На Івана Купала

Святкування Івана Купала в Україні відзначають здавна. Воно відбувається в липні, саме в розквіті літньої пори. На мальовничих просторах збирається молодь» улаштовуються гулянки. На видному місці розводиться вогнище. З розгону хлопці й дівчата перестрибують через нього. Ця дія сприяє очищенню від гріхів, різних хвороб - усього поганого, що є в людині:

Поблизу багаття ставиться деревце, прикрашене квітами, зіллям. Кругом нього дівчата водять хороводи, співаючи купальських пісень. А пісні бадьорі, веселі, а саме: «Купало, Купало, де ти зимувало?», «А ми рутоньку посієм, посієм», «Летіла зірочка та впала». Славиться природа, щасливе кохання.

Молодь бавиться, обливається водою. Дівчата плетуть вінки й пус­кають їх на воду. Святкування тягнеться допізна. Справляються різноманітні обряди.

Гуляння на Івана Купала - це свято краси й молодості, вільної праці, щастя й добра. (123 слова)

З календаря

Простір без меж

Де ж лінія обрію? Зараз її майже не помітно. Безмежна сліпучість моря зливається з такою ж безмежною сліпучістю небес. Сяйво дня народжується із сяєв, з гармонійного єднання переповнених світлом стихій...

Сонце в зеніті.

Серед відкритого моря йде «Оріон». Ледве рухається; вітру нема, парусся обвисло...

Дельфіни його спостерігають. Табунам невтомних цих дітей, моря вітрильник біліє, мов якийсь дивний, поволі пливучий палац. Жодного судна навстріч, жоден танкер не темніє на обрії. Тільки «Оріон». Один-однісінький серед дзеркальних вод. Під парусами видається неймовірно високим. Біла хмара! (Висота щогли від кіля до клотика сорок сім метрів).

Курсанти нудьгують на палубі. Ще їм, новачкам, незвична оця сліпучість довкруг: на всі сторони світу - фантастична сліпучість. Ніде такої не побачиш, як серед цих медітеріанських вод о такій порі, опівдні. Від світла ріже в очах. Простір без будь-яких меж. (120 слів)

О. Гончар

Літо

Ну й літо ж видалось! Таке на Волині рідко буває. Сонця того, зелені, співів. І навіщо ті зими та осені? Цвіли б сади, витьохкували соловейки, зріли б ягоди - черешні, вишні, позьомки. Як от зараз, приміром. Досить тільки злізти з воза, ступити кілька кроків у ліс -і хоч нагрібай тих суниць. Скоро й малина поспіє.

Леся лежить горілиць на запашному свіжому сіні, заклавши під голову руки, і думає. Порипує, перевалюючись на вибоїнах, віз* попирхують коні, аж луна йде лісом, а їй любо-прелюбо... Поруч сидить Михайлик, задумливо жує травинку. Відкусить— виплюне. Уявляє себе дорослим! Побув уже зиму в Києві й думає - велике щастя. Вона теж поїде. І наздожене його. По мовах вона й так попереду. А в Києві підучить історію, літературу. Це їй наймиліше - література й історія. Читала б, слухала легенди та міфи. Скільки там цікавого!.. (129 слів)

За М. Олійником

Легенда

Геродот переповідав степову причорноморську легенду. Герой Геракл, відбивши в супротивника волів та коней, забрів у невідомий край. Утомившись, приліг на землю й заснув. Тим часом худоба його зникла.

Геракл обійшов усе довкілля, а коней та волів не знайшов. Та ось прибився він до країни Гілеї, себто Лісистої. Тут зустрів чудесну істоту. До стегон це була дівчина, а нижче - змія. Змієнога богиня пояснила Гераклові, що поверне коней та волів, ставши його дружиною.

Від того шлюбу народилося троє синів. Ім'я наймолодшого - Скіф. Лише він спромігся натягнути батькового лука. За це й був визнаний за царя. На честь Гераклового сина ті народи почали називати скіфами.

Скіфова змієнога мати — дочка Бористена. А Бористен Дніпром називається нині. Давня слов'янська назва ріки - Славутич.

Чимало часу проминуло, але й сьогодні на острові Хортиця всім покажуть печеру Бористенової дочки. (131слово)

За Л. Череватенком