3.Західні й східні впливи в процесі формування української культури

Українська культура пройшла тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. Найтривалішим був період її розвитку від палеоліту і до прийняття християнства.

Основні чинники формування:

природні умови і, зокрема, ріки: Дніпро, Дністер, Дунай, Буг, Десна, Рось, дрібніші річки. Саме тут виникли найдавніші поселення. Річки давали рибу для харчування, були шляхами сполучення (влітку на човнах, узимку на санях), засобами для зближення окремих племен і торгівлі між ними. Ріки — один з головних чинників економічного і культурного життя, а пізніше і політичного. Другим важливим чинником був м’який, помірний, сприятливий для проживання клімат. Він сприяв успішному формуванню не тільки матеріальної культури (світу зроблених речей), а й духовної. Помірний клімат найсприятливіше впливає на голосові зв’язки, розвиток голосу, співучості, формування мелодійної української мови. Саме такий клімат вплинув на дві найспівучіші нації світу — українську та італійську. Третім природним чинником був ліс. Він давав дрова, мед, дьоготь, хутро для одягу. Ліс — це база для полювання, бортництва і джерело матеріалів для будівництва житла, човнів, виготовлення речей домашнього вжитку. Крім того, ліс давав змогу швидко сховатись від ворогів. Він був також елементом духовної культури, своєрідної міфології (на відміну від інших цивілізацій), самобутніх релігійно-демонологічних уявлень про світ і світобудову. степ, лісостеп. Він був не тільки основним елементом для розвитку культури землеробства, а й споконвіків — джерелом небезпеки від ворогів-кочівників.

Можна виділити дві групи впливів на формування основної бази української культури. У найдавніші часи — це доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов’янські, балканські, іранські. Потім пізніші — античні, германські, римські, візантійські, західноєвропейські впливи. Усі ці впливи акумулювала в собі самобутня вже в найдавніші часи наша культура. Українську культуру єднають зв’язки з Причорномор’ям.

4. Особливості культур і генез різних груп слов’ян

Слов'яни — велика група споріднених за мовою та культурою індоєвропейських народів, що живуть у Східній і Центральній Європі та утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, болгари, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці). Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами.

Більша частина майбутніх слов'янських земель в III-IX ст. входила частково до складу земель Римської імперії, а частково до складу різних державних утворень, які виникали і зникали на цих землях завдяки союзам племен Великого Степу - скіфів, сарматів, болгар, гуннів, обрів і т.д. З I ст. серед місцевого населення починає поширюватись християнство (скіфи-християни), з III по IX ст.на цих землях існує Скіфська єпархія всесвітньої православної католицької християнської Церкви.

Історія слов'янських земель в докиївські часи - це історія панування тимчасових союзів племен Великого Степу, які стали предками сучасних слов'янських, тюркських та угро-фінських народів Євразії, а також історія постійних взаємодії з племенами, які стали предками сучасних романо і германомовних народів. Саме ця мішанина народів і культур заснована на місцевій стародавній, доісторичній культурній і світоглядній основі породила людей, які стали називати себе слов'янами.

В середині 1 тисячоліття н. е. слов'янські племена ще не мали обєднуючо-загальної назви «слов'яни». В кожному з регіонів Європи в зоні контактів з сусідами, їх племена одержували окремі власні імена. На Півночі фінські племена звали їх Venäja, на Заході — германські племена звали їх Венеди, Венети (сьогодн.нім. Wenden), Візантійці звали східну групи словянських племен Анти, а південних подунайських слов'ян Склавини, звідси назва перейшла до арабів — Скаліба (sqãliba). Оскільки в ранньому Середньовіччі Візантія була країна з найбільш розвиненою писемною культурою, візантійська (греко-латинська) назва Південних (Балканських) слов'янських племен згодом поширилась і на Східні та Західні слов'янські племена.

Сучасність

Слов'яни займають близько 20 % території Європи від Балтійського моря до Адріатичного і від Лаби до Волги. Згідно з географічним критерієм, поділяються на західну, східну і південну групу. В наш час до західнослов'янської групи належать польська, верхньо- та нижньолужицька, чеська, словацька та мертві полабська й поморська мови. У східнослов'янських племен, розташованих на території сучасної Білорусі, Росії та України, сформувалися білоруська, російська та українська мови. До південнослов'янських — сербська, хорватська, македонська, болгарська, словенська мови. Перші слов'янські літературні пам'ятки збереглися з XI ст. Писемність на основі кирилиці та латинської графіки