Продукція 20 найважливіших продовольчих і сільськогосподарських товарів для України за даними fao, 2013 р.

Ранг	Товарна продукція	Виробництво
		млн.дол.США	тис.т
1	Молоко коров’яче (цільне свіже)	2872,2	10804
2	Пшениця	2428,1	22323,6
3	Насіння соняшнику	2328,5	8670,5
4	Куряче м'ясо	1282	900,1
5	Картопля	1149,5	2424,8
6	М'ясо великої рогатої худоби	1077,6	398,9
7	Свинина	1073,6	698,4
8	Яйця курячі	868,5	1064,2
9	Помідори	780,4	2111,6
10	Кукурудза	699,4	22837,9
11	Ячмінь	440	9097,7
12	Яблука	390,8	954,1
13	Цукровий буряк	371	18740
14	Ріпак	358,7	1437,5
15	Виноград	298,3	521,9
16	Цибуля	246,6	1174,9
17	Морква і рпа	195,7	864,2
18	Огірки і корнішони	191,8	966
19	Соєві боби	188,6	2264,4
20	Мед натуральний	176,4	70,3

Джерело: [37]

Україна інтегрована у глобальний світовий ринок і вже наразі її пропозиція щодо глобальних продовольчих продуктів складає більше двадцяти товарних позицій, проте переважають товари сировинного походження. За цих умов актуальності набуває проблема формування конкурентних переваг харчових та аграрних підприємств і розвитку конкурентних відносин у контексті євроінтеграційних перспектив і посилення інтеграційних зв’язків України.

Як було визначено в результаті аналізу провідні позиції на світовому ринку серед виробників займає така вітчизняна продовольча продукція, як соняшник, мед натуральний, деякі ягоди, цукровий буряк, жито, ячмінь та ін. В цьому контексті представляє інтерес оцінити конкурентоспроможність зазначеної продукції за допомогою розрахунку індексів відносної конкурентоспроможності. Тож, за допомогою формул 1.1 – 1.7 визначимо наступні показники конкурентоспроможності продовольчих товарів:

- індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA;

- індекс відносної залежності від імпорту RMP;

- індекс відносних торгівельних переваг RTA;

- індекс виявлення порівняльних переваг RSCA;

- індекс інтенсивності зовнішньої торгівлі GL.

Результати розрахунків занесемо в таблицю 2.7.

Таблиця 2.7

Характеристика індексів конкурентоспроможності окремих товарів харчової промисловості на зовнішньому ринку

Товарна група	Рік	Значення індексу						Наявність конкурентної переваги*
		RXA	RMP	RTA	RSCA	GL
Соняшник	2010	10,903	6,276	4,627	0,832	0,501	+
	2011	0,375	4,980	-4,602	-0,454	1,018	-
	2012	0,237	3,865	-3,627	0,616	-	-
	2013	7,421	6,149	1,272	0,762	-	+
Мед натуральний	2010	0,880	0,004	0,876	-0,064	0,005	±
	2011	0,628	0,052	0,577	-0,228	0,078	±
	2012	1,365	0,014	1,351	0,154	0,009	+
	2013	1,468	0,057	1,412	0,190	0,038	+
Молоко	2010	0,092	0,045	0,047	-0,832	0,406	-
	2011	0,276	0,017	0,258	-0,568	0,406	-
	2012	0,305	0,006	0,299	-0,490	0,406	-
	2013	0,342	0,018	0,325	-1,000	0,406	-
Цукровий буряк	2010	-	4,409	-4,409	-0,678	2,000	-
	2011	0,192	-	0,192	-0,982	2,000	-
	2012	0,009	-	0,009	1,000	2,000	-
	2013	-	-	-	-	2,000	-

Джерело: (складено та розраховано автором на основі [17, 36, 37, 38, 39])

*1) «+» - стійкі конкурентні переваги, 2) «±» - відносні конкурентні переваги, 3) «-» - відсутні конкурентні переваги

Аналізуючи значення індексів, можна дійти висновку, що незважаючи на провідне місце України на світовому ринку серед виробників окремих видів сільськогосподарської продукції, не всі товарні групи конкурентоспроможні. На це впливає ряд екзогенних та ендогенних факторів. Наприклад, низька конкурентоспроможність вітчизняного цукрового буряка на світовому агропродовольчому ринку пояснюється інтенсивною внутрішньогалузевою торгівлею зазначеною продукцією, адже індекс GL протягом усього досліджуваного періоду був більше одиниці і становив 2,000. Подібна ситуація спостерігається у молочній товарній групі, яка характеризується підвищеною інтенсивністю внутрішньогалузевої торгівлі. Про це також свідчить від’ємне значення симетричного індексу виявлення порівняльних переваг RSCA.

Полярна ситуація спостерігається у інших товарних групах, які навпаки характеризуються значними конкурентними перевагами на світовому агропродовольчому ринку, це в першу чергу стосується соняшнику.

Індекси RXA соняшнику у 2010 р. і 2013 р. був більше одиниці, що свідчить про експортну спеціалізацію країни з даного виду продукції, незважаючи на кризовий і посткризовий періоди, що безпосередньо мало вплив на всі галузі сільського господарства. Нижчим рівнем конкурентоспроможності характеризується продукція бджільництва, що пояснюється зменшенням експортних поставок меду на світовий ринок у 2010-2011 рр., що стало наслідком посухи і неврожайного року. Індекс відносної залежності від імпорту RMP майже всіх товарних груп, за винятком соняшнику, показує відсутність конкурентних невигод і демонструє низьку залежність від світового імпорту продукції, що у свою чергу є теж свідченням порівняльних конкурентних переваг. [38]

Далі проведемо оцінку конкурентоспроможності українського зерна, оскільки саме ця категорія продукції харчової промисловості займає більше 70% загального експорту всіх продовольчих товарів.

З погляду конкуренції на глобальному зерновому ринку, то тут важливе значення має географічний чинник, відповідно до чого, значні обсяги зерна експортуються морським та океанським транспортом або через транскордонне залізничне з'єднання. При цьому основними географічними конкурентами України є Росія та Казахстан, які активно користуються транзитними можливостями України під час експорту зерна в Європу та країни Пн. Африки. Європейський Союз, із яким в України є спільний кордон, є важливим конкурентом, як один із найбільших виробників зернових культур у світі, а також партнером, як один із найбільших споживачів зерна. Тому, в процесі дослідження було розраховано індекси порівняльних переваг, а також проведено їх зіставлення із фізичними та вартісними параметрами експорту зерна. [6, с. 70]

При цьому особливу увагу було приділено ціновому фактору [Дод.Ж]. [16, с. 4] Як бачимо з таблиці в додатку Ж, загальна динаміка експорту основної групи зернових культур є позитивною, проте має низку особливостей. Так, найстабільніший ріст вартісних та фізичних показників експорту спостерігався по ЄС.

Що стосується України та Росії, то для них притаманні істотні зміни в обсягах експорту, що свідчить про неврегульованість питань зовнішньої торгівлі зерновими культурами (нестабільне виробництво, мінлива зовнішньоекономічна політика, логістичні та інституційні проблеми експорту). Казахстан з аналізованої групи країн став єдиним із негативною динамікою експорту зернових. [27, с. 62]

Аналіз порівняльних переваг, водночас засвідчив їх наявність по усіх країнах. Водночас, він показав істотне переважання показників України та Казахстану над показниками Росії та, особливо, Європейського Союзу.

Об'єктивною причиною цього є частка зерна у загальній структурі експорту: для ЄС пріоритетнішим є виробництво і торгівля високотехнологічними товарами, для Росії – енергоносіями; для Казахстану і України – експорт зерна є одним із основних в структурі зовнішньої торгівлі (1,74% та 5,25 відповідно проти 0,4% для ЄС та 0,2% для Росії, за даними 2011 р.). [20, с. 79] Проте, як свідчить аналіз ціни експорту, між останніми є істотна відмінність у характері конкурентних переваг: казахське зерно позиціонується як високоякісне і продається за цінами, що на 10-20% вищі за українські. На загал же, ціни експорту основної групи зернових з України є найнижчими в аналізованому переліку країн, що підтверджує емпіричні спостереження щодо характеру чинників експорту, відповідно до чого експортна пропозиція формується за рахунок низького рівня внутрішнього попиту на фуражне зерно.

У цьому контексті важливе значення має еластичність попиту на експортоване аналізованими країнами зерно. Так, не беручи до уваги його екстремальні значення, слід зауважити, що як для продовольчої продукції, еластичність попиту є зависокою. Однак, зважаючи на ріст цін на зернові за останні 10 років, що становив більше, ніж 250%, така ситуація є наслідком загострення продовольчої кризи. Незважаючи на це, цінова еластичність попиту на основні зернові культури для України із врахуванням вище наведених обмежень, булла найнижчою, тобто ціни досить слабко реагували на зростання попиту на зерно у світі. Найвищий рівень еластичності попиту за досліджуваний період, за невеликим винятком, був притаманний Європейському Союзу. Виходячи із цього, можна зробити висновок про те, що Україна навіть у сегменті дешевого зерна не до кінця реалізує власний експортний потенціал. [11, с. 104]

Оцінюючи динаміку конкурентних переваг та інших параметрів експорту, зауважимо високий рівень нестабільності показників України, Росії та Казахстану порівняно із Європейським Союзом, що свідчить про недостатній рівень розвитку інституцій зовнішньої торгівлі та, відповідно, наявність потенціалу для покращення кількісних та якісних показників в досліджуваній сфері. Поряд із тим зазначимо посилення сировинного характеру українського зернового експорту, тоді, як Казахстан з кожним роком збільшує обсяги експорту продуктів перероблення зерна.

Отже, головною конкурентною перевагою українських експортерів на світовому ринку є ціна. Та для збереження і підвищення цінової конкурентоспроможності українські товаровиробники і уряд повинні підтримувати внутрішні ціни на енергоресурси і сировину на рівні 60-70% світових та на оплату праці – на рівні 25-35% [26, с. 82]. Зіставлення структур експорту групи досліджуваних країн показав найбільш яскраво виражений сировинний характер зернового експорту в Україні. Тому в цій сфері доцільно вжити рішучих дій щодо збільшення виробництва та експортної пропозиції високоякісного зерна та продуктів перероблення. Окрім цього, важливий резерв зростання обсягів експорту зерна з України міститься у досягненні стабільності виробництва та правил функціонування ринку. Це підвищить рівень довіри до України в світі, а також покращить мотивацію міжнародних компаній до участі у функціонуванні продовольчого та аграрного ринків.

2.3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на міжнародному ринку

Дослідивши особливості конкурентоспроможності української продукції харчової промисловості, можемо узагальнити основні проблеми цієї галузі та перспективи подальшого розвитку, а також підвищення конкурентоспроможності на зовнішньому ринку.

На сьогоднішній день розвиток харчової промисловості залежить від сільськогосподарського виробництва. І від того, наскільки ефективно розвиваються такі важливі галузі, як рослинництво і тваринництво, багато в чому залежать не тільки обсяги, але якість і асортимент вироблюваних харчових продуктів, а також цінова динаміка на продовольчому ринку країни. М'ясна, молочна, цукрова галузі відчувають дефіцит вітчизняної сировини при наявності вільних виробничих потужностей, тут необхідно підвищувати конкурентоспроможність шляхом збільшення сировинної бази на основі вітчизняного виробництва сільгосппродукції і залученням масштабних інвестицій у підвищення технічного рівня підприємств. [30]

Дисбаланс між темпами власного виробництва і динамікою імпорту продовольчих товарів виробництва загострює ступінь загрози для роботи вітчизняних підприємств, обмежуючи їх можливості збуту готової продукції, створюючи тим самим бар'єри на шляху структурної перебудови промисловості. Висока залежність від імпорту устаткування і технологій, занепад галузевої науки створює додаткові ризики для розвитку галузі.

Конкурентоспроможність більшості вітчизняних продовольчих товарів на світових ринках обмежена, але існують галузі, чия продукція може успішно конкурувати з імпортною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, приміром, кондитерська, олійно-жирова, виробництво напоїв. В цих галузях проведено технічне переозброєння, побудовано нові підприємства, що дозволило підвищити якість та розширити асортимент виробленої продукції. Значна частка підприємств кондитерської, олійно-жирової, тютюнової галузей та виробництва напоїв опинилися в руках транснаціональних корпорацій. Підприємства, що перебувають у їх власності, оснащені сучасним устаткуванням, а рівень їх менеджменту відповідає світовим стандартам.

Дотримання умов конкурентної боротьби вимагають впровадження сучасного високопродуктивного устаткування і новітніх технологій, широкого залучення наукового та кадрового потенціалу. Взагалі актуальність проблем наукового забезпечення харчової промисловості є беззаперечною й стратегічно важливою в умовах розв’язання завдань щодо подолання кризових явищ в галузі та досягнення сталого економічного зростання. Виконання цієї місії можливе лише на основі підняття науково-технологічного рівня харчової промисловості до вищих світових стандартів. Реалізація такої стратегії передбачає модернізацію виробничої бази харчових підприємств, оснащення їх сучасною технікою, впровадження новітніх маловідходних, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, забезпечення галузі висококваліфікованими професійними кадрами.

З метою оцінки техніко-технологічного стану вітчизняних промислових підприємств та їх здатності впроваджувати інновації в рамках наукового проекту «Політика модернізації та перспективи структурних зрушень у промисловості України» (керівник проекту чл.-кор. НАН України Л.Шинкарук) було проведене відповідне анкетне опитування, в якому приймали участь промислові підприємства різних регіонів, різних розмірів за кожним видом економічної діяльності. [50, с. 21]

Опитані підприємства м'ясної промисловості орієнтовані на внутрішній ринок.

Кожне четверте з опитаних підприємств до інновацій спонукала необхідність відповідати діючим екологічним стандартам. В середньому понад 90% інновацій – це продукція, яка залишилась незміненою або була частково модифікованою і лише одне підприємство з випуску м’ясних продуктів випускало 42% нової для підприємства або суттєво вдосконаленої продукції. Основною причиною відмови від придбання та застосування передових технологій є висока вартість обладнання та висока ставка по кредиту. Підприємства витрачають на нові технології в середньому 25% інвестицій у засоби виробництва, лише одне з опитаних підприємств витрачає на ці цілі понад 75%. Чверть опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких незавершене і потребує від 500 тис. до 1 млн. грн., половині з опитаних підприємств потрібно додаткове навчання персоналу і лише третина підприємств використовує енергозберігаючі технології. Ринковий результат впровадження нових технологій – збільшення частки ринку. Переважна більшість опитаних підприємств у своїй стратегії орієнтується на лідерство продукції і лідерство у витратах. [19, с. 101]

Підприємствам галузі бракує технологій з диспетчерського управління та збору даних, планування виробничих витрат, комп’ютерів, що використовуються в цеху та гнучких виробничих систем. Світовим трендом інноваційного розвитку у виробництві м’яса та м’ясопродуктів вважається використання біо- та нанотехнологій, проте жодне з анкетованих підприємств не вказало на них, як на такі, що сприятимуть реалізації стратегії підприємства. Жодне з опитаних підприємств у здійсненні інновацій не співпрацювало з вітчизняними науковими та освітніми закладами.

Половина опитаних підприємств з промислової переробки овочів та фруктів – з переважаючою часткою іноземного капіталу, 25–50% їхньої продукції орієнтовано на експорт. Частка витрат на нові технології в загальній структурі інвестицій у засоби виробництва 25–50%, лише одне з опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких незавершене і потребує від 500 тис. до 1 млн. грн. Ринковий результат нових технологій – збільшення частки ринку і вихід на нові ринки. Переважна більшість опитаних підприємств у своїй стратегії орієнтується на лідерство продукції і лідерство у витратах. Підприємства галузі мають потребу в гнучких виробничих системах. Модернізація здійснюється переважно за рахунок імпортного обладнання та технологій іноземними інвесторами. Підприємства з вітчизняним капіталом суттєво відстають від них за техніко-технологічним рівнем. [13, с. 158]

До 25% продукції більшості опитаних підприємств з виробництва олії та жирів орієнтовано на експорт, а одне підприємство експортує понад 75% своєї продукції. [28, с. 116]

Переважна більшість опитаних підприємств випускала нові або суттєво вдосконалені товари. Серед основних причин того, що підприємство відмовлялося від придбання та застосування передових технологій, респонденти називали високу вартість обладнання та високі витрати на впровадження. Ринковий результат використання нових технологій – збільшення частки ринку і збільшення рентабельності.

Довгострокові стратегії підприємств переважно зорієнтовані на лідерство продукції та сегментації ринку. Підприємствам галузі бракує комп’ютерів, що використовуються в цеху та гнучких виробничих систем. Модернізація здійснюється переважно за рахунок імпортного обладнання та технологій, призводить до збільшення обсягів імпортованої з низькими споживчими властивостями (пальмової олії) як з метою здешевлення продукції задля отримання високих прибутків, так і через відсутність стабільних стосунків з постачальниками сировини, які надають перевагу експорту олієнасіння за кордон. Жодне з опитаних підприємств у здійсненні інновації не співпрацювало з вітчизняними науковими та освітніми закладами.

Опитані підприємства молочної промисловості в середньому до 25% своєї продукції експортують. Одне підприємство інноваційну діяльність вважає економічно-невигідним. Вона здійснюється на 100% за кошти підприємства. Переважна більшість опитаних підприємств випускала нові або суттєво вдосконалені товари. В середньому 25%–50% витрат від загальних інвестицій спрямовуються в засоби виробництва. Два з 15 опитаних підприємств витрачали на придбання нових технологій понад 75% загальних інвестицій засобів виробництва. Третина опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких не завершено і потребує понад 500 тис. грн. В довгостроковій стратегії підприємства орієнтуються як на позиціювання товару, так і на скорочення витрат. В інноваційній діяльності переважають продуктові інновації, використання нових технологій не забезпечує світових вимог до якості і безпечності продукції, в т.ч. через брак сировини, яка б відповідала цим вимогам та відсутність вітчизняних приладів контролю та вимірювання. Реальним протиріччям інноваційного розвитку галузі і можливостями підприємств модернізуватися є відсутність співпраці з вітчизняними науковими та освітніми закладами. [33, с. 70]

Таким чином, модернізація потенціалу галузі з використанням прогресивних техніко-технологічних досягнень особливо активно відбувається в тих секторах, які впродовж останніх років були об’єктом підвищеної уваги іноземних інвесторів: підприємств по виробництву мінеральних вод і прохолодних напоїв, пива, рафінованої олії і жирів, кондитерських виробів тощо. Інші ж вітчизняні підприємства стикаються на цьому шляху зі значними труднощами. Перспективними з точки зору здатності до модернізації у середньостроковій перспективі є підприємства, що й досі вважаються малопривабливими інвестиційно (з виробництва рибної продукції, маргарину, крохмалю, вин, макаронних виробів, дієтичних і продуктів дитячого харчування) та технічно відсталі виробництва (промислове перероблення овочів і фруктів; виробництво круп; виробництво готових кормів тощо).

Деякі з вищезазначених підгалузей (промислове перероблення овочів і фруктів, виробництво дієтичних продуктів і продуктів дитячого харчування, виробництво алкогольних напоїв, виробництво вин (особливо елітних) мають значний потенціал імпортозаміщення та можливості до зростання внутрішнього виробництва й збільшення сегменту внутрішнього ринку у даному виді продукції. Застосування сучасного обладнання та використання новітніх високоефективних технологій дозволить у середньотерміновому періоді підвищити якісні та економічні показники зазначених харчових виробництв і вивести їх на лідируючі позиції з точки зору конкурентоспроможності продукції.

Вирішенню проблеми модернізації харчових підприємств і забезпечення галузі відповідним технічним обладнанням та продукцією машинобудівної галузі можуть перешкоджати: критична обмеженість обігових коштів у підприємств-виробників техніки; низька платоспроможність товаровиробників агропромислової продукції для її придбання; нерозвиненість інфраструктури ринку (реальний моніторинг, інформаційно-маркетингове, виставково-торговельне та фірмове технічне забезпечення, сервісні формування, неефективність механізму фінансового лізингу з повернення платежів тощо); неврегульованість механізмів кредитування виробництва і закупівлі техніки тощо. [14, с. 84]

Важливим завданням, що поліпшить дієвість механізмів державного регулювання виробництва продовольства, є розробка нормативно-правової бази для підтримки структурно-інноваційних зрушень у процесі модернізаційного оновлення галузі. Існуюча нормативно-правова база державного регулювання щодо забезпечення прямого макроекономічного впливу на інвестиційну та інноваційну активність підприємств харчової промисловості має досить виразні ознаки постійного вдосконалення, але результативність її впливу на розвиток інноваційних процесів у галузі ще недостатня. Механізми вирішення поставлених завдань передбачають, насамперед, необхідність виконання норм існуючого законодавства та вдосконалення й прийняття нових правових документів для регуляції інноваційної та інвестиційної діяльності у галузі.

Для стимулювання експортного потенціалу харчової промисловості необхідно вжити наступні заходи: [35, с. 79]

- розроблення та впровадження системи захисту внутрішнього ринку та стимулювання вітчизняного виробника кінцевої продукції поглибленої переробки;

- розширення експорту продовольчих товарів глибокої переробки;

- створення або розширення діючих імпортозамінних виробництв з метою зменшення обсягів ввезення продовольчої продукції, що може вироблятися в країні;

- створення нових та розширення існуючих потужностей підприємств, що виробляють продукти харчування на експорт;

- переорієнтація іноземних фірм з експорту готової продукції на вітчизняний ринок, на розвиток місцевого виробництва шляхом здійснення спільних проектів.

- проведення маркетингових досліджень за кордоном з метою зацікавлення зарубіжної аудиторії, вивчення норм та практичного застосування іноземного законодавства, норм, правил поведінки на ринку, сертифікатів, стандартів та інших вимог до якості товарів;

Зі сторони підвищення якісних характеристик вітчизняного інноваційного та науково-технологічного потенціалу підприємств харчової промисловості до рівня стандартів розвинених країн, пропонуються наступні заходи: [35, с. 81]

- визначення і реалізація форм та методів взаємодії науки та виробництва;

- стимулювання наукових розробок, що мають на меті створення нових технологій і продуктів для підприємств харчової промисловості;

- ефективна передача досягнень науки, знань і результатів наукових розробок у виробництво;

- розробка оцінки конкурентоспроможності товарів, яка б враховувала товарознавчо-технологічні знання, інформацію про аналоги, принцип введення інновацій;

- фінансування інноваційних проектів на прийнятних для підприємств харчової промисловості умовах;

- залучення іноземних інвестицій для більш ефективного вирішення проблеми налагодження виробництва високотехнологічної наукомісткої продукції;

- розроблення, експертиза і супроводження інноваційних програм і проектів;

- справедливий розподіл результатів інноваційних проектів;

- освіта, підготовка і перепідготовка кадрів;

- участь держави і регіональних органів влади у інноваційній діяльності підприємств харчової промисловості.

Зі сторони покращення умов ціноутворення на продовольчому ринку необхідні: [20, с. 81]

- впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках;

- заохочення, у тому числі – з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку;

- посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат.

- розроблення систем економічного стимулювання вітчизняного виробництва продовольчої сировини та харчових продуктів з використанням прогресивних механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного регулювання, удосконалення податкового законодавства.

Для підвищення конкурентоспроможності харчової продукції важливо завершити гармонізацію українського харчового законодавства з відповідними європейськими. В даному випадку пропонуються наступні заходи: [50, с. 23]

- створення умов для впровадження виробництв, сертифікованих відповідно до європейських стандартів;

- розробка сучасної інструментальної й аналітичної бази для контролю безпеки продовольчої сировини та харчових продуктів;

- впровадження систем контролю за якістю і безпекою сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів;

- формування удосконаленої нормативно-методичної бази державного нагляду за якістю і безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, контролю за виробництвом, закупками, поставками, транспортуванням, збереженням і реалізацією продукції, а також для створення умов для виробництва харчових продуктів гарантованої якості.

- створення відповідної законодавчої бази з регулювання і взаємодії різних органів державної влади щодо розробки відповідних стандартів якості та здійснення контролю за їх дотриманням суб’єктами господарювання при виробництві та реалізації продукції харчової і переробної промисловості;

- запровадження механізмів здорової конкуренції та поступової ліквідації тіньового сектору.

Отже, всі запропоновані заходи щодо удосконалення діяльності підприємств харчової промисловості створять умови для виробництва конкурентоспроможної високоякісно продукції, котра буде відповідати міжнародним стандартам якості.

2.4. Охорона праці на підприємстві

В умовах високого технічного оснащення праці, комплексної механізації й автоматизації виробництва та інформатизації всього суспільства, коли продуктивність праці залежить насамперед від умілого використання машин, виникає нагальна потреба якнайдоцільнішого поєднання живої праці і засобів виробництва, впровадження таких форм і методів обслуговування машин, які забезпечують їхнє найефективніше застосування.

На трудову діяльність людини впливають виробниче середовище, організація виробничих процесів і відносини у колективі. Умови праці як сукупність санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, соціальних та естетичних чинників виробничого середовища мають безпосередній вплив на здоров’я і працездатність людини. Тому потрібно досить об’єктивно і точно кількісно оцінити ступінь впливу несприятливих умов праці на організм людини. Однією із таких оцінок є важкість праці, яка визначає ступінь сукупної дії всіх чинників умов праці – санітарно-гігієнічних, соціально-психологічних та інших – на працездатність людини та її здоров’я. Визначення ступеня важкості праці в конкретних умовах виробництва та зниження виробничого травматизму є сьогодні актуальним завданням охорони праці. [2]

Під впливом різних виробничих чинників може сформуватися один із трьох функціональних станів організму: нормальний, межовий (між нормою і патологією) і патологічний. Від того, в якому фізіологічному стані перебуває організм, залежать результати трудової діяльності та здоров’я працівника. Для визначення фізіологічного стану організму використовують три ознаки якісного стану організму: ефект Сєченова, феномен розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальні реакції. Ефект Сєченова полягає в тому, що відновлення працездатності втомлених м’язів різко пришвидшується, якщо в період їхнього відпочинку навантажувати інші м’язи. Розгальмовування диференціювання подразників полягає у відновленні умовних рефлексів, які не підкріплюються безумовними подразниками. Суть парадоксальних реакцій полягає в тому, що співвідношення величини умовного подразника і величини умовного рефлексу спотворене, тобто більшій величині умовного подразника відповідає менша величина умовного рефлексу.

Характерні ознаки цих показників покладені в основу визначення категорії важкості праці. Залежно від ступеня впливу умов праці на людину виділяють шість категорій важкості праці. [2]

До першої категорії важкості належать будь-які роботи, які виконують в оптимальних умовах праці, за яких ефект Сєченова завжди позитивний, розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальних реакцій немає, відновлення фізіологічних показників організму після закінчення роботи відбувається до однієї години.

Роботи третьої категорії важкості зумовлюють формування початкової стадії межового функціонального стану, для якого ефект Сєченова позитивний, але у деяких працівників виявляється негативний ефект, розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальних реакцій немає і відновлення фізіологічних показників організму відбувається до початку наступного робочого дня.

До четвертої категорії важкості належать роботи, під час виконання яких чітко виявляється глибокий межовий функціональний стан (ефект Сєченова негативний у переважній більшості, виявляється розгальмовування диференціювання подразників, парадоксальних реакцій немає), відновлення фізіологічних показників організму відбувається до початку наступного робочого дня.

Роботи, за яких починає формуватися патологічний функціональний стан, під час якого ефект Сєченова спотворений, виникають суттєві порушення розгальмовування диференціювання подразників і виявляються парадоксальні реакції, та відновлення фізіологічних показників організму у більшості працівників відбувається після вихідного дня, належать до п’ятої категорії важкості. [2]

На роботах шостої категорії важкості ознаки патологічного функціонального стану чітко виявляються (ефект Сєченова і розгальмовування диференціювання подразників дають раптові важкі реакції, а парадоксальні реакції яскраво виявляються) і відновлення фізіологічних показників організму в окремих працівників після вихідного дня не досягаються.

Виходячи із важкості праці та її впливу на фізіологічний стан людини, обґрунтовано режими праці і відпочинку, які передбачають щоденний відпочинок (позмінна робота), щотижневий відпочинок (вихідні дні) і щорічний відпочинок (щорічна відпустка).

Нормальна тривалість робочого часу працівників у нашій країні не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) повинен тривати не менше 42 годин, а щорічна відпустка надається працівникам не менш як на 24 календарні дні за відпрацьований календарний рік, який відлічується від дня укладення трудового договору. Для створення сприятливих умов збереження здоров’я окремих категорій працівників встановлена скорочена тривалість робочого часу, зокрема, для працівників, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу має бути не більше як 36 годин на тиждень. [2]

У нашій країні гігієна праці спрямована на вивчення впливу на організм людини виробничих чинників з метою наукового обґрунтування гігієнічних нормативів і засобів профілактики професійних захворювань та інших несприятливих наслідків впливу трудового процесу та умов праці на працівників. Виробнича санітарія – це система організаційних, гігієнічних, санітарно-технічних заходів та засобів, яка спрямована на запобігання виробничій небезпеці, зумовленій шкідливими чинниками. [2] Міжнародна організація праці розглядає професійну гігієну як діяльність, спрямовану на запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням, а також на поліпшення умов праці та виробничого середовища. Так, гігієна праці та виробнича санітарія в системі охорони праці нашої країни забезпечують головну мету професійної гігієни, яка визначена спільним комітетом Міжнародної організації праці та Всесвітньої організації охорони здоров’я як сприяння та підтримка найвищого рівня фізичного, психічного і соціального благополуччя працівників в усіх видах трудової діяльності, захист працівників у їхній професійній діяльності від ризиків, пов’язаних із несприятливими для здоров’я чинниками.

Вирішення питань виробничої санітарії та професійної гігієни в нашій країні забезпечує закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який регулює суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Під час експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, технологій їхній власник зобов’язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають санітарним вимогам, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

Атестацію робочих місць за умовами праці проводять на підприємствах, в організаціях, установах (надалі – підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали з потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих чинників можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також на їхніх спадкоємців.

Головна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником чи уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестацію робочих місць проводять відповідно до Положення про гігієнічну класифікацію праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (№ 529 від 27.12.2001 МОЗ). За гігієнічною класифікацією умови праці поділяють на чотири класи: [2]

Перший клас – оптимальні умови праці – такі умови, за яких зберігається не лише здоров’я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих чинників визначені лише для мікроклімату і чинників трудового процесу. Для інших чинників оптимальними вважають такі умови праці, за яких несприятливі чинники виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих як безпечні для населення. [2]

Другий клас – допустимі умови праці – характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників та їхніх спадкоємців у найближчому і віддаленішому періодах.

Третій клас – шкідливі умови праці – характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих чинників, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівників та їхніх спадкоємців. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираження шкідливих змін в організмі працівників поділяють на чотири ступені: [2]

Перший ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища та трудового процесу, які, зазвичай, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються у разі тривалішої, ніж початок наступної зміни, перерви у контакті зі шкідливими чинниками) та збільшують ризик погіршення здоров’я;

Другий ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні спричинити стійкі функціональні порушення, призводять, зазвичай, до зростання виробничо-зумовленої захворюваності, вияву окремих ознак або легких форм професійної патології (зазвичай, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

Третій ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, зазвичай, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

Четвертий ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності).

Четвертий клас – небезпечні (екстремальні) умови праці – характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Результати атестації робочих місць призначені для встановлення пріоритетності у проведенні оздоровчих заходів, прогнозування професійної захворюваності, створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, країни в цілому, встановлення диференційованих внесків у фонд соціального страхування, визначення економічних санкцій в зв’язку з несприятливими умовами праці.

З метою забезпечення належного рівня електробезпеки один раз на три роки роботодавець забезпечує проведення підтвердження відповідності обладнання нормативним та експлуатаційним вимогам стану безпеки електроустановок.

Підтвердження відповідності обладнання нормативним та експлуатаційним вимогам стану безпеки електроустановок передбачає: [2]

- перевірку наявності експлуатаційної та технічної документації в обсягах, які передбачені вимогами нормативних актів під час експлуатації електроустановок споживачів, паспортно-технічної документації, інструкцій з експлуатації устаткування;

- визначення достатності і працездатності захисно-блокувальних пристроїв;

- оцінення стану безпеки електроустаткування, а також будівельних споруд енергетичних об’єктів;

- перевірку періодичності і якості виконання регламентних робіт щодо обслуговування електроустаткування;

- оцінення рівня фахової підготовки працівників з питань електробезпеки, відповідності їхньої кваліфікації роботам, які вони виконують.

Підтвердження відповідності обладнання нормативним та експлуатаційним вимогам стану безпеки електроустановок безпеки електроустановок проводить комісія у складі керівника (головного інженера) – голова комісії, начальника енергетичної служби (особи відповідальної за електрогосподарство), керівника відділу охороною праці. Якщо на підприємстві немає кваліфікованих спеціалістів, то до огляду стану електроустановок можна залучати спеціалістів з інших підприємств. Результати підтвердження відповідності обладнання нормативним та експлуатаційним вимогам стану безпеки електроустановок оформляють відповідним актом, який затверджує власник підприємства.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Вирішення питань підвищення рівня пожежної безпеки регулює закон України «Про пожежну безпеку» та відповідні правила пожежної безпеки в Україні. Відповідальність за забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладена на їхніх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачене відповідним договором.

Без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняється початок роботи новоствореного підприємства, експлуатація нових, реконструйованих виробничих об’єктів, впровадження нових технологій, передача у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції та оренда будь-яких приміщень.

Керівник підприємства повинен визначити обов’язки посадових осіб (в тому числі своїх заступників) щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, технологічного та інженерного устаткування. Обов’язки працівників щодо забезпечення пожежної безпеки мають бути відображені у відповідних посадових документах (функціональних обов’язках, інструкціях, положеннях).

На кожному підприємстві має бути розроблена інструкція про заходи пожежної безпеки, з якою повинні бути ознайомлені усі працівники. Працівники зобов’язані дотримуватись встановленого протипожежного режиму, виконувати вимоги правил пожежної безпеки, чинних на підприємстві, і в разі виникнення пожежі:

- негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону, вказавши при цьому адресу об’єкта, кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, наявність людей та своє прізвище;

- вжити (за можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження майна;

- якщо пожежа виникла на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну посадову особу та (або) чергового на об’єкті;

- у разі необхідності викликати інші рятувально-аварійні служби.

Посадова особа, що прибула на місце пожежі, зобов’язана: перевірити, чи викликана пожежна охорона, повідомити власника; у разі загрози життю людей негайно організувати евакуацію; видалити за межі небезпечної зони всіх працівників, не пов’язаних із ліквідацією пожежі; припинити роботи у будівлі; у разі необхідності відключити електроенергію, зупинити технологічне обладнання та виконати інші заходи, що гальмують розвиток пожежі; перевірити увімкнення оповіщення людей про пожежу, установок пожежогасіння, протидимового захисту; організувати зустріч підрозділів пожежної охорони і надати їм необхідну допомогу; організувати евакуацію і захист майна; забезпечити дотримання вимог безпеки працівників, які гасять пожежу.

Пожежну безпеку забезпечують проведенням організаційно-технічних та інших заходів, які спрямовані на запобігання пожежам, забезпечення безпеки працівників, зниження майнових втрат та створення умов для швидкого гасіння пожеж.

Отже, зробимо висновок до другого розділу. Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва. У 2013 р. харчова промисловість займала друге місце за обсягами реалізованої продукції (перше місце традиційно посідає металургійне виробництво). Її частка становила 16%, включаючи напої і тютюнові вироби. У 2013 р. індекс виробництва харчової продукції був меншим, ніж у 2009 р., та склав 92,9%. Негативною є стійка тенденція до зниження темпів їх виробництва, якими характеризуються останні 6 років функціонування галузі, починаючи з 2008 р.

На відміну від результатів зовнішньої торгівлі в Україні загалом результати зовнішньої торгівлі харчової промисловості і продукції сільського господарства протягом всього досліджуваного періоду мають позитивне сальдо. Експортується більше всього продукції рослинного походження та жиро-олійних товарів, а імпортується – олії та готових харчових продуктів.

Аналізуючи конкурентоспроможність продовольчих товарів на міжнародному ринку можна відмітити наступне, найменші конкурентні переваги мають готові харчові продукти та деяка продукція тваринного походження. Значні конкурентні переваги на зовнішньому ринку має продукція рослинного походження, а особливо зернові культури.

ВИСНОВКИ

1. Конкурентоспроможність – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

2. Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність: факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура; умови внутрішнього попиту: структура попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, тенденції обсягу попиту; суміжні та обслуговуючі галузі: наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які конкурентоспроможні в міжнародному масштабі; стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

3. Глобалізація має значний вплив на конкурентоспроможність харчової промисловості, оскільки країни, що розвиваються, інтегруючись у світову агропродовольчу систему, отримують можливість розширити свої ринки завдяки зниженню тарифів і субсидій та підвищити попит на найрізноманітніші харчові продукти.

4. Основним методом визначення конкурентоспроможності на міжнародному ринку є індексний метод. Серед показників, які найчастіше використовуються, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA, індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA, індекс відносної залежності від імпорту RMP, індекс відносних торговельних переваг RTA та RSCA. З цією метою використовуються емпіричні методи оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA та RMP, що базуються на класичному індексі В. Balassa, а також індексі RSCA, що є симетричною трансформацією RCA.

5. Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва. У 2013 р. харчова промисловість займала друге місце за обсягами реалізованої продукції (перше місце традиційно посідає металургійне виробництво). Її частка становила 16%, включаючи напої і тютюнові вироби. У 2013 р. індекс виробництва харчової продукції був меншим, ніж у 2009 р., та склав 92,9%. Негативною є стійка тенденція до зниження темпів їх виробництва, якими характеризуються останні 6 років функціонування галузі, починаючи з 2008 р. У структурі експорту переважає сільськогосподарська сировина (зернові, насіння соняшника), а не продукція переробних підприємств.

6. Аналізуючи значення індексів, можна дійти висновку, що незважаючи на провідне місце України на світовому ринку серед виробників окремих видів сільськогосподарської продукції, не всі товарні групи конкурентоспроможні. Вкрай низька конкурентоспроможність цукрового буряка та молочної продукції. Було відзначено високі показники конкурентних переваг на зовнішньому ринку зернової продукції, так значення індексів RCA та RTA більше 1, проте було встановлено, що конкурентні переваги Україна отримує в ціновому сегменті, а не якісному.

7. Основні проблеми конкурентоспроможності продукції харчової промисловості: висока питома ресурсних витрат, що збільшує собівартість продукції; слабкий рівень впровадження інновацій у розробку та виробництво, а також великий відсоток застарілого оснащення; низький рівень інвестування галузі; невідповідність норм сертифікації і стандартизації світовим; відсутність державної підтримки та стимулювання галузі і т.д.

Було визначено ряд заходів, котрі допоможуть створити сприятливі умови для підвищення рівня конкурентоспроможності української продовольчої продукції, зокрема: створення нових та розширення існуючих потужностей підприємств, що виробляють продукти харчування на експорт; стимулювання наукових розробок, що мають на меті створення нових технологій і продуктів для підприємств харчової промисловості; розробка нормативно-правової бази для підтримки структурно-інноваційних зрушень у процесі модернізаційного оновлення галузі; розробка оцінки конкурентоспроможності товарів, яка б враховувала товарознавчо-технологічні знання, інформацію про аналоги, принцип введення інновацій; фінансування інноваційних проектів на прийнятних для підприємств харчової промисловості умовах; залучення іноземних інвестицій; впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках; розроблення систем економічного стимулювання вітчизняного виробництва продовольчої сировини та харчових продуктів з використанням прогресивних механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного регулювання, удосконалення податкового законодавства; удосконалення системи сертифікації та стандартизації харчової продукції та гармонізація українського законодавства до європейського і т.д.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» № 2210-III  від 11.01.2001 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2210-14.

2. Закон України «Про охорону праці» № 2694-XII від 18.11.2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2694-12.

3. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації / Л. Л. Антонюк. – К.: КНЕУ, 2004. – 275 с.

4. Базилюк Я. Б. Конкурентоспроможність національної економіки: сутність та умови забезпечення: монографія / Я. Б. Базилюк. – К.: НІСД, 2007. – 132 с.

5. Беззубченко О.А. Оцінка конкурентоспроможності галузей національної економіки в умовах глобалізації / О.А. Беззубченко // Економічний простір. – 2011. – № 21. – С. 85 – 93.

6. Білик Ю. Оцінка порівняльних переваг в умовах міжнародної економічної інтеграції (на прикладі сільського господарства України) / Ю. Білик, О. Файчук // Економіка України. – 2011. – № 6(547). – С. 69 – 76.

7. Білорус О. Г. Стратегічні імперативи розвитку України в умовах глобалізації / О. Г. Білорус // Економічний Часопис – ХХІ. – 2011. – № 10. – С. 3 – 8.

8. Борисова Т. М. Конкурентоспроможність галузі: детермінанти формування та сучасні методи оцінювання / Т. М. Борисова // Вісник ХНУ. – 2011. – №6. – С. 54 – 60.

9. Борисова Т. Феномен міжнародної конкуренції в сучасній економіці / Т. Борисова // Галицький економічний вісник. – 2010. – 2(27). – С. 34 – 40

10. Борщевський П. Харчова промисловість України: сучасні тенденції та перспективи розвитку / П. Борщевський // Фінанси України. – 2013. – №8. – С. 45 – 49.

11. Бурковський І. Д. Основні напрямки підвищення ефективності експортно-імпортної діяльності в аграрній сфері економіки / І. Д. Бурковський, А.В. Бурковська // Вісник аграрної науки Причорномор'я. – 2012. – Вип. 3, т. 1. – С. 103 – 110.

12. Валінкевич Н. Вплив глобалізації світової економіки на функціонування підприємств харчової промисловості [Електроннийресурс] – Режим доступу:http://conftiapv.at.ua/publ/konf_9_10_grudnja_2010_r/vpliv_globalizaciji_svitovoji_ekonomiki_na_funkcionuvannja_pidpriemstv_kharchovoji_promislovosti/4-1-0-350. 4.

13. Волошин Р. В. Оцінювання конкурентних переваг українського зерна на світовому ринку / Р. В. Волошин // Науковий вісник НЛТУ України. – 2013. – Вип.22.13. – С. 158 – 163.

14. Голомша Н. Є. Конкурентоспроможність зернових на аграрному ринку / Н. Є. Голомша // Економіка АПК : міжнар. наук.-виробн. журнал. – 2013. – № 12. – С. 83 – 88.

15. Гохберг О. Ю. Конкурентоспроможність бізнесу: теоретико–методологічні основи аналізу / О. Ю. Гохберг // Вісник Львівської державної фінансової академії. – 2010. – № 18. – С. 50 – 56.

16. Губенко В.І. Конкурентоспроможність продукції АПК: стан та можливості в умовах глобалізації / В.І. Губенко // Вісник Сумського національного аграрного університету : наук.журнал. – Сер.: Економіка та менеджмент. – 2010. – Вип. 5.2. – С. 3 – 7.

17. Должанський І. Конкурентоспроможність підприємства : навчальний посібник / І. З. Должанський. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с.

18. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки: теорет. - методол. аспект: монографія / С. А. Єрохін. –  К.: Світ Знань, 2008. – 525 с.

19. Зернюк О. В., Заїка О. С. Оцінка інвестиційно-інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості України / О. В. Зернюк, О. С. Заїка // Економіка і управління. – 2012. – №3. – С.101 – 107.

20. Кваша С. М., Лука О. Ф. Конкурентоспроможність вітчизняної аграрної продукції після вступу України до СОТ / С. М. Кваша, О. Ф. Лука // Економіка України. – 2013. – №10. – С. 79 – 85.

21. Ковалець Б. М. Теоретико–методологічні підходи до трактування сутності конкурентоспроможності галузі / Б. М. Ковалець // Наукові записки. Серія «Економіка». – 2010. – Вип.13. – С. 335– 341.

22. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації /Я. А. Жаліло, Я. Б. Базилюк, Я. В. Белінська, С.В. Давиденко, В. А. Комаров; За ред. Я. А. Жаліла. – К.: Знання України, НІСД, 2010. – 388с.

23. Кравченко Т. А. Концептуальні засади механізмів державного регулювання розвитку підприємств харчової промисловості / Т. А. Кравченко // Теорія та практика державного управління: Збірник наукових праць. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2011. – №2 (14). – С. 127 – 131.

24. Кузьмін О. Є. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (організації): навч. посібник / О. Є. Кузьмін, Н.І. Горбаль. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – 188 с.

25. Кулешова Г. М. Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності продукції АПК / Г. М. Кулешова // Вісник ЖДТУ. – 2010. – №1(47). – С. 176 – 179.

26. Лука О.Ф. Порівняльні переваги АПК України у зовнішньоекономічній діяльності та перспективи їх реалізації // Економіка АПК. – 2012. – №8. – С. 81 – 86.

27. Лука О.Ф. Теоретичні основи визначення порівняльних переваг економіки України // Науковий вісник: Сучасна економічна теорія та проблеми її застосуван­ня / Збірник науково-технічних праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 2012. – Вип. 12.6. – С. 61 – 65.

28. Майстро С. В. Національний аграрний ринок в умовах глобалізації: механізм державного регулювання: монографія / С. В. Майстро. – Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. – 240 с.

29. Мельник Я. В. Суть міжнародної конкурентоспроможності підприємств / Я. В. Мельник // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип.23.12. – С. 146 – 149.

30. Напрями посилення конкурентоспроможності АПК України на європейському продовольчому ринку в умовах розширення зони вільної торгівлі [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/august08/02.htm???history=0&sample=5&ref=0.

31. Павлова В. А. Конкурентоспроможність підприємства: оцінка та стратегія забезпечення: монографія / В. А. Павлова. – Д. : Вид-во ДУЕП, 2010. – 276 с.

32. Портер М. Международная конкуренция / М. Портер; [пер. с англ.; под. ред. В.Д. Щетинина]. – М.: Международные отношения, 2003. – 463 с.

33. Саблук П.Т. Фінансові проблеми розвитку ринку зерна в Україні / П.Т. Саблук, О.Г. Шпикуляк // Економіка АПК : міжнар. наук.-виробн. журнал. – 2008. – № 12. – С. 69 – 75.

34. Сичевський М. П. Організаційно-економічний механізм розвитку харчової промисловості України (теорія, методологія, практика) Автореф. дис. д-ра екон. наук: 08.07.01 / М.П. Сичевський; НАН України. Рада по вивч. продукт. сил України. – К., 2005. – 34 с.

35. Скороход І. С. Напрями підвищення конкурентоспроможності України на світових ринках / І. С. Скороход // Вісник ВНУ ім. Л. Українки. – 2011. – №4. – С. 78 – 82.

36. Статистичні дані Державного комітету статистики України [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua/.

37. Статистичні дані FAOSTAT [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://faostat.fao.org/.

38. Статистичні дані International Grains Counsil [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.igc.int/en/.

39. Статистичні данні The Statistics Portal [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.statista.com/.

40. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление / Р. А. Фатхутдинов. – М.: ИНФРА, 2000. – 312 с.

41. Хареба В. Наукове забезпечення розвитку харчової і переробної промисловості України / В. Хареба // Харчова і переробна промисловість. – 2009. – № 2–3(354). – С. 4 – 7.

42. Червиць І. В. Особливості конкурентного середовища в Україні / І. В. Червиць // Теоретичні та практичні питання економіки. – 2011. – № 26. – С. 313 – 332.

43. Шадура-Никипорець Н. Т. Сучасний стан харчової промисловості України в контексті вирішення проблем ефективного господарювання / Н. Т. Шадура-Никипорець [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Tmm/2010_35/15.pdf.

44. Швиданенко О. А. Глобальна конкурентоспроможність: теоретичні та прикладні аспекти: монографія / О. А. Швиданенко. — К.: КНЕУ, 2010. — 312 с.

45. Швиданенко О. А. Передумови забезпечення конкурентоспроможності країни в контексті прогресивних глобалізаційних тенденцій / О. А. Швиданенко // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. пр. – 2010. – Вип. 3 (70). – С. 43 – 51.

46. Шкарпетіна М. Ю. Теоретико-методологічні основи визначення та аналізу конкурентоспроможності України / М. Ю. Шкарпетіна // Актуальні проблеми міжнародних відносин.-Випуск 53( Частина ІІ). – 2011. – С. 234 – 238.

47. Шевченко М. М. Методи оцінки конкурентоспроможності галузей промисловості в умовах інтернаціоналізації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.01 «Економіка промисловості» / М. М. Шевченко. – Харків, 2006. – 16 с.

48. Шнипко О.С. Конкурентоспроможність України в умовах глобалізації / О. С. Шнипко. – К.: Експерс, 2009. – 456с.

49. Юданов А. Конкуренция: теория и практика / А. Юданов. – М.: Гном и Д, 2001. – 502 с.

50. Ярошенко С. П. Актуальні проблеми фінансового забезпечення конкурентоспроможності агропромислового комплексу України / С. П. Ярошенко // Вісник Української академії банківської справи : наук. журнал. – 2012. – № 1 (8). – С. 20 – 23.

51. Яценко О. Глобалізаційні детермінанти розвитку сировинних ринків / О. Яценко // Міжнародна економічна політика. – 2013. – №2(19). – С. 66 – 100.

ДОДАТОК А

Класифікація типів, об’єктів та рівнів конкуренції в харчовій промисловості

ДОДАТОК Б

Рушійні сили харчової промисловості

ДОДАТОК В

Динаміка структурних зрушень у харчовій промисловості в розрізі регіонів

(за 2008-2013 рр.)

Регіон	Середній темп зростання, %	Коефіцієнт випередження,%	Ранг регіону
Україна	100,29	100
Автономна республіка Крим	101,25	106,62	5
Вінницька область	100,42	100,12	13
Волинська область	103,14	102,84	8
Дніпропетровська область	100,21	99,92	14
Донецька область	102,12	101,82	9
Житомирська область	100,66	100,36	12
Закарпатська область	93,58	93,31	25
Запорізька область	106,99	106,68	4
Івано-Франківська область	111,12	110,79	1
Київська область	102,78	100,44	11
Кіровоградська область	106,00	105,69	6
Луганська область	94,39	94,11	23
Львівська область	107,18	106,87	3
Миколаївська область	101,95	101,65	10
Одеська область	93,72	93,45	24
Полтавська область	103,54	103,24	7
Рівненська область	99,65	99,35	18
Сумська область	97,49	97,21	22
Тернопільська область	99,66	99,36	17
Харківська область	97,99	97,69	21
Херсонська область	100,12	99,82	16
Хмельницька область	100,15	99,86	15
Черкаська область	108,41	108,09	2
Чернівецька область	98,33	98,04	20
Чернігівська область	99,32	99,03	19

ДОДАТОК Г

Товарна структура експорту продукції харчової промисловості за період 2009-2013 рр., тис.дол.США

	2009	2010	2011	2012	2013	2013/ 2012
I. Живі тварини; продукти тваринного походження	595966,8	771386,6	936606,1	961323,1	1084105,1	112,8
01 живі тварини	9571,3	3636,6	9839,4	7698	13008,8	169,0
02 м’ясо та їстівні субпродукти	79142	90179,2	197907,3	315886,9	348633,2	110,4
03 риба i ракоподібні	25175,6	21007,7	19654	18793	20814,3	110,8
04 молоко та молочні продукти, яйця птиці; натуральний мед	476446,3	648786,6	703757,6	612398	691739,5	113,0
05 інші продукти тваринного походження	5631,6	7776,4	5447,9	6547,2	9909,3	151,4
II. Продукти рослинного походження	5034894	3976326	5531957	9213900	8875943,5	96,3
06 живі дерева та інші рослини	1599,1	1782,2	1857,2	1593,9	2124,5	133,3
07 овочі	159399,8	119213,3	132946,2	138537,9	112652,4	81,3
08 їстівні плоди та горіхи	176532,2	208843	217320,2	199849,6	138491,8	69,3
09 кава, чай	7352	9869,9	14046,4	12903	11893,2	92,2
10 зерновi культури	3556198	2467061	3617122	6999871	6371325,6	91,0
11 продукція борошномельно-круп’яної промисловості	89701,5	80949,7	111166,4	105070,2	137192,9	130,6
12 насіння і плоди олійних рослин	1040364	1085659	1434808	1753974	2048059,7	116,8
13 шелак природний	745	1261	938,1	979,3	798,6	81,5
14 рослинні матеріали для виготовлення	3003,1	1686,7	1752,2	1121,7	53404,7	4761,1
III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження	1796024	2617314	3396407	4211457	3507131,8	83,3
IV. Готові харчові продукти	2088052	2571067	2939139	3493917	3557168	101,8
16 продукти з м’яса, риби	37984,8	48687,2	50072,6	65028,1	58947,9	90,6
17 цукор і кондитерські вироби з цукру	165184,6	206502,6	241879,3	341218,3	259390,6	76,0
18 какао та родукт із нього	448559,9	591611,9	675726,5	662341,4	556813,3	84,1
19 готові продукти із зерна	204966,5	254289,7	339018,9	377482,5	413145,4	109,4
20 продукти переробки овочів	148253,1	210389,5	228319,6	323453,7	404190,6	125,0
21 різні харчові продукти	88410,8	122919,8	162429,3	195387,8	252120,5	129,0
22 алкогольні i безалкогольні напої та оцет	458628,6	443700	383045,5	385003,9	396807	103,1
23 залишки і відходи харчової промисловості	322097,5	479069,4	626635,6	877722,8	923387,3	105,2
24 тютюн і промислові замінники тютюну	213966,3	213896,9	232011,6	266278,4	292365,5	109,8

ДОДАТОК Д

Товарна структура імпорту продукції харчової промисловості за період 2009-2013 рр., тис.дол.США

	2009	2010	2011	2012	2013	2013/ 2012
I. Живі тварини; продукти тваринного походження	1267557	1241691	1035371	1718371	1892123	1,1
01 живі тварини	74299,2	67518,2	76596,7	96500,4	113317	1,2
02 м’ясо та їстівні субпродукти	568523,9	457988,6	292144,8	722013,8	627307,1	0,9
03 риба i ракоподібні	471195,7	568561,9	505514,4	687662,2	863372	1,3
04 молоко та молочні продукти, яйця птиці; натуральний мед	140511,8	135438,8	150361,9	196435,9	262567	1,3
05 інші продукти тваринного походження	13026,6	12183	10752,8	15758,9	25559,7	1,6
II. Продукти рослинного походження	1259949	1563710	1815942	2429665	2669782	1,1
06 живі дерева та інші рослини	62039,6	73875,7	99651,3	153572,6	143172,8	0,9
07 овочі	77814,5	129948,3	133200,4	146654,7	185622,2	1,3
08 їстівні плоди та горіхи	631896,4	733340,9	683446,4	1129997	1242916	1,1
09 кава, чай	194310,3	234085,9	306477,1	321843	336499,7	1,0
10 зерновi культури	98538,6	145554,8	219855,2	249132,5	306525,5	1,2
11 продукція борошномельно-круп’яної промисловості	20210,4	27463,7	49558,6	28267,3	26035	0,9
12 насіння і плоди олійних рослин	135596,3	178917,8	285542,3	359049,9	390625,8	1,1
13 шелак природний	39018,2	39635	37081,4	39038,8	36489,5	0,9
14 рослинні матеріали для виготовлення	524,4	888,3	1128,7	2108,8	1895,6	0,9
III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження	374265,8	451549,4	468668,1	406254,6	403328,4	1,0
IV. Готові харчові продукти	2034278	2504927	3026726	2965371	3218804	1,1
16 продукти з м’яса, риби	78715,5	100279,5	124377,5	140804,9	152189,1	1,1
17 цукор і кондитерські вироби з цукру	87551,1	231355,6	230705,3	83496,1	88333,5	1,1
18 какао та продукти з нього	302339,1	407333,7	491785,5	449593,2	460743,2	1,0
19 готові продукти із зерна	96161,7	125757,2	164765,7	170859,1	215823,9	1,3
20 продукти переробки овочів	196391,6	223306,6	277284,2	267017,9	297679,5	1,1
21 різні харчові продукти	421873,2	466458,5	592067	593535,6	659329,1	1,1
22 алкогольні i безалкогольні напої та оцет	189063,2	270553,3	421023,7	492814,1	604854,3	1,2
23 залишки і відходи харчової промисловості	206616	208437,6	247118,6	259625,7	286109,9	1,1
24 тютюн і промислові замінники тютюну	455566,8	471445	477598,2	507624	453741	0,9

ДОДАТОК Ж

Пoказники зовнішньої торгівлі oсновними зeрновими кyльтурами (пшeницею, ячмeнeм, кукyрyдзою) Укрaїни, ЄС, Рoсії і Казаxстану, за період 2010-2012 рр.

	2010	2011	2012
Світ
Вартість експорту, млн.дол.США	32035,4	32675,7	47008,1
Обсяг експорту, тис.т	153174,7	144735,7	147455,8
Ціна експорту, дол./т	209,14	225,76	318,79
Україна
Вартість експорту, млн.дол.США	1778	906,4	1070,3
Обсяг експорту, тис.т	12882,6	4859,6	4097,3
Ціна експорту, дол./т	138,02	186,52	261,22
RCA	15,102	7,133	5,424
RTA	19,156	8,525	6,009
Ed – еластичність попиту	0.237	2,172	0,497
Росія
Вартість експорту, млн.дол.США	275	2069,1	3671,2
Обсяг експорту, тис.т	16821,2	11848,3	15186
Ціна експорту, дол./т	163,7	174,6	241,7
RCA	4,527	3,062	3,461
RTA	3,818	2,552	3,068
Ed – еластичність попиту	0,100	4,373	1,731
Казахстан
Вартість експорту, млн.дол.США	632,9	752,9	517,7
Обсяг експорту, тис.т	3229	3301,8	1783,9
Ціна експорту, дол./т	196	228	290,2
RCA	6,439	9,256	9,155
RTA	5,717	7,716	6,234
Ed – еластичність попиту	1,964	1,147	1,542
ЄС
Вартість експорту, млн.дол.США	10342,3	11175,3	13770,6
Обсяг експорту, тис.т	48000	50651	42395,9
Ціна експорту, дол./т	215,5	220,6	324,8
RCA	0,284	0,367	0,268
RTA	0,559	0,759	0,511
Ed – еластичність попиту	0,646	3,266	0,545