9.3. Міжнародні туристичні організації

Розвиток туризму як соціально – економічного явища, що не може залишатися закритим у рамках національних кордонів, його зростаюча роль у системі міжнародних відносин обумовили об’єктивну і закономірну потребу в активному співробітництві та взаємодопомозі держав усього світу у вирішенні складних проблем туризму як у регіональному, так і у світовому масштабах.

У період після Другої світової війни розпочалося формування міжнародних організацій, які у тій або іншій мірі мають відношення до туризму.

Міжнародні туристичні організації створюються на підставі добровільного членства і роботи в них представників туристичної галузі різних країн світу. Вони діють у відповідності з прийнятими статутами на постійній основі й являють собою ефективну форму міжнародного співробітництва в галузі туризму. Наприкінці XXст. у світі налічувалось близько 170 міжнародних туристичних організацій[ 27, с 78]

Наявність великої кількості міжнародних туристських організацій вимагає відповідної їхньої класифікації.

Міжнародні туристичні організації (МТО) можна поділити за такими класифікаційними ознаками:

а) ранг учасників і їх повноваження;

б) територіальний масштаб діяльності;

в) основна мета і предмет (спеціалізація) діяльності.

Залежно від рангу, повноважень і компетенції членів МТО, останні розподіляються на дві групи: міжурядові та неурядові.

До першої групи відносяться такі організації, у діяльності яких беруть участь уряди країн або уповноважені від них представники( особи або органи).Рішення, які вони приймають, знаходять вираження у конкретних міжурядових угодах, розрахованих на довгостроковий період.

Типовим прикладом організацій першої групи є Всесвітня туристична організація(ВТО).

Другу групу МТО складають суб’єкти ,які не мають відповідних повноважень від уряду представляти країну. Ефективність діяльності неурядових МТО залежить від авторитету і активної позиції їх членів. Як правило, рішення, що приймаються неурядовими МТО реалізується у рамках формувань, об’єднаних однаковими інтересами у галузевому, професіональному або регіональному аспектах. До таких організацій можна віднести Всесвітню федерацію асоціацій туристських агентств(FUAAV), Міжнародну федерацію туроператорів (IFTO)- обидві організації виступають як прихильники лібералізації туристичного бізнесу і захисту інтересів туристичних фірм.

Залежно від територіального масштабу діяльності МТО можна розмежувати на світові і регіональні.

Світові туристичні організації включають до свого складу, як правило, країни з усіх континентів. Регіональні формуються у рамках континентів або територій, які об’єднують однорідні туристські ресурси чи види туризму. Інколи принцип їх формування заснований на загальних політичних, економічних, культурних, екологічних інтересах.

До числа найбільших регіональних організацій відносяться:

- Арабська асоціація туризму і туристських агентств(ААТА), що поєднує агентства 14 арабських країн;

- Організація з розвитку туризму в Африці(ОДТА), в яку входять 15 африканських країн;

- Туристська асоціація країн Азії і Тихого океану(РАТА), членами якої є близько 2000 організацій;

- Європейська туристична комісія(ЄТС).

Регіональні міжнародні туристські організації існують у країнах таких регіонів, як Центральна Африка, Південна Америка, Східна Азія і т.д.

Залежно від цілей і предмету діяльності МТО можна поділити на організації загального профілю і спеціалізовані.

До першої групи слід віднести всі міжнародно-правові суб’єкти, які займаються загальними питаннями туристичного розвитку. Друга група МТО має свою професійну спеціалізацію.

Спеціалізовані МТО створюються для співробітництва в організації Молодіжного туризму (Федерація міжнародних молодіжних туристичних організацій - FIYTO), готельного і ресторанного господарства(Міжнародна асоціація працівників готелів і ресторанів - IHRA), наукових досліджень туризму(Міжнародна асоціація наукових експертів по туризму - AIEST).

Найбільш авторитетною і визначною є Всесвітня туристична організація(World Tourism Organization), яка вважається міжурядовим універсальним органом співробітництва країн у галузі туризму. Вона була заснована 2 січня 1975 року шляхом перетворення неурядового Міжнародного Союзу офіційних туристичних організацій (МСОТО) в Міжурядову організацію, діючу під патронатом ООН. Згідно зі Статутом ВТО, її основною метою є сприяння розвитку туризму для внесення вкладу в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, процвітання, поважання і дотримання прав людини і основних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії [18, ст. 3].

Нині Всесвітня туристична організація (ВТО) об’єднує 139 дійсних і 6 асоційованих членів, а також понад 350 приєднаних членів(туристичні фірми, авіакомпанії, міжнародні організації тощо)[24,c.112].

Основні структурні підрозділи ВТО показані на рис. 4.2.

Головним органом ВТО є Генеральна асамблея(General Assembly), яка збирається один раз у два роки і приймає всі важливі рішення: про вибори генерального секретаря, членів Виконавчої Ради, про затвердження і розподіл коштів бюджету ВТО, про прийом нових членів, затвердження звітів і планів роботи.

У Виконавчу раду (Executive Council) входять 26 членів, які обираються Генеральною асамблеєю. Виконавча рада здійснює необхідні заходи для забезпечення реалізації всіх рішень і рекомендацій, прийнятих на Генеральній асамблеї, надає звіти про виконання цих заходів.

Секретаріат ВТО очолює генеральний секретар, який призначається на цю посаду Генеральною асамблеєю терміном на чотири роки. Він відповідає перед генеральною асамблеєю і Виконавчою радою за діяльність ВТО, втілення в життя її рішень, готує звіти і плани роботи ВТО. Секретаріат ВТО знаходиться у м. Мадрид (Іспанія), під керівництвом секретаріату працюють технічні комісії: з бюджету та фінансів, статистики, навколишнього середовища та інші.

Рис. 4.2. Організаційна структура ВТО

Регіональні комісії об’єднають країни –члени ВТО, що знаходяться у

Задачами регіональних комісій є організація співробітництва країн регіону у реалізації рішень і рекомендацій ВТО, сприяння розвитку регіонального туризму.

Основна діяльність ВТО зосереджена на таких напрямках:

- дослідження існуючих і потенціальних туристичних ресурсів, розроблення стратегій, планів і проектів туристичного розвитку в окремих країнах і територіях;

- сприяння забезпеченню сталого розвитку туризму і вирішенню екологічних проблем;

- проведення досліджень світового ринку туристичних послуг, прогнозування і організація статистики туризму;

- інформаційна і рекламна діяльність, забезпечення зв’язків з громадськістю;

- організація професіональної підготовки кадрів; створення і реалізація освітніх програм, пов’язаних з туризмом;

- розробка стандартів якості у всіх сферах туристичного розвитку;

- визначення джерел і методів фінансування та інвестиційної діяльності в туризмі.

Основними міжнародно-правовими формами діяльності ВТО є проведення конференцій і нарад. Так, наприклад, ВТО організувала у 1980 році Всесвітню конференцію з туризму, що проходила у столиці Філіппін м. Манілі. На конференції були розглянуті важливі політичні та соціально-економічні питання розвитку туризму і прийняті відповідні рекомендації і рішення, які увійшли в текст документа, що отримав назву Манільської декларації по туризму.[17]

У декларації увага всіх країн світу зверталась на проблеми розвитку міжнародного туризму і шляхи їх вирішення, зокрема:

- на регулювання пропозиції туристичних послуг і необхідність покращення їх якості з урахуванням інтересів споживачів і місцевих виробників;

- на захист і збереження культурно – історичної спадщини та охорону навколишнього середовища;

- на технічне співробітництво в галузі туризму, включаючи обмін туристичною інформацією;

- на питання людських ресурсів у туристичній галузі, зокрема, на необхідність підвищення іміджу професії і соціального статусу осіб, що працюють у туристичній індустрії;

- на забезпечення свободи пересування туристів, спрощення візових, прикордонних, митних та інших туристичних формальностей.

Якщо до 1980 року туризм розглядався перш за все з точки зору прибутковості, то Манільська декларація проголосила нову сучасну і реалістичну концепцію туризму як засобу проведення відпусток, форму відпочинку, подорожей і пересувань осіб з будь-якими цілями[17].

На Манільській конференції було прийнято рішення про щорічне проведення Всесвітнього дня туризму, починаючи з 27 вересня 1980р.

Наступна Всесвітня нарада з туризму відбулася у 1982 р. у м. Акапулько(Мексика). На ній обговорювались дії щодо реалізації цілей, поставлених Манільською декларацією зі світового туризму.

У прийнятому „Документі Акапулько” було підкреслено, що „сучасна світова обстановка та зростаюча кількість збройних конфліктів, які відбуваються в світі, перешкоджають розвиткові туризму.[15]. Тому нарада визнала за необхідне скликати представників держав та міжнародних спостерігачів, які зацікавлені в діяльності, пов’язаній з використанням вільного часу, відпусток, що може сприяти вивченню та вжиттю заходів, які активізуючи розвиток туризму, зближують народи завдяки безпосередньому взаємному пізнанню.

„Документ Акапулько” знову підтвердив, що „світовий туризм може стати істотнім чинником забезпечення миру на Землі, моральною та інтелектуальною основою для взаєморозуміння і взаємного зв’язку між народами”. Він також може „допомогти встановленню нового міжнародного економічного порядку, який би сприяв ліквідації економічного розриву між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються”.[15]

Головною тезою цього документа став беззаперечний факт, що „розвиток туризму в усіх його формах і особливо як задоволення права на відпочинок і подорожі, що впливає з права на оплачувану відпустку, може здійснюватися тільки в умовах миру та міжнародного взаєморозуміння”.[15]

У 1985 р. на VI сесії Генеральної асамблеї ВТО були прийняті два важливих документи:Хартію туризму і кодекс туриста[19]

Вони проголошують основні принципи туристичного руху, визначають права і обов’язки туристів, виробників туристичних послуг, державних адміністрацій і місцевого населення.

Прагнучи до досягнення високих результатів у реалізації поставлених задач, ВТО тісно співпрацює з ООН, її комісіями та спеціалізованими закладами, гнучко реагує на події, що відбуваються в світі. Після трагічних подій 11 вересня 2001 року у США і перед загрозою глобального міжнародного тероризму ВТО розгорнула безпрецедентну активність. Завдяки діяльності сформованого ВТО „Комітету з оздоровлення” та поліпшенню обміну інформацією, досвідом та послугами, членам ВТО-як країнам, так і окремим підприємствам була надана допомога у впровадженні засобів адекватної оцінки ситуації та виробленні відповідної реакції[25,с 9.]

У 1997 р. Україну прийнято дійсним чином до ВТО, а у вересні 1999р. на 13-й Генеральній асамблеї до її керівного органу-Виконавчої ради. Членство України в такій авторитетній всесвітній організації, як ВТО, дотримання Україною всіх нормативно-правових документів ВТО, можливість набувати практичного і теоретичного досвіду у сфері туризму в розвинених туристичних державах мають сприяти піднесенню в країні як рівня внутрішніх туристичних послуг, так формуванню позитивного міжнародного туристичного іміджу нашої держави

Запитання для самоперевірки

1. Які цілі переслідує міжнародне співробітництво в галузі туризму?

2. Які є форми співпраці країн у сфері туризму?

3. У чому полягає головна мета Шенгенської угоди?

4. Які основні заходи здійснює ООН для зміцнення міжнародного співробітництва в галузі туризму?

5. За якими ознаками класифікують міжнародні туристичні організації?

6. Дайте стислу характеристику діяльності Всесвітньої туристичної організації.