Розділ 2

ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЯВИЩА ТА ІНСТРУМЕНТУ НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ

2.1. Соціальні мережі як новітні медіа: провокативний вплив на масову свідомість

Уже наприкінці ХХ століття дослідники засобів масової інформації розширили горизонт своїх пошуків і почали говорити про засоби масової комунікації (ЗМК).

Новітніми засобами комунікування та поширення інформації, а також основою трансформаційних процесів у нашій країні стали нові канали передачі інформації (факси, електронна пошта, функціонування світової мережі Інтернет). Як відомо, з англійської мови термін «медіа» означає посередник, або ж носій, через який передається інформація. Проте із середини 1990-х років поширився термін «newmedia»( «нові медіа»), що означав частину маркетингового поля задля поширення навчальних та розважальних програм на CD-носіях. Та власне широке поширення Інтернету посприяло трансформації комунікаційних моделей від традиційної - «один для багатьох» до моделі так званої веб-комунікації - «багато для багатьох». Сьогодні термін «нові медіа» вживається у таких значеннях:

• всі цифрові медіа (Інтернет-видання, презентації на CD, комп’ютерні ігри, та інші);

• соціальні мережі – це медіа, інформація в яких створюється загальною аудиторією (сайти, Інтернет-форуми, блоги, чати тощо).

Власне це дослідження і засноване на аналізі такого підвиду нових медіа як соціальні мережі. Як відомо специфіка цього виду медіа полягає в тому, що він надає можливість у спеціалізованому колі чи серед зацікавлених осіб обговорювати різноманітні теми, що стосуються як і суспільства загалом, так і конкретної проблеми чи навіть приладу (до прикладу, за допомогою таких соціальних мереж можна довідатися і про доцільність придбання якогось побутового приладу, що ви запланували купити). Ще однією особливістю, яка досить суттєво відрізняє соціальні мережі від звичних нам медіа, є створення віртуальної особистості. Якщо у звичайних медіа (чи то пресі, радіо, ТБ) завжди є автор матеріалу, джерело інформації як юридичні суб’єкти, і т.д., то віртуальна особистість не є суб’єктом географічних кордонів, чи тим більше юридичних законів. Звісно при реєстрації адміністратори таких соціальних мереж отримують про комунікатора певні дані (не завжди – прізвище, ім`я, рід діяльності тощо). Такі новітні медіа забезпечують інтерактивність висловлення та багатовимірність.

Людство у своєму розвитку наблизилось до того, що Інтернет став основним генератором світових макротенденцій. Він сприяє трансформації ціннісних орієнтирів людства та його соціальних структур. Глобалізаційні процеси не оминули і традиційні медіа. Західні та українські вчені сходяться на тому, що комерціалізація радіо, телебачення та преси розвиває інстинкт споживацтва серед реципієнтів; суцільним шоу видається наше життя крізь призму телебачення (ток-шоу, мильні опери, різноманітні реаліті-шоу, конкурси задля одурення людей); також невпинно як на Заході, так і на пострадянському просторі зростають дискусії про таблоїдизацію як процес спрощення інформації, втрачання останньою ціннісних орієнтирів, зменшення аналітичних матеріалів, переважання розважальних. Напевно, пропагований ще у давнину грецьким філософом Епікуром, гедонізм як частина евдемонізму (в етиці – це принцип тлумачення щастя як найвищої мети людського життя), а згодом і у інших епохах, опинився на вершині свого розвитку лише у ХХІ столітті.

Окрім всіх вищеназваних процесів та тенденцій розвитку медіа, нас турбують соціальні мережі як інструмент маніпуляції та провокації задля впливу на масову свідомість. Це і є так звана інформаційна війна. Благородність цієї війни полягає, звичайно, у фактичній відсутності жертв, беззбройному вирішенні питання, проте смертоносні ін’єкції інформації непомітно вводять у наш мозок, примушуючи нас мимоволі діяти за чітко спланованим кимось планом. Інформаційну війну ведуть усі держави як суб’єкти світової політики. Справедливе твердження українських дослідників ЗМК та соціальної психології, зокрема Л.Левченко, про те, що демократичне суспільство, якщо воно хоче залишитися саме таким, змушене балансувати між двома (як мінімум) крайнощами: з одного боку, без свободи слова не має демократії, з іншого – існує небезпека використання свободи слова для маніпулювання масовою свідомістю, – що є досить актуальною темою для будь-якого суспільства, бо перш за все принижує його почуття гідності та вводить в оману, або кажучи простіше, «пошиває у дурні».

З погляду соціальної науки маніпулювання – це система засобів ідеологічного й соціально-політичного впливу з метою зміни мислення й поведінки людей всупереч їхнім інтересам. При цьому люди часто не усвідомлюють, що їх світогляд, потреби та в цілому спосіб життя багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Виходячи з цього визначення, дослідник Я. Любивий у своїй праці «Сучасна масова свідомість: динаміка і тенденції» виділяє два основних види маніпуляції: оперативну маніпуляцію свідомістю й поведінкою людей та стратегічну маніпуляцію. Оперативна (або ситуаційна) маніпуляція полягає в тому, що, використовуючи вже наявні в свідомості людей цінності, потреби, стереотипи, звички, маніпулятор змушує їх сприймати ту або іншу соціальну інформацію так, як йому вигідно, й спрямовує їхні соціально значущі дії у потрібне для себе річище. Люди діють так, як це спланував маніпулятор: голосують чи не голосують, мітингують, створюють хаос або, навпаки, дотримуються порядку й демонструють велику організованість.

Стратегічна маніпуляція полягає в тому, що протягом багатьох років в свідомості людей формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички, які й самі по собі сприяють підтримці стабільності вигідного маніпуляторові політичного й економічного ладу й можуть бути використані в оперативній маніпуляції, якщо з’явиться така потреба.

У кожному випадку влада тіснопов’язана з інформацією і спирається на неї.

Ярослав Сватко, дослідник масових маніпуляцій та інформаційних воєн, визначає такі основні етапи ведення інформаційної війни:

1. Усунення національно свідомої еліти, яка не підіграє ідеям противника: «Для цього добре почати з посиленого пропаґування в народі споживацьких настроїв, і паралельно – впроваджувати думку, що керуюча еліта забезпечити належний рівень споживання не може і не хоче».

2. В будь-якій державі є групи, які різняться за своїм етнічним складом чи конфесійною орієнтацією, існують певні субкультури. Оскільки дестабілізація внутрішнього становища є передумовою захоплення влади, наступним кроком інформаційної війни є провокація протиріч між групами різних поглядів чи етнічного походження. Це, до речі, при існуючій системі міжнародного права дозволить звинувачувати чинну владу в порушенні фундаментальних людських прав і потім може стати виправданням для здійснення силової акції.

3. Якщо внутрішньодержавна ситуація почала в деяких ділянках виходити з-під контролю урядуючої верстви – пора починати промоушен власної команди. Загальне гасло цієї кампанії: “Всім – все!”, але, звичайно, пристосоване до особливостей кожної країни.

4. Прихід до влади. В залежності від проведеної попередньої роботи визначається наявність чи відсутність так званого «силового варіанту» за допомогою сторонніх сил.

Вищенаведені тактики ведення інформаційної війни є надзвичайно актуальними в контексті українського сьогодення. Себто по-перше, ми маємо суцільне гіперспоживацтво як основну концепцію життєдіяльності суспільства: найперше, на нашу думку, це проявляється у аморфності і невиразності суспільства, лише окремі представники якого є людьми-монолітами; по-друге, саме суспільство стало своєрідним деструктивним елементом у функціонуванні держави завдяки злагодженому механізму провокації: проблеми тут стоять не расистського чи ксенофобського походження (хоча і такі мають місце), а до болю, за перепрошенням, «заїжджені» розмови про єдність державну, мовне питання, а також визначення вектора зовнішньої діяльності України, дискусії про національних та радянських героїв, проте жодного слова про те, хто що робить для своєї держави сьогодні, яким бачить її майбутнє.

При суперництві в конкурентному середовищі інтернет-технології стали використовуватися для підвищення ефективності своїх заходів і зниження ефективності заходів протиборчої сторони. В результаті, застосування соціальних мереж може зробити істотний вплив на зміст рішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів, міждержавних протиріч, різного роду криз. Одним з основних чинників успішності дій сил і засобів протиборчих сторін є домінування в інформаційному просторі. За сучасними концептуальним поглядам провідних держав світу і, згідно керівних документів їх державних структур, боротьба в інформаційній сфері спрямована на завоювання інформаційної переваги. Інформаційна перевага полягає в досягненні переваги в психологічної та інформаційно-технічній сферах. Як правило, для держави, що володіє концепцією ведення інформаційних війн, сучасними інформаційними технологіями і розвиненою інформаційною інфраструктурою, інформаційну перевагу забезпечено початковими умовами. Рішення задач російських державних силових структур в інформаційній сфері може здійснюватися, в тому числі, в умовах невигідного співвідношення сил і коштів у порівнянні з політичними суперниками.

При веденні інформаційного протиборства з провідними державами світу чи за їх підтримки розвиваються конфліктів у політично нестабільних регіонах існує об'єктивна проблема щодо завоювання інформаційної переваги, так як в рамках традиційних поглядів завоювання інформаційної переваги зводитиметься до суперництва інформаційних ресурсів та якості їх використання протиборчими сторонами. У цих умовах доцільно застосовувати асиметричні дії, які включають в себе різні механізми впливу на осіб, що приймають рішення. Розглянемо ряд таких механізмів на прикладі рефлексивного управління протиборчою стороною через соціальні мережі. Ніхто вже не сумнівається, що роль соціальних мереж не обмежується віртуальним світом і виходить за його рамки. Їх потенціал має можливість впливати на світ реальний. Це зумовлено як можливістю відображення в соціальних мережах настроїв, відповідають дійсності, так і зараженням громадськості через мережі, шляхом поширення різних ідей.

Енергія самої ідеї, в даному випадку, визначається як зважена сума людей, які дотримуються близьких поглядів, де вага ідеї визначаються захопленістю людини цими поглядами і його здатністю їх відстоювати і просувати. Формування інформаційної обстановки в мережах загального користування відбувається шляхом природного відображення дійсності в ході безпосереднього спілкування між учасниками будь-яких подій і розповсюдженням ними інформації через соціальні мережі на різні аудиторії, так і формуванням інформаційних ситуацій через сплановані акції підготовленими фахівцями. Розкрутка інформаційних ситуацій до критичної ступеня, що дозволяє спровокувати громадськість на активні дії (до масових протестів) здійснюється шляхом впливу на циркулює в соціальних мережах інформацію, поширенням чуток, підготовкою підтверджують або спростовують відомостей, необхідних щоб достатньою мірою переконати громадськість у правдивості тих чи інших подій , сформувати необхідні настрої, погляди, переконання. Перенесення настроїв в реальний світ відбувається в результаті інформаційного впливу на мотиваційну основу особистостей, із спочатку сформованими поглядами, близькими для реалізації тих чи інших намірів, які очікує від них впливає сторона. А також у результаті інформаційного впливу на групи населення і конкретних осіб, з нестійкими поглядами, трансформація яких дозволяє поставити людей в необхідні рамки соціальної поведінки. Якщо уявити, що будь-яких дій противника передує результат прийнятого рішення, то важливу роль у визначенні такого рішення грає процес його формування. Рішення - це вибір альтернативи.

Оскільки рішення відноситься до категорії вибору, а вибір це певна дія, то для гарантованості правильного вибору необхідна певна структурна сукупність рефлексивних процесів. Щоб нав'язати вибір необхідно робити оцінку альтернатив, інтелектуальних або ціннісних критеріїв, як якісних, так і кількісних, які для отримання результату повинні будується на базі світогляду і світовідношення об'єкта інформаційного впливу. Визначення (формування у об'єкта впливу) світогляду і світовідношення, онтологічної та ідеологічної складової структури рефлексії, є найскладнішими в реалізаційному плані процесами рефлексії, що забезпечують якість управлінського рішення. При дослідженні об'єкта впливу, виявляються закономірності в його реакції на ті чи інші процеси, явища, події. У більшості випадків при комунікаційному взаємодії через соціальні мережі зміст і характер подій представлений інформацією про них.

При впливі на цю інформацію, або формуючи нову, з'являється можливість впливати на об'єкт рефлексивного впливу. У результаті впливу (стимулювання) на людей інформацією можна добиватися при її сприйнятті конкретної реакції, а при грунтовної мотивації об'єкта очікуваних вчинків. Процес передачі підстав (стимулювання) для прийняття рішень через зміну обстановки, нав'язування логіки мислення, формування мети дій являє собою рефлексивне управління. Насильницьке обмеження об'єкта рефлексивного управління або його власне підпорядкування в ході реалізації способів впливу є підставою для панування над ним.

Таким чином, в умовах інформаційної переваги противника в результаті рефлексивного управління суперником можна досягти інформаційного панування над ним, яке буде полягає в підпорядкуванні своїм цілям його волі і поведінки. Маючи, поряд з іншими засобами інформаційного впливу на протиборчу сторону такий інструмент, як соціальні мережі, можна добиватися від людей заданої реакції в результаті примусу чи спонукання їх до якихось певних дій. Створюючи інформаційну обстановку і провокуючи громадськість на активні дії можна змушувати військово-політичне керівництво іноземних держав до заходів у. Перешкоджаючи ухваленню грамотних рішень з метою примусу до вчинення помилкових дій можна формувати враження у вищестоящого керівництва або громадськості про відсутність компетентності осіб, які несуть відповідальність за ці рішення. Це може спровокувати відсторонення або обмеження повноважень окремих керівників. Такими провокаціями можна домогтися сковування ініціативи керівництва різного рівня або формування громадської думки і настрої, що перешкоджає роботі органів державної влади. Вплив на осіб, котрі приймають рішення, можна здійснювати і через безліч агентів, що представляють авторитет і значення для конкретної особи, які об'єднані в мережу шляхом реалізації сукупності рефлексивних управляючих впливів.

Через соціальні мережі можна формувати підстави для забезпечення заходів, щодо реалізації агентами впливу змін у звичні стереотипи поведінки людей, що визначають діяльність якихось організацій, груп осіб, конкретних людей. Створені умови, таким чином, є обґрунтуванням легітимності дій для впровадженої агентури. У результаті, можна вплинути на якість прийнятого законопроекту, перешкодити або сприяти його розгляду, спонукати громадськість підтримати проект, а агентам впливу причинити його в життя. Таким чином, в якості механізмів інформаційного впливу на людей через соціальні мережі виступають підстави у вигляді різних ситуацій, ефектів, відомостей, що становлять шлях реалізації їх змісту та форми в стимул для людини. Дані підстави спонукають конкретних осіб або громадськість до прийняття вигідних нам рішень, а значить і дій. Тим самим підпорядковуючи стороні, що впливає, свідомість і поведінку керівництва протиборчої сторони, що створює умови панування над ним.

Проаналізувавши соціальні мережі вищезазначених видань, можна зробити висновок, що українська спільнота абсолютно не налаштована на співпрацю задля побудови держави. І можливо, комусь видасться не надто актуальною ця проблема, а проте створені ідеологеми «образу ворога» за допомогою мови ворожнечі мають провокативний характер. Актуальність суспільного, а також нормативного, врегулювання діяльності соціальних мереж як новітнього засобу комунікування допоможе ліквідувати негативний вплив на свідомість української молоді.

Таким чином можемо стверджувати, що соціальні мережі діють головним чином як деструктивний елемент у функціонуванні держави, більше того провокаціями заблоковано між суспільний діалог, що призвів до утворення мови ворожнечі. Представники Заходу і Сходу України у своїй історичній долі були розділені різними імперськими силами. Проте українська доля не єдина на світових теренах і можна навести безліч країн, де люди, хоч розмовляють різними мовами працюють задля розвитку держави, її утвердження у світовому співтоваристві. Ми ж працюємо на втоптування іміджу країни, починаючи від політичного істеблішменту і закінчуючи простим громадянином. Доливають олії у вогонь провокатори. Кому це вигідно? Третім силам. Бо це ще в народі визначили, де двоє чубляться…

У нашому дослідженні, можливо, ми аж надто глобально розглядали проблему новітніх медіа в контексті функціонування держави та суспільної життєдіяльності. З іншого боку проблема неврегульованості законодавчо цих новітніх медіа створює абсолютну можливість для поширення будь-якого зла. В контексті суспільства злом є все те, що його роз’єднує, у нашому випадку – свобода, на жаль, вже перетворюється на вседозволеність.