Класифікація чинників конкурентоспроможності галузі

Класифікаційна ознака	Чинник конкурентоспроможності
За керованістю	- керовані; - некеровані
Стосовно середовища функціонування	- внутрішні; - зовнішні
За можливістю копіювання / перенесення	- нижчого порядку (легко скопіювати); - вищого порядку (патентовані технології, унікальність)
За джерелом виникнення	- факторні; - чинники внутрішнього попиту; - суміжні
За характером впливу	- стимулюючі; - дестимулюючі
За ознакою пріоритету	- пріоритетні для інвесторів; - пріоритетні для підприєств; - пріоритетні для держави; - пріоритетні для наддержавного утворення
За способом впливу	- на рівні підприємства; - на рівні кластера; - на рівні органу управління галуззю
За способом вимірювання	- вимірювані об'єктивно; - вимірювані суб'єктивно

Джерело: складено автором на основі джерела [9]

Таким чином, аналіз пропонованих вченими різноманітних факторів конкурентоспроможності галузі дозволив зробити низку висновків.

Слід розглядати окремо чинники конкурентоспроможності галузі для інвесторів, державних органів та споживачів. Незважаючи на те, що чинники залишаться ті ж самі, проте вагомість їх буде в силу суб’єктивних чинників різною, оскільки цілі та потреби осіб, що здійснюють оцінку, різні. Таким чином, конкурентоспроможність виступає відносною характеристикою, де в знаменнику будуть потреби цільових груп – інвесторів, держави, споживачів тощо).

Чинники конкурентоспроможності галузі різні в розрізі груп галузей.

При аналізі чинників слід керуватись метою оцінки конкурентоспроможності галузі, наприклад, із міжнародними чи всередині країни.

Диференціація чинників конкурентоспроможності більш доцільна за видами економічної діяльності, оскільки галузь є сукупністю підприємств, яким притаманний значний рівень диверсифікованості.

Проблема дослідження сутності та виявлення напрямів підвищення конкурентоспроможності галузі методологічно пов’язана із оцінюванням її рівня. Вивчаючи публікації, присвячені оцінюванню конкурентоспроможності галузі, можна зробити висновок про відсутність єдиного підходу до вирішення цього питання.

1.2. Вплив глобалізації на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості

Конкурентоспроможність є ключовою категорією в сучасній економіці, умовою здійснення інтеграції країни у світове господарство, що активно включається у процес глобалізації. Зі зміною економічних умов і розвитком багатоукладної економіки ринкового типу перед підприємствами виникають нові вимоги, характерні для ринкових умов господарювання. Основним із них є забезпечення конкурентоспроможності виробленого продукту, підприємства та галузі в цілому. [12]

Глобалізація має певні аспекти, кожен з яких важливий для формування конкурентних переваг, а саме: [12]

1. економічний – лібералізація (дерегулювання) ринків товарів і капіталів з боку урядів національних держав, концентрація, централізація міжнародного капіталу у великих транснаціональних компаніях і фінансових групах;

2. політико-правовий – розмивання державних кордонів, послаблення протистояння політичних блоків, деідеологізація міжнародних контактів, прийняття міжнародних правових актів і угод, що послаблюють роль і вплив держав на внутрішньо-і зовнішньоекономічні процеси;

3. науково-технічний – феномен техноглобалізму, злиття нововведень і нових технологій в єдиний комплекс технічних знань, виникнення технологічних макросистем у галузі зв'язку, транспорту, виробництва як результат революції у сфері телекомунікацій і створення Інтернету;

4. соціокультурний – ослаблення ролі національних традицій, звичаїв, духовно-етична конвергенція, що виражається у зближенні соціокультурних стереотипів, шкали життєвих цінностей, політичних і соціальних уявлень людей, зростання ролі індивіда і зниження ролі соціуму;

5. етнодемографічний – стрімке зростання населення планети і його етнічна дифузія, посилення міграційних процесів, старіння населення у промислово розвинених країнах;

6. екологічний – глобальне загострення екологічних проблем, що мають принципове значення для життєзабезпечення населення планети.

Щоб зрозуміти суть процесу глобалізації та її впливу на рівень галузевої конкурентоспроможності, слід виділити три великі блоки факторів, які його формують: організаційно-технологічній, валютно-фінансовий і соціокультурний.

Організаційно-технологічний блок насамперед характеризує економічну інтеграцію, засновану на нових можливостях, які принесла світу науково-технічна революція та організаційна активність компаній і урядів країн, зацікавлених у розвитку в потрібному для них напрямі. Цей процес можна визначити як підвищення комерційної та виробничої операційної мобільності фірм, що працюють у різних державах.

Другий блок чинників – валютно-фінансовий. Слід зазначити гіпертрофований характер розростання валютно-фінансової сфери порівняно з реальною економікою в цілому, а у зовнішньоекономічному середовищі – із зовнішньою торгівлею зокрема. Обсяги операцій міжнародних ринків капіталів сьогодні в багато разів перевищують світовий зовнішньоторговельний оборот. До того ж капітали надзвичайно рухливі і здатні в короткі терміни переміщатися по різних ринках і країнах світу, причому це часто не залежать від стану економік тих чи інших держав, а обумовлене інтересами власників або осіб, які управляють ними. [45, с. 44]

Нарешті, третій – це блок соціокультурних чинників. Зі зростанням інтернаціоналізації господарського життя відбувається поширення зразків господарської поведінки, заснованих на соціокультурній базі промислово розвинених країн євроамериканського типу. Глобалізація, організована таким чином, наносить стратегічний удар не тільки по основах національних економічних систем, які формують базові умови конкурентних переваг у всіх країнах світу, але і світовій економіці в цілому. [45, с. 45]

Нав'язуючи країнам свій економічний та соціокультурний стереотип поведінки, глобалісти практично знищують основу формування нових, більш ефективних комбінацій вирішення конкурентних завдань у світовій економіці.

Однак глобалізація і розвиток конкуренції створюють не тільки економічні проблеми, а й можливості для товаровиробників: постійні інновації, безпрецедентні темпи розвитку найбільш конкурентних сьогодні галузей економіки, Порівняльні оцінки конкурентоспроможності з виявленням сильних сторін успішних конкурентів дають змогу виявити слабкості національних суб'єктів світового господарства та уточнити орієнтири економічного розвитку.

Оскільки харчова промисловість посідає одне з провідних місць в економіці України, то розглянемо дані процеси саме в цій галузі. До переваг глобалізаційного процесу в контексті підвищення рівня конкурентоспроможності харчової промисловості відносяться: [51, с. 74]

- загострення міжнародної конкуренції, що разом із розширенням ринку призводить до поглиблення спеціалізації та міжнародного поділу праці, яке, у свою чергу, стимулює зростання виробництва не тільки на національному, а й світовому рівні;

- економія на масштабах виробництва, що потенційно може обумовити скорочення витрат і зниження цін, а отже, стійке економічне зростання;

- торгівля на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони – окремі особи, фірми та інші організації, країни, торговельні союзи і навіть цілі континенти;

- підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і розповсюдження передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

Загалом переваги глобалізації дають змогу покращити своє становище всім партнерам, які отримують можливість, збільшивши виробництво, підвищити рівень заробітної плати та життєві стандарти.

Глобалізація поглиблює, розширює і прискорює всесвітні взаємозв'язки і взаємозалежності в усіх сферах сьогоднішньої суспільного життя. Отже, у світовому масштабі вона має як позитивні, так і негативні наслідки, але це об'єктивний процес, до якого треба пристосовуватися всім суб'єктам міжнародного життя.

Для розуміння природи суб'єктної конкурентоспроможності основною одиницею необхідно розглядати промислову галузь як группу конкурентів (фірм), що виробляють аналогічні товари або послуги та безпосередньо змагаються між собою.

Механізм функціонування харчової промисловості реалізується під впливом певної системи соціально-економічних, організаційно-економічних, організаційно-правових, організаційно-технічних та організаційно-технологічних умов, яка значною мірою формується залежно від галузевих і регіональних особливостей. Точніше, соціально-економічні та організаційно-економічні умови більшою мірою створюють загальний фон діяльності підприємств промислового комплексу, а організаційно-правові, організаційно-технічні та організаційно-технологічні – певною мірою визначають специфічну частину системи галузевого розвитку. Під конкурентоспроможністю харчової промисловості слід розуміти ефективність її роботи, яка оцінюється, крім традиційних критеріїв, за показниками, що характеризують ступінь виживання і динамічності галузі при різних варіантах розвитку економіки цієї країни і всього світу загалом. [7, с. 5]

Слід зазначити, що в умовах глобалізації конкурентний ринок характеризується значною кількістю факторів, які впливають на ступінь і структуру конкуренції в конкретній галузі. Для ефективної взаємодії і повного обліку всіх елементів необхідно якнайповніше уявляти собі рівні та складові галузевої конкуренції [Дод.А]. [51, с. 79]

Аналіз рівня конкурентоспроможності харчової промисловості починається з виявлення її основних економічних особливостей.

Узагальнюючи дослідження російських учених [40, 48] та власні напрацювання, слід зазначити, що в цьому випадку використовується стандартний набір факторів:

- розмір ринку;

- рівень конкуренції (локальний, регіональний, національний чи глобальний);

- темп зростання ринку і стадія життєвого циклу, на якій перебуває галузь;

- чисельність конкурентів і їхньої відносний розмір;

- кількість покупців і їхній відносний розмір, поширеність інтеграції;

- легкість входу на ринок і виходу з нього (вхідний і вихідний бар'єри);

- темп технологічних змін;

- рівень диференційованості або ідентичності продуктів (послуг) конкуруючих фірм;

- ступінь економії масштабу у виробництві, перевезенні або масовому збуті;

- значення показника використання потужності для досягнення низьких витрат виробництва;

- можливість побудови для галузі кривої досвіду;

- потреби капіталу;

- рівень рентабельність галузі порівняно з номінальною;

- позиціонування на світовому ринку, тобто ступінь експортної орієнтованості виробництва (частка експорту у випуску та її динаміка);

- позиціонування на внутрішньому ринку порівняно з іноземними конкурентами (частка імпорту готової продукції на ринку, її динаміка);

- досягнутий технологічний рівень галузі, що виражається в обсязі накопичених інвестицій і якісних характеристиках потужностей, а також прогрес у цій галузі (інтенсивність інвестиційної активності);

- рівень концентрації на ринках (наявність великих ефективних вітчизняних компаній), достатній для конкуренції зі світовими компаніями-лідерами у відповідних галузях;

- забезпеченість сировинною базою, розвиненість коопераційних зв'язків (у т.ч. конкурентоспроможність кластерів);

- історична прихильність споживачів до виробників;

- масштаби тіньового сектору і рівень правозастосування.

Наведені економічні особливості формують уявлення про характер макросередовища харчової промисловості, але при цьому не порушують питання природи змін, які відбуваються в галузі. Кожна з них може бути описана за допомогою тенденцій і закономірностей, які через певний час майже миттєво можуть обумовлювати такі значні зміни макросередовища, що стає потрібним внесення відповідних коректив у стратегію фірми.

Економічні умови галузі змінюються під дією особливих сил, які сприяють або стримують розвиток того чи іншого чинника. Найвпливовіші з них носять назву рушійних, тому що вони визначають природу змін, які відбуваються в макросередовищі галузі. Концепція рушійних сил галузі виходить з того, що існують фактори зовнішнього середовища, вплив яких визначає напрям та інтенсивність галузевих змін. Основні рушійні сили називають домінантними і їхня кількість не повинна перевищувати чотирьох. Їхній аналіз відбувається у два етапи: перший – ідентифікація рушійних сил, другий – дослідження їхнього впливу на зміни галузевих економічних показників. В результаті досліджень та аналізу було узагальнено та схематично представлено існуючі рушійні сили харчової промисловості [Дод.Б]. [44, с. 155]

Аналіз рушійних сил має практичне значення для розроблення механізмів підвищення рівня конкурентоспроможності галузі. По-перше, вони виявляють, які зовнішні чинники найбільше впливатимуть на діяльність харчових підприємств протягом кількох наступних років. По-друге, на їхній основі можна оцінити характер і наслідки дії кожної рушійної сили на діяльність підприємств галузі, іншими словами, визначити напрям і спосіб впливу на галузь. По-третє, виявляється можливість вибору стратегії, що враховуватиме характер дії рушійних сил на певну сферу.

Існує ще одна важлива проблема, яку необхідно враховувати, розглядаючи вплив глобалізаційних процесів на рівень конкурентоспроможності харчової промисловості. Країни, що розвиваються, інтегруючись у світову агропродовольчу систему, отримують можливість розширити свої ринки завдяки зниженню тарифів і субсидій та підвищити попит на найрізноманітніші харчові продукти.

При цьому вони стикаються з численними перешкодами у вигляді санітарних норм і норм безпеки, які встановлюють країни-імпортери з метою нетарифного захисту своїх ринків, що ускладнює нарощування потенціалу для того, щоб мати можливість в нових умовах повною мірою користуватися правами і виконувати свої зобов’язання. Відповідно, для інтеграції національної харчової промисловості у світову економічну систему необхідно створювати додаткові критерії підвищення привабливості галузі та рівня її конкурентоспроможності [9, с. 39].

Таким чином, найбільш вагомими оцінками перспектив розвитку харчової промисловості є: потенціал зростання галузі; сприятливий чи несприятливий характер переважаючих рушійних сил для всієї галузі та окремих стратегічних груп; можливість входу або виходу великих фірм та наслідки, які випливають з цього; стабільність попиту на продукцію галузі і фактори, що зумовлюють його коливання в коротко- і довгостроковій перспективі; тенденції зміни сил конкуренції; серйозність і складність проблем, з якими стикається галузь; ступінь невизначеності майбутнього галузі і пов'язана з цим оцінка ризику інвестицій; прогнозний рівень середньої рентабельності в галузі порівняно з аналогічним показником по народному господарству.

1.3. Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності харчової промисловості

Фронтальне вживання, певна подібність і паралелізм категоріального апарату і теоретико-методологічних підходів щодо понять «абсолютна перевага», «порівняльна перевага», «конкурентна перевага», «стійка конкурентна перевага», «конкурентоспроможність», «конкурентоздатність», «конкуренція», «конкурентна позиція» і «конкурентний статус» зумовлює необхідність розглянути зазначені дефініції із метою уникнення дублювання понять. У результаті дослідження виявлено, що у ретроспективному аспекті теорія конкурентних переваг прийшла на зміну теорії порівняльних переваг. Порівняльні переваги, що лежать в основі конкурентоспроможності країни чи організації, визначаються наявністю та використанням чотирьох основних факторів, таких, як якість, ціна, сервіс, маркетингове оточення. Базуються порівняльні переваги на нижчих витратах одного виробника, порівняно з іншим і, як наслідок, отримання більшої економічної вигоди. Найбільший прояв порівняльні переваги знаходять у міжнародній торгівлі між країнами. Класичним є визначення закону порівняльної переваги, за якого країна має спеціалізуватися у виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробляти за відносно нижчих витрат, та імпортувати ті товари, за якими має відносно вищі затрати. Тому, саме порівняльна перевага, а не абсолютна перевага повинна диктувати торговельні відносини [17, с. 31]. Відмінність між абсолютною і порівняльною перевагами полягає у тому, що під першою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар ефективніше, тобто з меншими витратами, у порівнянні з будь-якою іншою країною, а під другою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар із дещо нижчими альтернативними витратами, у порівнянні з іншими країнами.

В умовах ринку важлива наявність конкурентних переваг, під якими розуміється концентрована форма прояву прерогатив в економіко-політичній, організаційно-фінансовій, техніко-технологічній та соціально-екологічній сферах діяльності суб’єкта господарювання, галузі, національної економіки, які є вимірними економічними показниками. В нинішніх реаліях, які супроводжуються глобалізацією, інтеграцією і структурною трансформацією економік, бізнесів, міжнародних ринків і національних господарств, поглибленням і вдосконаленням конкуренції, розвитком технологічних і товарних інновацій на пертурбацію порівняльним перевагам приходить сучасна парадигма конкурентних переваг. Переваги стали динамічними і перестали бути статичними. Теоретичні положення концепцій формування конкурентних переваг зводяться, в основному, до трьох основних видів: ринкової, ресурсної та інституціональної.

Вплив зовнішнього конкурентного середовища стає визначальним для суб’єктів господарювання. Глобальна взаємозалежність і комплементарність всіх секторів національних економік, в т. ч. аграрного, котра охопила та видозмінює політичні, економічні, соціальні і екологічні умови розвитку має безпосередній вплив і на Україну. На думку О. Шнипко, глобалізація продовольчих ринків, яка є специфічною ознакою сучасного і особливо майбутнього розвитку України, ідеально може стати вагомим інструментом, що реалізує чинники національних конкурентних переваг [48, с. 66].

Методологія досліджень конкурентоспроможності, конкурентних позицій країн-виробників, міжнародної спеціалізації торгівлі включає сукупність загальних і спеціальних методів встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об'єктів та їх взаємозв’язків.

У межах даного дослідження представляють інтерес методи, які ґрунтуються на теоріях міжнародної торгівлі – неокласичної і модерної теорії міжнародної торгівлі. Неокласична теорія пояснює регіональну спеціалізацію порівняльними перевагами, які має конкретний регіон або країна [48, с. 67]. Відповідно до теорії порівняльних витрат Д. Рікардо, зазначені переваги створюються у країні в результаті розбіжностей у рівні продуктивності праці або, за теорією співвідношення факторів виробництва (модель Хекшера-Оліна), створюються внаслідок відмінностей у забезпеченості факторами виробництва і природними ресурсами. Неокласична теорія ґрунтується на сталих обсягах виробництва, торгівлі однорідною продукцію та передбачає існування вільної конкуренції.

Високий рівень внутрішньогалузевої торгівлі (intra-industry trade) та торгівлі між відносно схожими країнами призвели до розвитку так званої модерної теорії міжнародної торгівлі. Внутрішньогалузева торгівля властива країнам і галузям, яким характерні зростаючі масштаби виробництва, монополістична конкуренція, диференціація продукту і відносно рівні забезпеченості факторами виробництва [15, с. 56].

Конкуренція на світовому агропродовольчому ринку посилює увагу до проблеми оцінювання міжнародної конкурентоспроможності харчових галузей окремих країн, особливо проблема актуалізується в контексті глобалізації економіки. Для визначення конкурентоспроможності використовують показники міжгалузевої торгівлі – (intra-industry trade) ex-post та показники внутрішньогалузевої торгівлі – ex-ante. Стосовно першої групи показників, то міжнародна спеціалізація, динаміка зовнішньоторговельного обороту аграрною і продовольчою продукцією окремих країну дає можливість провести порівняння одного іменного сектора з іншим із різних країн-виробників. Оскільки конкурентоспроможність є відносною категорією, то показники, що базуються на абсолютних величинах таких, як частка ринку, обсяг експорту та ін., надають недостатньо інформації про конкурентну позицію галузі або товару в національній економіці. Більш інформативними є показники, що ґрунтуються на порівнянні іменних секторів національних економік. Серед показників, які найчастіше використовуються зарубіжними вченими, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA (Relative Comparative Advantage Index), індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA (Relative Export Advantage Index), індекс відносної залежності від імпорту RMP (Relative Import Penetration Index), індекс відносних торговельних переваг RTA (Relative Trade Advantage Index) та RSCA. З цією метою використовуються емпіричні методи оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA та RMP, що базуються на класичному індексі В. Balassa, а також індексі RSCA, що є симетричною трансформацією RCA [47, с. 5].

Наявні показники міжнародної конкурентоспроможності продовольчого виробництва, залежно від методології їх розрахунку, можна об’єднати у дві групи. До першої належать показники, що дозволяють визначити конкурентоспроможність продовольства і сільськогосподарської сировини певної країни або її сектора в цілому на світовому ринку в минулому і ґрунтуються на використанні статистичних даних щодо вартості зовнішньої торгівлі за окремими видами продукції. До другої групи належать показники, що ґрунтуються на зіставленні витрат виробництва окремих видів продукції.

Індекс відносних порівняльних переваг RCA та індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA, по суті, описують один процес, та їх можна визначити за формулою 1.1 [22, с. 75]:

RCA = RXA = , (1.1)

за умови, що n≠ i, k≠j, дане обмеження відрізняє цей індекс від RCA; де Х – експорт, i – країна, j – товар, n – сукупність країн, k – сукупність товарів. Значення індексу знаходиться в межах [0;+∞].

Галузь, в експорті продукції якої спеціалізується країна, характеризується значенням більшим 1, а значення між 0 та 1 свідчать про відсутність переваг. Відмінність індексу RXA зводиться до того, що він відрізняється від в знаменнику.

Значення індексу RCA пропонується ділити на чотири групи: A, B, C та D. Група «А» (0<RCA≤1) означає, що в зовнішньоекономічній торгівлі даними товарами країна не має порівняльних переваг. Інші три групи характеризують товари і товарні групи, які мають порівняльні переваги. Так, в групі «В» (1<RCA ≤2) товари мають слабовиражені порівняльні переваги, в групі «C» (2<RCA≤ 4) – середньовиражені порівняльні переваги, а в групі «D» (4<RCA≤∞) – значні порівняльні переваги [25, с. 176].

Індекс фактичних порівняльних переваг певної країни за конкретною товарною групою визначається за формулою 1.2. [22, с. 75]

RCA_ij = , (1.2)

де Х – експорт; М – імпорт; i – продукт; j – країна; k – вся продукція; w – світ; Т = (Х+М)/2.

Позитивне значення індексу RCA_ij демонструє наявність порівняльних переваг, негативне – їх відсутність. При цьому чим більше значення даного індексу, тим більшими є порівняльні переваги.

Близьким до індексу RCA є індекс відносних торговельних переваг RTA, що розраховується за формулою (1.3): [22, с. 76]

RTA_ij = RXA_ij – RMP_ij (1.3)

де RXA_ij – індекс відносної експортної конкурентоспроможності i-того товару у j-тій країні;

RMP_ij – індекс відносної залежності від імпорту i-того товару у j-тій країні.

Позитивне значення даного показника вказує на відносні переваги у зовнішній торгівлі, негативне – на відносні невигоди.

Як видно з формули (1.3), для розрахунку індексу RTA необхідні ще два показники: індекс відносної експортної конкурентоспроможності (Relative Export Advantage Index, RXA) та індекс відносної залежності від імпорту (Relative Import Penetration Index, RMР).

Індекс відносної експортної конкурентоспроможності визначається за формулою (1.4): [22, с. 77]

(1.4)

де X – експорт; i та k –товари; j та l – країни.

Індекс RXA визначається як відношення частки країни у світовому екс­порті певного товару до частки даної країни у світовому експорті усіх інших товарів. Специфічною рисою даного вимірника є те, що світовий експорт това­ру завжди визначається як сума експорту усіх країн, крім тієї, що досліджуєть­ся. Аналогічно із суми світового експорту виключається значення експорту того товару, що є предметом дослідження. Це дозволяє уникнути подвійного рахунку, коли експорт країни (товару) є і чисельником, і складовою знамен­ника. Цей аспект особливо доречний, якщо країна має суттєву частку у світовій торгівлі, і/чи досліджуваний товар становить значну частину світового експорту. [42, с. 330]

Значення індексу RXA інтерпретується наступним чином. Якщо він більший за 1, країна має порівняльні переваги стосовно експорту товару, що розглядається, якщо ж RXA<1, то це вказує на конкурентні невигоди.

Індекс відносної залежності від імпорту (Relative Import Penetration Index, RMР) дуже подібний до RXA, з тією лише різницею, що тут до уваги береться імпорт, який позначається як М (формула 1.5): [22, с. 78]

(1.5)

Якщо значення індексу RMР більше 1, то залежність від імпорту висока (має місце конкурентна невигода), якщо ж менше 1 – низька (тобто існує конкурентна перевага).

Перевагою індексів фактичних порівняльних переваг RCA та відносних торговельних переваг RTA є відносна простота їх розрахунку та доступність необхідних для обчислення даних, однак за їх допомогою можна визначити лише минулу конкуренто­спроможність вітчизняного товару (галузі) на світовому ринку.

Проте, за практичного використання всіх трьох індексів виникають численні проблеми. Мінімальні значення індексів RXA і RMP обмежено нулем, тоді як максимальні – не обмежено взагалі. Індекс RTA може бути як додатним, так і від’ємним, відображаючи наявність або відсутність конкурентних переваг, при цьому його мінімальне та максимальне значення також не обмежено. Водночас, якби ці індекси мали граничні значення, то це полегшило б їх інтерпретацію, оскільки в такому випадку можна було б точніше встановити міру наявності або відсутності конкурентних переваг. [29, с. 149]

Проблема інтерпретації значень індексів виникає внаслідок того, що індекси асиметричні. Тому при середньому арифметичному значенні індексів, яке перевищує його медіану, розподіл функції щільності вірогідності зміщено управо. Це означає, що зміни в секціях з великими значеннями RCA будуть перебільшені при аналізі динаміки порівняльних переваг. Для вирішення цієї проблеми пропонують використовувати симетричний індекс виявлення порівняльних переваг RSCA, який визначається так (1.6): [22, с. 79]

RSCA = (RCA-1)(RCA+1), (1.6)

Від’ємні значення свідчать про відсутність переваг, додатні ж представляють продукцію, в зовнішній торгівлі якою спеціалізується певна країна. Динаміка порівняльних переваг визначається за допомогою аналізу стабільності індексу RSCA за матрицею перехідних ймовірностей Маркова.

Визначаючи конкурентоспроможність внутрішньогалузевої торгівлі, найбільш широко використовуваним є індекс GL (Grubel-Lloyd) (1.7) [22, с. 80]:

GL = , (1.7)

де визначення як у формулі (1.2).

Зазначений індекс характеризує інтенсивність експортної та імпортної торгівлі одного продукту або товарної групи. Значення індексу коливаються від 0 до 1. Якщо індекс GL дорівнює 0, то це означає існування тільки міжгалузевої торгівлі, у випадку, коли індекс рівний 1, – це свідчить тільки про внутрішньогалузеву торгівлю зазначеною продукцією/товарною. Значення, близькі до 1, свідчать підвищену інтенсивність внутрішньогалузевої торгівлі.

Варто зазначити, що Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) рекомендує використання індексу RSCA для оцінки спеціалізації міжнародної торгівлі та індексу GL для внутрішньогалузевої торгівлі [12].

Для визначення конкурентних позицій суб’єктів господарювання на ринку в умовах конкурентного середовища найчастіше використовують інструментарій, розроблений світовою економічною теорією і практикою. Найбільш застосовуваними є моделі Бостонської консалтингової групи (Boston Consulting Group,) МакКінсі/Дженерал Электрик (General Electric/McKinsey), ADL (Artur de Little) та ін. У даному дослідженні як базова використана матриця аналізу бізнесів МакКінсі/Дженерал Электрик «Привабливість галузі – конкурентна позиція» і зроблена спроба застосувати її для досліджуваної галузі на глобальному рівні. Стратегічною одиницею агробізнесу (СОАБ) виступає галузь бджільництва. Позиціонування СОАБ здійснюється у системі координат, де однією з осей є довгострокова привабливість галузі бджільництва у глобальному вимірі (вертикальна вісь), в якій функціонують суб’єкти агробізнесу, а іншою віссю є конкурентна позиція національних товаровиробників галузі (горизонтальна вісь). Визначений оптимальний набір параметрів на основі доктрин Харрісона і Томпсона для встановлення ступеня привабливості галузі, кожний із яких має відносну вагу значимості. Більше значення мають вагоміші фактори, їх сума має дорівнювати одиниці. Кожному із параметрів дається оцінка ступеня його привабливості для суб’єктів агробізнесу в оцінюваній галузі. Оцінювання здійснюється за п'ятибальною шкалою ( 5 – найбільш привабливий, 1 – найменш привабливий параметр) на основі характеристик галузі які найбільшою мірою впливають на можливість досягнення найвищих показників результативності діяльності і стратегічних цілей суб’єктами господарювання. У результаті розрахунків отримуємо інтегральну оцінку привабливості галузі, максимально можлива 5, а мінімально – 1. [44, с. 121]

Отже, зробимо висновок до першого розділу. Конкурентоспроможність – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність: факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура; умови внутрішнього попиту: структура попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, тенденції обсягу попиту; суміжні та обслуговуючі галузі: наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які конкурентоспроможні в міжнародному масштабі; стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Глобалізація має значний вплив на конкурентоспроможність харчової промисловості, оскільки країни, що розвиваються, інтегруючись у світову агропродовольчу систему, отримують можливість розширити свої ринки завдяки зниженню тарифів і субсидій та підвищити попит на найрізноманітніші харчові продукти.

Основним методом визначення конкурентоспроможності на міжнародному ринку є індексний метод. Серед показників, які найчастіше використовуються, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA, індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA, індекс відносної залежності від імпорту RMP, індекс відносних торговельних переваг RTA та RSCA. З цією метою використовуються емпіричні методи оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA та RMP, що базуються на класичному індексі В. Balassa, а також індексі RSCA, що є симетричною трансформацією RCA.

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1. Загальна характеристика харчової промисловості України

Харчова промисловість є однією із провідних системоутворюючих галузей вітчизняної економіки. Вона безпосередньо задіяна в забезпеченні продовольчої безпеки нашої держави, формуванні її експортного потенціалу й здатна позитивно впливати на динаміку економічного зростання України.

Харчова промисловість ‒ галузь переробної промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів в готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а також тютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції. У системі агропромислового комплексу харчова промисловість тісно пов'язана з сільським господарством як постачальником сировини і з торгівлею. Частина галузей харчової промисловості тяжіє до сировинних районів, інша частина ‒ до районів споживання. [10, с. 45]

Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва: борошномельно-круп'яну, цукрову, спиртову, пивоварну, хлібопекарську, кондитерську, молочну, рибну, крохмально-мелясну, лікеро-горілчану, макаронну, м'ясну, олійно-жирову, виноробну, консервну, соляну, овочеву тощо. Крім харчосмакової продукції, харчова промисловість випускає добрива, комбікорми, тютюнові, косметичні вироби, мило тощо. Загальну структуру харчової промисловості зобразимо схематично (див.рис. 1.1).

Географія і фактори розміщені харчової промисловості: [41, с. 4]

– цукрова промисловість характеризується насамперед сировинним фактором розміщення, тому підприємства цієї галузі зосереджені переважно в Лісостепу (Черкаська, Вінницька, Полтавська, Тернопільська області);

– борошномельно-круп’яна галузь розміщує свої підприємства за сировинним принципом, підприємства зосереджені в Лісостепу і Степу;

Харчова промисловість України

консервна

кондитерська

макаронна

соляна

олійно-жирова

цукрова

м'ясна

пивоварна

молочна

виноробна

Рис. 2.1. Основні підгалузі харчової промисловості

Джерело: (складено автором на основі джерела[34])

– хлібопекарська і макаронна галузь орієнтується на споживача і її підприємства розміщені по всій території України;

– кондитерська галузь також орієнтується на споживача й її підприємства розміщені повсюдно, найбільші центри – Тростянець, Львів, Одеса, Полтава;

– молочна галузь орієнтується на сировину і споживача, підприємства галузі зосереджені переважно в містах (майже у всіх – від райцентрів і до міст-мільйонерів);

– м’ясна галузь орієнтується на сировину і споживача й зосереджена переважно у великих містах;

– олійно-жирова галузь орієнтується на сировину й розміщена в Степу й на півдні Лісостепу;

– консервна галузь розміщується за сировинним чинником, підприємства галузі зосереджені в Степу, Криму й на заході Лісостепу;

– виноробна галузь орієнтується на сировину й розміщена в районах вирощування винограду – на Закарпатті й Криму;

– рибна галузь розміщена за сировинним принципом й поширена в приморських містах (Керч, Одеса).

Отже, головними чинниками розміщення галузей харчової промисловості є сировинний і споживчий.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний, людський, геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

Далі проаналізуємо основні тенденції економічних показників харчової промисловості.

Важливість галузі для економіки нашої країни обумовлена її питомою вагою в загальних обсягах виробництва і реалізації промислової продукції, експортним потенціалом та обсягами податкових надходжень, які вона забезпечує. У 2013 р. харчова промисловість займала друге місце за обсягами реалізованої продукції (перше місце традиційно посідає металургійне виробництво). Її частка становила 16%, включаючи напої і тютюнові вироби [36]. Однак, як засвідчують дані, представлені на рис. 2.2, починаючи від 2008 р. в Україні спостерігається зниження обсягів виробництва продуктів харчування.

Рис. 2.2. Індекси виробництва харчової промисловості

протягом 2008-2013 рр.

Джерело: (складено автором на основі [36])

У 2013 р. індекс виробництва харчової продукції був меншим, ніж у 2009 р., та склав 92,9%. Тож негативною є стійка тенденція до зниження темпів їх виробництва (лінія тренду), якими характеризуються останні 6 років функціонування галузі. Це пов’язано і з низьким рівнем платоспроможного попиту, оскільки більш ніж у третини домогосподарств країни доходи на душу населення не дотягують до прожиткового мінімуму [36], і з відсутністю системного підходу в державній політиці до забезпечення стабільного та ефективного зростання галузі. Як наслідок, відбувається зниження рівня прибутковості вітчизняних харчових підприємств.

Найвищі темпи падіння характерні для виробництва м’ясних і кисломолочних продуктів, масла, сирів, борошна, хлібобулочних виробів (див.табл. 2.1 ).

Таблиця 2.1