24. Києво-Могилянській колегіум як нова освітня модель. Становлення професійних науки, філософії та розвиток мистецтв у стінах Академії.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом,що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу вперіод радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін,народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені,богослови, книговидавці, гравери, художники.Це ЗахаріяКопистеньский,письменник, автор історичного твору "Полинодія"(1622),Памва Беринда- лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор "Лексиконуславеноросського"(1627), удоєний в Києві титула "архитипографа церквиРуської", Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор, Лаврентій Зизаній, автор підручників для шкіл, педагог, Кирило Дорофейович,Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та ін.Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архимандрита Єлисея Плетенецького.Діяльність вченого гуртка справляла помітний вплив на патріотичніпочуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам.До нихналежала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна.15 жовтня 1615р. вона вписала до Київських магістрацькихкниг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями"дарувала під фундування монастиря й школи для дітей "народу руського,православного...А щоб тая фундацій скуток свій брала,- писалаГулевичівна,-тозараз...в той двір...школу впровадила й впроваджаю".Такимчином 15 жовтня 1615р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла вісторію я Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії.

Визначну роль в справі покращення й уніфікації освіти зіграв Києво-Могилянський колегіум, який згодом отримав стату академії. Створений у 1632р. на засадах освіти європейського типу і маючи добре фінансування, він дуже швидко став авторитетним навчальним закладом. Приймали до

колегіума молодь всіх станів, щороку тут навчалося від 500 до 2000 студентів, вікових і національних обмежень не було. Тут навчалися серби, чорногорці, болгари, молдавани, росіяни, греки, далматинці та ін. Для бідних учнів існувала бурса. Курс навчання в Києво-Могилянській колегії тривав 12 років і поділявся на 8 класів. Тут вивчали філософію й богослов'я; мови– церковнослов'янську, українську літературну, класичну грецьку, латину, польську; оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали середньовічну літературу, історію, географію. З часом було введено курс російської, французької, німецької і староєврейської мов, чистої і мішаної математики (тригонометрія, фізика, астрономія, архітектура). В академії відбувалося становлення української літературної мови, складалася літературна і поетична школа. Тут формувалася філософська думка слов'янського світу в цілому.

Бібліотека цього навчального закладу у XVIII ст. налічувала 12 тисяч томів і безліч рукописної літератури та документів, що робило її визнач- ним науковим осередком.

Києво-Могилянська колегія могла б вже з самого початку свого заснування іменуватись академією, оскільки її програма збігалася з програмою університетів Європи. Однак тільки 1701 року вона одержала грамоту царського уряду Росії, яка формально підтвердила її давні привілеї включати до своїх навчальних програм курс богослов'я й мати самоврядування,як це було в усіх вищих навчальних закладах Європи.

З Києво-Могилянської академії вийшли філософи й державні діячі, поети й історики, композитори і медики, полководці і юристи – багато грунтовно освічених і талановитих людей. Серед них історик І. Гізель, поет, вчений і громадський діяч Ф. Прокопович, письменник і філософ Г. Сковорода, вчений М. Ломоносов. Її вихованці були викладачами Московської слов'яно-греко-латинської академії, Московського університету.

Випускники академії ставали організаторами книжкової справи в різних містах України, Росії, Білорусії, Болгарії, Сербії, працювали в багатьох семінаріях, кадетських корпусах і гімназіях.

Академія стала справжнім європейським центром науки. Вона підтримувала наукові зв'язки з освітніми центрами Європи – Краковом, Магдебургом, Константинополем, тощо. Студенти і викладачі Київської академії отримували можливість продовжувати навчання в Польщі, Франції, Італії, Англії, Німеччині.

Це був новий тип школи, який став зразком для створення відповідної вимогам часу моделі освіти. Академія заснувала свої колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові, Переяславі, Харкові й постійно їм допомагала. Ці колегіуми, в свою чергу, ставали місцевими просвітительськими осередками.

25. Розвиток барокової літератури та поезії. Шкільний, народно-містеріальний та вертепний театр. Українське бароко виникає на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків.Поетика літературного бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Типовими рисами бароко є також інакомовність і ускладненість. До того ж, від твору вимагалася багатоплановість щодо можливості різних його тлумачень. Бароко поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. Найбільшого розвитку сягнула барокова поезія. Вона відзначалася значною жанровою і змістовою розмаїтістю; вірші полемічні, панегіричні, епіграматичні, морально-дидактичні, релігійно-філософські, сатирично-гумористичні, громадсько-політичні, ліричні. Основним її осередком була Києво-Могилянська академія, де розроблялися поетичні жанри, культивувалися певні стильові елементи — ускладнені метафори й риторичні фігури, ефектні контрасти, емблематика, оксюморони тощо. Поезія розрізнялась елітарно-міфологічна, шляхетська (здебільшого польсько-українська), міщанська. Було створено велику кількість культових творів: псалмів, кантів, поезій на теми Священного Писання — а водночас і пародій на духовний вірш, і травестій. Суто філософська поезія — це медита-ційні вірші про людину, всесвіт, космос, богів, смерть, марність життя. Характерні риси поетичних творів: силабічний (рівноскладовий) вірш, широке використання античної міфології та символіки, вигадливі поетичні образи та віршові структури, наповнення християнськими мотивами.В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Чи не найбільш оригінальними творами українського бароко були так звані «віршові іграшки»: акростих, мізостих, кабалістичні вірші, фігурні вірші та ін. Розвивається й українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Могила),, так і світські («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Бароко в українській літературі XVII—XVIII ст. мало велике значення: воно взяло на себе важливі функції гуманізації духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні (як, до речі, і в Росії) доби Відродження не існувало. Письменники барокового напряму брали теми для своїх творів із сучасного їм життя. В основу цих творів лягали трагічні події, страждання людей від урядових утисків, беззаконня чиновників, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Особливостями композиції цих творів було те, що в них поєднувалося непоєднанне — добро і зло, прекрасне й потворне, високе й низьке. Серед визначних представників українського Бароко чільне місце займає постать Івана Вишенського — видатного письменника-полеміста, автора низки трактатів і послань. Творчість Івана Вишенського тісно пов'язана із церковним життям. У полеміці між католицькою і православною церквами він виступав як послідовний прихильник збереження давніх традицій українського православ'я. Крім Івана Вишенського, в історію літератури барокового напряму ввійшов полеміст Мелетій Смотрицький, а також представники проповідницької прози Іоанникій Галятович, Лазар Баранович, Дмитро Туптало та інші. Слід відзначити, що бароковий стиль був характерним для віршів Григорія Сковороди. Серед найвизначніших набутків бароко вирізняється виражена в літературній формі заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в будь-яких його проявах і гуманізм, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів. Українське Бароко мало значний вплив на подальший розвиток української літератури: урізноманітнення літературних жанрів, гуманізація духовної культури, розвиток драматургії. Набув розквіту український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. У XVIII ст. з'являються світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії (наприклад, «Володимир» Ф. Прокоповича). З комедійних жанрів драми в українському бароко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Найліпший сон»). Викладачі шкіл, починаючи з 30-х рр. XVI ст., на зразок римських стали писати власні латиномовні п’єси для школярів, які їх виконували з дидактичною метою за шкільними програмами. Як і автори середньовічних містерій, ці драматурги спиралися на релігійні сюжети, але опрацьовували їх інакше, вільно трактуючи теми і вдаючись навіть до вигадок. Однак якщо містерії були цілком вільними щодо форми, то шкільна драма зорієнтувалася на форму римської драми. Розквіт шкільної драми на Заході припадає на другу половину XVI — першу половину XVIII ст. Особливо активним цей процес був у школах, заснованих у країнах Західної та Центральної Європи новоутвореним 1534 р. для боротьби проти реформації єзуїтським орденом. Єзуїти зуміли перетворити шкільну драму на дійовий засіб пропаганди власних ідей, надавши виставам блиску і привабливості. Український шкільний театр можна вважати зародком професійного театру. Однак у своїй основі український театр не набув строгості та героїки класицизму, а залишався ефектним бароковим видовищем, пишним у словесному і сценічному оформленні.Шкільний театр — виховний і пропагандистський. У більшості його вистав пропагується головна учительна книга — Біблія, тим більше — у містеріях, міраклях і мораліте. Слід зважити на те, що епоха бароко в Європі, на думку більшості дослідників, є, з одного боку, добою інтенсивної християнізації культури, а з другого — такою ж інтенсивною спробою надати їй світськості. Бароко — відкритий тип культури, тобто має великий ступінь свободи, розкутості щодо форми і змісту. Це стосується і ставлення до священних текстів: допускається приховане цитування, натяки, символи тощо або неточне відтворення, себто не цілковитий повтор.

Зберегли український театр, розвинули його в напрямі світської сатиричної комедії вертепні вистави, що з´явилися в Україні в першій половині XVII ст. і поєднали в собі релігійну драму, світську гру та елементи усної народно-поетичної творчості. Найцікавішими у вертепній драмі були сцени з народного життя зі співами й танцями. У вертепних виставах переважали мотиви соціального характеру та відбилося народне світорозуміння. Цей мініатюрний театр був як маленький храм, що давав уявлення про світобудову. Поверхи вертепної скрині були своєрідною "моделлю світу" — земля, видимий світ і небесна обитель, де, водночас з'єднуючи "земне" і "небесне", відбувалася дія. Ляльки не пересувались по сцені, а наче ілюстрували дію, не існували, а демонстрували чиєсь життя. Події вертепної драми відділялися одна від одної спі вами — найчастіше виконувались молитви, канти, псалми.Є відомості, що у XVII—XVIII ст. на Запорізькій Січі вертеп також був популярним, так само, як різні обрядово-карнавальні дійства.З 50-х років XVIII ст. на Україні з'являються театральні колективи професійного характеру.