРСР та становленням України як незалежної самостійної суверенної держави. Цей період історії Конституції України є найбільш складним і суперечливим. Як наслідок, уже 1 липня 1992 р. Верховна Рада України винесла на всенародне обговорення проект Конституції України.

Влітку 1995 р. в Україні склалася напружена політична ситуація. Причиною якої стала відсутність нового Основного закону, що робило неможливим здійснення рішучих економічних, політичних і державно-правових реформ.

18 травня 1995 р. Верховна Рада схвалила Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Цей договір мав забезпечити розвиток конституційного процесу в Україні; реформувати державну владу на засадах чіткого розподілу функцій між її законодавчою і виконавчою гілками.

Вирішальним кроком у проведення конституційної реформи в Україні стало прийняття 28 червня 1996 р. Верховною Радою України Конституції України.

Частина представників українського політикуму стверджувала, що Конституція вкрай недемократична, недосконала, санкціонує антинародний, буржуазний режим, а тому її необхідно кардинально змінити. Інші вважали, що Конституція України – одна з найбільш демократичних у Європі, але в її тексті є окремі недосконалості і суперечності, усунути які можна шляхом внесення до неї певних змін.

Соціальна політика Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері: • зниження рівня життя значної частини населення; • значну частку прихованого безробіття; • різку поляризацію населення за рівнем доходу; • майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності; • посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції; • формування маргінальних груп населення, готових до сус¬пільне деструктивних дій.

29. Охарактеризуйте геополітичні пріоритети перших українських держав: Київської Русі, Галицько-Волинського князівства.

Зародження і розвиток Київської держави, виходячи з її географічного розташування, проходив у кількох напрямках, які природно визначалися тогочасними умовами євразійського континенту і формували відповідну геополітику.

У княжу добу одночасно складаються декілька векторів української геополітики. Південний, який починаючи з ІХст. став традиційним торговим “шляхом з варяг у греки”, що простягнувся через Київ від Балтики до Візантійських земель. Він збігався із загальним поширенням етносу у процесі його розвитку і колонізації вільних територій вздовж північно-південної осі українських річок, мав велике значення для піднесення загального рівня і культурно-господарських здобутків українського суспільства. Русь прилучилася до високорозвиненої грецької культури, до передової християнської релігії у її візантійському варіанті, ввібрала деякі елементи соціально-політичного життя тощо.

Активна завойовницька політика Святослава була яскравим прикладом геополітичної експансії того часу. Його зусиллями були продовжені два геополітичні вектори, дві українські торгівельні магістралі. По-перше, розгромивши Хозарський каганат, він розчищає руським купцям дорогу до Дону і Кавказу. По-друге, здійснює кілька походів на Дунай і Балкани і, розуміючи важливе значення цього європейського регіону того часу, мав намір заснувати тут нову столицю української держави – Переяславець.

Південний напрямок був головним орієнтиром геополітики і Ярослава Мудрого. Підписана 1046 р. русько-візантійська мирна угода незабаром була скріплена шлюбом сина Ярослава Всеволода з дочкою Візантійського імператора.

Другим важливим напрямком геополітики Київської Русі був східний. Слід відзначити, що у часи княжої доби він не був провідним, самостійним, а відігравав лише другорядне значення, бо основна мета здійснюваних у східному напрямку походів київських князів полягала у тому, щоб захистити державу від постійних набігів кочових племен і народів. Культурно-господарчі запозичення тут навряд чи були суттєвими, оскільки Київська держава знаходилась на порівняно більш високому рівні розвитку. Важливим напрямком східного вектора києво-руської геополітики були походи проти хозарів з метою визволення слов’янських племен, що відбулося за князювання Олега у 883-885рр.

Важливим напрямком української геополітики є західний вектор, який вів до встановлення різнобічних зв’язків та співробітництва з країнами Західної Європи. Почав він формуватися дещо пізніше, ніж південний та східний, поясненням чого були серйозні, як політичні, так і природно- географічні причини. В міру того, як слабшали зносини чорноморські – з Балканськими країнами, Візантією, Малою Азією, в ХІІ і ХІІІ віці., зносини з німецькими землями набирали все більшого значення. Найважливішою формою здійснення західноєвропейського вектора української геополітики, поширення та зміцнення міждержавні зв’язків княжої доби були міждержавний династичні шлюби, які зміцнювали довіру між державами, сприяли збагаченню та взаємовпливу і засвоєнню досягнень європейської культури.

У житті Галицько-Волинського князівства західний напрямок української геополітики стає визначальним. Державна геополітика князівства мала щонайменше два основних напрямки: 1) західний, який галицькі князі намагалися якомога більше розширити і використати, насамперед для збереження і зміцнення своєї держави; 2) східний, основне завдання якого полягало у протистоянні завойовницьким зовнішнім силам, татаро-монгольській орді і мали суто оборонний характер. Метою цього своєрідного геополітичного дуалізму стало досягнення певного геополітичного балансу, рівноваги політичних сил у регіоні, що було необхідною умовою для збереження й існування Галицько-Волинської держави.

Порівнюючи роль і місце Галицько-Волинської держави у європейському геополітичному просторі із Київською Руссю у період її апогейного розвитку, слід відзначити, що найзахідніша частина колишньої Києво-Руської імперії закономірно зберегла і продовжила основні вектори її геополітики. Однак, необхідно врахувати ту обставину, що це була все ж таки інша держава і за складом свого населення, і за розмірами, і за географічним розташуванням. Вона територіально була значно ближче до Західної Європи, ніж Київ, західна складова набула в ній більш широкого і змістовного наповнення, стала домінуючою.