4.1.2. Розкрій та склеювання розгорток

Розкрій розгорток із паперу виконується за допомогою різців. Застосування ножиць не рекомендується. Прорізування прямих ліній фіксується за допомогою металевої лінійки. Під час розкрою вона розташовується на поверхні матеріалу, з якого виготовляється макет (див. рис. 4.7).

Вирізування круглих (циркульних) або напівкруглих ліній виконується за допомогою вимірювача, одна з голок якого перероблюється на різець. При цьому довжина ріжучої кромки не повинна перевищувати 0,5 мм. У противному разі кінці ріжучої кромки будуть «рвати» папір і надріз вийде кошлатим і неохайним (див. рис. 4.8).

Вирізування отворів круглої форми малого діаметру може бути полегшене завдяки деяким пристосуванням (штампам) (див. рис. 4.9).

Лінії стику розгорток попередньо фіксуються шляхом виконання прорізів на ⅓ ÷ ½ частину товщини матеріалу зі сторони, що натягується під час вигину (див. рис. 4.10).

Допускається фіксувати лінію згину шляхом продавлювання матеріалу голкою або шилом.

Для надання макету із паперу більшої жорсткості та геометричної незмінності у внутрішню частину основних об’ємів повинні уводитись каркаси жорсткості, які виконуються із цупкого картону або пінопласту (див. рис. 4.11).

Залежно від фізичних якостей і характеристик склеюванних матеріалів застосовують різні способи їх з’єднання (див. рис. 4.12).

Тонкі матеріали (папір, шпон, тканина тощо) з’єднуються накладанням одного шару матеріалу на інший, з односторонньою накладкою або просто в стик. Для більш товстих матеріалів (деревина, пінопласт, картон, фанера, оргскло) застосовують з’єднання в шпунт, у стик, з односторонньою накладкою та на ус.

Під час склеювання тонких матеріалів для уникнення вижолоблення клей наносять на поверхню того матеріалу, який потрібно наклеїти. Кількість клею, що наноситься на поверхню, в усіх випадках має забезпечувати міцне з’єднання. В той же час кількість клею не повинна бути надмірною, оскільки

плями, що можуть утворитися від надлишку клею на лицьовій поверхні макета, значно погіршують його зовнішній вигляд і, крім того спричиняють небажані деформації. Оптимальна кількість клею визначається експериментальним шляхом на обрізках матеріалів, які використовують для виготовлення макетів. Фіксацію горизонтальних діафрагм жорсткості апсид, напівколон, пілястр, барабанів тощо здійснюють шляхом приклеювання їх до завчасно приклеєних стільців, реберець або кронштейнів, які розміщуються за точно розміченими місцями (див. рис. 4.13).

Рис. 4.13. Приклад розташування фіксувальних реберець для вклеювання діафрагми жорсткості

Фіксувальні елементи можна виготовляти із цупкого картону, пінопласту чи навіть паперу. Діафрагми перед їх вклеюванням точно припасовуються.

Інколи доводиться виготовляти спеціальні кондуктори для фіксації форми круглястих елементів архітектурного об’єкта (див. рис. 4.14).

Кондуктор можна виготовити із кількох шарів картону або з пінопласту. Кондуктор приклеюється до горизонтальної поверхні з картону. Слід зазначити, що точність фіксації діафрагми значною мірою залежить від висоти кондуктора: чим вищий кондуктор, тим легше вклеїти діафрагму з необхідною точністю.