Лекція з економіки Тема: «Державне регулювання економіки»

План:

1. Цілі та функції державного регулювання економіки

2. Інструменти фінансового регулювання та державний бюджет

3. Сутність та інструменти грошового регулювання

4. Суспільні блага: ознаки і сутність

5. Підтримка конкуренції та антимонопольне законодавство

1.

Уряд повинен регулювати економіку, тому що сам по собі ринок із властивими йому механізмами конкуренції та саморегулювання не може вирішити багатьох важливих проблем як для суспільства в ціло­му, так і для громад окремих міст і селищ.

Наведемо деякі приклади таких невирішуваних ринком проблем.

> Жоден ринковий механізм не стимулює підприємців зберігати природне довкілля, менше його забруднювати. Навпаки, додаткові витрати, пов'язані з запровадженням так званих чистих технологій, зменшують прибутковість виробництва.

> Ринок не розподіляє ресурси на користь неприбуткових видів діяльності та тих, що можуть забезпечити приріст доходів лише у віддаленому майбутньому. За ринковими законами без відповідної оцін­ки може залишитися праця філософа або науковця, художника або композитора, адже результати їхньої діяльності формують те, що не має грошової оцінки, - культуру нації, або ж ця діяльність не зразу дає конкретні результати.

> Значна тривалість проектів та обмеженість ресурсів окремих підприємців не викликає в них бажання будувати дороги, мости, пор­ти, дамби, очисні споруди.

> Окремі економічні суб'єкти за власний кошт не розпочинають заходи з благоустрою міст, не створюють національних парків, не за­безпечують правопорядок і захист прав і свобод особистості. Причи­ною цього є неможливість стягнення плати за користування всіма зга­даними вигодами з конкретних їх споживачів, що передбачає ринок.

Оскільки описані та інші проблеми не вирішуються за ринкового саморегулювання, то відповідальність за їх розв'язання бере на себе держава (уряд).

Діяльність держави не може бути спонтанною або хаотичною. Тому уряд повинен формувати та втілювати в життя науково обґрунтовану економічну політику.

Державна економічна політика - система за­ходів, до яких удається уряд для досягнення цілей, що відображають суспільні інтереси.

Тому найважливішими елементами державної по­літики є:

• визначені цілі;

• засоби (інструменти) досягнення цих цілей.

Основними економічними цілями держави (уряду) у формуванні економічної політики стають:

• певні обсяги ВВП країни та ВВП на душу населення (одного гро­мадянина);

• повна зайнятість, або обмеження безробіття до рівня природ­ного;

• цінова стабільність, за якої інфляція не виходить за межі помір­ної.

Проміжними (неосновними) на певних етапах можуть ставати такі цілі, як обмеження коливань курсу національної валюти, подолання надмірного соціального розшарування суспільства, членство у певних об'єднаннях або міжнародних організаціях тощо.

Інструменти державного регулювання економіки різняться залеж­но від того, у межах якої політики вони здійснюються - податково-бюджетної (фінансової) чи грошової.

2.

Здійснюючи податково-бюджетну (фінансову) політику, уряд ви­користовує такі особливі інструменти:

С хематично податково-бюджетну (фінансову) політику можна подати так (схема 8.1).

Пояснення до схеми

Схема відбиває те. що основні цілі економічної політики уряду: необхідні країні обсяги ВВП, повна зайнятість, за якої безробіття не перевищує природного рівня, стабільність цін - за податково-бюджетного регулювання економіки досягаються особливими ін­струментами.

Такими інструментами є податки, податкові пільги, державні за­купівлі товарів, соціальна допомога малозабезпеченим та незахищеним верствам населення.

Податково-бюджетна політика стає особливо дієвою, коли еко­номіка виходить із кризи. У цей час уряди зменшують податкове на­вантаження на підприємців і споживачів, розширюють коло соціальних програм для малозабезпечених верств, для безробітних тощо.

Найважливішим інструментом впливу на економіку є податки.

Податки – це обов’язкові (примусові платежі), що вносяться до державного (місцевих) бюджетів юридичними та фізичними особами.

Податками називаються обов'язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, підприємств, організацій у державний бюджет.

Порядок стягнення всіх видів податків, податкові ставки та подат­кові пільги впорядковуються особливим державним документом - По­датковим кодексом країни. Перший Податковий кодекс України був ухвалений наприкінці 2010 р. і набув чинності з 1 січня 2011 р. До цього часу стягнення різних податків здійснювалося за окремими законами.

Податкова система будь-якої країни передбачає стягнення різних видів податків. Основними з них с такі:

• Особистий прибутковий податок, або податок з фізичних осіб. Платниками податку є фізичні особи - наймані працівники. а також підприємці як власники особистих доходів, одержаних за виконувані ними функції управління.

• Податок на прибуток корпорацій, або податок на прибуток підприємств. Платниками цього податку є юридичні особи - під­приємства, установи. Об'єктом оподаткування - тим, з кого стя­гується податок, є прибуток корпорації (підприємства) незалеж­но від сфери діяльності.

• Податок на майно або капітал. Платниками цього податку ста­ють власники майна та капіталу - землі, будинків, транспортних засобів, будівель, споруд, устаткування тощо. Податок виконує перерозподільну функцію, оскільки дає можливість поповнювати державний бюджет за кошт багатших громадян-власників майна та капіталу. Так створюється джерело для соціальних виплат біднішим верствам суспільства.

• Акциз. Є податком на споживання, що стягується в момент придбання певного товару й означає фактичне вилучення з до­ходу споживача. Акциз стає частиною ціни (процентом ціни) не всіх, а лише деяких, так званих підакцизних, товарів. Зазвичай такими товарами є горілчані, тютюнові вироби, ювелірні при­краси тощо. Перелік таких товарів визначається урядом.

• Податок на додану вартість (ПДВ). Сплачується з усіх товарів, тому його називають універсальним акцизом. Оскільки ПДВ за­кладається в ціну товарів, що купуються кінцевими споживачами, то саме вони стають фактичними платниками цього податку. Продавці зазвичай зазначають на товарних чеках та ярликах дві ціни - без ПДВ та з ПДВ, намагаючись підкреслити цим те, що саме податок на додану вартість збільшує ціну для споживача.

• Податок (податки) із соціального страхування. Стягується з метою формування фондів соціального страхування. Є стра­ховим внеском, що визначається планами обов'язкового пенсійного, медичного, на випадок безробіття тощо страхування. Плат­никами податку стають і підприємці, і наймані працівники.

Мито. Зазвичай є податком на товари, що імпортуються, але іноді встановлюється й на експортовані товари. Платниками ім­портного мита стають підприємці, що ввозять товар з-за кор­дону, тому він може виконувати функцію захисту вітчизняних виробників від конкуренції іноземних. Але імпортне мито, яке робить імпортовані товари дорожчими, зрештою, сплачує спо­жива ч товару.

З 1 січня 2011 року в Україні стягуються такі основні податки:

- податок на доходи з фізичних осіб;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на додану вартість;

- акцизний податок;

- мито;

- плата за землю;

- екологічний податок;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва;

- єдиний соціальний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Кожен податок стягується за певною податковою ставкою. По­даткова ставка - це частка доходу у відсотках, яка відраховується платниками до державного бюджету.

Саме на величину стягнутих податків зменшується дохід у роз­порядженні кожного економічного суб'єкта.

Кількісні значення податкових ставок для різних податків зафік­совані в податковому законодавстві. Знаючи податкові ставки, можна визначити суму відрахувань податку до бюджету, відповідно, на цю суму зменшується дохід, який залишається в розпорядженні особи.

Податкова пільга - це перевага, яку дістають від уряду лише деякі платники податків, якщо це відповідає економічним інтересам та цінностям суспільства.

До найчастіше використовуваних урядом по­даткових пільг належать такі:

• Неоподатковуваний мінімум заробітної плати - передбачає, що з податкової бази (грошової суми, яка оподатковується) виключа­ється частина доходів, яка тотожна мінімальній заробітній платі. Існує світовий досвід установлення мінімальної неоподатковуваної заро­бітної плати на рівні прожиткового мінімуму для громадян країни.

• Капітальні знижки - щорічне зменшення оподатковуваного при­бутку на ту частину, що одержана від використання устаткування, яке забезпечує енергозбереження або незабруднення довкілля.

• Податковий кредит - зменшення суми оподатковуваного при­бутку на величину інвестицій та видатків на науково-дослідні та конструкторські розробки.

• Соціальні знижки - зменшення оподатковуваного прибутку на величину тих витрат, що забезпечують здійснення певних со­ціальних програм, наприклад, працевлаштування молоді, людей з обмеженими можливостями, благодійництво та меценатство.

Крім податків як інструмент податково-бюджетної політики, як уже зазначалося, використовуються державні закупівлі та соціальні транс­ферти.

Державні закупівлі - це видатки бюджету на придбання речей та послуг, що пов'язані зі створенням суспільних благ, про які йтиметься далі. Зазвичай для здійснення державних закупівель уряд провадить конкурси (тендери) для відбору продавців, що запропонують ліпшу якість товарів за меншої ціни.

Соціальні трансферти - це різні види допомоги у грошовій або речовій формі, які безоплатно одержують громадяни країни. Один з видів такої допомоги - виплати з безробіття. Громадяни можуть також одержувати соціальну допомогу на дітей, непрацездатних членів родини, для відшкодування частини комуналь­них платежів тощо.

Податки, державні закупівлі, соціальні трансферти є важливими складниками державного бюджету.

Державний бюджет - це голов­ний фінансовий документ країни, в якому відображені джерела дер­жавних ресурсів та напрямки їх використання.

Спрощену форму дер­жавного бюджету демонструє схема 8.2.