Державний бюджет

Надходження Т	Видатки С
• податкові	• державні закупівлі товарів та послуг
• неподаткові	• державні інвестиції
	• соціальні трансферти
	• виплати з обслуговування державного боргу

Податки є важливим елементом середовища, в якому працюють підприємці. Привабливість або непривабливість країни для ведення бізнесу за показниками стягнення податків визначає місце країни у світовому рейтингу. Україна в міжнародному рейтингу «Сплата податків - 2010» на тлі інших пострадянських країн посідала таке місце (табл. 8.1):

Таблиця 8.1. Дані світового рейтингу «Сплата податків – 2010»

Країна	Кількість податкових платежів	Частка прибутку, щ о сплачується у вигляді податків	Місце країни в загальному рейтингу
Естонія	10	49,1	38
Латвія	7	33,0	45
Литва	12	42.7	51
Казахстан	9	35,9	52
Грузія	18	15.3	64
Російська Федерати	11	48,3	103
Вірменія	50	36,2	153
Україна	147	57.2	181
Білорусь	107	99,7	183

Низький рейтинг України у створенні умов для ведення біз­несу через сплату податків зумовлювався не стільки часткою прибутку, який вилучався через податки, скільки дуже великою кількістю податкових платежів та неузгодженістю податко­вого законодавства. За новим Податковим кодексом передбача­ється сплата 18 податків і платежів.

Якщо дефіцити бюджетів одних періодів не компенсуються (від­шкодовуються) профіцитами інших періодів, то держава фінансує брак коштів за допомогою внутрішніх (у власних громадян) та зовніш­ніх (в іноземців) запозичень. У такий спосіб виникає державний борг.

Підтвердженням існування боргу є державні облігації, за якими держава сплачує проценти. Після настання терміну повернення боргу уряд викуповує державні облігації.

Державний борг і дефіцит державного бюджету пов'язані як при­чина та наслідок: борг виникає, тому що є дефіцит: що довше збе­рігатиметься дефіцитний бюджет, то більшим стає борг держави.

3.

З дійснюючи грошову політику, уряд використовує зміну грошово­го пропонування - кількості грошей в обігу. Для цього він застосовує такі інструменти, як грошова емісія, купівля-продаж валюти, регу­лювання діяльності комерційних банків. Схематично грошову політику можна зобразити так (схема 8.4).

Пояснення до схеми

Схема демонструє те. що основні цілі економічної політики уряду бажані показники ВВП, зайнятості та цін - у межах грошової по­літики досягаються через зміни грошового пропонування. Для змін грошового пропонування використовують три основні за­соби: емісію, операції з валютними резервами, регулювання діяль­ності комерційних банків.

Емісія грошей - випуск додаткових грошей, що здійснюється центральним банком країни.

Операції з валютними резервами передбачають, що коли цент­ральний банк продає валюти інших країн за національні гроші, то кіль­кість грошей в обігу зменшується. Копи ж він купує валюти інших країн і поповнює державні резерви, то кількість національних грошей в обігу збільшується.

Як пояснювалось у темі 3, комерційні банки створюють гроші у формі поточних, короткострокових і довгострокових рахунків, що є елементами грошових агрегатів МІ, М2. МЗ. Тому, впливаючи на діяльність комерційних банків, національний банк може сприяти збільшенню саме цих елементів грошового пропонування. Способами такого стимулювання є зменшення норми обов'язкових грошових ре­зервів, які повинен мати кожний комерційний банк, або пом'якшення вимог на одержання ліцензії на банківську діяльність.

4.

З усієї сукупності благ - речей та послуг, якими ми користуємося, можна виокремити особливі блага, що мають назву суспільних. Їхньою протилежністю є приватні блага.

Суспільні блага мають такі відмітні ознаки:

- їх створення і споживання відповідають суспільним інтересам, оскільки без них суспільство не могло б існувати як спільнота цивілізованих людей;

- вони спрямовані на колективні потреби, для яких індивідуальне (приватне) задоволення було б або неможливим, або еконо­мічно недоцільним;

- частку споживання цих благ конкретним споживачем визначити важко або взагалі неможливо;

- з ними пов'язані значні позитивні зовнішні ефекти для суспіль­ства, тому втрати від недостатнього їх виробництва є набагато більшими, ніж витрати на виробництво.

Позитивні зовнішні ефекти - це додаткові вигоди, що має суспіль­ство, громада від виробництва лише певних речей та послуг. До таких, приміром, належить освіта, її розвиток робить суспільство не тільки багатшим через вищу продуктивність праці, а й більш цивілізованим, придатним для комфортного існування, безпечним для всіх громадян.

Усі згадані особливості суспільних благ пояснюють доцільність їх виробництва під контролем держави та з використанням ресурсів, якими вона володіє. Суспільними благами зі згаданими ознаками є:

- освіта;

- фундаментальна наука;

- культура (музеї, архіви, театри, філармонії тощо);

- збережене довкілля (національні парки, заповідники, чисті вода та повітря, флора та фауна тощо);

- благоустрій міст і селищ;

- правопорядок та справедливий судоустрій;

- захист прав і свобод особистості;

- національна безпека.

Ясна річ, що основним джерелом фінансування суспільних благ має бути державний бюджет.

5.

Одним із завдань уряду є забезпечення ефективності господа­рювання в межах усієї національної економіки. Економіка не може бути ефективною в умовах незахищеної конкуренції та панування монопо­лій. Адже ринкова конкуренція має тенденцію до затухання, а ринкові суб'єкти-конкуренти тяжіють до змов, які б зменшували їхні витрати на здійснення конкурентної боротьби.

Політика, яка спрямована на захист конкуренції та обмеження мо­нополізму, називається антимонопольною.

Для здійснення антимонопольної політики в законодавстві визна­чають:

- граничну частку ринку, яка може належати окремому вироб­никові і після досягнення якої він [виробник] вважається моно­полістом. За українським законодавством монополістом стає підприємство, якому належить 35 % ринку;

- види зловживань монопольним становищем, які тягнуть за со­бою відповідальність і передбачають компенсацію. Зловживан­ня монопольним становищем - це необґрунтоване завищення цін, нав'язування споживачам додаткових зобов'язань, обме­ження виробництва та відмова продавати товар, коли немає альтернативи його придбання є інших продавців, створення перепон для входження нових виробників на ринок.

Органи державної влади, які виявили зловживання за результа­тами антимонопольних розслідувань, можуть примусово обмежити ці­ни на продукцію монополіста або домогтися примусового поділу великої компанії на кілька менших.