25. Культурна ситуація України за часів гетьмана Розумовського.

- К. Розумовський (1750-1764)- резиденція в Батурині (відновив після розгрому Меншикова-1708(за Мазепи))-культурний осередок

- у місті працювала ціла група придворних живописців, музичних колективів.

- велика увага літературі. Головна бібліотека його була в Батурині.

- в усіх полках почали діяти школи для обов'язкового навчання козацьких дітей від 12 до 15 років(+військова підготовка).

- планував оновити на європейський зразок Києво-Могилянську академію та відкрити у Батурині університет, план заснування та діяльності якого був детально розробленій на 1760 рік: мало діяти дев'ять кафедр, три факультети, друкарня.

- був побудований палац з англійським парком, французький пансіон для дітей старшини. У місті відбувались концерти італійської опери.

26. Григорій Сковорода.

Григорій Савич Сковорода (1722 — 1794 рр.) - український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Народився на Полтавщині в селі Чорнухи в козацькій родині. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Викладав спочатку в Переяславському колегіумі, потім в сім’ї полковника Томари, згодом у Харківському колегіумі. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа.

У своїй філософії спирався на Біблію. «Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе». Зміст людського існування — подвиг самопізнання. Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині (це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана із співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів). Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. Як на джерело радощів, а звідси — душевного здоров’я, Сковорода вказує на дружбу. На відміну від багатьох мудреців, Григорій Сковорода не протиставляє душу й тіло, усвідомлюючи, що людина — це поєднання одного та іншого, а відтак вона мусить ставитися однаково дбайливо до обох частин своєї натури.

Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям: його вчення було в повній згоді з його життям. Невважаючи на те, що творів Сковороди не друкувалося, вони ширилися через переписування.

Ідея сродної праці. (та, що допомагає людині виразити себе).

Написав збірку «Сад божественних пісень». Писав у формі пісень, фабул, байок, трактатів і діалогів.

На могилі написано «Світ ловив мене, та не спіймав».

27. Феофан Прокопович.

Феофан (Єлеазар) Прокопович (також: Теофан Прокопович; 1681 —1736) — діяч епохи бароко, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ. Був студентом Києво-Могилянського колегіуму. Потім навчався у Володимир-Волинському уніатському колегіумі, після якого був переведений до Римської католицької академії св. Афанасія. З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, 1707 року стає префектом Києво-Могилянської академії.

Ф.Прокопович був основним ідеологом реформ Петра І. Ф.Прокопович пише ряд суспільно-політичних праць, де викладає основи ідеї міцної держави і застосовує їх безпосередньо до тогочасної Росії (був автором теорії просвіченого абсолютизму). Щодо можливих державних устроїв, то Прокопович вважав основними його формами аристократію, демократію й монархію.

Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

Ф.Прокопович —автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Курс теології Ф.Прокоповича опубліковано латинською в Кеніґсберзі в 70-тих роках ХУІІІ ст. в трьох томах, і тоді ж у Лейпцігу в шести томах. Твори Ф.Прокоповича видавалися багатьма мовами.

Окремі тези Ф.Прокоповича про світобудову адекватні або навіть ідентичні сучасним уявленням астрономії, космології та космогонії. По суті справи тут Ф. Прокоповичем сформульовано фундаментальну тезу про зв'язність часу, простору і матерії, яка лежить в основі сучасної теорії відносності.

Йому належить ідея раціональної теології. Між Божим одкровенням, законами природи і розумом людини, вважав Ф.Прокопович, не повинно бути суперечностей. Сьогодні теж є аналогічні спроби об'єднати здавалося б необ'єднуване — божественне і наукове. В цьому контексті Ф.Прокопович прочитується дуже по-сучасному.

Навіть Біблія не є для нього безперечним авторитетом. В курсі риторики і натурфілософії він говорить про суперечливі місця в Біблії, існуючі неточності. Ф. Прокопович грунтовно досліджує питання об'єкта і суб'єкта пізнання, проблеми чуттєвості і мислення, методів пізнання. Не можна позбутися враження про те, що це думка нашого сучасника.