52.Проаналізуйте основні положення етнометодології г. Гарфінкеля.

Засновниками цієї теорії вважають австрійсько-американського вченого Альфреда Шюца (1889—1961) та американського соціолога Гарольда Гарфінкеля (нар. 1917). Сам термін "етнометодологія" було введено у науковий обіг Гарфінкелем за аналогією з терміном "етнонаука", яким в культурній антропології позначають методи та форми примітивного, ненаукового пізнання соціальної дійсності: магія, шаманство, спіритизм тощо. Етнометодологія, на думку Гарфінкеля, має протистояти "етнонауці" як сукупність наукових прийомів і методів пізнання суспільства. Представники етнометодології не вважають цінності, норми, вірування та інші суспільні значення незмінними елементами соціального оточення індивіда. На думку вченого, не існує впорядкованого соціального світу. Люди самі "домовляються" про те, як поводити себе у різних умовах, створюючи певний "сценарій".

Головною темою власних соціологічних досліджень Г. вважав проблему "раціональної опісуемого практичних дій як поточної практичної реалізації". Його цікавило те, яким чином можливо раціональне коректний опис практичних повсякденних соціальних взаємодій.

Важливість і неоднозначність цієї проблемної ситуації задається, за Г., рядом передумов. По-перше, будь-яке опис подібного роду з'явиться осмисленим для сприймає аудиторії лише в тому випадку, якщо воно буде припускати спільне для всіх учасників знання контексту. Це знання може розумітися як мовчазно мається на увазі властивість взаємодії. По-друге, передбачається використання однозначних термінів для опису соціальної ситуації (з метою запобігання появи альтернативних пояснень). По-третє, з точки зору Г., не всі знання, що включається в опис з метою виявлення сенсу дії, виявляє себе синхронно з поясненням даних. Деякі елементи опису навіть при явному їх вираженні можуть бути повністю реконструйовані лише тоді, коли опис буде повністю завершено. По-четверте, подібні описи повинні конструюватися систематично і послідовно. І нарешті, по-п'яте, сенс матеріалів або елементів опису залежить від контексту, тобто або від порядку проходження матеріалів в процесі опису, або від біографії учасника, або від більш широкого сприйняття соціальної ситуації.

Таким чином, з точки зору етнометодологіі Г., соціологія покликана вивчати всі аспекти повсякденного соціального життя і екстраординарні явища, будучи сама по собі дуже важливою сферою повсякденній діяльності людей. Всі люди в суспільстві, за Г., є соціологами, бо, приписуючи значення діям інших і претендуючи на їх розуміння, вони виступають в якості практичних теоретиків.

53.Охарактеризуйте системну теорію суспільства н. Лумана.

Вінцем наукової діяльності найбільшого німецького соціолога Никлас Лумана (1927-1998) став фундаментальну працю «Суспільство суспільства» (Die Gesellschaft der Gesellschaft) - всеосяжне соціологічне дослідження суспільства як системи. Вироблена Луманом теорія всебічно й обґрунтовано описує процес виникнення Світового Товариства в якості осьового для соціального розвитку західної цивілізації як такої.

Системна теорія Н. Лумана є видатним досягненням сучасної філософської та суспільної думки. Як і стосовно попередніх мислителів ми спробуємо розглянути лише ті її аспекти, які викладені в роботі “Влада” [4, 256], відволікаючись від викладу його системної теорії та обмежуючись лише мінімумом з його загальнотеоретичного спадку. Згадана робота Лумана цікава для нас передусім тими новими акцентами, які він вносить в теорію влади, та можливостями з’ясування стосунків між владою та управлінням порівняно з усталеними поглядами на суть влади в рамках діади “життя/смерть”. Незважаючи на всі розбіжності поглядів Вебера та Фуко, можна сказати, що ці теорії є комплементарними в тому сенсі, що вони базуються на згаданій діаді. Та якщо Вебер акцентує аспект репресивно-примусовий, який замикається в горизонті смерті, то Фуко, навпаки, робить акцент на аспекті “вирощувальному” та життєдайному, який протистоїть технологіям смерті. Але обидва мислителі не виходять за межі вказаної діади. Особливість же поглядів Лумана полягає в тому, що його думка йде зовсім в іншому напрямку.

Якщо стисло подати формулу поглядів Лумана на владу, то вона полягає в наступному: “Влада як засіб комунікації”. Але оскільки вся системна теорія Лумана побудована на тезі про те, що суспільство в цілому та всі його системи зокрема є продуктами комунікації (сам Луман говорив про те, що комунікація є “операцією з виробництва суспільства” [2, 72]), то розглядаючи владу як тип комунікації, Луман повинен був знайти специфікуючі характеристики порівняно з іншими типами комунікації. Та він знаходить їх, відштовхуючись від таких типів комунікації як Істина, Любов та Гроші. Ця дослідницька стратегія вже обумовлює особливість його підходу до визначення влади, який є послідовно аналітичним на відміну від синтетичного підходу М. Фуко, який передбачав багато функцій та величезну кількість характеристик влади, їхню дифузність.

Виходячи з вище викладеного, можна коротко охарактеризувати системну теорію Лумана в цілому. Дифференція система і навколишній світ, що лежить у її основі, уможливлює визначення суспільства як системи, що є аутопойєтичною, тобто самодостатньою й здатною до самовідтворення власних елементів, операційно замкнутою, самореферентною й структурно комплексною.

Отже, система суспільства Лумана характеризується не визначеною "сутністю". Її характеризує та операція, у ході якої виробляється й відтворюється суспільство. І ця операція – комунікація.