32. Проаналізуйте зміни у соціальній структурі українського суспільства у складі Речі Посполитої.

У ХІV-ХVI ст. соціальна структура населення українських земель зазнала певних змін. На вершині соціальної ієрархії перебував військово-службовий стан (шляхта). Трохи нижче стояли пани, які входили до складу великокнязівської ради, мали право суду над підданими. Ще нижче перебувала військово-служива знать, або земляни. Вони користувалися землями за умов несення військової служби.

Іншим привілейованим класом було духовенство. Воно не підлягало світським судам, володіло маєтками. Православне духовенство обкладалось податком та не брало участі в управління державою.

Сформувалась нова верства населення – міщани, які поділялися на три великі групи: патриціат ( цехова та купецько-лихварська верхівка), бюргерство (дрібні купці, торговці), та плебс (позацехові майстри, або партачі, біднота, підмайстри).

Найнижчим прошарком соціальної піраміди було селянство, яке, так само як шляхта і міщанство, було неоднорідним. Залежно від форм феодальної експлуатації, характеру повинностей його поділяють на три групи:1. Чиншові селяни, або данники, які сплачували феодалам натуральну й грошову ренту (чинш). 2. Тяглі селяни, які вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Основними формами експлуатації цієї категорії селянства були відробіткова рента (панщина), державні податки (серебщина), державні повинності (будування мостів, прокладання доріг, ремонт замків тощо).3. Службові селяни — ремісники, рибалки, конюхи, бортники, які обслуговували двір феодала. Вони об’єднувалися в сотні, керовані сотниками і, крім виконання основної спеціальної служби, залучалися до відбування панщини та сплачували данину.

У процесі зростання феодального землеволодіння, утвердження фільваркової системи господарювання (виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засновані на щотижневій панщині та чітко орієнтовані на ринок) відбувалося зближення між різними категоріями селянства, а його феодальна залежність поступово переросла та юридично оформилася в залежність кріпосну.

Литовські статути обмежили право власності селян на землю. «Устава на волоки» встановила дводенну панщину в Литві, значно обмежила права селян щодо зміни місця проживання, тобто юридично закріплювала належність селян феодалові. Останню крапку в законодавчому оформленні кріпосного права було поставлено «артикулами» польського короля Генріха Валуа та третім Литовським статутом. Відповідно до цих документів тривалість панщини визначалася волею пана; селян позбавляли права розпоряджатися своїм майном, заповідати або ж відчужувати його без дозволу феодала; шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків; селян-утікачів розшукували протягом 20 років.

Селяни реагували на процес закріпачення як пасивною непокорою так і активною протидією.

33. Розкрийте зміни соціальної структури у ході національно-визвольної війни 1648-1657 рр. Під проводом б.Хмельницького.

Перетворення козацтва на привілейований стан суспільства. Кардинальні зміни сталися в становищі к о з а ц т в а, яке з невеликої соціальної групи почало перетворюватися в роки війни в окремий стан суспільства. Процес цей розпочався з масового покозачення селянства й міщанства, котрі таким чином намагалися позбутися феодальної залежності, завоювати особисту свободу і навіть соціально-економічні та політичні привілеї.

Місце козацької старшини в соціальній структурі країни. У ході війни відбулися важливі зміни в становищі соціальної групи козацтва – с т а р ш и н и. Розширилися соціальні джерела її формування й соціально-політичний статус. Якщо раніше вона походила переважно із заможних кіл козацтва і дрібної шляхти, то в роки війни ситуація дещо змінилася. Певна річ, серед старшини продовжувала залишатися частина землевласників, котрі до війни дістали невеликі хутори, земельні угіддя, ставки, пасіки. Хоча вони мали й вважалися привілейованим станом, але насправді цілком залежали від польсько-магнатської верхівки, а за економічною спроможністю небагато чим відрізнялися від заможного козацтва. Така старшина не мала кріпаків, а тому й не належала до феодалів. Її господарство було натуральним за своїм характером або ж не виходило за межі дрібнотоварного виробництва.

Іншу групу старшини складали вихідці з народних низів, яких хвиля повстання винесла на командні посади в повстанському війську.

Посилення ролі православного духовенства. Послідовну підтримку гетьманської адміністрації мало п р а в о с л а в н е   д у х о в е н с т в о. Селяни масово відмовлялися виконувати повинності на користь духовних ієрархів, тим самим підриваючи економічну спроможність їхніх господарств. Православ’я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об’єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування. Боротьба за національне визволення України набувала релігійного забарвлення, прийнятого для найрізноманітніших патріотично настроєних сил українського народу. Під гаслом "за віру християнську" билися з ворогом і селяни, і козаки, і міщани, і частина шляхти, старшини та духовенства.

Соціальні завоювання селян. У роки визвольної війни відбулися кардинальні зміни і в соціально-економічному становищі основної продуктивної сили суспільства – с е л я н с т в а. Відводячи йому одну з провідних ролей у воєнних діях, Хмельницький намагався заручитися підтримкою наймасовішої і найбільш експлуатованої частини населення. Під час облоги Замостя в 1648 р. він писав шляхті, що вона раніше добивалася перемоги над повсталими тільки завдяки відділенню старшини від "черні" й що він не повторить помилки своїх попередників. У запеклій боротьбі селянство завоювало особисту свободу й право земельної власності. Селянське право вільно розпоряджатися землею було визнано й гетьмансько-старшинською адміністрацією.

Розширення прав і привілеїв міщанств та купецтва. У ході війни в становищі м і щ а н с т в а відбулися зміни, які сприяли створенню передумов для зародження нових соціальних груп населення. Абсолютна більшість ремісників і торгівців взяла активну участь у боротьбі українського народу проти польсько-шляхетського панування. У результаті визначних перемог селянсько-козацького війська міщани Лівобережжя, Київщини, Поділля й частково Волині звільнилися з-під влади магнатів і шляхти. Вони позбулися свавілля колишніх власників, яке обмежувало їхню ремісничо-торговельну діяльність і політичні права.

Заохочувальна політика гетьмансько-старшинської адміністрації стосовно міщанства, його права й привілеї стали важливим спонукальним мотивом переходу селянства до стану міщан. Під час присяги українського населення російському царю в 1654 р. всі жителі України були поділені на дві основні соціальні групи – козаків і міщан. До тих 62,5 тис. міщан, що присягли на вірність цареві, віднесено значну кількість селянства.

У ході війни сталися значні зміни в структурі, соціально-економічній та політичній вагомості найбагатшої частини міщанства – к у п е ц т в а. З вигнанням або знищенням польських і єврейських купців купецтво України стало національно одноріднішим. Хоч торговельний капітал не має національності, але його вплив на національну економіку й соціальну структуру суспільства безперечний. Відчутних людських втрат зазнало у війні й українське купецтво, а його капітал розпорошився по кишенях різних власників.