9. Соціальне призначення та функції держави.

Функції держави є засобом (інструментом) вирішення завдань та досягнення цілей, що постійно постають перед суспільством.

Функції держави постійно розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, другі змінюються, треті зникають.

Через функції держави розкривається її сутність. Державні функції поділяються на кілька видів.

За ступенем соціальної значущості в суспільному житті функції держави можна поділити на головні і похідні. До головних функцій належать найважливіші напрямки діяльності держави, які мають пріоритетне значення на конкретному етапі розвитку суспільства. Так, головними в умовах сучасної демократичної держави є функції захисту прав і свобод людини, економічна, соціальна функції. Похідні функції — це такі, які мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер

За часом їх дії функції держави поділяються на постійні і тимчасові. Постійні функції здійснюються державою впродовж тривалого часу і притаманні їй на усіх або більшості етапах її існування, функціонування та розвитку (політична, соціальна, організація оборони країни та ін.). Тимчасові з'являються внаслідок виникнення специфічних умов суспільного розвитку, необхідністю вирішення деяких невідкладних завдань

Спрямованість діяльності держави на вирішення внутрішніх чи зовнішніх завдань служить критерієм поділу функцій на внутрішні і зовнішні. Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає  політична функція - робота по реалізації національної політики. Економічна функція держави спрямована на. забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку. Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту. Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціонального використання природних ресурсів. Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної діяльності держави є її військова функція. (збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань), функція забезпечення миру і підтримки світового порядку - проведення роботи по роззброєнню, нерозповсюдження зброї масового ураження, додержання зобов'язань по забороні ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї, запобігання великих екологічних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; інтеграції в європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин — виробничі -, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері яких окремі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвитку і т. ін.

10. Форми і методи здійснення функцій держави.

Правові форми діяльності держави — це визначений законом (юридично оформлений) порядок здійснення компетентними органами і особами юридично значущих дій, спрямованих на здійснення функцій.

Головними правовими формами здійснення функцій держави є такі:

• правотворча діяльність — сукупність дій, спрямованих на розробку, прийняття, зміну та систематизацію нормативних при­писів, нормативно-правових актів; за її допомогою держава здійснює вплив на суспільні відносини шляхом закріплення або встановлення нормативно-правової основи їх регулювання;

• правозастосовча діяльність — сукупність юридично значущих дій органів держави, посадових осіб по створенню індивідуально-правових приписів, які є засобом застосування правових норм відповідно до конкретних життєвих ситуацій; через них відбувається індивідуалізація загальних правових правил поведінки;

• правоохоронна діяльність, предметом якої є ті юридичні питання, що пов'язані з можливим або наявним порушенням норм права. Вона спрямована на захист закріплених в нормах права суспільних відносин від усяких посягань, відновлення правового стану у разі нанесення шкоди суб'єктам права, інтересам суспільства, правопорядку;

• контрольно-наглядова діяльність — здійснення дій по нагляду за відповідністю закону змісту правових актів, їх приписів, а також додержанням, виконанням та застосуванням норм права суб'єктами суспільних відносин;

• інтерпретаційно-правова діяльність уповноважених на те державою суб'єктів права по офіційному тлумаченню чинних норм  права, результатом чого є видання спеціального інтерпретаційного акта;

• засновницька (установча) діяльність — сукупність юридично значущих дій, спрямованих на створення, формування, перебу­дову державних органів, їх структурних підр

При здійсненні своїх функцій держава використовує також різноманітні методи: законності, примусу та інші.

Метод законності, як один із найуніверсальніших методів державного керівництва суспільством, знаходить своє втілення в організації суспільних відносин шляхом видання і неухильного здійснення правових законів, інших правових актів. Метод законності призваний виконувати функцію гаранта від можливих проявів суб'єктивізму, волюнтаризму в діяльності державного механізму, провідника в суспільне життя принципів верховенства права і закону.

Метод інформаційного впливу на суспільство полягає в проведенні через засоби масової інформації роботи по повідомленню населення про прийняті державні та правові рішення, по фор­муванню суспільної думки, цілеспрямованому регулюванню інформаційних потоків і т. ін.

Метод переконання зводиться до заохочення суб'єктів суспільних відносин до певних дій (поведінки, діяльності), які відповідають їх волі без застосування силового тиску, таким чи­ном забезпечуючи свободу вибору. Переконання в основному здійснюється через такі юридичні засоби, як суб'єктивні права, законні інтереси, пільги і т. ін.

Методи рекомендації і заохочення мають місце тоді, коли держава орієнтує й спонукає суб'єктів суспільних відносин до певного варіанту поведінки, який є бажаним з її точки зору. Використовуючи ці методи, держава може досягти значних успіхів у стимулюванні суспільно корисної діяльності.

Метод примусу застосовується при порушенні правових норм, їх невиконанні. Він виражається в схиленні суб'єктів суспільних відносин до певної поведінки за допомогою силового тиску (супроти волі тих, ким управляють), таким чином обмежуючи свободу їх вибору. Примус може здійснюватись через такі юридичні засоби, як міри припинення здійснення правопорушень, покарання тощо.