10.3. Методи калькулювання витрат

З другої половини XIX ст. почали вживати термін “калькуляція^” (лат. calculatio - обчислення) для позначення розрахунку собівартості та термін “калькуляційна книга”, в якій і оформлювалися калькуляційні розрахунки. З часом термін “калькуляція” стали застосовувати і у розумінні форми, в якій наводиться розрахунок собівартості, тим самим відкидаючи термін “калькуляційна книга”. Тож відбулося поступове розширення змісту поняття калькуляція та одночасно заплутування, неоднозначне (неадекватне) його розуміння. В 50-х рр. з’являється новий термін “калькулювання”, який повинен був усунути непорозуміння між вченими-економістами. Проте, бажаного ефекту це не викликало. Тому сьогодні, у деяких авторів терміни ”калькуляція” і “калькулювання” виступають як синоніми, а у інших відрізняються за суттю.

Як правило, під калькулюванням розуміють процес обчислення у грошовому вимірі витрат і результатів будь-якого господарського процесу за встановленими статтями. А калькуляцію розглядають як форму внутрішнього документу, в якій проводиться калькулювання і подаються його результати.

Таким чином, поняття "калькулювання" більш широке, оскільки процес (система) обчислення собівартості або результату господарського процесу включає і форму подання результатів такого розрахунку за статтями витрат.

Головна ціль калькулювання – сформувати базу для визначення кількісних критеріїв оцінки управлінських рішень у процесі планування і контроля виробництва.

При калькулюванні важливими є поняття об’єкт калькулювання та калькуляційна одиниця.

Об’єкт калькулювання – це вироби, напівфабрикати різного ступеню готовності, роботи і послуги, собівартість яких повинна бути визначена.

Калькуляційна одиниця – вимірник об’єкту калькулювання.

Виділяють кілька видів калькулювання собівартості продукції (рис.10.5).

Залежно від характеру продукції, особливостей організації виробництва та особливостей технології виготовлення продукції розрізняють методи калькулювання:

• позамовний – метод послідовного підсумовування витрат за видами продукції;

• попередільний – метод сумування витрат за переділами (стадіями) виробництва.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат на одиницю продукції розрізняють метод повного розподілу витрат і метод величини покриття. Перший метод припускає повний розподіл всіх витрат на калькуляційний об'єкт, другий метод - розподіл тільки змінних витрат на калькуляційний об'єкт.

Перша група методів залежить від особливостей технологічного процесу й організації виробництва, тобто визначається об'єктивними умовами. Що стосується другої групи методів, то в різних джерелах їх назви відрізняються (див. Табл.10.7).

Рис. 10.5 Методи калькулювання собівартості продукції

Таблиця 10.7 - Назви методів калькулювання

Автори	Назви методу, який передбачаэ повний розподіл витрат на калькуляційний об'єкт	Назви методу, який передбачаэ розподіл тільки змінних витрат на калькуляційний об'єкт
Басовський Л. Е. [5]	Метод загальної калькуляції	Метод величини покриття
Бондар И.Ю., Пахомов В.Г.[8]	Калькулювання повних витрат	Директ-костінг
Бутинець Ф.Ф. [9]	Калькулювання повних витрат	Калькулювання неповних витрат (неповна калькуляція, усічена калькуляція)
Голов С.Ф. [17]	Калькулювання повних витрат	Калькулювання змінних витрат
Друрі К. [28]	Калькулювання з повним розподілом витрат	Калькулювання по змінних витратах
Орлов О.О. [70]	Метод загальної калькуляції	Метод величини покриття

Багато авторів перший метод називають калькулюванням повних витрат. На наш погляд така назва не є точною, тому що другий метод також передбачає складання повної калькуляції, але на весь обсяг випускаємої продукції. Назва «метод загальної калькуляції» не дає уявлення про суть методу, крім того створює враження про «загальну» калькуляцію, отриману якимось укрупненим методом. У цьому зв'язку назва, яку застосовує англійський вчений К.Друрі (калькулювання з повним розподілом витрат), нам здається найбільш прийнятною, тому що відбиває суть даного методу.

Що стосується другого методу, то «калькулювання неповних витрат» та «калькулювання по змінних витратах» також викривляє суть методу, тому що він передбачає калькулювання як змінних так і постійних витрат. При цьому змінні витрати калькулюють на одиницю продукції, а постійні витрати - на весь обсяг виробництва. Що стосується назви «директ-костинг», то вона відноситься до системи планування й обліку, а не до методу калькулювання. Тому на наш погляд найбільш повно суть методу відбиває назва «калькулювання методом величини покриття». Надалі будуть вживатися зазначені назви методів.