Диференціальна діагностика.

Менінгеальну форму поліомієліту слід диференціювати з серозними менінгітами іншої етіології.

Ентеровірусні менінгіти супроводжуються нетиповими для поліомієліту симптомами: герпангіною, герпетичним стоматитом, герпетичною висипкою на кінцівках за відсутності больового синдрому, суттєвих розладів рухових функцій і відновлення їх у повному обсязі.

Паротичний менінгіт в більшості випадків виникає на фоні типового для цього захворювання враження слинних навколовушних залоз, більш високими цифрами цитоза, часто спостерігається підвищення діастази.

Туберкульозний менінгіт має більш поступовий початок, тривалу лихоманку, рано приєднуються базальні симптоми і психотичні порушення. В лікворі характерно зниження цукру. Від перерахованих захворювань ця форма відрізняється також наявністю больового синдрому з позитивними симптомами натяжіння нервових стволів і корінців, болючістю нервових стволів при пальпації.

Спинальну форму поліомієліту потрібно диференціювати з кістково-суглобовою патологією, мієлітом, полірадикулоневритом, полімієліто-подібними захворюваннями. Перераховані захворювання мають слідуючі відмінності.

1. Кістково-суглобова патологія (артрит, епіфізарний остеомієліт) – щадний (не паралітичний) характер ходи, болючість при пасивних рухах в суглобах, зміни в ділянці суглобів, м’язовий тонус і сухожильні рефлекси збережені, нормальний ліквор, запальні зміни в загальному аналізі крові.

2. Мієліт — звичайно процес локалізується в нижньогрудному відділі спинного мо­зку. Спільними для поліомієліту і мієліту є біль у м'язах, в'ялі висхідні па­ралічі, швидка поява їх. Основні відмінності від поліомієліту:

- часто мієліт виникає на фоні загальнотоксичних симптомів з про­пасницею;

- в'ялі паралічі швидко, вже через кілька днів, трансформуються в спастичні;

- через те що виникають трофічні порушення, у хворих часто роз­виваються пролежні;

- характерний розлад чутливості в зоні ураження;

- у лікворі виявляють білково-клітинну дисоціацію.

3. Полірадикулоневрит (синдром Гійєна — Барре) — звичайно безлихоманковий початковий період, поступовий розвиток парезів і паралічів, які мають висхідний симетричний характер. Атрофія м’язів, навіть за наявності залишкових явищ, не розвивається в лікворі білково-клітинна дисоціація, у крові на фоні м’язового болю підвищується рівень м’язових трансфераз.

4. Полімієлітоподібні захворювання, які спричиняються вірусами Коксакі В₁, В₃, В₅, А₇, і проявляються млявими монопарезами кінцівок або коротко-тривалою слабкістю м’язів сідниці, аддукторів стегна, литкових іноді мімічних м’язів. Типовими для цих захворювань є ураження дихального шляху, лімфовузлів, герпангіни, міалгія, екзантема. Крім того, монопарези характеризуються швидким відновленням порушених функцій.

Лікування

Всі хворі повинні бути госпіталізовані та ізольовані. Спеціальної дієти немає. За наявності порушення ковтання іноді виникає необхідність застосування назогастрального зонда, через який уводять рідку їжу та воду.

У разі найменшої підозри на поліомієліт хворому необхідно забезпе­чити повний спокій, оскільки активні рухи збільшують імовірність роз­витку паралітичних форм. Призначають ліжковий режим, хворого розміщують на твердій по­верхні (щиті) і за допомогою мішечків з піском надають найзручнішого положення кінцівкам (напівзігнуті в колінних суглобах, стопа зігнута під прямим кутом до гомілки). Така поза гальмує розвиток контрактур у м'язах-антагоністах у період реконвалесценції. Ліжковий режим у ра­зі абортивної форми призначають на увесь період пропасниці і ще кілька днів після її завершення, згодом протягом 2–3 тижнів обмежують фізичну активність і навантаження.

Етіотропне лікування не розроблене. Антибіотики слід призна­чати лиш за наявності загрози розвитку бактеріальних ускладнень.

Патогенетичне і симптоматичне лікування. Анальгетики, гарячі компреси, грілки на ділянку уражених м'язів. Грілку залишають не більше ніж на 15 – 20 хв, повторювати процедуру можна через 3 – 4 год. За наявності менінгеального синдрому з діагностичною та лікувальною метою призначають спинномозкову пункцію. У разі бульбарних порушень рідину хворому вводять через назогастральний зонд, сольові роз­чини — внутрішньовенно. Необхідне слідуюча укладка хворого в ліжку: середнє між положен­ням на боці і на животі з трохи (на 15°) піднятим ножним кінцем. Вміст, що накопичується в дихальних шляхах, регулярно відсмоктують. У разі виникнення дихальних розладів хворого переводять на ШВЛ. У період реконвалесценції слід поступово розширювати режим: хво­рим дозволяють вставати. Показані фізіотерапія, масаж і заняття фіз­культурою у воді за індивідуальною програмою. Крім загальнозміцнюючих процедур можна застосовувати препарати, що стимулюють мотоневральну провідність (прозерин, дибазол та ін.), амінокислоти, які поліпшують обмін речо­вин, вітаміни, біогенні стимулятори, препарати, що зменшують втрату кальцію.